Від креслення до бойового удару: як війна прискорила розвиток ракетобудування

автор: Лариса Волошка
фото з відкритих джерел

У 1972 році США офіційно запустили програму створення нової крилатої ракети великої дальності, яка згодом отримає назву “Томагавк”. Попереду були роки проєктування, сотні випробувальних пусків, численні доопрацювання і лише у 1991-му – перше масове бойове застосування з сотнями влучань по реальних цілях в Іраку. Між першим кресленням і першим справжнім бойовим успіхом минуло майже два десятиліття.

Пів століття потому, в умовах повномасштабної війни, Україна створює власні далекобійні ракети. І від моменту проєктування деяких із них до першого успішного застосування в бойових умовах минають лічені роки, а то й місяці. Що це – “українське диво”, логічний розвиток технологій, завдяки якому ракетобудівні процеси пришвидшилися в усьому світі, чи вміння навчатися на чужих помилках і враховувати успішний досвід? І чи справді розроблені в пришвидшених умовах екстремальної необхідності ракети можуть бути не менш ефективними, ніж засоби, на створення яких пішли десятиліття?..

Історія “Томагавка”: від перших креслень до першого бою – майже 20 років

Сьогодні крилатими ракетами вже нікого не здивуєш. І якщо раніше більшість із нас чула такі назви як “Томагавк” чи “Калібр” хіба що в контексті світових новин про “чужі” війни та військові паради, то після початку повномасштабного вторгнення РФ асортимент принаймні російської ракетної промисловості кожному українцю, на жаль, знайомий вже аж надто добре.

Проте ще якихось пів століття тому, на початку 1970-х, сама ідея зброї, яка могла б автономно пролетіти понад тисячу кілометрів на надзвичайно малій висоті, обійти системи ППО й самостійно знайти ціль із високою точністю, виглядала майже фантастикою.

Насправді концепція такої ракети з’явилася ще в 1940-х роках, після завершення Другої світової війни – тоді американські фахівці надихалися ідеєю вдосконалити й “осучаснити” сумнозвісні німецькі ФАУ-1 (V-1). Проте зрештою пріоритетом було обрано програму балістичних ракет “Поларіс”. А до крилатих ракет повернулися аж через три десятиліття, коли двигунобудування та розвиток електроніки зробили величезний крок уперед.

У 1972 році Військово-морські сили США розпочали програму створення морської крилатої ракети великої дальності. Перед конструкторами поставили надзвичайно амбітне завдання: ракета мала стартувати як із кораблів, так і з підводних човнів; летіти на висоті лише кількох десятків метрів над землею; бути практично непомітною для радарів; автономно орієнтуватися без участі людини; уражати цілі за сотні й навіть тисячі кілометрів.

На відміну від сьогодення, пів століття тому такі характеристики були мало не революційними.

На будівництво тестових зразків пішло кілька років. Перші реальні (випробувальні) запуски ракети відбулися вже у 1976–1978 роках, тобто через 4–6 років після формального старту програми. Вони підтвердили, що сама концепція працює, проте ці перші прототипи були ще далекими від ідеалу.

Одна з перших версій ракети “Томагавк” під час випробувань, 1976 рік

Наступним етапом стало впровадження системи TERCOM (Terrain Contour Matching) – саме завдяки їй ракета мала стати “самостійною”, під час польоту порівнюючи реальний рельєф місцевості із завантаженими в її пам’ять цифровими мапами. Якщо місцевість збігається з мапою – ракета “розуміє”, що рухається правильно.

Нагадаємо, що тоді ще не існувало ні GPS, ні сучасної супутникової навігації, тож для свого часу така система була фактично дивом інженерії.

Пізніше до TERCOM додалася ще одна система – DSMAC (Digital Scene Matching Area Correlation). На завершальному етапі польоту ракета порівнювала зображення місцевості, яке “бачила” її камера, із заздалегідь підготовленими еталонними знімками цілі. Саме ця технологія значно підвищила точність ударів.

І лише в січні 1981 року, майже через десятиліття після початку реалізації програми, стартували багаторічні технічні випробування, впродовж яких “Томагавки” проходили різні етапи вдосконалення і “відточування”.

А ще через 10 років, 17 січня 1991-го, американські есмінці випустили перші бойові “Томагавки” по іракських об’єктах ППО та командних бункерах. Це був початок операції “Буря в пустелі”.

Перше бойове застосування крилатої ракети “Томагавка”: запуск з есмінця USS Missouri по іракській цілі під час початку операції “Буря в пустелі”, 17 січня 1991 року. Фото: Wikimedia

Упродовж перших днів кампанії було випущено понад 300 таких ракет. Їхня здатність автономно долати сотні кілометрів, огинаючи рельєф місцевості, і точно вражати командні пункти та системи ППО справила величезне враження як на військових, так і на весь світ.

Саме тоді високоточна далекобійна крилата ракета перестала бути перспективною розробкою і стала новим стандартом сучасної війни.

Таким чином, від фактичного старту програми зі створення нині найбільш відомої крилатої ракети США до першого бойового застосування “Томагавка” минуло 19 років.

Зрозуміло, що на цьому робота над ракетою не завершилася і її технологічний розвиток триває. За ці роки “Томагавк” отримував нові й нові модифікації, GPS-навігацію, двосторонній канал зв’язку, можливість перенаведення вже після запуску, нові системи боротьби з перешкодами тощо. Ракета, яку сьогодні вважають мало не еталоном, стала такою завдяки десятиліттям випробувань і настільки ж тривалому процесу модернізації, який відбувається вже фактично 40 років.

За часів “холодної війни” американські (як, у тім, і радянські) розробники зброї мали таку “розкіш”: проводити свою “гонку озброєнь” у темпі, про який в умовах війни “гарячої” годі й мріяти.

Читайте також:
Трамп заявив, що зараз не розглядає передачу ракет Tomahawk Україні

Еволюція “Нептуна” і народження “Фламінго”: як війна прискорює процеси

Україна, яка живе в умовах не просто “гарячої”, а найбільшої війни з часів Другої світової, стільки часу точно не має. Зате має безумовні переваги: на відміну від інженерів 1970-1980-х, які створювали новий клас озброєнь майже “з чистого аркуша”, наші ракетобудівники сьогодні працюють в епоху цифрових технологій, глобальної електронної компонентної бази і – що надзвичайно важливо для такої галузі – постійного бойового зворотного зв’язку.

Вихід ракет із комплексу “Нептун” під час випробувань. Фото: АрміяInform

Звісно, не можна не згадати про те, що українська ракетна програма почалася “не вчора”. Навіть якщо не враховувати досвід часів СРСР, коли українські фахівці та підприємства відігравали інколи провідну роль у проєктуванні й виробництві деталей (зокрема двигунів) і самих ракет (передусім балістичних).

У 2014 році, після незаконної анексії Криму Росією, Конструкторське бюро “Луч” розпочало розробку вітчизняної протикорабельної ракети “Нептун” на основі радянської Х-35. Перші льотні зразки виготовили в другому кварталі 2016 року, а 17 серпня 2018-го ракета вразила ціль на дистанції 100 км під час випробувальних пусків в Одеській області.

Попри це, програма зі створення “Нептуна” просувалася надто повільно й до певного часу не демонструвала значних успіхів, за що її неодноразово критикували деякі військові аналітики. Лише початок повномасштабної війни пришвидшив цей процес, і 13 квітня 2022 року двома ракетами “Нептун” був уражений та потоплений флагман Чорноморського флоту РФ крейсер “Москва”.

Загибель крейсера “Москва”, флагмана Чорноморського флоту ВМФ Росії в результаті ураження ракетами “Нептун”, 13 квітня 2022 року

А з наступного року стало відомо про застосування також наземного варіанту ракети, яку називають “довгим” “Нептуном”. Відтоді “Нептуни” відзначилися в ураженнях різних об’єктів ворога, зокрема і в досить далекому тилу Росії, “реабілітувавшись” за тривалу “тянучку” з розробкою і забезпечивши собі реноме перспективної і багатообіцяючої, хоча й недешевої зброї.

Іншим прикладом є значно дешевша і “молодша”, але вже дуже “нашуміла” ракета “Фламінго”. Не вдаючись у політичні подробиці, можна відзначити передусім дуже швидкий розвиток не лише дронової, в успіху якої, здається, не сумнівається ніхто (запевнення військових та відео з “прильотами” по об’єктах у Росії тому свідчення), а й ракетної програми Fire Point.

Компанія почала розробку крилатої ракети у 2023-му році, а вже за два роки прототип під назвою FP-5 уперше був показаний на виставці IDEX. За словами технічної директорки Fire Point Ірини Терех, від появи ідеї до перших успішних бойових випробувань ракети минуло менш ніж рік.

Публічно ракету представили 17–18 серпня 2025 року. Тоді президент Зеленський назвав її “найуспішнішою ракетою, яку ми маємо”. За даними Kyiv Post, перший пуск стався ще в травні 2025-го як частина початкового бойового випробування, а першим широко висвітленим оперативним застосуванням став удар по об’єктах ФСБ в окупованому Криму 30 серпня 2025 року.

Ракета “Фламінго” на виробництві. Україна, серпень 2025 року. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky

Відтоді про “Фламінго” з різними полюсами оцінювання не говорив тільки лінивий, але факт залишається фактом: ці ракети не лише літають, а й успішно влучають по важливих об’єктах російського оборонно-промислового комплексу. Як, наприклад, по Воткінському заводу в лютому чи по підприємству “Титан-Барикади” у Волгограді в кінці червня 2026 року. Здається, в цьому питанні можна навіть не намагатися порівнювати “Фламінго” з “Томагавками” в питанні термінів розробки та початку успішних бойових застосувань.

Читайте також:
Чому українські “Фламінго” можуть бути ефективнішими, ніж здається: що показують удари по Росії

У чому секрет ракетобудівного успіху України

Окрім згаданих, серед інших українських ракетних систем можна згадати також ракетодрони “Паляниця“, “Пекло“, про які ми поки що нечасто чуємо, але, хочеться вірити, почуємо ще не раз під час масованих атак по Росії, які набувають дедалі більшого масштабу.

Головне – що українська ракетобудівна галузь стрімко розвивається, вдосконалюється і, безумовно, ще не раз дуже сильно здивує як нашого ворога, так і партнерів, які вже зараз закладають бюджети на майбутні закупівлі зброї в Україні, чий ОПК зростає не по днях, а в буквальному сенсі по годинах.

У чому секрет такого стрімкого розвитку? Відповідь проста й водночас сумна: це згадана вище “гаряча” фаза війни. Замість багаторічних планових випробувань, повільних роздумів над недоліками і їх усуненням заради вдосконалення ракети в українських ракетобудівників зараз є лише один шлях: безпосередній зв’язок із підрозділами, які застосовують їхню зброю буквально “в прямому ефірі”, і швидкі інновації у відповідь на зауваження та запити військових – замість багаторічних планових тестувань.

Запуск ракет “Фламінго” на цілі в тилу Росії

На відміну від програми випробувань американських ракет “Томагавк”, розтягнутої на десятиліття тестів, українські розробники отримують дані про ефективність систем практично в реальному часі від бійців на передовій і одразу вносять зміни. А децентралізована система закупівель, коли навіть окремі бригади можуть напряму замовляти технології під власні потреби, створює миттєвий канал збуту для стартапів, минаючи традиційну багаторівневу бюрократію.

Зрештою, можна зробити висновок, що найважливіша зміна останніх років полягає навіть не в появі окремих ракет у відповідь на виклики часу (читай: повномасштабної війни проти потужного в ракетному озброєнні агресора). Передусім вона полягає в тому, що в Україні формується ціла екосистема далекобійного озброєння.

Згадуючи багаторічну історію успіху американського “Томагавка”, можна підсумувати: Україна скоротила цей шлях не тому, що він став простішим. А передусім тому, що змогла поєднати досвід попередніх поколінь світового ракетобудування із власною школою, сучасними технологіями та безпрецедентним бойовим досвідом.

І якщо ця тенденція збережеться, то головним результатом нинішньої війни для української оборонної промисловості можуть стати не окремі успішні зразки озброєння, а сформована ракетобудівна школа нового покоління – здатна створювати, вдосконалювати й масштабувати складні високоточні системи значно швидше, ніж це ще недавно вважалося можливим.

Супутниковий знімок ураженого ракетою “Фламінго” цеху заводу в російському Воткінську. Фото: КіберБорошно (покращено за допомогою ШІ)

Читайте також:
В Україні розробили балістичні ракети FP-7 та FP-9, схожі на російські С-400: у Defense Express назвали характеристики й пояснили різницю