“Якщо любите власних дітей – мобілізуйтеся”. Науковець і волонтер Антон Сененко – про те, чому пішов у військо і що там зрозумів

Антон Сененко
науковець, громадянський активіст, волонтер, військовослужбовець ЗСУ
(FB)

Сьогодні минає два місяці, як я постукав у двері ТЦК і мобілізувався.
Чесно кажучи, я й оком змигнути не встиг – настільки швидко несеться час.
Частково таке відчуття темпу спричиняється дуже насиченим і подекуди нічним графіком служби.
Але в більшості оце мигтіння дат в календарі обумовлене шаленою корисністю роботи.

Так, я казав і кажу, що найкращою роботою у житті є наукова діяльність.
Це й відсутність одноманітності, і широкий вибір напрямків, і креативні колеги, нетривіальні проблеми, які виходять далеко за межі нудних побутових уявлень.
Але зараз, в мить крайньої небезпеки для країни загалом і для Марка (Антонового сина – “Н”) зокрема мені важко заперечити думці, що найбільш змістовною і сповненою сенсу є робота в Армії.

Про крайню небезпеку, до речі, це ж не я перший кажу.
Ми на краю прірви.
Відверто.
З Армії особливо чітко видно, що ворог є ніяким не ванькою-встанькою і не чмонею. Наскільки б бравурні ролики з телеграмів Вас у цьому не переконували.
У п**рів є рекси, компетентні бійці, вони швидко вчаться і їх багато.
Вони не збираються (!) зупинятися.

Тому ми мусимо працювати в рази більше і наполегливіше, ніж їхні юніти, якщо хочемо зберегти країну, суверенітет і простір, де людей не стрілятимуть в потилицю на краю ровів.
(Красти і вивозити мільйони доларів на москву – маємо в рази менше, відповідно. Боже, які ж гниди. Дякую ще раз студентам із картонками, що не дали це все зашкрести під килим).

Антон Сененко (архівне фото)

Але повернімося до служби.
Мені відверто пощастило (є така перевага у добровольців), бо посадові обовʼязки, командира та напрямок дій я обирав собі сам.
На службі не просто немає коли і не хочеться нудьгувати.
Кожного разу після завершення робочого дня чи ночі мене огортає відчуття глибокого морального задоволення.
І отієї, знаєте, думки, що “сьогодні я зробив 99% усього що міг і що потрібно було від мене для перемоги у війні”.

До мобілізації такого у мене не було ні разу.

Що я виніс за ці два місяці (хоча, звісно, мій досвід не є універсальним, оскільки сильно залежить від підрозділу, напрямку, командира, побратимів):

1. Піхота є альфою і омегою цієї війни.

Ніяк не применшуючи ударів углиб ворога, спалахування танкерів, павутин, польотів БПЛА, божественного купола ППО, роботи авіації, ударів арти, героїчних висадок з блекхоків у ворожі порядки – головною дієвою особою усього театру воєнних дій є її Величність Піхота.
Попри те, що Піхота не має такої вогневої міці, ситуативної обізнаності, розмаху крил, далекобійних гвинтівок і товщини броні – ніщо не має значення без присутності Піхоти у лінії з нір та схованок уздовж лінії бойового зіткнення.
Все решта – броня, РЕБи, 155-й калібр, дрони на оптоволокні, наземні роботизовані комплекси і навіть морські безекіпажні катери – лиш додає їй стійкості та витривалості. Крапка.

Те, що чую і бачу я щодо усієї круговерті подій навколо піхотних підрозділів – це історії з буденного героїзму (хоча “будні” і “героїзм” мали б бути оксюмороном) та драматичних сцен, від яких стискається серце.
Кожна така варта книги, а кожен учасник вартий нагород.

Колись піхота билася палицями, шаблями, мушкетами, гвинтівками, автоматами, зносила на собі атаки кінноти, удари артилерії і танків.
Нині ж піхота вчиться і стоїть в умовах найжахливіших атак новітнього часу – дронових.

Наша піхота серед усіх армій цивілізованих країн – ЄДИНА – що здатна реально захищати демократію, права людини, якісь там решту пафосних слів, які не варті списаного паперу, якщо новітні варвари увірвуться в зніжені низьковідсотковими іпотеками й обезжиреними йогуртами суспільства.

2. Армія – це про взаємодію.

Без взаємодії армії є лише натовпами добре озброєних чоловіків.
Із нею – організмом, у якого є ноги, що бігають, голова, що думає, руки, що вишибають зуби росії.
Мене вражає багатошаровість, глибина і складність взаємодії в Силах оборони, і командуванню НАТО тут є чому повчитися.
Бо у нас взаємодія в реальних умовах війни з противником, який є обʼєктивно сильнішим, а не на навчаннях в протистоянні з натовпами озброєних дикунів без засобів РЕБ, РЕР, ППО та КАБів.

3. Суміжники бувають різні.

Відповідальні, безвідповідальні, забезпечені і “таке собі”. Але суміжники це звичайні люди, з якими ти мусиш працювати, бо інакше не працює пункт 2. Яким би добровольцем ти не був і наскільки б ретельно не вибудовував стосунки в підрозділі, суміжників – не обираєш.
Їх можна лиш прийняти такими, як вони є, і вчитися з ними працювати заради спільної мети.
Причому твоя успішність подекуди в більшості залежить саме від них.
Хоч об стіну вбийся: якщо вони не виконають свої задачі, тобі робити нема чого.
Загалом, навичка “вчитися співпрацювати за будь-яких умов з будь-ким не зважаючи ні на що” прокачується у воюючій Армії на 100%.

4. Дрони – це наш спис.

І, водночас, дупа з неба, якщо вони ворожі.
Взагалі, все, що нині відбувається з дронами, ще слід переосмислити.
Але до мобілізації, попри те, що я весь час спілкувався з військовими, я й уявити не міг, який морок нині відбувається в небі і на землі через те, що хтось колись винайшов літій-йонні акумулятори, цифрові камери і змусив те все літати на радіокерованому літачку або їздити на радіокерованій машинці.

Дрони вже зламали ВСІ військові доктрини із застосування тих чи інших видів озброєнь і змушують цілі роди військ підлаштовуватися на ходу до реальних умов бою. Інакше фінал один – все горить. З обох боків.
Окопи для стрільби з коня стоячи, танки за мільйони доларів і навіть диверсанти, що безшумно вночі крадуться в тил бойових порядків, – усе має бути переосмислене з нуля.

5. Дешева і не дуже точна зброя у великій кількості з легкістю бʼє найточніші засоби ураження, якщо їх обмаль.

Маса має значення. В тому числі в людях, але трошки з інакшої точки зору, аніж у росіян, які дійсно відправляють своїх людей (хоча, які вони люди…) в мʼясні атаки.

6. Люди в Армії є основою усього.

Немає толку від танків, якщо ними нікому керувати. Ба більше, саме велика кількість людей в Армії дозволяє використати майже кожного ефективно, по його здібностях і без перевантажень. Зараз, на жаль, через брак людей нам про це лиш мріяти і мріяти.

7. Спати треба не тоді, коли хочеш, а тоді, коли можеш.

Бо спати хочеш постійно. Я відверто заздрю побратимам, які вміють, наче за клацанням пальців, поспати годинку до початку роботи і вимикатися майже миттєво по її завершенні в будь-якій позі. В будь-якій! Це неймовірна навичка.

8. Європі без нашої Армії з її досвідом ведення сучасної війни – гайки.

Як у часи мушкетів проти стріл, артилерії проти мурів, танків і кулеметів проти кінноти.
П.р.и.р.е.ч.е.н.і.
Нам в чомусь пощастило, що ми почали в 2022-му і розвивались з росіянами одночасно.
А не стикнулися тоді з тим, що вони вміють зараз.

Наче поки все.
Все з того, що я зміг обміркувати та відрефлексувати.
Бо усього значно більше насправді.

Окремо тішуся двома додатками: Армія+ та VETERANam.
Там є знижки для військових від різних бізнесів.
Є, звісно, майже фейкові, типу один круасан і кава зі знижкою раз на місяць (!) або три штрих-коди на місяць на поштові відправлення, але ти їх не отримаєш, бо їх обмежена кількість, а твої побратими все розібрали. Спробуй пізніше. Спробуй пізніше. І ще пізніше.

Проте в більшості – це дуже відчутні знижки на пальне, їжу та напої (одна з паливних мереж не обмежується, як виявилося, лише самими АЗК, а й має знижки в кафе, де діє їхня ж програма знижок), квитки в кіно, ліки, військове спорядження та інструмент.

Знайте, що “Укрзалізниця”, Ukrnafta, WOG, “Окко”, Rozetka, Ukrarmor, Multiplex, “Балістика”, “Наш формат”, Autotrans, UTactic, Parallel, BGN Armo, Militarist, Prof1Group та “Дарниця” і ще сотні малих бізнесів та ФОПів по цілій країні – молодці.

І ще.
Тут, в Армії, як ніде відчувається, наскільки вона з усіма її суміжниками та приданими підрозділами і забезпеченнями залежить від волонтерів.
Тому підтримуйте, будь ласка, їх.
Держава ще довго сама не вивозитиме всього того валу, що потрібен, бо головне, що дає країна – це зброя та пальне.
Зброя і пальне витрачаються просто в неймовірних масштабах.

Здається, в мене все.

В якості ілюстрації – пейзаж “Марк і машинки”.

Уявлення не маю, ким він буде, коли виросте.
Але головне, що мене турбує, – щоб йому не довелося зростати на чужині.

Якщо любите власних дітей – мобілізуйтеся.
І я ні разу не граю на емоціях.
На емоціях грають ідіоти та зрадники, що протидіють мобілізації.
А армія рф приходить і просто мобілізує, щоб кидати нові хвилі людей на наші порядки.
Такі реалії.

Роботи в Армії вистачить усім.

Майте тиху ніч.

Читайте також:
“Не піти було б дуже соромно перед собою і сином”. Засновник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов мобілізувався до ЗСУ