автор: Мирослава Малик
фото з відкритих джерел
У 1930-х роках тоталітарний режим замінив Різдво на ідеологізований Новий рік, а Віфлеємську зірку – на кремлівську. Святого Миколая витіснили Дід Мороз та Снігуронька.
У ці роки й зародилася велика брехня – “Дід Мороз був завжди”. Бо є він з тих пір, як Сталін знищив тисячі українців, а потім через свого ставленика Павла Постишева режим дав молоді розвагу. Звісно, щоб впливати на молодь з найменшого віку. І грізний язичницький дух холоду став раптом фальшивим чарівником у довгій шубі.
Ще торік росіяни хвалилися, що на окупованих територіях замість традиційного Діда Мороза вводять “Діда Мороза–спецназівця” з ОМОНу чи Росгвардії. У січні 2025 року такі омонівські бороди з’явилися навіть на окупованій частині Запоріжжя.
А вже цього року бойовики Росгвардії в костюмах Дідів Морозів взяли участь в спортивному забігу, щоб розважити публіку в окупованому Генічеську. В той же час ці підрозділи здійснюють справжні гоніння проти місцевого населення, яке хоч якось виражає своє українство. До російських катівень у підвалі Генічеського Вищого професійного училища №17 і до захопленої будівлі місцевого райвідділу поліції на початку повномасштабного вторгнення масово звозили людей з проукраїнською позицією. Можливо, це були ті ж самі кати, тільки без нарядної шуби.
Росія намагається стерти українську ідентичність на окупованих територіях, користуючись сталінською методичкою.
Окупаційна адміністрація фактично реанімувала радянські лекала: у школах та дитячих садках офіційно заборонено згадувати Святого Миколая, проводити вертепи чи співати колядки.
Головний намір – змінити свідомість дітей так, щоб вони не ідентифікували себе з українською культурною спадщиною, а мали лояльну до Кремля ідентичність.
У Приморській бібліотеці Скадовського району традицію написання листів до Святого Миколая з проханнями про диво перетворили на пропагандистську акцію “Лист солдату”, змушуючи дітей писати послання до окупантів.
Святого Миколая забороняють через зв’язок із “неканонічними”, на думку РФ, церквами.
Для України Різдво 25 грудня є символом єднання з європейським світом і розриву з Російською православною церквою. Окупанти нав’язують старий стиль святкування, щоб показати: це нібито частина “єдиного православ’я” і, відповідно, “єдиної Росії”.
Кремль використовує свято як доволі ефективну зброю, адже це вплив на рівні підсвідомості, емоцій та дитячих спогадів. Якщо дитина на окупованій території росте в оточенні російських святкових символів, її найяскравіші емоційні стани – радість від подарунків та очікування дива – асоціюються з російським контекстом.
Тож про цей контекст Росія дбає.
Передноворічний період російські загарбники використовують на повну, щоб за допомогою атрибутів свята створити ілюзію мирного життя – ситого, цікавого і веселого. Красиву картинку розганяють через федеральні медіа.
Найбільше уваги – Маріуполю. Він цьогоріч в окупантів є символом відновлення. Цьогоріч вдруге встановлюють ялинку біля Драмтеатру – символу однієї з найбільших трагедій міста, де у 2022-му росіяни похоронили під завалами сотні мирних людей. Спонсор ялинки – Санкт-Петербург.
Новорічну ялинку перед драмтеатром у Маріуполі окупанти ставлять буквально на кістках сотень убитих ними людей
Росія закріпила за кожним окупованим районом окрему свою область. Так Кремль просто скидає витрати на ремонт доріг чи проведення свят на гаманці звичайних російських регіонів.
У цей же час мешканці окупованих міст стикаються з побутовою катастрофою. У багатьох районах Маріуполя та окупованої Херсонщини святкові вогні на площах контрастують із темними вікнами багатоповерхівок, де досі відсутнє централізоване опалення.
За святковими декораціями окупанти старанно ховають реальні проблеми відсутності безпеки, комунікацій і браку в людей грошей, щоб накрити святковий стіл.
Масштабну політику русифікації і витіснення української ідентичності окупанти запакували дітям в подарункову коробочку, напхану солодощами з Кремля. Назвали акцію всеросійською “Ялинкою бажань”.
Російські державні медіа публікують звіти про те, як топчиновники, депутати та зірки знімають з кремлівських ялинок листівки з мріями українських дітей із малозабезпечених сімей та дітей з інвалідністю на тимчасово окупованих територіях.
Окремий вектор ідеологічної роботи – це “губернаторські ялинки” для родин місцевих колаборантів. Забезпечуючи дітей загиблих або чинних бойовиків (тих українських чоловіків, які доєдналися до “СВО” або їх примусово приєднали) дефіцитними подарунками, Кремль вибудовує ієрархію на окупованих територіях, де прихильність до Росії – головна умова отримання соціальних благ.
Росія використовує свято як м’яку силу для примусової паспортизації. Часто доступ до соціальних благ, зокрема святкових наборів, прямо залежить від наявності російського паспорта у батьків.
Хочеш, щоб дитина пішла на свято чи отримала кремлівський пакунок – покажи “червону книжечку”.
Під виглядом новорічної акції Росія планує для святкування Нового року привезти дітей з окупованої Запорізької області на Кремлівську ялинку. Сто дітей тих, хто воює проти України, мають пройти конкурс і стати частиною показової урочистості. А хлопчика з села Рівне Генічеського району повезуть до Дагестану. Та чи справді дитина мріє потрапити на Кавказ – невідомо.
Кремль не просто виконує бажання – він нав’язує дітям свої символи та героїв. Навіть дитяче захоплення музикою окупаційна влада використовує в своїх цілях. Так, міністр транспорту РФ Роман Старовойт “виконав мрію” хлопчика з Луганська – 11-річний Владислав заспівав разом із російським пропагандистом Олегом Газмановим. Пісню “Вперед, Росіє!”.
Окупаційні адміністрації прискіпливо стежать, щоб святкові ялинки були вбрані відповідно до актуальних наративів Кремля. Замість традиційних українських прикрас чи нейтрального декору їх заповнюють триколорами, мілітарною символікою та літерами Z і V. Часто ялинкові прикраси мають зображення Путіна. Усе це вкупі покликане створити ілюзію єдності захоплених територій із Росією та продемонструвати повну покору місцевого населення.
Росіяни перетворили різдвяно-новорічні свята на черговий шабаш пропаганди
Утім активісти руху “Жовта Стрічка” регулярно нагадують окупантам, що захоплені міста залишаються українськими. Поки адміністрації вивішують триколори та Z-символіку, на тих самих ялинках – у Мелітополі, Генічеську та Сімферополі з’являються жовті стрічки, синьо-жовті клаптики тканини або листівки з літерою “Ї”.
Вся святкова символіка від окупантів носить пропагандиський характер – і це у них також із совка. За радянських часів новорічні прикраси були інструментом формування смаку і партійної ідеології. Кожен ескіз мусив пройти затвердження в Художній раді при Міністерстві промисловості УРСР. Спроби додати українських мотивів швидко гасилися: фабрики отримували листи-вказівки про “недопущення національних перекосів” у декоративних виробах.
У 1950–1970-х роках радянська влада суворо забороняла використовувати в новорічних іграшках будь-які релігійні чи народні символи – наприклад, янголів чи фігурки з вертепу. Замість цього прикраси мали виховувати “правильний” смак і прославляти досягнення СРСР. Головною вимогою була ідеологічна чистота та відсутність натяків на віру.
Проте за глянцевою фанерою державних постанов завжди ховалася історія, не підвладна художнім радам. Для багатьох родин ялинкові іграшки були не символами пропаганди, а реліквіями. І поки КГБ-шні ради витравлювали з ялинкових прикрас усе національне, українські родини плекали власні традиції і наповнювали речі своїм змістом. Саме такий вцілілий “всесвіт” вдалося вивезти Ользі з Костянтинівки.
Її дім зруйнований, як і все місто. Утім найцінніше жінці вдалося зберегти – скляний всесвіт ялинкових іграшок.
“Я не забрала меблі чи техніку, а те, що ніколи не можна буде відновити в разі втрати – старі фото, родинний архів, прабабині рушники і мій крихкий скляний всесвіт”, – ділиться Ольга.
Ялинкові іграшки з колекції Ольги
Ялинкові іграшки з колекції Ольги
Рік тому колега, який приїхав у місто з побратимом, запропонував забрати коробки з ялинковими іграшками, які жінка в 2022-му поспіхом заховала в підвалі.
“Згодом хлопці, які тимчасово жили в моєму домі, переслали ще частину родинних скарбів – прабабину прялку й старого ватяного Діда Мороза”.
До Києва не вціліло усього три іграшки з трьох сотень екземплярів від 1940-х років до сучасності!
“Найціннішими були ті, що дісталися від прабаби: у них було не просто скло, а життя кількох поколінь”, – ділиться Ольга.
Жінка згадує: мама завжди розповідала, як вони несли Вечерю бабусі – саме тій, що передала ці іграшки. Це забороняли, та вони йшли. А інша прабаба все життя ходила до церкви пішки в сусіднє містечко.
“Одна з прабабусь говорила, що немає нічого страшнішого за голод. А вона народилася в 1904-му, бачила все – і три Голодомори, і дві Світові війни”, – каже жінка.
Ольга працювала в управлінні культури та місцевому музеї. З 2012-го прикрашала головну міську ялинку.
Такий вигляд має Костянтинівка напередодні Нового 2026 року
Цього року в Костянтинівці на головній площі порожньо. А площа перед Палацом культури та дозвілля в Костянтинівці, де працювала Ольга, – ціль російських атак. На самій площі та прилеглих скверах замість святкових інсталяцій періодично з’являються нові вирви від КАБів та снарядів.
На тлі знищеного міського простору війна проявляється і в менш помітних, але не менш показових деталях – у зруйнованих домівках і тому, що в них залишилося. Одна з таких – історія Антоніни Яременко та її ялинкових прикрас.
“Коли подруга через кілька місяців заїхала оглянути руїни, сподіваючись знайти щось, що варто зберегти перед вивозом сміття, вона раптом натрапила на горищі на вцілілі ялинкові іграшки. Фарба зникла, але скло пережило і вибухи, і полум’я”, – жінка не йме віри, як це взагалі можливо.
Антоніна Яременко переїхала до одного з таунхаусів у Гостомелі перед народженням доньки – на Різдво 2018 року.
“Було 6 січня: я з величезним животом, довкола коробки після переїзду, і раптом починають ходити колядники. Мені й досі здається, що красивіше ніхто й ніколи не колядував. Це було неймовірно!” – пригадує вона з ностальгією.
У березні 2022-го ворожі артилерійські прильоти підпалили дах і горище таунхауса, і вогонь знищив весь третій поверх.
Жінка з донькою опинилися в безпеці практично випадково: 20 лютого вирушили у Швецію на канікули. Довелося залишитися там, бо повертатися вже не було куди.
Її будинок стояв за тією самою “Форою”, на тому самому перехресті Гостомель–Буча, де росіяни в перші дні розстрілювали цивільні авто і встеляли вулиці тілами її сусідів.
Зруйнований російськими окупантами будинок у Бучі, 2022 рік. Ілюстративне фото: Олена Максименко / Новинарня
Уцілілі ялинкові іграшки – із її дитинства. Антоніна досі пам’ятає, як вибирала прикраси разом із мамою в оболонському Універсамі. “Кошики повні скла, і ти просто складаєш у паперовий пакет. Так у нас з’явилися Дід Мороз і гном. Папуга бордово-помаранчевий – ще з маминих часів. І був супутник, і кумедна перчина на прищіпці”.
Руйнування торкнулося всього – і речей, і стін, і книжок, які були частиною її життя.
“Книги лежали в домі так, ніби були “живі”: шафи вигоріли, а глянцеві альбоми з мистецтва згоріли химерно – сторінки ніби лишилися розкритими й припиленими сажею, видно навіть ілюстрації… Та варто було їх торкнутися – вони розсипалися на попіл. Абсолютний сюр”, – ділиться жінка.
Подруга зібрала в руїнах рештки колекції антикварних ляльок і навіть відкопала Антонінину обручку у смітті заввишки близько 30 сантиметрів.
Навесні того ж 2022 року у дворі її понівеченого дому розквітла магнолія. У новинах це фото підписували: “Життя триває в Гостомелі”.
Життя в Гостомелі триває
І таки триває! Будинок не був втрачений остаточно: у перший рік відбудували дах і вікна, потім усе вичистили й вивезли згарище.
А з квітня 2025-го в нього вже нові, люблячі господарі, які планують відсвяткувати новосілля на прийдешній Новий рік.
Кілька років, доки донечка була маленькою, жінка не наважувалась вішати на ялинку скляні іграшки. Купувала лише авторські – ватні, ліплені. Скляні чекали свого часу.
“І вже після початку війни, коли ми опинилися у Швеції, я щороку купую українські скляні прикраси. Тепер їх би вистачило на цілу ялинку! Це мій зв’язок із домом і доказ, що життя триває. Донечка росте, і в неї вже теж з’являються свої улюблені іграшки”.
Антоніна впевнена: коли з’явиться новий дім, уцілілі іграшки знову прикрашатимуть ялинку.
Дивом уцілілі на згарищі ялинкові іграшки
Війна розкидала подібні історії по всій країні й за її межами. Та не всі мають змогу повернутися в дім, для багатьох відчуття дому дає хіба те, що вони створюють власноруч на новому місці.
У липні 2022-го Тетяна Озимок залишала окуповану Херсонщину фактично в чому була одягнена. Опинилася у Львові й майже одразу знайшла роботу на склодзеркальному заводі. “Розмовляла з місцевими на маленькому базарчику, вони підказали дорогу, і так потрапила туди”.
В будинку, де мешкає, натрапила на стару коробку.
Ялинкові іграшки з колекції Тетяни Озимок
“Потерті, побиті часом іграшки, яких у моєму житті вже давно не було. Та й дому, власне, уже немає. Відкрила коробку – і переді мною розгорнулася ціла епоха. Там були навіть іграшки, які досі виготовляє той самий львівський завод”, – ділиться жінка.
Хист розмальовувати іграшки на ялинку допомагає справлятися з ностальгією за рідним домом. На склі виступають добре знайомі херсонські мотиви.
Окупаційна політика Росії будується на символах і зовнішніх атрибутах, однак реальні сенси формуються не наказами і не декораціями. Вони зберігаються у речах, звичках і спогадах, які люди бережуть навіть після втрати дому. Саме це робить спроби ідеологічної заміни культури приреченими.
Водночас війна поставила питання відповідальності й для тих, хто живе поза окупацією. У цьому контексті звернення до російських образів, персонажів і ритуалів уже не є “поза політикою” або “просто звичкою”.
Використовувати російські святкові наративи в країні, яка переживає війну за власне виживання, означає прийняти культурне поле агресора.
У цьому випадку мова йде про свідомий вибір і відповідальність: на чиєму боці людина культурно та ціннісно. Свята не лише розважають, а й формують відчуття спільноти. Поширення образу Діда Мороза як головного новорічного символу – радянська спадщина, яка витіснила українські родинні традиції. Пора визнати: Дід Мороз – окупант, якому місце на смітнику тоталітарного пережитку.
Читайте також:
Право на історію: як Україні зберігати та повертати культурну спадщину під час війни
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
