5 книжок, які неодмінно треба прочитати до кінця зими

Фото Everythingzoomer.com

Зима давно набридла: то мороз, то відлига… Здається, весна ніколи не настане! Однак є справа, яку найкраще робити взимку: читати книжки, загорнувшись у теплу ковдру, із кухликом запашного глінтвейну, обійнявши пухнастого кота…

Затишний критик Тетяна Трофименко радить 5 книжок, які зігріють вас цього сльотавого лютого.

Львів. Кава. Любов : збірка. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015

Львів-кава-любов

♦ 10 авторок (не тільки зі Львова) зробили все, аби ви нарешті повірили у справжнє кохання! Воно, звісно, можливе будь-де, але особливо в цьому казковому місті з його середньовічно-сецесійними вуличками, ліхтарями, музикою бароко, кавою, шоколадом, підборами навіть на кризі, курва, зимно, я ж казала, бери шалік…
Упс, це не з цієї книжки.

Героїня більшості оповідань – жінка “трохи за”, вродлива, талановита (переважно майстриня чи мисткиня), у вишуканій сукенці, щоправда, “шпильки від Ла Бутена” носить чомусь її менш вибаглива подруга. Наша ж львівська пані пережила свого часу велике розчарування, адже той, хто трапився їй на життєвому шляху, виявився зовсім не тим…
Ниций, зрадливий та (у двох випадках) російськомовний, хоча й привабливий зовні (“довершений своєю статурою, бронзовим кольором тіла із білими залисинами сідниць, ніби антична статуя бога Аполлона”), він знехтував велике кохання, і героїні багато вартувало його забути…
Утім, твердять авторки оповідань, доля завжди винагороджує за терпіння: однієї прекрасної львівської днини героїня геть випадково зустрінеться з тим, хто зможе оцінити її красу, розум і морально-етичні якості. “Зуб даю”, – як каже одна з майстринь, і ми їй віримо.

Читати неодмінно якщо любите Львів, вірите у справжні почуття, кохаєтесь у чарівних історіях, зужитих сюжетах, літературних штампах, каві, сиропі і патоці.

Ярослава Литвин. Роза Вітрів. – К. : Смолоскип, 2015

Ярослава-Литвин-Роза-вітрів

♦ Героїня наступної книжки… теж мисткиня. Напевне, зараз це тренд (справді, не про прибиральниць же писати вишуканим українським авторкам).
Щоправда, героїня роману “Роза Вітрів”, яку саме так і звати – Роза Вітрів (відчуваєте, це вже постмодернізм!) на порєдних львівських пань геть не подібна.
Так іноді буває з творами лауреатів літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” – їхні книжки геть випадають за межі благолєпного дискурсу щоденника Осипа Зінкевича або антології київських неокласиків. 2014-го року порадувала збірка еротичних віршів Марії Хімич “Білі шкарпеточки”, а 2015-го – Ярослава Литвин, творчиня безсмертної Пухнастої (дууууже дивної дівчини з поганими схильностями).
Нова героїня письменниці – художниця Роза –  теж дещо дивна. “Лиса дівчина з кришнаїтським наплічником”, яка не має домівки, роботи, часом опиняється перед необхідністю розрахуватися за ночівлю у приятеля в дуже прозаїчний спосіб (“я напідпитку, в душі і колінах знову холодно й самотньо, відмазуватися ані резону, ані шансу не було”), але при цьому давно й безнадійно закохана в Нього – бездарного художника на ім’я Єжи Вітрів.
Власне, на Єжи все й зосереджене не тільки в житті Рози, а й у романі Ярослави Литвин: “Єжи був у натюрмортах, у пейзажах, у геометричних фігурах” і кожен, хто бачив полотна героїні, відразу його впізнавав, адже, окрім нього, вона більше нічого й не писала!
У їхніх стосунках було багато різного (ну як багато, значно менше, ніж сторінок у “Роксолані” Загребельного), а от зі щасливим фіналом не склалося – можливо, тому що це не Львів…

Читати неодмінно якщо ви з неформальної мистецької тусовки, не маєте акаунтів вконтактє й однокласниках, купуєте всі книжки видавництва “Смолоскип”, не боїтеся передозування Єжи в організмі.

Кирилл Галушко. Майданный семестр. – Черновцы : Книги-ХХІ, 2015

Кирилл-Галушко-Майданний-семестр

♦ Оскільки любовних історій узимку багато не буває – от вам іще одна від доцента Інституту соціології, психології та управління НПУ ім. М. П. Драгоманова.
Спочатку, як зізнається автор, він замислював очевидно автобіографічну повість із університетського життя “о том, как у преподавателя средних лет случился роман со студенткой”. Ця частина твору змальовує досвідченого історика (починається роман глибоко символічною сценою з розкопок у центрі Києва, коли студенти-практиканти знаходять послання з давньоруського Майдану – шиферне пряслице з написом “БЛЯ”), заґартованого викладача (не втратив спокою навіть коли на семінарі доповідачки почали розповідати про “Анальний секс і суспільство”, підкріплюючи теорію маніпуляціями з ляльками Барбі й Кеном), популярного чоловіка (клеїть баб у фейсбуці).

Утім, за законом жанру підтоптаного ловеласа переграла юна студентка з Одеси – “блондинка з буферами”, яка блискавично за тим самим фейсбуком вирахувала його життєві й наукові інтереси, створила сторінку віртуалки – і відшила всіх актуальних на той час баб (дівчата, учіться!).
Доцент Мурашко ще якийсь час опирався такому активному завоюванню, але несподівано настав Майдан – і розставив усі крапки над “І” (шановні письменники: про те, як головний герой урятував кохану під час побиття студентів, уже написали Лойко й Галушко, не зловживайте цим сюжетним ходом!).
Словом, Революція гідності владно втрутилася в розвиток сюжету й авторові “пришлось просто день за днем записывать происходящее”, а потім узагалі “оставить как есть” (те саме, до речі, стосується й мови твору: “Авторский текст – на русском языке, диалоги – на русском и украинском, т. е. именно так, как и разговаривают в Киеве”).

Читати неодмінно якщо ви маєте акаунт у фейсбуці, вам подобаються університетські байки, екскурси в історію, блондинки з буферами, але не подобаються пафосні тексти про Майдан.

Игорь Губерман. Открытый текст. Гарики на все времена. – Харків: Vivat, 2016
Игорь-Губерман-Открытый текст-Гарики-на-все-времена

♦ Узимку завжди хочеться читати поезію. І бажано поезію з філософським афористичним змістом. Харківське видавництво Vivat приготувало для вас чудовий подарунковий проект – майже всі вірші Ігоря Губермана під однією обкладинкою!

Ігор Губерман – поет із радянського минулого, відомий як дисидент, від кінця 1980-х мешкає в Ізраїлі. “Гаріки” – ексклюзивні чотиривірші, часом іронічні, часом саркастичні, на суспільно-політичну, національну, літературну чи інтимну тематику.
У зібранні від Vivat’у їх багато – крім уже відомих, які й склали авторові репутацію хулігана й нонконформіста, анонсовано 400 нових. А це вже – заняття для справжнього фаната, адже перечитати 430 сторінок хай навіть найдотепніших віршів зможе далеко не кожен. Тим більше, що не всі вони аж такі дотепні…

Автор ностальгує за колишніми сексуальними подвигами, але натякає, що порох у порохівницях іще є (“Я старый, больной и неловкий, / но знают гурманки слияния, / что в нашей усталой сноровке / еще до хера обаяния”), та дещо дратується через те, що нове покоління наступає на п’яти:

Я молодых, в остатках сопель,

боюсь, трясущих жизнь как грушу:

в душе темно у них, как в жопе,

а в жопе – зуд потешить душу.

Найближчими ж українському читачеві, очевидно, будуть “ґаріки” у дусі жидо-бандерівської антиросійської дружби та про алкоголізм, адже що може бути природнішим довгими зимовими вечорами?..

Читати неодмінно якщо Ігор Губерман – легенда вашої молодості, у вас багато вільних зимових вечорів, ви полюбляєте соціальну поезію та ґендерно ризиковані жарти, вам подобаються рими на кшталт “концом-яйцом” чи “динамит-антисемит”.

Маркіян Камиш. Оформляндія або Прогулянка в Зону. – Київ: Нора-Друк, 2015

Маркіян-Камиш-Оформляндія-або-Прогулянка-в-Зону

♦ Від цієї книжки вам може стати дещо незатишно під вашою теплою ковдрою, адже її написав автор, для якого Чорнобильська зона – “місце релаксу. Замість моря, Карпат, териконів, замість пересипаної засмаглими шалавами і залитої прохолодним мохіто Туреччини” він їздить “на ту срану помийку, в ту сцяну Зону”.
Головного персонажа не зупиняють ні менти, котрі раз за разом “палять” сталкерів, які незаконно опиняються в Зоні (звідси й назва – оформляють протокол), ні холод, голод і вовки. П’яні або накурені, схопивши тушонки та напившись із калюж, “у яких лежать мертві косулі і старе залізяччя”, персонажі пізнають істину й досягають дзену.
І так сто сторінок – сюжетною різноманітністю Маркіян Камиш не зловживає.

Часом персонажеві довіряють свої вгодовані туші іноземні туристи чи землячки, спрагнені екзотики. До них він ставиться з погано прихованим презирством, як і до суспільства споживання в цілому: “Тим, кому не подобається, що в маркеті можна купити десять видів заморожених овочів і двадцять видів сигарет. Ви – підари. Просто спробуйте шоколадний батончик після двотижневого забросу на чорнобильську помийку… і тоді вже лайте широкі асортименти іноземної продукції. Підари”.
Утім, у цілому автор добрий – може навіть розкрити секрети “нормальної мародерочки” (наприклад, коли ходиш темними прип’ятськими квартирами без ліхтарика, викручуєш крани і пакуєш у великий мішок).

Читати неодмінно якщо вам набридли глінтвейн і шкарпетки з оленями та тягне на екстрим, катарсис ви переживаєте тільки по обкурці,  не любите традиційно заяложених творів про трагедію Чорнобиля, вважаєте, що Маркіян Камиш – класний чувак.

 

Читайте також:
Основні акценти “Літакценту”

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *