Референдум щодо членства в НАТО: стратегічна перспектива чи інструмент тактичної політичної гри?

автор: Руслан Кермач
політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

Минулого тижня президент України Петро Порошенко в інтерв’ю німецькому
виданню Berliner Morgenpost зробив неочікувану заяву про свій намір провести
референдум щодо питання членства України в НАТО. Посилаючись при цьому на актуальні дані соціологічних опитувань, президент справедливо відзначив, що ідея членства України в Північноатлантичному альянсі на сьогодні підтримується більшістю українських громадян.

Справді, згідно з даними опитування соціологічної групи «Рейтинг» 2016 року, якби референдум щодо членства в НАТО проводився найближчим часом, то 44% громадян проголосували би за вступ України до НАТО (27% – проти).

Більше того, результати останнього опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва переконливо вказують на успішність референдуму щодо членства України в НАТО в разі його проведення найближчим часом: з 62% українських громадян, які взяли би у ньому участь, абсолютна більшість – 72% – однозначно підтримали би членство в Альянсі.

Читайте також:
Єдина галузь, де ситуація в Україні поліпшилася – обороноздатність.
Лідер довіри – армія, НАТО – орієнтир. СОЦІОЛОГІЯ

Очевидно, що громадянська підтримка членства України в НАТО значною мірою легітимізує відповідний вектор зовнішньої політики України всередині країни та є значущим аргументом у міжнародних переговорах стосовно перспектив інтеграції України, але аж ніяк не є вирішальним інструментом для практичної реалізації теперішніх євроатлантичних прагнень України.

По-перше, реальній перспективі членства України в НАТО мають передувати важливі тасистемні реформи. На сьогодні перед Києвом стоїть цілий спектр базових прикладних завдань з реформування сектору оборони та безпеки, покликаних наблизити Україну до необхідних стандартів НАТО.

Стратегічні орієнтири для відповідних змін, спрямованих на реформування ЗСУ з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО» викладені, зокрема, в оновленій версії «Воєнної доктрини України» (2015) та більш деталізовано – в Стратегічному оборонному бюлетені України (2016).

Практична підтримка Альянсу в контексті реалізації відповідних стратегічних напрямів з реформування передбачена, серед іншого, схваленим в рамках засідання Комісії Україна – НАТО 9 липня 2016 року Комплексним пакетом допомоги для України (КПД).

По-друге, більшість експертів справедливо сходяться на тій думці, що шанси набуття Україною членства в НАТО є обмеженими передовсім навіть не так через очевидну невідповідність стандартам НАТО, як через політичний фактор опору такій перспективі всередині Альянсу.
Адже, як відомо, питання щодо можливого членства в НАТО чи-то отримання Плану дій щодо членства (далі – ПДЧ) для України практично ніколи не розглядалось на рівні Альянсу безвідносно до думки Росії з цього приводу. Щонайменше декілька впливових європейських країн-членів НАТО (Німеччина, Франція) послідовно виступали проти надання Україні ПДЧ, очевидно, побоюючись гнівної реакції Москви на подібний крок.

Таким чином, досягнення на рівні НАТО необхідного консенсусу у підтримці можливого надання Україні ПДЧ видається нелегким завданням.

До того ж в умовах теперішнього неоголошеного військового протистояння на Донбасі із прямим залученням Росії в конфлікт та окупацією останньою частини українських територій, ймовірність згоди НАТО на членство України в Альянсі видається взагалі практично нездійсненною місією. Адже за нинішніх умов ленство України не розглядається Альянсом як те, що зміцнить безпеку теперішніх країн-членів, а скоріше навпаки.

Читайте також:
Трамп обговорив із генсеком НАТО врегулювання на кордоні України

Цінний досвід в протидії російській гібридній агресії, до якого часто апелюють в Києві як можливій мотивації «відкрити двері» для України, НАТО зможе переймати через більш тісне співробітництво та в рамках спільних військових навчань, не вдаючись при цьому до створення для себе нових ліній потенційного протистояння з Москвою, яким би, з їхньої точки зору, могло стати можливе членство України в НАТО.

Зважаючи на викладене вище, достатньо складно розглядати нещодавню заяву президента Порошенка про референдум щодо НАТО як вияв реального наміру домагатись членства України в Альянсі вже невдовзі після проведення відповідного референдуму, який, як очікується, має підтвердити євроатлантичні прагнення більшості українських громадян.

Результати відповідного референдуму, якщо такий зрештою буде ініційовано в Україні, можуть бути використані в майбутньому як один з ключових аргументів на користь надання Україні членства (або бодай ПДЧ) на тому етапі, коли країна формально відповідатиме базовим критеріям НАТО, а міжнародно-політична кон’юнктура буде більш сприятливою для реалізації українських євроатлантичних прагнень. Відтак, сама ідея референдуму може бути задуманою як один із важливих елементів у загальній підготовчій кампанії із отримання Україною ПДЧ, а відтак і членства в НАТО в більш довгостроковій перспективі.

Разом із тим не можна виключати й того, що мотивації президента Порошенка в контексті нещодавно проголошеного наміру провести референдум про НАТО можуть бути значно більш приземленими та пов’язаними передовсім із прагненням здобути за рахунок відповідної кампанії на підтримку НАТО швидкі електоральні дивіденди на майбутніх президентських виборах 2019 року.

Як відомо, тривалий час ідея референдуму щодо НАТО була невід’ємною частиною спекуляції в українському внутрішньополітичному дискурсі, до якого вдавались переважно політичні сили проросійського спрямування. Останні сподівались через відповідний референдум остаточно закрити питання членства України в НАТО, оскільки до початку російської військової агресії проти України такий вектор інтеграції не знаходив достатньої підтримки серед українських громадян.
Враховуючи очевидне превалювання євроатлантичних уподобань в громадській думці на теперішньому етапі, Банкова може сподіватись на конвертацію цієї підтримки відповідно на підтримку нині діючого президента, який може очолити відповідну кампанію із проведення референдуму щодо членства України в НАТО на найближчі роки.

В той же час ідея з референдумом щодо членства в НАТО може розглядатись і як частина доволі тонкої політико-дипломатичної гри українського керівництва, покликаної посилити позиції України на міжнародній арені та розширити поле допустимих для неї компромісів у міжнародних переговорах з нагальних на сьогодні безпекових питань. Іншими словами, зайнявши рішучу позицію щодо прагнення стати членом НАТО, офіційний Київ може отримати більш широкий простір для маневру та потенційного «обміну» ідеї членства в НАТО на якийсь інший більш прийнятний (компромісний) для більшості країн Заходу варіант гарантування безпеки України або ж дієві механізми припинення російської гібридної військової агресії на Донбасі, яка дедалі більше загострюється останнім часом.

Разом з тим необхідно чітко усвідомлювати, що подальше безвідповідальне спекулювання темою НАТО, як і питанням проведення в Україні референдуму щодо членства в Північноатлантичному альянсі, несе в собі й закономірні ризики.

Потенційним «побічним ефектом» від використання й надалі питання референдуму щодо членства в НАТО суто в тактичних цілях, як-то внутрішньополітичного чи зовнішньополітичного порядку денного влади, може стати остаточна дискредитація цього питання стратегічної значущості в
середовищі української громадськості.

Читайте також:
Якщо Порошенко проведе референдум щодо НАТО, він виграє, – Бекешкіна