автор: Олена Зварич
для “Новинарні”
Серед іноземців, які воюють у лавах Сил оборони України, найбільше добровольців – із Колумбії. Офіційної статистики, звісно, Україна не оприлюднює, але про значну присутність колумбійських бійців на фронті побічно свідчать зібрані OSINT-дослідниками дані втрат серед легіонерів: за майже чотири роки великої війни загинуло 348 громадян Колумбії, значна частина – цього року.
За даними джерел “Новинарні“, саме в 2025 році дуже продуктивно запрацював рекрутинг іноземців до Збройних сил. Цей напрямок залучення особового складу залишається в тіні загальної уваги, але він у кілька разів перевищує показники розрекламованої програми “18-24”.
Саме цього року деякі ТЦК та бригади взялися за активний рекрутинг у Латинській Америці. На сьогодні це дієвий спосіб для поповнення бойових порядків піхоти.
Відтак, за нашими даними, щомісяця близько пів тисячі колумбійців приїздять воювати за Україну.
І є ресурс, щоб подвоїти цю цифру, довівши до тисячі, каже командир одного з підрозділів 47-ї ОМБр.
Майже в усіх головний мотив – заробити гроші. Треба перестати соромитися це визнавати. А особливо зараз, коли людей на фронті бракує, і чимало українців ухиляються від служби або намагаються “форсувати Тису”.
Зрештою, всі армії в часи великих воєн зверталися по допомогу до іноземних вояків, зацікавлюючи їх грошима. До прикладу, в козацькому війську часів Богдана Хмельницького були німецькі легіонери. А козаки воювали “в наймах” чи не по всій Європі.
В інтерв’ю “Новинарні” один із лідерів УНА-УНСО Ігор Мазур “Тополя” ще 2023 року, оцінюючи кадрові проблеми ЗСУ та шляхи їх розв’язання, стверджував: “Україні потрібно набирати легіонерів, навіть з Африки”.
Але чому найбільше охочих воювати за Україну – саме серед колумбійців? Як і де вони служать, як долають мовний бар’єр, який контракт укладають, скільки отримують та які пільги мають?
Перший значний наплив іноземних добровольців почався ще в лютому-березні 2022-го. Дехто з них самостійно знаходив бойові підрозділи через знайомих, дехто – записувався до Інтернаціонального легіону, який у березні почало формувати Головне управління розвідки МОУ.
Тоді пропагування ідеї Інтернаціонального легіону було одним із головних напрямків зовнішньої комунікації України. Власних добровольців вистачало з надлишком, до ТЦК стояли черги охочих бити окупантів – тоді як залучення іноземців було питанням політичним. Ця рекрутингова кампанія засвідчувала, що на захист України від неспровокованої агресії Кремля приїздять волонтери з безлічі країн “світлої сторони” світу.
Читайте статтю березня 2022 року:
“НАТО вже тут, містере Путін!” Чому іноземні легіонери їдуть воювати за Україну
На сьогодні так званий “Інтернаціональний легіон” оборони України охоплює чотири батальйони. Кожен із них так само називається “легіоном”, а його “індивідуальність” підкреслена порядковим номером. Один підпорядкований ГУР, три – ЗСУ. Один із “легіонів” виконує функції навчального центру.
У підрозділах Інтернаціонального легіону служать представники понад 35 країн.
Якщо в перші роки повномасштабного вторгнення левову частку добровольців із закордоння складали американці, канадці, європейці, то віднедавна домінують латиноамериканці, переважно громадян Колумбії.
Навчання новобранців інтернаціонального легіону. У 2025 році в легіоні левову частку склали добровольці з Латинської Америки, передовсім з Колумбії. Фото з сайту Другого інтернаціонального легіону
Усі “легіони” виступають приданими підрозділами, що в перекладі з мови військових означає: ці батальйони воюють під керуванням то однієї, то іншої бригади. Але майже завжди на найгарячіших напрямках. І всі, звісно, виконують функції піхоти.
Погодьмося, чисельно це не вражаюча чисельність – чотири батальйони, тобто, грубо кажучи, плюс-мінус 2000 військовослужбовців.
Утім, у перші роки великої війни військове командування особливо й не намагалося масштабувати Інтернаціональний легіон – адже проблема кількості особового складу гостро не стояло.
Кадрова криза стала відчутною наприкінці 2023 року. Цілком прогнозована криза, оскільки мобілізаційна політика урядом була провалена чи, точніше кажучи, проігнорована, натомість ворог стягував на передній край сотні тисяч новонавернутих контрактників і давив масою.
Так звані зміни до закону про мобілізацію, що набули чинності 19 травня 2024 року, очікувано виявилися засобом нетривалої дії, і хвиля нових мобілізованих до кінця осені пішла на спад. За неофіційними даними, впродовж кількох місяців тоді вдалося залучити понад 150 тисяч чоловіків – вище за середній показник.
Колумбійський доброволець ЗСУ під час навчань. Кадр відео ТСН
Отож ідея масового рекрутингу іноземців стала патичком-рятівничком у скрутній ситуації, коли бригадам бракує вже більш як 50% особового складу, насамперед піхоти. переважно це була ініціатива “знизу” – бойові підрозділи стали активно шукати “солдатів удачі” в бідніших країнах і оплачували їм авіаквитки із власних або волонтерських коштів.
“Кузнею іноземних кадрів” для Збройних сил України стали країни Латинської Америки. Вже з початку 2025 року постали окремі роти легіонерів із цих держав у складі бувалих бригад ЗСУ, і Міноборони не лишилося нічого іншого, як організаційно сприяти цьому процесу.
Однією з перших про створення “колумбійської” роти публічно заявила 47-ма окрема механізована бригада “Магура”.
Насправді ця рота “РУГ” вміщала значно більше, ніж півтори сотні бійців.
“Колумбійська” рота у складі 47-ї механізованої бригади “Магура”. Липень 2025 року. Скрін з відео 47-ї ОМБр
Як розповів в інтерв’ю Андрію Цаплієнку командир роти з позивним “Гамлет”, навесні 2025-го “Магура” привезла близько 2000 іноземних добровольців із Бразилії, Перу, Мексики, але найбільше – з Колумбії.
Зараз відділення і взводи колумбійців воюють уже в складі багатьох підрозділів. Бійці з Колумбії виконують бойові завдання, зокрема, в полках штурмових військ.
Загалом, згідно з офіційно заявленими даними, за Україну на фронтах б’ються близько 20 тисяч іноземців. Ця цифра вказана зокрема на рекламному постері, що розповсюджується в країнах, де ведеться рекрутинг до ЗСУ.
У липні 47-ма бригада виклала у своїх соцмережах відео, на якому сотня чоловіків в українських військових одностроях войовничо повторює іспанською мовою клятву, яка увінчується словами “Слава Україні!”. Приємно чути.
Хоча, зрозуміло, що цих людей покликала на війну не любов до землі, яку вони раніше не бачили і про яку до 2022 року мало знали. Високі помисли й усвідомлення, що вони захищають державу, яка веде праведну боротьбу проти авторитарного агресора, є бонусом до їхнього персонального інтересу – фактично всі ці чоловіки приїхали сюди заробити кошти, ризикуючи на передовій власним життям.
У Колумбії середня зарплата некваліфікованого робітника становить близько 1,4 млн песо – це еквівалент лише 370 доларів США. Приблизно такий рівень платні і солдата в колумбійській армії. Капрал (посада, адекватна старшому солдату в ЗСУ) отримує еквівалент 400 доларів на місяць.
На війні ж в Україні, якщо постаратися, можна заробити навіть вдесятеро більше, ніж різноробочим у Колумбії – 120-160 тис. грн (~3-4 тис. доларів), залежно від кількості днів, проведених на бойових.
Крім того, військовослужбовці-іноземці отримують лікування та реабілітацію після поранення. А в разі загибелі Україна сплатить родині ті самі 15 млн грн (~365 тис. доларів), що й за свого громадянина. І декого ця думка теж гріє, коли він іде “на боячку”.
“Хлопці платнею задоволені”, – каже Олександр Якимович, командир Другого інтернаціонального легіону. Легіонери точно знають, що платню отримають.
“Та навіть тих, хто приїхав заробити, ведуть сюди не тільки гроші, – запевняє Якимович. – Більшість хлопців у легіоні – це люди, які мають мотивацію і цінності. Ті, хто суто за гроші, в нас довго не затримуються. У нас атмосфера така, що коли хлопці йдуть на бойове завдання, вони кажуть: «Слава Україні!». Я знаю, що це йде від душі”.
Колумбієць Мігель, який любить співати, з власної ініціативи вивчив чотири українські пісні, зокрема “Червону калину”. Текст переписував із телефону латиницею. Фото з сайту Другого інтернаціонального легіону
Як відомо, латиноамериканські найманці воюють і за РФ. Росія платить дещо більше. Принаймні обіцяє більше, але, судячи з інформації у відкритих джерелах, не завжди платить обіцяну суму в повному обсязі.
Проте колумбійців серед штурмовиків армії РФ – одиниці, натомість у полон до наших інколи потрапляють венесуельці.
Значну частку найманців у російському війську становлять громадяни Китаю, Непалу, Індії, країн арабського світу, країн Африки, де є відчутний російський вплив, а також бідних пострадянських держав, зокрема Киргизстану й Таджикистану. І, звісно, окремий напрямок – підрозділи КНДР. Лише до боїв минулої зими на Курщині було залучено близько 12 тисяч північнокорейців.
Чому колумбійці охоче поповнюють лави Сил оборони України, а не російської окупаційної армії? Висловлю припущення: насамперед тому, що, по-перше, Москва не має в цій країні такого впливу, як, наприклад, у Венесуелі. Колумбія віддавна перебуває у сфері впливу Сполучених Штатів, навіть єдина з країн Південної Америки брала участь у Корейській війні 1950–1953 рр. на боці США. А по-друге, Україна першою зайшла на цей ринок праці, почала активну промокампанію в місцевих пабліках та на сайтах пошуку роботи.
Рекламний постер служби в ЗСУ, що розміщують у соцмережах за кордоном (цей – в Італії)
Офіцер, який працює на рекрутинг іноземців, розповідає, що одним з найдієвіших каналів є пряме оголошення на сайтах пошуку роботи, а також профільні пабліки в соцмережах.
“Ми діємо винятково в рамках законодавства цих країн та міжнародного права. У країнах Латинської Америки такі оголошення є законними, на відміну від США, Канади й багатьох країн Європи”, – пояснює офіцер.
Поза тим важливим каналом комунікації є “циганська пошта”. І тут, безперечно, можна поставити “плюс” ЗСУ. Адже
якщо нові й нові добровольці з Колумбії подаються в нашу піхоту, це означає, що колеги, які отримали бойовий досвід в Україні, дали їм рекомендації, що тут ОК,
гроші платять вчасно, нормально годують, забезпечують і загалом виявляють людське ставлення.
Наприклад, як повідомили “Новинарні” у відділенні комунікацій 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, “перші бійці потрапили в нашу бригаду через ТЦК, однак у подальшому колумбійці, що прослужили певний час, самі радять своїм знайомим іти в 128-му ОГШБр, бо переконалися, що це хороший підрозділ”.
У Колумбії є чимало професіоналів, які вміють тримати зброю. Збройні сили 51-мільйонної Колумбії (а це армія чисельністю понад 250 тис. осіб) та поліція десятиліттями борються із наркокартелями і повстанськими групами, а отже, мають реальний бойовий досвід.
Солдати збройних сил Колумбії в регіоні Макарена на півдні країни, 2010 рік. Фото АР
За даними Associated Press, щороку 10 тисяч військових у Колумбії йдуть на пенсію. І, як стверджує видання, певна частина їх стає важливим ресурсом для поповнення лав ЗС України.
При цьому останнім часом воювати в Україну масово приїздить і колумбійська молодь.
Якщо в Інтернаціональному легіоні гранична вікова планка для новобранців встановлена на рівні 60 років, то “звичайні” бригади воліють брати 25-40-річних чоловіків. У пріоритеті – чоловіки з досвідом служби у силових структурах або проходженням строкової служби у своїй країні (в Колумбії строкова служба є обов’язковою).
Основні вимоги, вказані в указі президента України щодо “Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства”:
Алгоритм переважно такий: іноземець, зацікавившись оголошенням, виходить на контакт із рекрутинговим центром, проходить онлайн співбесіду, медичне опитування, надсилає скани необхідних документів. І, якщо на цьому ознайомчому етапі все гаразд, невдовзі отримує лист-запрошення від ТЦК та СП плюс квитки на літак до однієї із сусідніх з Україною держав. “Роботодавець” обіцяє зберігати конфіденційність щодо контрактника та не повідомляти його державі про його службу в ЗСУ.
Колумбійські добровольці в лавах ЗСУ. Кадри відео ТСН:
Останній рік іноземці все частіше приїздять в Україну адресно, на запрошення певної бригади.
Якщо рекрут їде на війну навмання, через ТЦК, то він сплачує за авіаквиток із власної кишені. Якщо ж на запрошення бригади, то отримує квиток від бойового підрозділу безкоштовно.
Бригади настільки потребують поповнення людськими силами, що самі знаходять спонсорів, щоб оплатити переліт колумбійцям. Або купують квитки з волонтерських коштів.
Іноземці мають такі самі умови служби, як і українські військові, за винятком одного, втім надважливого “але”: вони підписують контракт із ЗСУ на три роки, проте мають право розірвати його через шість місяців і повернутися додому. Зворотній квиток – за власний кошт.
Контракт є стандартним для всіх іноземців. У ньому передбачено двомісячний випробувальний період (власне, час проходження базової загальновійськової підготовки).
Випадки, коли іноземці достроково розривають контракт – не рідкість. Не всі витримують реалії сучасної війни. Подеколи навіть ті, хто в себе на батьківщині був професійним військовим.
Іноземці воюють на найгарячіших напрямках, всі – в піхотних підрозділах. Як виняток цього року в деяких підрозділах, як, скажімо, в Другому інтернаціональному легіоні, окремих латиноамериканців почали залучати у дронарі.
Ще одна особливість: легіонер стає до служби в ЗСУ лише у званні солдата.
“Якщо хтось і має вищі звання в збройних силах своїх країн, то вони автоматично не переносяться в ЗСУ, – пояснюють у відділенні комунікацій 128-ї ОГШБр. – Однак під час служби такі бійці можуть “рости” в званнях і посадах”.
Хоча, зазначають деякі коментатори, на практиці така перспектива радше рідкість.
Решта умов служби, їжа, побут не відрізняються якоюсь особливою специфікою. Хіба що на прохання колумбійців гречку, яка їм геть не смакує, можуть замінити рисом.
Майстерклас із готування борщу як один зі способів змістовно провести фронтове дозвілля. Відео з інстаграму Другого інтернаціонального легіону:
Переглянути цей допис в Instagram
Бразилець Гільєрмо Рібейра, дронар, з яким я нещодавно спілкувалася, воює за Україну з літа 2022-го, за цей час призвичаївся до нашої їжі, однак запевняє: догодити південноамериканцям щодо їжі нереально, оскільки всі українські продукти мають цілковито інший смак.
“У вас немає таких спецій, у вас зовсім не такі на смак рис, квасоля, кукурудза, – пояснює легіонер. – Але ми не вередуємо. Є дуже смачні українські страви, наприклад, борщ та вареники”.
Найбільшою складністю у роботі з колумбійцями є мовний бар’єр. Не всі українські офіцери володіють англійською на рівні шкільної програми, а втім, якби й володіли, це не дуже б допомогло, адже більшість колумбійських хлопців не знають англійської, або знають дуже погано. А тим більше не говорять українською чи російською. Їхня мова іспанська. Тому бригади залучають на службу перекладачів з іспанської. Сьогодні це дуже запитана військова професія.
У побутовому спілкуванні помічним є гугл-перекладач у смартфоні, хоча це не зарадить у динамічному бою.
“Спілкування під час навчання, злагодження, виконання бойових завдань тощо відбувається через іспаномовних перекладачів, котрі служать у бригаді. Паралельно громадяни Колумбії вчать основні команди українською мовою”, – розповіли у 128-й ОГШБр.
В Інтернаціональному легіоні управління боєм відбувається трьома мовами – українською, англійською, іспанською. Це непросто. Уявіть собі: відбувається бій, на командному пункті комбат дає команду, перекладач має її миттєво передати на позиції – чітко, швидко, без зміни змісту, а взводний чи командир відділення на місці мають правильно зрозуміти команду і керувати особовим складом.
У Другому інтернаціональному легіоні кажуть, що цей процес у них добре відпрацьовано, тож на переклад час не марнується.
“Якщо боєць розуміє свою задачу на позиції, якщо його нормально підготувати, то там багато говорити не треба, – пояснює командир цього батальйону Олександр Якимович. – Треба довести максимальну інформацію: бойова задача, район виконання, хто буде в тебе зліва, хто справа, як відбуватиметься евакуація в разі поранення тощо. Ми даємо таку інформацію, показуємо на карті, кожен боєць розуміє обстановку. Або, коли обстановка невідома, чітко кажемо: хлопці, це позиції нові, ми не знаємо, що там відбувається, маєте бути готовими їх облаштовувати. Завдяки цьому менше страху, простіше відбувається командування і, відповідно, потребується менше слів, коли йде бій”.
Групу, яка готується до бойового завдання, спочатку інструктує командир роти, потім комбат чи його заступник. Як розповідають у легіоні, таке спілкування, що дає зв’язок і довіру, особливо цінують колумбійці, для яких “команданте” є знаковою фігурою.
Мовні курси для колумбійців у 2-му “ІЛ”. Фото з сайту Другого інтернаціонального легіону
Останнім часом у деяких підрозділах почали запроваджувати короткі мовні курси для новобранців з-за кордону.
Так, на заході Україні віднедавна працює інтеграційний проєкт “Домініон Мельхиседека”, в рамках якого молоді рекрути з Латинської Америки проходять місячний мовний курс.
“На виході маємо “латиноукраїнців”, які отримують базові знання української мови, читають кирилицею, вміють лічити українською”, – розповідає ініціатор проєкту, офіцер із позивним “Сандукан”.
Невідомо, чи такі “школи” буде масштабовано в ЗСУ, але в будь-якому разі ця ідея демонструє і повагу до іноземців, які їдуть боротися за нашу країну, і власне українські амбіції.
Імовірно, відслуживши контракт, частина цих молодих чоловіків захоче лишитися в Україні і хоч не дещицю компенсує масовий відтік людського капіталу з країни на початку російського вторгнення та виїзд за кордон нинішніх 18-22-річних хлопців.
Цікавим прикладом українсько-колумбійського сплаву є Янко Богдан Пеньяфорт, лідер музичного гурту “Лос Янковерс”. Ці музиканти гастролюють по Україні, запрошують колумбійців, котрі воюють за Україну, на свої концерти та присвячують їм пісні.
А ще тролять росіян у чат-рулетці, виконуючи патріотичні, бандерівські пісні.
Іноземні воїни, в тому числі колумбійці, цілком заслужили повагу українців і право на паспорт з тризубом. Серед них чимало нагороджені за мужність та героїзм державними і відомчими відзнаками України.
У січні має набути чинності т. зв. закон про множинне громадянство, підписаний президентом Володимиром Зеленським 15 липня 2025 року. На те, що закон почне діяти, чекають сотні легіонерів, адже він має спростити процедуру отримання громадянства тим, хто справді на фронті “кладе душу й тіло за нашу свободу”. Зокрема замість тих, хто “канув у Тису”.
Читайте також:
Росія вперше засудила громадянина Колумбії за службу в ЗСУ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
