Українці – проти компромісів з ОРДЛО, але не бачать варіантів розв’язання проблеми. СОЦІОЛОГІЯ

 

Результати Мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі позитивно оцінюють тільки 12% громадян України: від 5% на Півдні – до 15,5% на Донбасі.
Негативно поточні Мінські угоди оцінюють 38% населення, нейтрально – 28%.
Як повідомляє “Новинарня“, такими є висліди всеукраїнського опитування, проведеного в кінці грудня Фондом “Демократичні ініціативи” спільно із соціологічною службою Центру Разумкова.

Найбільше незадоволених станом виконання Мінських угод – на Заході (45%) та Сході України (43%). Нейтральні оцінки переважають у громадській думці Донбасу (38%), а на Півдні суспільні оцінки рівнозначно діляться між негативним (33%) та нейтральним (31%) сприйняттям реалізації Мінська.

“Тих, хто взагалі нічого не знає про результати мінських домовленостей – 10%, а ще 11% певної думки не мають”, – констатують соціологи.

Ставлення до референдуму про статус ОРДЛО

При цьому відносна більшість українців (42%) не підтримують винесення питання про статус тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей на всеукраїнський референдум, тоді як на підтримку такої ініціативи виступають 35%. Ще 23% – не визначилися.

“Ідея такого референдуму не знаходить переважної підтримки у жодному з регіонів України”, – констатує прес-служба “Демініціатив”.

Так, на Заході та в Центрі громадська думка ділиться майже навпіл на тих, хто за і тих, хто проти проведення референдуму з цього приводу.
На Півдні, Сході та Донбасі переважають противники винесення такого питання на всеукраїнський референдум.

Підтримка ідеї референдуму з приводу статусу ОРДЛО зменшилася протягом другої половини 2016 року.
Так, якщо в травні 2016 року 43% виступали за винесення цього питання на всеукраїнський референдум і 37% були проти, то вже в грудні 2016 року переважати почала думка про його недоцільність (35% – за і 42% – проти).

Немає визначеності щодо розв’язання донбаського вузла

Щодо напряму державної політики, який Україна має обрати для розв’язання конфлікту на Донбасі, то в громадській думці немає явного переважання певного варіанту.

“Відносно більшу підтримку дістала орієнтація на повне і безумовне відновлення довоєнного статус-кво (ведення самоврядування та місцевих справ відповідно до Конституції та законів України, покарання зрадників та воєнних злочинців, економічна відбудова) – це підтримують 29% населення країни.
В регіональному розрізі найбільше прихильників відновлення довоєнного статус-кво – на Донбасі (35%)”, – зазначають соціологи.

Інші варіанти державної політики, які передбачають відмову від безумовного повернення до колишнього стану справ, дістають практично рівноцінну підтримку в суспільстві.

Так, громадська думка фактично ділиться на прихильників “жорсткого” варіанту – визнати території окупованими, ізолювати та практично відокремити їх таким чином (17,5%); прихильників реінтеграції за рахунок надання цим територіям “особливого статусу” і згоди на перетворення бойовиків у “народну міліцію”, самостійне формування органів прокуратури, судів, окреме бюджетне фінансування (14%); а також прибічників продовження фактично нинішньої політики (режим обмежених зв’язків, наявність бойових дій, обмеження ряду прав і свобод в зоні АТО, відсутність соціальних виплати для жителів непідконтрольної території тощо), яку підтримують теж 14% населення.

“Таким чином, підтримка як радикально «жорсткої», так і протилежної до неї «надм’якої» політики («особливий статус») щодо непідконтрольних територій є практично однаковими.
Втім, варто мати на увазі, що чверть населення взагалі не може визначитися із тим, який саме варіант державної політики вони могли б підтримати”, – зазначабть аналітики Фонду “Демократичні ініціативи”.

Компроміси з “сепарами” неприйнятні

Важливим питанням є прийнятність чи неприйнятність громадянами України певних компромісів, які пропонуються заради встановлення миру на Донбасі.

Фактично жодний із цих компромісів не був підтриманий більшістю населення України.

Найнеприйнятнішими виявилися пропозиції проведення місцевих виборів на умовах, що їх вимагають бойовики на Донбасі (71% вважають такий компроміс неприйнятним і тільки 10% – прийнятним) та повна амністія всіх учасників бойових дій проти українських військ (68% вважають це неприйнятним і 12% згодні на такий компроміс).

Згода на особливі політичні та економічні відносини тимчасово непідконтрольних територій з Росією не знаходить суспільної підтримки: 60% проти, лише 13% – за.

Переважно неприйнятними виглядають і такі варіанти домовленостей, як формування місцевої поліції, судів та прокуратури в ОРДЛО винятково з місцевих представників (59% та 13%), внесення змін до Конституції щодо надання російській мові статусу державної мови (56% та 24%), надання і закріплення у Конституції “особливого статусу” окремих територій Донецької та Луганської областей (55% та 24%), а також ухвалення закону про нейтральний та позаблоковий статус всієї України (45% називають неприйнятним компромісом, але 30% були б із цим згодні).

У регіональному розрізі надання окупованим територіям “особливого статусу” виглядає найбільш неприйнятно для жителів Донбасу (61% мешканців регіону), Заходу (61%) та Центру (60%).
А от на Сході розрив між тими, хто згодився б на такий компроміс, і тими, для кого він неприпустимий, мінімальний: 38% та 41%, відповідно.

Ухвалення закону про нейтральний чи позаблоковий статус України як компроміс неприйнятно для Західного (57%), Центрального (48%) регіонів та підконтрольної частини Донбасу (47%).
Водночас на Півдні та Сході переважає думка про те, що на такий компроміс погодитися можна. На Півдні “за” 44%, “проти” – 37%. На Сході – 43% та 27,5%, відповідно.

Вносити зміни до Конституції України задля надання російській мові статусу другої державної вважають неприйнятним 77% жителів Заходу, 66% – Центру, 48% – Донбасу і 44% – Півдня.
На Сході переважна більшість вважає такий компроміс доцільним: 53% за і 28% проти.

На повну амністію для всіх учасників бойових дій проти українських військ не згодні у жодному регіоні України. Щоправда, кількість прихильників такого компромісу варіюється від 5% у Центрі – до 21% на Сході та Півдні.

Так само не знаходить суспільної підтримки в жодному з регіонів й ідея виборів на окупованій території на умовах, що висуваються самопроголошеними формуваннями.
Тих, хто згоден був би з таким компромісом, найменше на Донбасі – 6%, а найбільше – на Сході (17%) та Півдні (15%).

Так само в усіх регіонах більшість громадян не згодні на формування місцевої поліції, судів і прокуратури у самопроголошених “ДНР” та “ЛНР” винятково з місцевих представників.

“З того боку”: не зрадники, а заручники

В громадській думці України переважає ставлення до жителів тимчасово непідконтрольної частини Донеччини та Луганщини як до заручників.
Так, 31% українців вважають, що більшість мешканців окупованої частини Донбасу є заручниками певних обставин (сімейних, матеріальних тощо), 24% вважають, що ці громадяни стали заручниками дій незаконних збройних формувань, а ще 14,5% називають їх заручниками провальної політики центральної української влади щодо звільнення цих територій від російських
військ та сепаратистів.

Ті, хто вважає переважну частину жителів окупованої території Донбасу зрадниками, які свідомо підтримують сторону агресора, в абсолютній меншості – таку позицію поділяють лише 6% населення.

Ще 11% думають, що ті, хто залишився на непідконтрольній території, є байдужими до власного майбутнього та майбутнього своєї країни. 14% не можуть чітко визначитися із своїм сприйняттям людей, що продовжують жити на окупованій частині Донбасу.

“Таким чином, в українському суспільстві у ставленні до громадян «по той бік лінії розмежування» переважає співчуття та розуміння обставин, що можуть впливати на вибір людей лишатися на окупованій території”, – констатують соціологи.

Читайте також:
Половина українців – проти особливого статусу Донбасу й виборів в ОРДЛО, – соціологія вересня 2016

Коментарі

Фото: dif.org.ua

В українському суспільстві немає консенсусу щодо держаної політики по відношенню до тимчасово окупованих територій. Українці не згодні на компроміси, відносна більшість виступає за повернення до довоєнного status quo, але це лише 27%. Однакову вагу мають протилежні точки зору: жорсткий та м’який підходи, констатувала Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва на презентації соцдослідження в Українському кризовому медіа-центрі 16 лютого.

Мінський процес підтримують лише 11% опитаних – це значить, що “Мінські домовленості не приймаються суспільством. Воно не усвідомлює, які зміни приносить «Мінськ» в їхнє життя, і чи є вони позитивними. Але саме він приніс деескалацію, дозволяє тиснути на РФ санкціями та дав Україні можливість не торгувати своїм суверенітетом”, – сказав Валентин Краснопьоров, координатор проекту “Сильні громади” ГО “Центр UA”.

Повну блокаду непідконтрольних територій підтримують 17%. Її прихильники стверджують, що вона є механізмом реінтеграції.

“Всі підприємства, які там працюють, сплачують «данину» в «ЛНР» та «ДНР». Вони це роблять через підвищенні тарифи на перевезення залізницею, ціни на енергоносії. Чи ми повинні фінансувати війну, яку веде з нами агресор? Якщо ми припинимо фінансувати війну проти нас, то матимемо реальну можливість реінтегрувати території”, – вважає Сергій Гармаш, головний редактор інтернет-видання “Остров”.

Іншої думки дотримується Юрій Гримчак, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.
“Хіба хтось справді думає, що якщо ми вдамося до блокади, то у них закінчиться патрони і вони припинять стріляти?” – сказав він.

За словами Гримчака, підприємства, зареєстровані на підконтрольній території, що мають потужності на непідконтрольній території, за минулий рік сплатили 32 мільярди гривень в бюджет. “Це – половина нашого військового бюджету”, – зазначив Юрій Гримчак.

На його думку, принциповим моментом є те, що населення на підконтрольній території України не сприймає тих, хто залишився на окупованих територіях, зрадниками. Серед тих, хто так вважає, більшість – мешканці підконтрольного Сходу, які постраждали від конфлікту найбільше.

Жодна політична сила не набирає стільки відсотків підтримки, скільки блокада, наголошує Ірина Бекешкіна, директор Фонду “Демініціативи”.
“Є політичні сили, які хочуть дострокових парламентських виборів, і є багато «нічийого» електорату. Люди розчаровані і не знають, що робити. Блокада [ОРДЛО] – спосіб набути цей електорат”, – констатує соціолог.

Дослідження проведено Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно соціологічною службою Центру Разумкова з 16 по 20 грудня 2016 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2018 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Опитування здійснене в рамках проекту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.

Читайте також:
Українці бачать зміни на краще лише в обороні.
Третина терпить заради реформ. СОЦІОЛОГІЯ

 

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *