Помер український письменник Коротич, який перейшов на бік Росії

У віці 89 років помер відомий український і радянський письменник, публіцист, колишній головний редактор журналів “Всесвіт” та “Огонёк” Віталій Коротич, який останніми роками жив у Москві та перейшов та бік ворога. Раніше колеги вважали його близьким до КДБ.

Про це 30 вересня пише російська служба “Радіо Свобода” з посиланням на блогера Дмитра Гордона, який раніше тісно співпрацював із Коротичем.

“Сьогодні на 90-му році життя помер видатний український поет, письменник і публіцист, один із батьків перебудови і гласності в Радянському Союзі, багаторічний голова редакційної ради “Бульвару Гордона”, мій друг Віталій Коротич. Будь-які слова далі не мають сенсу… Світла пам’ять!”, — написав Гордон в інстаграмі.

Несвітла пам’ять

Віталій Коротич народився у Києві 1936 року. Був лікарем, науковим працівником Київського НДІ кардіології імені Стражеска.

У 1960-ті роки став відомим як поет, писав українською та російською мовами.

У 1965—1969 рр. — секретар правління Спілки письменників УРСР.

Із 1967 року став членом Компартії.

У 1966—1967 рр. — головний редактор журналу “Ранок”, 1978—1986 рр. — головний редактор журналу іноземної літератури “Всесвіт”.

1981—1986 — знову секретар правління Спілки письменників України. Після чого переїжджає до Москви.

1981—1991 — секретар правління Спілки письменників СРСР.

1986—1991 — головний редактор журналу “Огонёк” (Москва), який здобув імідж “перебудовного” та відіграв значну роль у розкритті правди про сталінські репресії.

Під час керівництва Коротича тираж видання зріс із 1,5 млн до 4,5 млн примірників.

У 1989—1991 рр. — народний депутат Верховної Ради СРСР від Харкова. Також депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання (останнього недемократичного).

У 1991—1998 рр. — професор Бостонського університету у США, регулярно дописував до російських газет. Читав лекції в університетах Канади, Австралії, Мексики, США.

1998—2014 — голова редакційної ради “жовтого” тижневика “Бульвар” (Київ, редактор – Дмитро Гордон).

Був заступником голови Українського республіканського комітету захисту миру.

Твори Коротича перекладені 20-ма мовами, переважно завдяки протекторату в радянській системі, яка просувала вірші Коротича з ідеологічних міркувань.

Має значну кількість нагород, переважно завдяки протекторату в радянській системі, як-от лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1980), літературних премій ім. Толстого (1982), ім. Полєвого (1983), міжнародної премії ім. Фучика (1984), премії Вейнталя (1987, Вашингтон).

Найвідоміший вірш – “Останнє прохання сліпого лірника” (“Переведи мене через майдан”).

Останніми роками жив у Москві, був включений до бази “Миротворець” через проросійські висловлювання.

У 2011 році Коротич підписав так званий лист десятьох, виступивши із публічною підтримкою влади президента Віктора Януковича. Утім, сам Коротич в інтерв’ю “Радіо Свобода” у 2014 році стверджував, що колишня речниця Януковича Ганна Герман нібито поставила його перед фактом, що і листі “стоїть його підпис”.

У тому ж інтерв’ю Коротич не став прямо відповідати на запитання щодо належності Криму, сказавши при цьому: “І вам, і мені, і всім нашим слухачам із нормально влаштованою психікою неможливо повірити, що Росія почне війну з Україною. Такого ніколи не було в історії”.

Як пише російська служба BBC, після початку російського вторгнення Коротич періодично давав інтерв’ю пропагандистській “Комсомольской правде”, в яких говорив про “перемогу Росії над колективним Заходом” та “поразку київського режиму”.

Читайте також:
Російський пропагандист, чоловік очільниці Russia Today Маргарити Симоньян і кінорежисер Тигран Кеосаян помер, так і не вийшовши з коми