автор: Наталія Найдюк
фото автора
Коли російські військові зайшли на свиноферму Вадима Мінєвського в селі Іванівка під Черніговом, чоловік сховався на горищі. Там він пережив окупаційну зачистку, а вночі, під прикриттям свиней, вибрався з ферми й замінованими полями дістався до українських військових.
На ферму Вадим повернувся лише після звільнення Чернігівщини. Каже, побачив те, що важко уявити у найстрашнішому сні: всюди лежали мертві свині, а ті поодинокі тварини, які вижили, поїдали загиблих. Відтак, усе, що родина будувала майже 10 років, було знищене й спаплюжене. Серед загиблих знайшовся і трирічний шарпей Марло – собака, якого Вадим вимушено залишив на фермі.
Відтоді минуло чотири роки. Тепер Вадим та його дружина Лідія намагаються через суд домогтися компенсації майнових втрат і моральної шкоди. Для цього вони подали два цивільні позови – по одному від кожного з подружжя – проти Росії, російських компаній та людей, яких вважають причетними до підтримки російської агресії. Серед відповідачів – компанії групи “Газпром”, президент-втікач Віктор Янукович, російський бізнесмен Євген Гінер та громадянка Німеччини Марина Ярославська.
Позови Мінєвських мають і ширшу мету, ніж компенсація втрат однієї родини. Вони можуть стати прецедентом. Нині шкоду, завдану війною, людям частково компенсують через різні програми з бюджетів України та західних партнерів. Однак, переконані позивачі, фінансову відповідальність мають нести, передусім, Росія та ті, хто підтримує її збройну агресію. Адже якщо у спонсорів війни забиратимуть активи на користь потерпілих, то їм стане невигідно фінансувати війну.
Чи може український суд зобов’язати тих, хто фінансує російську агресію, компенсувати завдану українцям шкоду? І чи можуть їхні активи в Україні та за кордоном стати джерелом такого відшкодування?
Історія родини Мінєвських та подробиці судових слухань – далі у тексті.
У великому ангарі на околиці села Іванівка, що біля Чернігова, Вадим Мінєвський 10 років розводив племінних свиней. У 2022 році їх було майже 500, але багатьох із них називали на ім’я.
Вадим Мінєвський. Фото Наталія Найдюк
“У нас була досить технологічна ферма. Ми розводили свиней травоїдної породи, тому вони перебували на вільному випасі. Ми поділили територію ферми на сектори: коли тварини з’їдали траву в одному загоні, то переходили в інший”, – розповідає Вадим.
Восени 2026 року на території ферми вільно гуляють лише кілька десятків курей. Хижих птахів, які можуть їм нашкодити, відлякує музика, що лунає з магнітофона. У приміщенні є й каченята, але вони ще маленькі, гріються біля штучної лампи.
Замість свиней – на фермі кури та каченята. Фото: Наталія Найдюк
Вадим каже, що після подій 2022 року вони з дружиною закрили свої ФОПи. Лише тепер розглядають можливість відновлення бізнесу. Але займатися свинарством, каже Вадим, не готові ані фінансово, ані психологічно. Тому приглядаються до птахівництва – його дешевше відродити й легше евакуювати в разі повторного наступу.
Почувши “чужих”, на фермі голосно гавкає азійська вівчарка Герда: її з Бахмуту врятували українські військові. Гавкіт нагадує Вадиму про шарпея Марло, якого він залишив на фермі в лютому 2022 року:
“На території ферми у нас був готель для собак: великі запаси корму, вода, окремий вхід. Тому 24 лютого, коли я віз дружину з дітьми до родичів на Тернопільщину, ми заїхали туди і залишили Марло в готелі. У родичів його не було де розмістити. А я навіть не міг подумати, що хтось може завдати йому шкоди. Він же просто тварина”.
Залишивши дружину з дітьми на заході України, чоловік повернувся в Іванівку. Згодом село окупували, а 7 березня на ферму заїхали російські військові.
Вадим Мінєвський розповідає про окупацію ферми. Відео Наталії Найдюк
“Російські військові почали вибивати вікна й стріляти. Я встиг сховатися на горищі, підняв драбину, замаскував вхід. Військові обходили ферму та стріляли в місця, де могли бути люди. Хвилин за 40 вони поїхали. Я вже хотів спускатися, але почув звук, схожий на гавкіт собаки. Так свині реагують, коли бачать чужу людину. Так я зрозумів, що на фермі ще є хтось із окупантів. А потім почала заїжджати їхня техніка”, – пригадує чоловік.
З горища він чув, як російські військові вбивали свиней і готували шашлик, як скавчав Марло. Але вийти й захистити собаку не міг.
Уночі, під свинячий вереск, Вадим вибрався з горища та покинув ферму, заповнену російською військовою технікою та окупантами. Замінованими полями, втікаючи від російського дрона, дістався села, де перебували українські військові.
А тим часом його дружина Лідія не знаходила собі місця: зв’язку з чоловіком не було кілька днів, а у фейсбуці періодично з’являлися повідомлення про окупацію та вбитих молодих чоловіків в Іванівській громаді.
На ферму Вадим повернувся лише 1 квітня 2022 року, після звільнення Чернігівщини. Побачене шокувало.
“Увесь господарський двір був усіяний трупами тварин. Когось убили задля розваги, когось – для їжі. Врятувалися лише одиниці. Вони бігали територією ферми й поїдали загиблих тварин та російських військових… Виявляючи такі осередки, ми телефонували у відповідні служби, тіла забирали. А ось убитих тварин ми захоронювали самотужки, щоб не допустити екологічного лиха. Допомогти ніхто не міг”, – каже Вадим.
Того дня він побачив і тіло Марло. Каже, російські військові вбили собаку просто біля матраца, де їли та спали. Навіть зараз, згадуючи події 2022 року, Вадим помітно хвилюється. Каже, пережите вплинуло на його психологічний стан і сам він досі відчуває провину перед Марло та іншими тваринами, хоча й розуміє, що врятувати їх не міг.
Вадим Мінєвський розповідає про побачене на фермі після звільнення села. Відео Наталії Найдюк
У 2023 році фермер познайомився з адвокаткою Наталією Целовальніченко – головою благодійного фонду “Міжнародний рух за права потерпілих внаслідок російської агресії” та проєкту “Юридичні Сили України”. Вона приїжджала в Чернігів і розповідала про права людей, які постраждали від російської агресії, та можливості захистити їх у суді.
Вадим зацікавився і почав збирати документи до суду.
У 2026 році Мінєвські нарешті дійшли до суду. Два цивільні позови родини нині розглядає Чернігівський районний суд Чернігівської області. Відповідачами є Росія в особі її Міністерства юстиції, президент-утікач Віктор Янукович, російський бізнесмен Євген Гінер, Марина Ярославська та низка російських компаній групи “Газпром”. Усі співвідповідачі перебувають під санкціями України.
Вадим вимагає стягнути з них солідарно понад 912 тисяч доларів США майнової шкоди та 600 тисяч євро моральної компенсації.
Лідія подала окремий позов, у якому просить 1,5 млн євро моральної компенсації для себе та двох дітей.
Наталія Целовальніченко. Фото Наталії Найдюк
Адвокатка Наталія Целовальніченко пояснює: позови Мінєвських ґрунтуються не на окремому правопорушенні, а на системній діяльності Росії, людей і компаній, які, за твердженням позивачів, підтримують її агресію в Україні.
Юристка наголошує:
Путін не зміг би вести війну самостійно.
Для цього потрібні ті, хто фінансує озброєння, забезпечує військову інфраструктуру, надає політичну, організаційну, інформаційну підтримку.
“Позивач має право самостійно обирати співвідповідачів у справі. Усі зазначені в позові співвідповідачі є в Державному реєстрі санкцій. Те, що санкції пов’язані саме з підтримкою російської агресії, підтверджується й іншими доказами. Наприклад, ми додали до матеріалів справи рішення господарських судів, у яких компанії групи “Газпром” визнані солідарно відповідальними з РФ. Суди застосували до них концепцію “альтер его” – тобто, визнали ці компанії такими, що сприяють російській агресії та фактично втілюють державу Росію”, – говорить Целовальніченко.
Також вона пояснила, чому серед 14 тисяч фізичних осіб, проти яких Україна ввела санкції, співвідповідачами у справі обрали саме Януковича, Гінера та Ярославську.
Наталія Целовальніченко пояснює, чому до списку співвідповідачів включили саме Гінера, Ярославську та Януковича. Відео Наталії Найдюк
Віктора Януковича визнали винним у державній зраді та пособництві у веденні війни проти України в 2014 році. Повномасштабне вторгнення 2022 року – є її продовженням.
Російського бізнесмена Євгена Гінера, каже адвокатка, теж пов’язують із фінансуванням війни, зокрема, інвестиціями в російський воєнно-промисловий комплекс. Є рішення ВАКС, що набрало законної сили, за яким у Гінера конфіскували його PINbank. Суд застосував до нього статтю 5 з позначкою 1 Закону “Про санкції”, що передбачає стягнення в дохід держави активів саме через підтримку російської агресії.
Марина Ярославська нині є громадянкою Німеччини. За даними журналістських розслідувань, вона – дружина Гінера, до 2008 року мала російський паспорт. У 2014 році, після анексії Криму, Євген Гінер офіційно вийшов з комерційно-промислової групи VS Energy, а Ярославська разом ще чотирма громадянами ЄС стала однією з її бенефіціарів. Через низку компаній ця група володіє частками в українських обленерго, готелями, а також іншими активами.
Нині майно та стратегічні активи VS Energy перебувають під судовими арештами. У ВАКС триває розгляд позову Мін’юсту про їх конфіскацію. Міністерство намагається довести, що, попри формальне володіння активами громадянами ЄС, фактичними власниками групи є російські олігархи. Серед відповідачів у цій справі – і Ярославська. Наталія Целовальніченко зазначає, що Мін’юст вимагає конфіскувати її активи в Україні на підставі тієї ж статті 5¹ Закону “Про санкції” – через підтримку збройної агресії Росії.
23 жовтня Чернігівський районний суд розглядав позов Вадима Мінєвського. Його справа перебуває на стадії допиту свідків. З усіх відповідачів свого представника направила лише Марина Ярославська. Її інтереси представляє адвокат Руслан Гуцол.
У коментарі “Новинарні” він розповів, що Ярославська дізналася про позов із сайту суду, коли розгляд справи вже розпочався. Адвокат стверджував, що Мінєвський не повідомив її належним чином про це, наприклад, через email.
“Марина Ярославська вважає позов безпідставним. Немає доказів, що вона фінансувала Росію. Уся справа в тому, що в Україні в неї є активи. Тому позивач і включив її до списку співвідповідачів”, – вважає Гуцол.
У суді допитували психологиню, до якої Вадим звертався у 2022 році, як і його дружина Лідія. Психологиня перебуває в Києві, долучилася до засідання онлайн зі свого пристрою, а не із зали найближчого суду, як того вимагає закон. Через це адвокат Ярославської попросив припинити її допит і взагалі виключити висновок про психологічний стан Мінєвського після окупації з переліку доказів. Документ є одним із доказів страждань позивача і, ймовірно, підставою для компенсації моральної шкоди.
Зрештою допит психологині перенесли на наступне засідання, цього разу вона має долучитися з приміщення одного із судів Києва.
У залі Чернігівського райсуду Чернігівської області. Фото: Наталія Найдюк
Загалом це засідання було дуже емоційним. Сторони сперечалися, перебивали одне одного, доводили свою правду. Суперечка виникла й щодо ставлення до позову та доцільності участі в цьому процесі Служби безпеки України, яку позивач долучив як третю сторону. Спершу представник СБУ на запитання судді, чи підлягає позов задоволенню, відповів: “Ні”. А коли адвокат Ярославської спитав, чи підтримує він позовні вимоги щодо Ярославської, відповів, що наразі утримається від відповіді. І загалом він наголошував, що потрібно у суді з’ясувати усі деталі справи, а потім вирішувати, чи підлягає позов задоволенню.
Вадим Мінєвський у суді 23 жовтня 2026 року. Відео Наталії Найдюк
Під час допиту Лідія Мінєвська свідчила про те, що пережила її родина навесні 2022 року, у якому психологічному стані був її чоловік. Коли настала черга адвоката Руслана Гуцола ставити питання, то він з’ясовував у свідка не моральний стан Мінєвського, а цікавився, що Лідії відомо про Ярославську. Запитував, зокрема, чи має свідок докази зв’язку Ярославської з російськими військовими, чи знайома з нею особисто, чи зверталася до правоохоронців саме щодо її протиправних дій.
На суді 29 жовтня за позовом Лідії Мінєвської. Фото: Наталія Найдюк
Ці відповіді свідка Гуцол використав на суді 29 жовтня. Цього дня розглядали іншу справу – за позовом самої Лідії Мінєвської проти Росії, “Газпрому”, Януковича, Гінера та Ярославської.
Адвокат повторив тезу про те, що позивачка за рекомендацією чоловіка включила Ярославську до списку співвідповідачів лише через те, що вона “володіє в Україні п’ятьма обленерго”. Мовляв, за рахунок цих активів Лідія Мінєвська планує відшкодувати моральні страждання свої та дітей. Натомість, на думку адвоката, позивачка не навела доказів конкретних дій, якими Ярославська могла сприяти російській агресії.
На ці зауваження адвокатка Мінєвських Наталія Целовальніченко пояснила: позивачі не стверджують, ніби Ярославська безпосередньо брала участь у бойових діях. Ідеться про системну підтримку російської агресії.
Наталія Целовальніченко, Лідія та Вадим Мінєвські. Фото: Наталія Найдюк
“Вашу довірительку притягують до відповідальності не за те, що вона бігала з автоматом, вбивала свиней чи стріляла по Чернігову. А за те, що разом з іншими особами, визначеними правоохоронними органами, зокрема СБУ, вона брала участь у підтримці російської агресії. Саме ця її діяльність вплинула на те, що сталося з моїми довірителями”, – сказала адвокатка.
Гуцол натомість наполягав, що сам факт запровадження санкцій проти Ярославської не доводить її цивільної відповідальності перед Мінєвськими. За його словами, конкретні дії, які стали підставою для санкцій, невідомі, оскільки відповідна інформація засекречена. Стаття 5¹ Закону “Про санкції”, на яку посилаються позивачі, передбачає різні форми підтримки агресії, а не лише її фінансування. Тому, вважає адвокат, без знання конкретних підстав застосування санкцій не можна стверджувати, що Ярославська фінансувала Росію. Крім того, зауважив він, позивачка не надала квитанцій, розписок чи бухгалтерських документів, які б підтверджували таке фінансування.
На його думку, суд має встановити не лише факт шкоди, а й те, хто саме її заподіяв, якими діями, чи є причинний зв’язок між ними та шкодою і чи винен у цьому конкретний відповідач. Щодо Ярославської, вважає Гуцол, позивачка цього не довела.
Насамкінець, адвокат звернув увагу на активи Ярославської в енергетичному секторі. Він заявив, що в разі задоволення позову кошти, які могли б спрямувати на відновлення енергетики, доведеться використати для виплати компенсації. Він сказав, що нині жоден із бенефіціарів VS Energy не виводить прибутків з обленерго. Усе йде на відновлення енергооб’єктів компанії після російських атак.
Під час виступу сторін у суді 29 жовтня. Цивільний позов Лідії Мінєвської. Відео Наталії Найдюк
На цю думку адвоката Целовальніченко заперечила: активами обленерго Ярославська не може вільно розпоряджатися уже зараз, оскільки вони перебувають під арештом.
На завершення Гуцол попросив суд відмовити в задоволенні позову в частині вимог до Ярославської. Щодо інших співвідповідачів він залишив рішення на розсуд суду.
Лідія та Вадим Мінєвські з адвокаткою Наталією Целовальніченко. Фото: Наталія Найдюк
Подружжя Мінєвських вимагає солідарного стягнення компенсації з Росії, компаній та фізичних осіб, зазначених у позовах. Це означає, що позивачі зможуть вимагати виплати як від усіх відповідачів разом, так і від будь-кого з них окремо.
На думку адвокатки Мінєвських, такий підхід збільшує шанси реально отримати відшкодування. Адже стягнути компенсацію з Росії, її компаній чи громадян складно. Поки триває війна, доступ до їхніх активів у РФ практично неможливий. За кордоном перешкодою може стати юрисдикційний імунітет: за загальним правилом, іноземну державу не можна судити в судах іншої країни без її згоди.
За словами Наталії Целовальніченко, серед співвідповідачів лише Марина Ярославська має активи в Україні. Нині вони заарештовані, тому власниця не може ними розпоряджатися. Водночас арешт не означає, що на ці активи взагалі не можна звернути стягнення за рішенням суду на користь потерпілих.
Подальші можливості залежать від того, коли і яке рішення ухвалить ВАКС щодо конфіскації активів Ярославської – до чи після рішення Чернігівського райсуду за позовами Мінєвських.
Якщо Чернігівський райсуд задовольнить позови, але на той момент активи Ярославської вже конфіскують, стягнути з них компенсацію буде неможливо: вони належатимуть державі, а не відповідачці.
У такому разі Мінєвським доведеться домагатися виконання судового рішення за кордоном – у країнах, де Ярославська та інші відповідачі мають активи. Для цього спочатку потрібно буде пройти процедуру визнання (легалізації) українського судового рішення в іншій державі.
“Це найбільш імовірний варіант. І його набагато легше реалізувати, коли буде багато таких позовів. Наприклад, уже є рішення Оболонського райсуду Києва від 2023 року. Тоді 12 потерпілих вимагали солідарно стягнути з Росії та Януковича від 35 до 350 тисяч євро моральної компенсації кожному. Загальна сума позову становила 2 мільйони євро.
В Україні активів Януковича вже немає. Попередньо, вони є у Швейцарії. Коли накопичиться достатньо таких справ, можна буде залучити іноземних юристів і рухатися далі. Нині проблема в оплаті їхніх послуг: ніхто не хоче братися за таку роботу наперед і ризикувати заради, умовно, двох мільйонів євро. Сукупна сума позовів має бути більшою”, – пояснює Наталія Целовальніченко.
А Вадим Мінєвський каже, що не розраховує на швидке рішення і тим більше – його виконання, навіть у випадку задоволення позову. Але все ж сподівається, що ця справа стане прецедентом і зможе змінити хід війни:
“Зараз за руйнування, поранення та загибель наших цивільних, військових платить Україна та її західні партнери. Відтак Росії вигідно продовжувати війну, бо вона не несе безпосередньої відповідальності за всі ці витрати. Ми хочемо це змінити. Якщо на юридичному фронті з’являться інші позивачі, процес може піти зовсім по-іншому. Якщо буде багато таких справ, а особливо – стягнень, то Росії стане невигідно воювати”.
Матеріал написано за підтримки проєкту IWPR “Журналістика правосуддя”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
