Убивця Бандери Сташинський жив у ПАР і досі може там жити, – професор Плохій

Богдан Сташинський

автор: Дмитро Яцюк

12 серпня 1961 року агент КГБ та найманий вбивця Богдан Сташинський (псевдо Йозеф Леман) утік на Захід та здався поліції Західної Німеччини. Агент зізнався у вбивстві двох лідерів українського визвольного руху – Степана Бандери й Лева Ребета, які очолювали два різні крила ОУН – бандерівців та “двійкарів”.
Після допитів агентами ЦРУ, а потім БНД, у результаті публічного суду Сташинського засуджують до 8 років тюрми, але надалі його сліди губляться в історії…

Сергій Плохій

Подальша історія секретного агента стала центральною темою нового документального роману авторитетного українського й американського історика Сергія Плохія під назвою “The Man with the Poison Gun: a Cold War Spy Story” (“Людина із отруєним пістолетом: шпигунська історія холодної війни”).

В українських архівах не знайдено даних про життя вбивці Бандери після виходу з тюрми.
Водночас професор історії з Гарвардського університету Плохій зібрав матеріали та поспілкувався з посадовими особами, які свідчать: Сташинський під зміненим ім’ям жив у Південно-Африканській Республіці. Й досі може там жити.

Отруйних справ майстри

Книга є захопливою розповіддю про т. зв. “радянську школу розвідки”, а описані вбивства, історії подвійних агентів та подвійних зрад тісно переплітаються з історією України, показуючи, як жорстокий та безжальний ворог використовував українців для скоєння злочинів, спрямованих проти інтересів власної державності.

…Незважаючи на тверде бажання Сташинського співпрацювати саме з американською розвідкою, після трьох тижнів контактів ЦРУ вирішує, що не може довіряти агентові з СРСР та передає його німецькій розвідслужбі БНД.

У нещодавно розсекреченому звіті Центрального розвідувального управління США за квітень 1974 року (останньому в справі Сташинського) йшлося про те, що аналітики ЦРУ так і не дійшли до остаточного висновку щодо справжньої мотивації агента.
Вони не виключали того, що Сташинський був частиною плану КГБ по впровадженню своїх агентів у західні спецслужби.

Богдан Сташинський

Як пише професор Гарвардського університету Плохій, суд над Сташинським став одним із найвідоміших під час холодної війни.

Свідчення, в яких правителі з Кремля були прямо обвинувачені в політичних вбивствах за кордоном, потрясли світ міжнародної політики. Це сприяло закінченню політичної кар’єри керівника КГБ, “Залізного Шурика” Олександра Шелепіна, одного з найбільш амбітних радянських лідерів. А також змусило КГБ змінити методи своєї діяльності за кордоном, практично повністю відмовившись від практики політичних вбивств.

Історія Сташинського надихала на появу фільмів, п’єс та книг, в тому числі останнього роману Єна Флемінга про Джеймса Бонда – “Людина із золотим пістолетом”.

Книга Сергія Плохія також детально описує майже фетишистську схильність КГБ до терору, до секретних пристроїв та отрут.

Фетиш, якому динозаври з політбюро надавали практично необмежені фінансові ресурси, особисто підписуючи накази про знищення “зрадників” – цю історичну звичку так легко відновив президент РФ Путін.

Читайте також:
Суд у Лондоні назвав убивць автора книги “ФСБ підриває Росію”.
Путін – “імовірно причетний”

Відомо, що більшовики створили лабораторію отрут із самого початку створення свого режиму. Але в середині 1950-х років, використовуючи німецькі винаходи, вчені з КГБ покращують спеціальну зброю – спочатку одноствольний, а потім двоствольний пістолет, який використовує в якості набоїв ампули з синильною (ціанідною) кислотою.

У випадку з Левом Ребетом замах був досконалим: німецькі лікарі поставили діагноз “зупинка серця” та оголосили його смерть українського політемігранта “природною”.

Читайте про мюнхенські атентати:
Останніми словами Бандери були: “Уже в порядку”

Хто підставив Лева Ребета. І хто такі “двійкарі”

Під час нападу на Бандеру щось пішло не так – в останню мить український лідер відчув небезпеку та зумів відвернути обличчя. Хмарка синильної кислоти не влучила в його обличчя повною мірою, і провідник ОУН (р) встиг піднятися на третій поверх…

Під’їзд будинку на Кройтмайрштрассе, 7 у Мюнхені, де Сташинський убив Бандеру

Відповідальні – вище

15 жовтня 1962 року Сташинський був засуджений до восьми років важкої тюрми. Але його випадок був останнім у німецькій юриспруденції, коли людина, винна в карному злочині (Tatnächste) розглядалася судом лише як поплічник (Beihilfe), а не головний об’єкт злочину (Täter).

Коли у 1968 році Шелепін, уже в іпостасі глави радянських профспілок (ВЦРПС) збирався відвідати ФРН, німецький часопис Spiegel №31 від 29 липня згадав “деяку його відповідальність за вбивство українських політиків у вигнанні Лева Ребета (1957) та Степана Бандери (1959) в Мюнхені”.

Степан Бандера і Лев Ребет у Німеччині

Spiegel писав: “Агент був засуджений у 1962 році федеральним судом тільки до восьми років позбавлення волі, тому що – серед встановлених фактичних обставин справи – провина його роботодавців набагато більша, а ніж провина відповідача. Авторство вбивства не може бути віднесене до відповідача. Начальником Сташинського був Олександр Шелепін, керівник КГБ у 1958-1965 роках”.

Відбувши 2/3 терміну покарання, Богдан Сташинський був випущений із тюрми в грудні 1966 року (за інформацією німецького часопису Stern № 8 від 23 лютого 1969 року). Після чого, як пише журнал, його зустріли агенти американської секретної служби та військовим літаком відразу відправили в Америку”.

Радянський паспорт Сташинського

Про німецьку дружину Станинського Інге Поль повідомлялося, що вона “змінила прізвище, переїхала у Штутгарт та працювала там в перукарні. 23 червня 1964 року вона повністю завершила своє маскування, розірвавши шлюб зі Сташинським, та зникла з лиця землі як Інге Поль.

Із ФРН в Дурбан. На інший край світу

6 березня 1984 року американське інформаційне агентство United Press International (UPI) передрукувало, в переказі, інтервʼю голови поліції ПАР генерала Майка Гелденайса (Mike Geldenhuys, на посаді 1978-1983) південноафриканській газеті ліберального ухилу The Rand Daily Mail, закритій у наступному 1985 році. Генерал поліції розказав, що Богдан Сташинський прибув до Південної Африки у 1968 році, відразу ж після його дочасного виходу із німецької в’язниці.

Майк Гелденайс

Гелденайс повідомив, що в ПАР Сташинський отримав нові ідентифікаційні документи, роботу та переніс пластичну операцію, аби змінити свій зовнішній вигляд.

За словами генерала, “до нас звернулася служби безпеки Західної Німеччини та попросили дати цьому чоловікові притулок у Південній Африці, тому що вони були переконані, що це єдина країна, де він був би у порівняній безпеці від агентів КГБ”.

“Він [Сташинський] надав нашій службі розвідки величезну кількість безцінної інформації про структуру та діяльність російських [радянських] спецслужб”, – розказав Гелденайс .

Інформація про перебування Сташинського в ПАР також була опублікована в часописі Spiegel №27 від 2 липня 1984 року та деяких інших європейських та американських виданнях без посилання на джерело новини.

Майк Гелденайс (другий ліворуч) на пенсії

З великою впевненістю сьогодні можна припустити, що джерелом було інтервʼю Майка Гелденайса The Rand Daily Mail.

…У 2011 році українське видання “Лівий берег” надрукувало вигадане інтерв’ю зі Сташинським “незалежної журналістки Інститута Горшеніна” Наталії Приходько, яку було названо “відомим автором містифікацій”. Той текст не здобув очікуваної редакцією уваги саме через його очевидну фейковість.

Водночас “таймінг” заяви Майка Гелденайса наводить на думку про справжність викладених ним фактів. Адже у 1984 році, за рік до початку радянської перебудови, рівень зацікавлення СРСР у  суспільстві Південної Африки був досить таки мінімальний.

Якби генерал вирішив вигадати подібну історію, скажімо, з метою піару чи збільшення своєї популярності (а він дав інтервʼю через рік після того, як полишив посаду начальника поліції ПАР), Гелденайс явно обрав би іншого персонажа, а ніж Йозеф Леман, він же Зігфрід Дрегер, він же агент КГБ та найманий вбивця Богдан Сташинський.

За словами генерала Гелденайса, з яким професор Сергій Плохій розмовляв під час написання своєї книги, у ПАР Сташинський одружився вдруге та жив у провінції Натал (теперішня назва Квазулу-Натал), неподалік від портового міста Дурбан, що на березі Індійського океану.

Дурбан

В принципі, можливо, живе й дотепер.

Адже 4 листопада 2016 року вбивці Бандери виповнилося тільки 86.

* * *

Книга “The Man with the Poison Gun: a Cold War Spy Story” >>> на Amazon.com

Читайте також:
У Києві пройшов смолоскипний марш на честь дня народження Бандери. ФОТОРЕПОРТАЖ, ВІДЕО

Після дня народження Бандери на Львівщині спалили музей-криївку УПА. ФОТО