Через понад 50 років після війни на Кіпрі досі шукають зниклих безвісти. Їхні останки знаходять у старих масових похованнях, на місцях перепоховань і навіть на дні колодязів. Родини десятиліттями чекають бодай на одну кістку, щоб нарешті поховати близьку людину. А пошуковці продовжують роботу, хоча від часу бойових дій змінилося вже кілька поколінь.
Що цей досвід означає для України, де кількість зниклих безвісти внаслідок російської агресії вимірюється десятками тисяч? Як організувати пошук, ідентифікацію та повернення загиблих, коли війна ще триває, а частина територій залишається окупованою? І як не залишити родини сам на сам із невизначеністю, яка може тривати десятиліттями?
автор: Катерина Ротаренко
військовослужбовиця, учасниця пошукових місій з повернення зниклих безвісти
За сприяння Міжнародного комітету Червоного Хреста представники української делегації з пошукової роботи Гуманітарного проєкту “НА ЩИТІ” обмінялися досвідом з Комітетом з питань зниклих безвісти на Кіпрі (CMP — committee of Missing Persons in Cyprus).
Основною метою Комітету є пошук, ексгумація, ідентифікація та повернення родинам останків 2002 осіб (492 турків-кіпріотів та 1510 греків-кіпріотів), які зникли безвісти під час міжобщинних зіткнень 1963–1964 років та подій 1974 року.
Комітет у справах зниклих безвісти осіб на Кіпрі проводив ексгумації та антропологічні дослідження, а у 2012 році, згідно з угодою з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (ICMP — International Comission on Missing Persons), запровадив підхід до ідентифікації на основі ДНК. Гуманітарний мандат CMP не дозволяє досліджувати причину або спосіб смерті жертв, а його робота була визнана такою, яка не відповідає стандартам ефективного розслідування, що вимагається статтею 2 (“Право на життя”) Європейської конвенції з прав людини, у справі Кіпр проти Туреччини.
Між сторонами досі немає однієї версії подій і відсутні наративи.
Кіпрський конфлікт має глибоке історичне коріння, пов’язане з багаторічним перебуванням під управлінням Османської та Британської імперій.
Населення острова традиційно складалося з греків-кіпріотів (близько 80%) та турків-кіпріотів (близько 18%). У 1960 році Кіпр здобув незалежність за Цюріхсько-Лондонськими угодами, де гарантами суверенітету стали Велика Британія, Греція та Туреччина.
Проте крихка модель співіснування швидко дала збій, що призвело до міжетнічних зіткнень 1963–1964 років та масового зникнення людей. Кульмінацією конфлікту став державний переворот 15 липня 1974 року, організований грецькою військовою хунтою “чорних полковників”, та подальше військове вторгнення Туреччини (операція “Аттила”) 20 липня 1974 року.
Внаслідок цього близько 36–37% території острова на півночі були окуповані, понад 150 тисяч людей стали переміщеними особами, а тисячі військових і цивільних зникли безвісти.
Острів розділений і досі. Через столицю Нікосію проходить “Зелена лінія” — буферна зона під контролем ООН. Конфлікт переріс у геополітичну аномалію із замороженим статусом. Переговорний процес триває, а остаточного політичного рішення все ще немає. Хоча минуло вже 52 роки.
Республіка Кіпр з 2004 року є членом Європейського Союзу. Розташована на півночі острова самопроголошена “Турецька Республіка Північного Кіпру” визнана лише Туреччиною. Міжнародна спільнота визнає суверенітет Республіки Кіпр над усім островом, хоча законодавство ЄС на півночі призупинене.
Водночас життя триває по обидва боки розділення. Люди можуть перетинати “Зелену лінію“: греки-кіпріоти відвідують магазини на півночі, а турки-кіпріоти їдуть до ресторанів на півдні. Це не означає, що конфлікт подолано, але показує, що взаємодія можлива навіть за відсутності примирення.
Комітет з питань зниклих безвісти на Кіпрі (CMP) є унікальним двообщинним органом, який об’єднує представників грецько-кіпрської та турецько-кіпрської громад і діє за безпосередньої підтримки Генерального секретаря ООН, без юридичного статусу в державі.
Обидві сторони визнають роботу Комітету і не заважають працювати. Його головна місія — пошук, ексгумація, ідентифікація та повернення родинам 2002 зниклих безвісти у 1963–1964 та 1974 роках.
Мандат CMP є виключно гуманітарним. Комітет за статутом не розслідує причини чи спосіб смерті та не встановлює винних. Саме цей нейтральний статус дозволив йому працювати на всій території острова.
До керівного складу організації входять представник від греко-кіпріотської громади, представник від турко-кіпріотської громади та третій член — незалежний, призначений Генсекретарем ООН.
Усі рішення стосовно політики, дій та операцій Комітету приймаються виключно на основі консенсусу між трьома членами.
На початку після збройного конфлікту представники Міжнародного комітету Червоного Хреста збирали заяви від родичів і передали їх до СМР для роботи з пошуку останків.
Організація дотримується принципу конфіденційності, належного зберігання та захисту отриманої інформації.
Саме такий підхід забезпечив успіх і довіру серед населення. Як результат — пошук та вилучення останків відбуваються донині з обох сторін, в тому числі в сірій зоні, хоча систематичні ексгумації на острові розпочалися лише у 2006 році, тобто через понад чверть століття після завершення бойових дій.
Як і в більшості інших конфліктів, складною для CMP стала практика вторинних перепоховань. У 1990-х роках або безпосередньо після конфлікту з деяких масових могил за допомогою важкої техніки викопували тіла й перевозили в інші місця, щоб приховати масштаби злочинів перед міжнародними спостерігачами.
Також важливим кейсом з ексгумації стали колодязі. Оскільки це острів, то основне скупчення людей було поблизу колодязів з прісною водою. Вони і стали доступним та легким способом позбутися страчених.
Вилучення таких останків стало складною задачею, що потребувало років роботи, спеціальних технічних підходів, залучення ресурсів та часу для подальшої ідентифікації.
Водночас сухий теплий клімат і хімічний склад ґрунту добре зберігають одяг та інші артефакти і через 50 років. В цьому ми самі переконалися під час відвідування лабораторії.
Для мене як учасниці пошукових місій в Україні почути про їхній досвід було цікаво та боляче одночасно. Бо, з одного боку, СМР показав нам, що таке повний цикл і дотримання нейтралітету та поваги до загиблих. А з другого – як надовго може затягнутися пошуковий процес і скільки сил та ресурсів вимагає ідентифікація і встановлення правди.
Читайте також:
Катерина Ротаренко: Стаю живішою, несучи на руках смерть
Як і в інших постконфліктних країнах, родини, які втратили близьких на війні, об’єдналися та створили громадські організації й спільноти.
Представники родин розповіли, як на початку довгих 20 років створений Комітет з питань зниклих безвісти не мав успіху в їхніх очах: він не надавав відповіді і не повертав останки.
Родини зниклих безвісти пройшли складний шлях тривалої невизначеності та недовіри до діяльності держави і CMP. Як зазначають родичі,
довгі роки ця тема використовувалася політиками в пропагандистських цілях, тоді як біль сімей залишався поза увагою.
І навіть зараз, через 50 років, тема залишається чутливою і нерідко використовується в політичних інтересах.
Незважаючи на міждержавне рішення не притягати до відповідальності винних у злочинах, родини хочуть звертатися до міжнародного суду для встановлення справедливості і покарання винних.
Але водночас ми неодноразово чули про примирення, одним з елементом якого є акт запрошення на поховання представників іншої сторони. Адже біль втрати у всіх один.
Сьогодні кіпрські родини передають дітям спогади й свідчення про зниклих, щоб інформація не загубилася, а пошук міг тривати в наступних поколіннях.
Правда – ось що хочуть знати рідні. Щоб віддати шану та не втратити пам’ять.
Згідно з рішенням Великої палати Європейського суду з прав людини 2014 року у справі “Кіпр проти Туреччини”, Суд зобов’язав уряд Туреччини виплатити 30 мільйонів євро компенсації за моральну шкоду безпосередньо родинам зниклих безвісти греків-кіпріотів. Уряд Республіки Кіпр зобов’язаний створити спеціальний механізм і розподілити компенсацію постраждалим сім’ям під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.
Того ж року офіційно Туреччина заявила, що не визнає це рішення і вважає виплату компенсацій неприйнятною. Кошти й досі не виплачені.
Оскільки міжнародні компенсації заблоковані, Республіка Кіпр виплачує допомогу родинам у вигляді пенсії у зв’язку з втратою годувальника та повністю покриває витрати на організацію похорону й ритуальні послуги.
Хоча Україні вкрай важливо притягнути воєнних злочинців до відповідальності, досвід Кіпру показує необхідність наявності незалежного, нейтрального гуманітарного механізму (за участі ООН/ICRC/ICMP та інших), який би фокусувався виключно на пошуку тіл на всій території бойових дій і репатріації без очікування остаточних політичних угод.
Пошукові команди та експертні групи в Україні повинні діяти суто в межах гуманітарного мандату для доступу до територій, виокремлюючи гуманітарну місію (повернення тіл) від процесуально-кримінального розслідування, щоб пришвидшити обміни та репатріацію.
Україні критично важливо продовжувати підтримувати та вдосконалювати Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, консолідуючи дані від усіх силових відомств, координаційних штабів та міжнародних місій.
Пошукові процеси триватимуть десятиліттями, тому вже сьогодні необхідно закладати фундамент для підготовки судових археологів, антропологів, генетиків і спеціалізованих слідчих та пошукових команд для їх ефективної та злагодженої роботи в на повоєнний період.
Держава має забезпечити довгострокову психологічну, соціальну та юридичну підтримку родин, які втратили близьких, зберігаючи постійну комунікацію з ними.
Читайте також:
Пошуковиця місії “На щиті” Катерина Ротаренко: Мені пощастило – перший знайдений труп був росіянином
В різних країнах і за різних обставин, коли стається збройний конфлікт, які б домовленості не підписували, після нього залишається одне — горе від втрати близької людини, невизначеність, неможливість поховати та попрощатися. Люди однаково змучені горем, якої б національності, раси чи релігії вони не були. Смерть має одне обличчя, розбиті серця однакові у всіх, душа не знаходить спокою, а розум не дає шансу повернутися до стану “до” війни.
Зниклі безвісти чекають, що їх знайдуть — живими чи мертвими.
А родини все життя чекають на їх повернення, бодай однієї кістки…
У війні ми втрачаємо щось більше, ніж кордони, міста та людей. Ми втрачаємо загальнолюдське, ми втрачаємо самих себе — тих, яких створив Бог.
І у війні ми знаходимо щось більше в собі самих. Війна розколює нас, як залізо на наковальні. Всі наші почуття і сила викручені на максимум можливостей, а іноді й поза ним. І ті, хто пережив ці страждання, врешті стають міцними, як сталь. Але не всі мають сили зберегти в собі життя і любов у серці, стаючи цією сталлю.
Врешті війни продовжуються, а переродження не настає.
Загальнолюдське все ще стирається в цих жорнах.
Україна може вступити в Європейський Союз у своїх міжнародно визнаних кордонах 1991 року, але з юридичним застереженням (аналогом Протоколу №10), що законодавство та норми ЄС тимчасово не діють на окупованих Росією територіях до їх звільнення.
У випадку Кіпру станом на 2004 рік, коли Республіка Кіпр набула членства в Євросоюзі, конфлікт був “заморожений” уже 30 років. Активних бойових дій не відбувалося, а лінія розмежування контролювалася миротворцями ООН.
В Україні ж наразі триває війна проти Росії високої інтенсивності, і ЄС остерігається бути безпосередньо втягнутим у збройний конфлікт із ядерною державою.
Кіпр — це невелика острівна країна з населенням до 1 мільйона. Вступ Кіпру не здатний зламати бюджет ЄС.
Україна — найбільша країна Європи за площею, з багатомільйонним населенням. Її вступ вимагатиме фундаментальної реформи європейських фондів (насамперед аграрних субсидій та фондів вирівнювання розвитку), адже Україна стане найбільшим отримувачем коштів ЄС, що лякає нинішніх донорів.
Більшість кіпріотів по обидва боки “Зеленої лінії” висловлюють бажання позбутися розділової стіни, реінтегрувати країну та вивести іноземні війська. Однак пів століття статус-кво призвело до глибоких демографічних та соціальних зрушень.
Після 1974 року Анкара розпочала масове переселення анатолійських турків на північ Кіпру. Сьогодні етнічні турки-кіпріоти опинилися в меншості на власній землі порівняно з турецькими переселенцями та військовим контингентом Туреччини.
Республіка Кіпр стала однією з головних точок прибуття мігрантів та біженців через Середземне море (багато з них потрапляють через неконтрольований північний кордон). Відносно відсотка населення Кіпр тривалий час займав перші місця в ЄС за кількістю запитів на притулок.
Через нерозв’язаний конфлікт, обмеженість ринку праці, високу вартість життя та півстолітнє почуття геополітичної нестабільності значна частина освіченої кіпріотської молоді залишає острів (здебільшого їде до Великої Британії, Греції та країн ЄС).
Читайте також:
30-ті роковини геноциду у Сребрениці: пошук зниклих безвісти триває і досі. Чим досвід Боснії цінний для України
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
