автор: Антон Пшеничний
1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Коли говорять про “реформу ТЦК”, варто мати на увазі, що нинішні ТЦК – це вже результат реформи колишніх військкоматів.
1 серпня 2017 року на базі Чернігівського обласного військового комісаріату було створено перший в Україні територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Пілотний формат також вирішили протестувати в селищі Козелець на Чернігівщині. Так розпочався експеримент з реформування пострадянських військоматів у ТЦК та СП. І 23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення РФ та оголошення загальної мобілізації, територіальні центри повністю замінили собою колишню систему військових комісаріатів.
Сьогодні ТЦК є основою комплектування українського війська. Навіть “медійні” бригади, які рекламують свій рекрутинг на кожній вулиці, мають переважну частину поповнення від ТЦК, мобілізованими.
Робота територіальних центрів комплектування неймовірно важлива в цей важкий для України час. І саме зараз ми постійно бачимо хвилі ворожих інформаційно-психологічних операцій проти ТЦК та СП. Мета ворога — зламати систему мобілізації в Україні та остаточно знищити довіру до ТЦК.
Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки — це не лише повістки й оповіщення. ТЦК та СП — це також супровід родин загиблих, зниклих безвісти чи полонених воїнів, робота з військовослужбовцями, що отримали інвалідність внаслідок бойових дій. Врешті-решт сама назва говорить нам про доволі широкий функціонал — “комплектування та соціальна підтримка”.
Велика кількість тих, хто служить в ТЦК та СП — це воїни, що пройшли пекло війни, отримали поранення, віддали здоровʼя за захист Батьківщини та були змушені шукати посади в тилових підрозділах. Більшість із них зізнаються, що служба в ТЦК та СП не така проста, якою може здаватися, на перший погляд. Кажуть — їм особисто на “передку” було простіше.
Історії трьох таких воїнів із ТЦК, які служать після важких поранень — далі в цій статті для “Новинарні“.
Микола “Гюрза”, військовослужбовець ТЦК та СП, екс-Третя штурмова
Микола з позивним “Гюрза” займається роботою з людьми, які виявили бажання укласти контракт зі Збройними силами України. Він — військовослужбовець ТЦК та СП. Службу під час повномасштабки починав у Третій штурмій.
“Мене не хотіли брати, тому що мені було 25 років, а мобілізаційний вік починався із 27. Я дуже старався, цілий місяць оббивав пороги ТЦК, вони не хотіли мене брати. Але я знайшов людей, вони мені допомогли, домовилися”, – розповідає Микола.
Чоловік свідомо обрав штурмовий підрозділ, хоча на момент повномасштабного вторгнення росіян мав бронювання.
Микола брав участь в боях за Андріївку (саме ту, про яку Мстислав Чернов зняв документальний фільм), там отримав поранення, через яке ледь не втратив руку. Тоді врятувала майстерність бойового медика, котрий зробив все, щоб зберегти Миколі кінцівку.
Рука Гюрзи повноцінно не функціонує й досі, чоловік має 3-тю групу інвалідності, може звільнитися з армії, але продовжує нести службу.
“Я у 25 свої прийшов, хоча у мене була бронь — працював у ДСНС. Але я вирішив. Мене дуже сильно підкосили події в Бучі, в Ірпені, де росіяни ґвалтували, вбивали дітей. […] Третя група інвалідності — я на службі, хоча повне право маю списатися. Але я розумію, що так допомагаю хоч чимось”, – каже Микола.
Дмитро, колишній військовослужбовець Десантно-штурмових військ, військовослужбовець ТЦК та СП
Старший сержант Дмитро долучився до лав Сил оборони ще до повномасштабного вторгнення. У 2021 році чоловік підписав контракт, а в грудні того року почав проходити службу в зоні ООС.
“Зустрічав початок повномасштабного вторгнення під Горлівкою, нам тоді прийшов наказ, була передислокація, ми поїхали в сторону Ізюма, Харківська область, тобто зустрічати ворожу орду з тої сторони. Мені було 20 років, для мене це все було Call of Duty, грав в шутер, я не сильно розумів, що відбувається”, – згадує Дмитро.
Але усвідомлення реальності прийшло доволі швидко – з початком запеклих боїв. А 15 січня 2023 року Дмитро отримав поранення, що залишило відбиток на все життя.
“Ми штурмували крайню лінію оборони, щоб дійти до Кремінної, і
під час штурму мені прилетіла куля в коліно.
Мене виносили звідти, бо нога віднялась повністю від коліна до пʼятки, наче струмом дуже сильно вдарило. Ногу я не відчуваю й досі. Верхню частину [ноги], тобто мені перебило нерв. Впритул ми з ними гасилися… Прям впритул-впритул. І танчик тоді підʼїхав, прям метрів 50, я його бачив”, – згадує Дмитро.
Після ВЛК Дмитра визнали придатним до тилової служби. Нині чоловік – інструктор рекрутингу, займається відбором добровольців, які виявили бажання проходити службу за контрактом.
Попри те, що під час служби військовослужбовець працює саме з добровольцями та не бере участь у мобілізаційних заходах, все одно знаходяться люди, котрі доволі грубо дорікають пораненому воїну.
“Бачу цей тиск з боку суспільства, що “ТЦК – не люди”, і навіть поранення нічого їм не каже. Тобто “ти ніде не був, ти собі купив тут місце” і так далі. Виявляйте повагу – хоч якусь, але найменшу повагу! Коли ви, не знаючи, кажете людині, що вона ніде не воювала, ви спочатку спитайте в неї та дослухайте до кінця”, – нарікає Дмитро.
Максим, військовослужбовець ТЦК та СП
Нині Максим служить в одному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки далеко від лінії зіткнення, а на початку повномасштабного вторгнення він опинився в окупації. Коли чоловік дивом покинув окуповану територію та виїхав на підконтрольну Україні — одразу попрямував до ТЦК, бо так, каже, вимагає законодавство. Там Максим отримав пропозицію служби й долучився до війська. І це при тому, що за фахом вчитель фізики мав повне право на відстрочку.
“Чому мобілізувався? Бо бачив окупацію на власні очі. Це дуже не хороша історія, тому я не розумію людей, які кажуть, що це нічого, що якось воно буде. Ні, це страшно… Це не добре… Це взагалі не добре”.
Після певного періоду служби в роті охорони ТЦК та СП військовослужбовця передислокували на Донеччину.
“Задача була стояти, як тільки можна, бо напрямок був дуже важкий – Авдіївський, село Очеретине, Очеретинська громада, позиції були в районі Новобахмутівки. На жаль, це вже окупована територія”.
Служба на Донеччині для Максима тривала недовго, близько місяця, адже чоловік отримав важке поранення. Йому відірвало руку.
“Дуже щільний мінометний обстріл, отримав осколкове поранення, вибухова ампутація одразу, 20 годин в оточенні… Ну, якось вийшли. Своїм ходом. Відстань була десь близько півтора кілометра. Ще витягнув на собі хлопця з [пораненими] ногами. Підійти було просто неможливо. 20 годин — міномет, скиди, міномет, скиди без перестанку”.
На лікування та відновлення Макмима пішло близько пів року. Процес був важким, складне поранення. Максимові доводилось робити реампутації, в результаті яких він не має значної частини своєї правиці.
На додачу — травма другої руки. Після лікування чоловіка попросили шукати тилову посаду,. Максим знайшов її в одному з ТЦК та СП.
“Мені трохи з цим простіше, бо цивільні бачать [протез], вони розуміють одразу, що не треба мене повчати. Дехто ставиться з повагою – не скажу, що всі “відморожені”. Хтось дивиться як на дурачка, але це їхня особиста думка, я на це не звертаю уваги – я робив те, що я вважав за потрібне. Те, що міг зробити, я зробив. На жаль, цього було мало, на мою думку, хотілося б більше, але просто фізично я не можу. Простіше мені було в батальйоні…”
Більшість військовослужбовців ТЦК та СП, які перевелися до центрів комплектування з бойових бригад за станом здоровʼя, зізнаються, що служити в тилу їм важче аніж на передовій. В першу чергу так відбувається через неповагу з боку цивільних, а також через російські ІПСО. Часто саме російські наративи, які в соцмережах розганяються ботофермами РФ, слово в слово повторюють реальні українці.
Масштаб цієї проблеми великий. Так, наприклад, наприкінці 2025 року аналітики Українського центру безпеки та співпраці виявили скоординовану інформаційну кампанію росіян, спрямовану проти процесів мобілізації в Україні. Висновки зробили за результатами аналізу понад 1 мільйона згадок в інформаційному просторі з початку листопада до середини грудня минулого року. В цих згадках ворог пропагує героїзацію ухилення від військової служби, силовий спротив мобілізації, СЗЧ і навіть напади на військовослужбовців територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Противник використовує ботоферми, генерує ШІ-відео та світлини, створює фейкові новини та розганяє їх через рекламу в соціальних мережах. Все це створює враження тотальної ненависті до військових, масової силової мобілізації, мультиплікує масштабність усіх негативних явищ.
Насправді моніторинг проблемних питань показує, що справжня частка конфліктних ситуацій із ТЦК та СП — менш як 1%. При цьому російська пропаганда формує викривлену картину реальності.
Тож у складній ситуації, коли війна ведеться не лише на фронті, а й в інформаційному полі, варто зважено реагувати на емоційний контент та перевіряти обовʼязково завжди джерела інформації.
Читайте також:
Павло Казарін: Найбільшим викликом для України є не корупція, а мобілізація. Без неї країна ризикує припинити існування. ІНТЕРВ’Ю
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
