Військовий психолог Козінчук – про те, як зробити, щоб в армії було менше самогубств

Андрій Козінчук
військовий психолог, тренер всеукраїнського громадського об’єднання “Побратими”

Довжелезний пост про суїцид (FB)

Нещодавно опублікували лист з Міністерства оборони про небойові втрати протягом 2016 року. Ну і купа журналістів (двоє) мені пишуть, аби я прокоментував. То я вирішив тут опублікувати свої думки.

Отже, за даними МО, бойових втрат в 2016-му було 211, а небойових втрат було 256.

Тобто в бою загинуло менше.

Найбільша кількість із небойових втрат – самогубства, 63 військовослужбовці.

Це дійсні військовослужбовці, а не ветерани, і лише приналежні до Збройних сил.
Нацгвардія, поліція, добробати – не враховані, прошу не плутати.

Я не проходжу службу в Збройних силах, я звільнився ще в 2012 році, але працюю з військовослужбовцями і ветеранами. Більше того, моє коло спілкування – то ЗСУ. Але я не хочу, аби ті люди, які не працюють (служать) в силовій структурі, не є психологами, соцпрацівниками, волонтерами, – судили, що це обов’язково “зрада”. Бо на самогубство треба дивитися трохи ширше.

Перш ніж звинувачувати когось, подумайте, чому люди на таке йдуть.

Я часто розповідаю успішні історії ветеранів і навмисне не говорю про “бед сторіз”. Але вони є, то факт.

Я працював лише з трьома історіями випадків суїциду і не буду розповідати про них, бо це неетично. Але там стільки болю, відчаю, жалю, вини, печалю й туги. І безвиході.

Ті троє живі, мої методи роботи ненаукові, але ефективні. Я давно працюю так. Хто знає, прошу не повторювати, бо то небезпечно.

І питання не в тому, що служби не працюють, “куди дивляться психологи”. А в тому, що позицію психологів навіть серйозно не сприймають, як це важливо. Просто не сприймають всерйоз.

Може, тому нам так важко зібрати кошти на соціальну адаптацію ветеранів? Усі кивають головами і кажуть, як круто те, що ми з командою робимо, але насправді так нічого і не просунулось…

Читайте також:
Війна за ветерана.
Як суспільство й держава борються за психологічну адаптацію учасників АТО

Чому військовослужбовці йдуть на таке (самогубство)?

Ну то можна прочитати і в “гуглі”. Чоловіки більш схильні, можуть бути психічні розлади (на війні, от диво, га?), різка зміна соціальної ролі, безвихідь у купі ситуацій бла-бла-бла.

Я про трохи інше скажу. От уявіть чоловіка, який жив не добре, не погано, працював, приносив додому зарплату, віддавав жінці, раз на три роки їздили на море. І от він потрапляє на війну – і в нього одночасно й висока відповідальність за чиєсь життя, і з дому дзвонять, бо кран тече, а тата немає, і командир не відпускає у відпустку, бо не можна. Людина замикається, йде в наряд і кладе на себе руки. (Історія вигадана, будь-який збіг випадковий).

От хто тут винен? Командир? “Син Порошенка”?

Тут немає одного випадку, який став причиною. Тут є їх сукупність. І є речі, які цьому сприяють.

Є фраза: “Не люби мені мозги, солдат, в мене й без тебе проблем багато”.

Це відсутність підтримки цього солдата з дому, не обов’язково з сім’ї. І тому ті люди, які будуть волати “зрада”, я питаю у вас: чи ви підтримуєте якогось солдата в АТО?

Підтримка – це не спонсорство, це просто бути поруч, навіть якщо ви за сотні кілометрів.

Слухайте і не оцінюйте. Прочитайте в тирнеті, що таке емпатія – і вперед. Ви можете врятувати купу народу, просто будучи небайдужим.

Наша команда “Побратимів” працює невпинно над тим, аби підтримувати ветеранів тут, на мирній землі. Є організації, які також працюють в цьому напрямку, але нас недостатньо.

Не бійтеся психологів.

Повертаючись до цифр (небойових втрат), то вони надзвичайно великі.

Якщо ви спитаєте у керівництва підрозділів по роботі з особовим складом (екс-замполіти), що вони роблять, аби запобігти цьому, – вони вам дадуть купу документації, бо від них вимагають писати документацію.
От запитайте якогось капітана чи майора, який працює у відділенні по РОС, скільки часу він витрачає на документацію, а скільки – на роботу з особовим складом (це так людей в ЗСУ називають), ви будете неприємно здивовані.

Щоб не було самогубств в силових структурах, то має бути в кожного солдата три речі:

1. Ціль (тому в добровольчому підрозділі суїцидів немає);
2. Ідентифікація (ви чули колись про самогубство в підрозділі спецназу?)
3. Коло спілкування (курилка – стратегічне місце роботи психолога).
   

Подумайте над цим.

Якщо хтось з МО прочитає до кінця текст – розформуйте, будь-ласка, РОС (підрозділи по роботі з особовим складом), бо ще більше людей загубимо.

Якщо ви знаєте воїна, який в АТО, і ви щось хочете щось зробити добре, запропонуйте йому звернутися до вас, коли йому буде треба. Це, здається очевидно, але краще проговоріть про це.

Ну і любіть щось або когось. Краще себе. Або мене. Але любов має бути.

Читайте також:
За рік в АТО – 63 самогубства і 30 вбивств.
Міноборони розкрило повну статистику небойових втрат