“Назад не поверне”: Дробович пояснив формальний та фактичний виміри рішення Верховного Суду щодо землі Національного військового кладовища

Антон Дробович
правник, громадський та державний діяч, засновник та перший керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки, голова Українського інституту національної пам’яті у 2019—2024 рр.

(FB)

Бачу, що соціальними мережами шириться жвава дискусія щодо Національне військове меморіальне кладовище (далі – НВМК), а точніше, щодо рішення Верховний Суд про надання кладовищу земельної ділянки під його будівництво у 2024 році. Оскільки значна частина дописів містить просто безумний вінегрет з емоцій, думок, оцінок, тем (від дерев і дренажів до архітектури і хрестів), то захотів розібратися у цій справі і поділитися думками.

Тож у справі № 320/25649/24 є щонайменше два виміри – 1) формальний та 2) фактичний. Вона стосується передачі кладовищу землі та охорони лісу навколо нього. Інших тем вона не торкається взагалі.

1. Формальний вимір. Рішення судів (в першу чергу Київського окружного адміністративного суду, рішення якого підтримали колеги з Верховного суду) стосуються процедур. Власне щодо їх порушення ГО “Мархалівка. Підтримка” (до якої належать місцеві мешканці з сусіднього із Національним кладовищем населеним пунктом Мархалівка) звернулася до суду.

В результаті суд побачив у розпорядженні Київської обласної військової адміністрації №275 від 14.03.2024 “Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі “Національне військове меморіальне кладовище” (нагадаю, тоді очільником цієї адміністрації був юрист Руслан Кравченко, нині – генеральний прокурор України) порушення, визнав частину його пунктів (2-5) протиправними і скасував ці пункти.

Основний мотив позивача і суду, з огляду на аргументацію, – екологічний і стосується захисту лісу й дотримання Конвенції про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція), до якої Україна долучилася у 1996 році.

Жодних інших приписів що робити далі із ділянкою і кладовищем суд не постановив. Інших тем не торкався. Тож тепер існує декілька формальних юридичних варіантів рішення як виходити із ситуації, адже де-факто кладовище вже є, воно працює, введено в експлуатацію і на ньому вже знайшли свій спочинок захисники та захисниці України. Скасування рішення про передачу землі НВМК назад цього всього не поверне.

2. Фактичний вимір. Якщо уважно подивитися на те, як “охоронялися законом” ліси біля Мархалівки протягом останніх десятиліть, то в будь-якої адекватної людини цензурних слів для характеристики цього не знайдеться. Ліс регулярно вирубали, незаконно вивозили, серед галявин скидали будівельне та побутове сміття, нормального догляду за ним, захисту та благоустрою його території просто не було.

Зменшення площі лісу може перевірити будь-хто, зайшовши у додаток Гугл-земля. Там є можливість подивитися супутникові знімки ділянки з 1985 року. Колись мені Алівія Фокша показала ці “еволюції”, а я не полінувався і особисто перевірив ще раз сьогодні.

Відео викладаю у дописі, а свіжі скріни по роках у коментарях (+ лінк на додаток, щоб кожен міг перевірити сам).

Особливо цікаво, що інтенсивне зменшення площі лісу пришвидшилось після 1996 року, коли ми долучились до Бернської конвенції.

Ситуація докорінно змінилася після передачі земельної ділянки НВМК. Територія була вивчена, зафіксований її актуальний стан, проєктом кладовища передбачено її благоустрій, захист, огородження, а у штаті кладовища люди, які нею займаються. Вперше в історії ця територія реально почала охоронятися й отримала реальний захист.

Важливо підкреслити, що проєктом НВМК передбачено максимальне збереження дерев, а також висадження нових і догляд за ними. Його логіка така, щоб це був тихий і доглянутий зелений простір. Також від секторів поховань до меж територій передбачені сотні метрів санітарної зони, де буде суцільний ліс. Під охороною. Із доглядом. І мінімумом шансів щось незаконно вирубувати, захаращувати чи шкодити.

Тож якщо і були знайдені судом якісь формальні порушення, то це паперовий вимір справи, а реально захист цьому лісу і цій ділянці забезпечило вперше саме НВМК, а не абстрактні норми. І з огляду на призначення ділянки, йдеться про захист відтепер і назавжди.

Особливої пікантності цій ситуації додає те, що в самій Мархалівці ділянка лісу, яка входить до Смарагдової мережі (підпадає під захист Бернської конвенції) і яку в судах наче захищали позивачі, була практично знищена і забудована приватними, господарськими та офісними будівлями (виділив на фотографіях жовтим прямокутником). І в попередні роки ні судів від їхніх ГО, ні пікетів, ні жодної публічної стурбованості не було. Кожен може подивитися на скрінах.

Звісно, військове кладовище – це не офісний центр, не заправка, не котеджне містечко, які зазвичай будують у таких місцях і все проходить тихо. Це меморіальний, а не комерційний об’єкт.

Уряд реалізував на державній землі проєкт національного значення, який точно краще позначиться на стані лісу, ніж роки безгосподарної стагнації. І саме щодо цієї реальності ми маємо тепер формальне рішення судів.

Може, воно і було мотивоване благами намірами, але навряд породило щось окрім чвар і чергових загроз лісу.

Уже бачив, що хтось намагається звинувачувати чинну міністерку ветеранів Наталію Калмикову в цій ситуації, але раджу цим людям уважно почитати дати документів та органи, які за їх видачу відповідали. Явно не Мінветеранів ухвалює такі рішення. Міністерство дійсно несе частину відповідальності за недоліки в загальній організації процесу, але точно не міністерка, яка була призначена значно пізніше, ніж підготовлені та ухвалені, оспорювані рішення. Л – логіка.

Читайте також:
Верховний Суд визнав незаконною передачу лісу під меморіальне військове кладовище