В ніч проти 20 жовтня помер військовий парамедик та інструктор з тактичної медицини Василь Широкорад із позивним “Турист”. Він переніс численні важкі поранення та низку складних операцій.
Про це повідомив добровольчий медичний добровольчий батальйон “Госпітальєри”.
“Василь неодноразово був поранений, переніс багато операцій, мав чимало діагнозів. Його організм пройшов через важкі випробування, і цієї ночі його серце зупинилося. Ми вже зв’язалися з родиною та передали наші співчуття від усього батальйону. Розділяємо біль рідних і близьких Василя, – зазначили у підрозділі.
В Інституті масової інформації розповіли, що до початку повномасштабного вторгнення Василь Широкорад працював фахівцем із безпеки. Він організовував та проводив профільні тренінги з домедичної допомоги для медійників, які планували працювати на передовій.
Фото – Олена Максименко/ФБ
Тренерка з безпеки Інституту масової інформації Ірина Земляна відзначила значний внесок парамедика у порятунок людей на фронті та підготовку цивільних фахівців.
“Василь надзвичайно професійний, мав купу досвіду та впевненості у своїй справі. Дуже тішився, що журналісти проходять курс домедичної допомоги в умовах бойових дій на тренінгах з безпеки. Дякую тобі, воїне, за порятунок життів на фронті та за знання, які ти ніс! Честь, – написала Земляна.
Дату, час і місце проведення церемонії прощання з “Туристом” повідомлять пізніше.
Фото – Олена Максименко/ФБ
Журналістка Тетяна Пушнова так згадує Василя Широкорада, якого називає братом:
“В січні 2014-го ти подзвонив мені і спитав, чи не варто тобі приїхати на Майдан. Я відповіла “Не гоні бєса, виходь на майдан в Одесі”. В одеській самообороні ти пережив травень. Влітку, після Іловайська ти намагався потрапити до армії, але тебе не взяли – “непридатний”. Тому ти поїхав на Донеччину з Правим сектором (здається – звідси я в твоїй біографії починаю плутатись).
Потім були Госпітальєри і ти страшно цим пишався. Розказував, як всіх довкола задрочував такмедом. І, як виявилось, не дарма. В 2025-му FPV влетів вам в лобовуху на швидкості. І тебе врятували ті, кого ти вчив цьому такмеду. У 2018 ти (нарешті!!) склав присягу і в тебе був блакитний берет і автомат. В 2020 ти перейшов на українську. Після лютого 2022 я кожен твій допис сприймала “бляха, живий! засранець малий”. Я насправді не знаю, скільки в тебе було поранень і контузій.
Коли ми останній раз розмовляли, ти затинався. Мені було соромно, що я так далеко і в безпеці. Ти сказав, що я молодець, що вивезла дітей і сиджу не рипаюсь, бо все стає тільки гірше… Коли ми були малі, ми дружили вчотирьох – ти, я і наші ба. Потім ти приїздив в Херсон на літні канікули і ми вештались забороненими місцями, обговорювали книжки про піратів. І мріяли померти або героями, або в розкішній багатій старості після тисяч пригод на ганку власного будинку з сигареткою в зубах.
Сьогодні, в день твоєї смерті, я мушу тобі сказати, що ти герой, Вася. Я інколи думала, що ти аж занадто довго шукаєш себе. А насправді ти жив так, як хотів. І що не мрії то були, а план на життя”, – написала вона на ФБ.
Спогад про “Туриста” Олени Максименко, журналістки, постійної авторки “Новинарні” й письменниці:
“Є новини, які доходять довго і болісно. А є такі, що зупиняють землю, ніби хтось зірвав стоп-кран. Дуже хочеться волати: “Турист, якого дідька?! Ну бляха-муха!” Ротація під Широкиним, 2015 рік. Наш квадрат криють САУшками 152-го калібру. Тоді це справляло ефект… трохи “бодрящщій”. У тебе завжди при собі була колонка з музлом (так, ти був одним із тих, з ким мій плейліст збігався на чималий відсоток), і із першими приходами з колонки вальнуло “This is the end”. Я аж видихнула – ну бо це настільки концептуально, що під такий трек не шкода і вмерти.
“У перервах між роботою я чіплялася до побратимів і записувала їхні історії. Ти тоді розповів, що позивний “Турист” – від любові до велоподорожей. За кілька років, беручи у тебе більш серйозне інтерв’ю в Києві, ти розповів інше. Як на початку війни напівофіційно (або й геть неофіційно) двіжував із різними спецпідрозділами. І за ці “кочування” від одних до інших отримав це прізвисько. На моє зауваження, що ніби раніше була інша версія, ти сказав щось типу: ну ми тоді тільки познайомилися, я не знав, чи можу тобі вповні довіряти. Скотинятка…”
З усієї групи ми єдині були тру-кавоманами. Решта побратимів стверджували, що їм байдуже, розчинна кава чи заварна, нам же було життєво необхідно мати хорошу натуральну каву. Але коли ми купляли її, чомусь решта, котрим типу було пофіг, знищували пачку за день. “Це не діло, – казав ти, коли ми вчергове поїхали на закупи. – Давай одну пачку поставимо в “общак”, іншу заникай собі під подушку”. Вночі я прокинулась від того, що над моїм спальником схилився Турист, який саме був на варті: “Мееел, віддай мені ту каву зараз, дуже треба!” Обізвала наркоманом і віддала. До ранку друга пачка не дожила теж…
Найкращий водій евер, єдиний водій, котрий їздив досконало незалежно від наявності чи відсутності доріг і наявності пива в організмі (не толерую такого, але от тут моя довіра була абсолютною). Одесит від мозку до кісток. Одеса у мене завжди асоціюється з Туристом, не було жодного мого приїзду до цього міста, щоб я не спробувала тебе вичепити. Кілька років тому в Одесі на дружній зустрічі із колегами мене застала звістка про смерть близького друга і вчителя фотографії. Мене накрило десь так само, як от криє зараз. Ти тоді приїхав і забрав мене на своєму корчі на дачу за містом. Ми пили пиво і дивилися на море. Говорили і мовчали про все на світі. І це було найкраще, що могло бути для мене на той момент.
Дві останні зустрічі були між твоїми лікуваннями. Вперше ти втік з лікарні, де лікувався після чергового поранення, на кілька годин, на каву. Вдруге – от буквально нещодавно, тебе відпустили з лікарні аж на вихідні. Після пережитого інфаркту з’явилося багато обмежень по їжі, і ми пили компот. Смачнючий-смачнючий компот. Я сміялася, що знадобилася купа поранень, інфаркт і реанімація, аби ти нарешті зацінив щось із напоїв, окрім термоядерної кави і пива. Ти ділився планами про списання, перерву і мирне сімейне життя, а потім повернення на фронт (“Ну бо а як інакше?”). Хотів познайомити зі своєю дружиною, котра так само військова, про котру розповідав так багато, що виникало відчуття, ніби я її знаю так само давно, як тебе.
Це дико-дико несправедливо. Жодної спаленої вщент москви чи пітера не буде достатньо за це. Мій світ зменшився на дуже багато, як і світ усіх, хто тебе любить. Обійми там наших – Падре, Маріка, Бучу, Гріна, Єву, Фроста… по-любому когось забула, але думаю, ти в курсі. Тіль Вальхалла”.
Читайте також:
Рятувала поранених під час повторного удару росіян: загинула парамедикиня “Госпітальєрів” Єва Ройтер
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
