автор: Олена Литвиненко
фото надані родиною Анастасії Мар’янчук
“Взяла рюкзак і пішла. Мала. Але що я могла вдіяти? Вона завжди робить так, як вирішила”, – розповідала Оксана Мар’янчук восени 2022 року про свою 19-річну доньку на одній із київських “волонтерок”, заплітаючи стрічками чергову маскувальну сітку для військових.
Через півтора року наприкінці березня фейсбук-стрічки цієї волонтерської спільноти заповнилися страшними дописами з фото чарівної усміхненої дівчини у пікселі, через яке навскоси тягнулася чорна стрічка…
Анастасія Мар’янчук з позивним “Троя”, сержант, стрілець – старша бойова медикиня 1-го стрілецького батальйону 67 омбр ДУК загинула 18 березня 2024 року на Донеччині під час евакуації поранених. Їй був лише 21 рік.
“Якщо є у світі щось чисте і світле, це була Настя. Коли вона загинула, світ втратив чистоту. У мене досі таке відчуття”, – каже Тетяна Гуренко, знайома Насті з молодіжного крила “Правого сектору”.
Настя жила на Троєщині і вважала її найкращим районом
Анастасія Мар’янчук народилася 3 листопада 2002 року в Києві, мешкала на Троєщині. Звідти й позивний – Троя, скорочено від назви рідного району.
Під час Революції гідності Настуні, як лагідно називають її рідні, ледь виповнилося 12 років. Вже тоді вона активно почала долучатися до волонтерської діяльності, а з початком воєнних дій – надсилати посилки з необхідними речами захисникам. Восени 2014 року вперше відвідала Ірпінський військовий шпиталь.
“Майже рік я боялася заходити в палати – було дуже боляче дивитися в очі хлопцям. А Настуня по-дитячому щиро з ними спілкувалася, одразу знаходила “ключик”, – розповідає мама Трої.
Анастасія Мар’янчук “Троя”
Із 2015 року Анастасія стала вихованицею національно-патріотичного табору “Азовець”, у 16 років приєдналася до руху “Права молодь” – молодіжного крила “Правого сектору”.
Принципова і цілеспрямована – саме такою згадують Трою близькі й знайомі. І водночас неймовірно скромна. “Справжнє сонечко”.
У 8 класі Настя перейшла на навчання до 313-ї київської школи, яку закінчила зі “срібною” медаллю. Дев’ять балів мала лише з математики.
“Діти бувають різні. Коли даєш завдання, очікуєш на результат виконання цього завдання, то в Насті все завжди було на 100 відсотків. Не пам’ятаю такого моменту, щоб вона не підготувалася до уроку, щоб поскаржилася, що задано дуже багато домашнього завдання, що вона щось не встигає чи чогось не може. Нещодавно перебирала пачку зошитів і несподівано знайшла серед них Настин. Почала переглядати, а там завжди 11 балів. Усю роботу вона намагалася виконати ідеально”, – ділиться класна керівниця, вчителька історії Оксана Василівна Сухоребра.
Анастасія Мар’янчук “Троя”
За її словами, Анастасія мала нахил більше до гуманітарного профілю, проте це не означало, що її не цікавили інші сфери. Наприклад, їй подобалася фізика. Також вона активно долучалася до позакласних заходів.
Подруга Дар’я, з якою Троя навчалася в попередній школі, додає, що Настя вчилася не заради оцінок, а бо справді хотіла знати. І докладала зусиль саме там, де їй було цікаво. Часто вивчала матеріал не за шкільними підручниками.
“Ми намагалися багато чого пробувати разом, але ініціатором наших спроб була саме Настя. Якось вона загорілася театральною майстерністю – у нас неподалік була школа мистецтв, а Настя тоді ще й самостійно гітарою займалася. Тож разом пішли на театральний гурток”, – розповідає Дар’я.
Анастасія Мар’янчук “Троя”
Шкільні роки не були ідеальними. Особливо Настю бентежила несправедливість, тоді вона ображалася, відстоювала свою позицію. І, попри все, лишалася неймовірно вдячною.
“Настя була дуже правдолюбною і прямолінійною, але ніколи не перетинала межу. Їй вдавалося балансувати між цими якостями і ввічливістю. Вона завжди мені говорила правду про те, що думає про якісь мої ідеї. Іноді вона повністю їх підтримувала, іноді критикувала, але робила це чітко і ясно. Настя завжди стояла за правду, якою б вона не була гіркою. Коли я їй щось недоговорювала, щоб не образити, вона обурювалась, кажучи, що їй це значно більш неприємно”, – розповідає шкільна подруга Таїсія Храмова.
Анастасія Мар’янчук “Троя”
Рідні, друзі, побратими й посестри, знайомі згадують Настю як надзвичайно багатогранну особистість.
“Настя дуже любила аніме, любила малювати. Вона займалася і боксом, і футболом, і брейкдансом. У музиці любила і “Queen”, і “Тінь сонця”, і “Широкий лан”. Дуже полюбляла патріотичні музичні фестивалі й відвідувала їх з великою радістю. Водночас стояла на протестах за кожне деревце в Києві, не дозволяючи забудовникам вирубувати їх. І виступала проти концертів російських музикантів у Києві, вже під час війни”, – розповідає мама захисниці.
Оксана переконана, що якби Троя була хоч трішки старшою, долучилася б до війська ще до широкомасштабного вторгнення РФ.
Настя дуже любила малювати
Після школи дівчина вступила в Київський національний університет ім. Тараса Шевченка на японську філологію. Уже у війську почала вивчати ще й корейську мову.
Навіть на бойових у неї з собою завжди було два наплічники: “робочий-медичний” і “мистецький” – з фарбами, малюнками та книжками. Незадовго до загибелі вона придбала планшет для малювання.
“Коли вони перебували на позиціях під Бахмутом і вісім днів не могли вийти з бліндажа, бо назовні постійно чатували табуни ворожих дронів, дочка малювала небо”, – ділиться Оксана Мар’янчук.
Троя на війні
Ранок 24 лютого 2022 року родина Мар’янчуків зустріла у своїй квартирі на Троєщині. Напередодні пізно ввечері Настя перевірила рюкзак, наче відчувала. Упевнившись, що рідні у безпеці, тихенько взяла наплічник, написала СМС, що скоро повернеться, і пішла захищати Україну.
В університеті взяла академвідпустку.
Спершу Троя стала на захист Києва в лавах 13-ї резервної сотні “Правого сектору”. Згодом пройшла навчання з парамедицини в навчальному центрі “ПС”, а невдовзі й сама почала ділитися знаннями з новобранцями, що проходили загальновійськову підготовку.
І весь час намагалася потрапити до бойового підрозділу та працювати бойовою медикинею.
“Троєчка вважала, що мало робить на стабпункті чи на “еваку” й має бути на “нулі”, безпосередньо на бойових позиціях. Їй було дуже непросто, адже багато хто ще досі має якісь стереотипи. Не вірили, що вона прийшла воювати серйозно, дехто часом так і казав, що дівчата в армію “йдуть шукати хлопця”. Їй то дуже боліло”, – ділиться посестра Анастасія “Хунта” Дюльгерова.
1 серпня 2022 року Настя вступила до лав ЗСУ у складі 67 омбр ДУК
1 серпня 2022 року Настя вступила до лав Збройних сил України у складі 67-ї окремої механізованої бригади, створеної на основі підрозділів Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Брала участь у бойових діях на Харківщині та Донеччині.
Спілкуючись із близькими з цивільного життя, Троя ніколи ні на що не жалілася. Казала, що в неї все добре, мало розповідала про себе та свою службу – більше розпитувала про їхні справи.
“Коли переписувались, вона питала про моє життя, про навчання, але не сильно ділилася своїми буднями. Зараз я розумію, що було не через свідоме небажання – просто для неї це була буденність. Ми ж не розповідаємо про те, як поїли чи поспали”, – розмірковує шкільна подруга Таїсія Храмова.
Троя з подругами
Дівчина зізнається, що була переконана: нічого поганого з Настею не трапиться, адже вона з дитинства стільки вчилася, тренувалася. Здавалося, Троя може справитися з усім.
“Ще до повномасштабного вторгнення вона була свідоміша за будь-кого з моїх знайомих. Вона чітко аргументувала свою позицію і пояснювала, чому Росія для нас ворог не тільки зараз, а завжди була.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, у мене не було потреби питати Настю, чи вона пішла на фронт, – цікавило тільки, де вона”,
– згадує Таїсія.
Читайте також:
На фронті загинула військовослужбовиця УДА Лана “Саті” Чорногорська
Під час боїв за Бахмут у 2023 році Троя отримала поранення та контузію внаслідок пострілу ворожого танка. Але після короткотривалого лікування повернулася на передову.
“Коли ми зустрічалися востаннє, вона сказала, що на її руках іще не помер жоден боєць. Мабуть, те, що вона рятує життя, її і тримало”, – пригадує класна керівниця Оксана Василівна.
“Мріяла після закінчення війни видихнути й відпочити”
Найближча посестра та напарниця Трої, бойова медикиня Тео, зберігає багато спогадів про Настину рішучість і самопожертву. Розповідає з вдячністю про те, як Настя рятувала побратимів, попри майже вичерпані медичні запаси – бо через бої її не могли замінити на позиції тривалий час. А коли мала змогу виїхати звідти, лишилася, щоб допомогти, бо було багато поранених.
І водночас Тео просить пам’ятати, що Троя була такою самою дівчиною, як й інші, з мріями та бажаннями. Посестра розповідає, що хоч би як було важко, а Настя завжди була з помадою на вустах. Улюблений колір – темно-бордовий, хоча відтінки й барви могли бути різні.
Коли забирали тіло, серед її речей також лежала помада.
“Троя дуже хотіла, щоб закінчилася війна, хотіла видихнути, відпочити, побути на самоті із собою. Вона мріяла полетіти в Японію, а разом ми хотіли поїхати в Америку. Хотіли жити в горах. Вона все життя жила в місті, запевняла, що Троєщина – найкращий район у світі. Але після військових умов хотілося тиші. Ми говорили, що купимо собі будиночки на сусідніх горах, бо нам обом треба трохи особистого простору. І я ставатиму на своїй горі, вона на своїй, та й перегукуватимемось: “Трояяяяяя!” – “Теооооооо!”. І, звісно, мріяла, щоб її друзі, побратими були живі-здорові. Вона б за це віддала, все, що має”, – розповідає подруга.
“Я ставатиму на своїй горі, Троя на своїй, та й будемо перегукуватись…”
Побратим Артур Сафонов “Сонік” зауважує, що Троя була саме тією людиною, яка мотивувала інших. І навіть коли перед виходом на позиції попереджали про небезпеку, вона не лишалася, а йшла, щоб бути поруч з побратимами.
“Завжди йшла вперед. Троя – моя подруга, частина моєї сім’ї. І приклад для мене мужності, жіночності, простоти, відкритості. Їй було байдуже, хто що каже чи думає, бо якщо в неї була ціль, ніщо не могло завадити досягнути її”, – каже чоловік.
Рідні та близькі додають, що останнім часом Насті з її гострим відчуттям справедливості було дуже важко. Розчаровувалася в людях, боліли втрати друзів, брак озброєння, аптечок, нерозуміння частиною командування ролі жінок у війську…
Бойова медикиня Анастасія “Троя”
О 9-й ранку 18 березня 2024 року Настя написала мамі, що вони заходять на позицію, тож може бути без зв’язку. І на зв’язок більше так і не вийшла. На підходах їх чекали ворожі дрони. Троя кинулася рятувати пораненого побратима й сама потрапила під атаку. Її намагалися витягнути інші побратими, але під час евакуації прилетів ще один ворожий дрон, удар якого став смертельним для Насті.
Анастасія Мар’янчук нагороджена:
Троя мріяла побачити завершення війни й бути впевненою, що всі зусилля – недаремні.
“Вона всіма шляхами боролася, щоб Україна була Україною”, – наголошують Настині близькі.
Вічна пам’ять.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
