автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки та надані 93-ю ОМБр
Він був у війську задовго до того, як це стало “загальним трендом”. Командир стрілецького батальйону знаменитої 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” підполковник Єгор Дерев’янко з позивним “Кент” – кадровий військовий, який бачив українську армію в її найвразливішому стані, бачить та розвиває її тепер, коли вона відбиває повномасштабне вторгенння РФ та без перебільшень стала найсильнішою в Європі.
У 2004 році Дерев’янко закінчив інститут танкових військ у Харкові. “Технар” за освітою. Весь час служив зампотехом. З його випуску – Євген Межевікін “Адам”, полковник, танкіст-“кіборг”, Герой України, зараз – заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки ГШ ЗСУ.
Тепер підопічні “Кента” – піхота. Ті, хто робить найтяжчу, найбільш ризиковану частину роботи в цій війні. Та найбільше наражає своє життя на небезпеку.
У прифронтовій Костянтинівці на Донеччині, яка виживає під FPV та авіабомбами, “Новинарня” поспілкувалася з комбатом Дерев’янком про ситуацію на фронті, про роль нестандартних рішень, воєнної хитрості, дронів і роботизованої техніки, про роботу з колишніми в’язнями й СЗЧшниками, а також про організаційні зміни у війську, які бачить і втілює бригада “Холодний Яр”.
Військовослужбовці ЗС України на вулиці Костянтинівки. Фото: Олена Максименко / Новинарня
За кращих часів Костянтинівка, в народі “Констаха”, була точкою пересадки між фронтом і тилом. Журналісти доїжджали сюди на “Інтерсіті” й пересідали до автівок військових. Тут нарешті видихали ті, хто повертався з окопів. А зараз у місто заїжджають на максимальній швидкості, з включеним РЕБом і зброєю напоготові, пильно вдивляючись в небо – чи та цятка птах, чи ворожий дрон. Росіяни перемелюють місто артилерією, керованими авіабомбами, ударними безпілотниками. Сюди вже тривалий час долітають FPV на оптоволокні, і військові інструктують, як діяти, якщо такий трапиться – розбігатися врізнобіч, ховатися в кущі.
КСП стрілецького батальйону 93-ї ОМБр розміщений під землею. Тут відпочивають коти, евакуйовані з іще гарячіших точок, форкає кавомашина – найвищий прояв військового затишку.
Ситуація в Костянтинівці загострилася, коли ворог просунувся в сусідньому Часовому Ярі. Однак прийшло деяке полегшення після операції “Павутина”, коли дрони СБУ знищили частину ворожої авіації на території Росії.
– КАБи (керовані авіабомби – “Н”) протягом дня ми вже й не рахували. У вечірній час, десь після 21-ї і до нуля, було в середньому 11-12 пусків КАБів. А один пуск – це ж не одна бомба. Іде три-чотири, – пояснює Кент. – Зараз же кількість зменшилася. Як не крути, а відчутно. І ракет теж трохи менше. Мабуть, вже не виходить у них такі масові одночасні запуски не робити.
Єгор Дерев’янко “Кент” на КСП
– Частини, які навпроти нас – вони, напевно, вже стоять стільки часу, як і ми. Дуже довго. Теж уже пошарпані. Співвідношення? Можливо, один до трьох. Але повністю їх не відновлювали, тому для нас це добре, – розповідає Дерев’янко.
Як і на багатьох інших ділянках фронту, в смузі відповідальності батальйону Кента росіяни пробують наступати малими піхотними групами, по двоє-троє. Зокрема на мотоциклах. А найоригінальніша спроба прориву була – на електросамокаті.
– Розрядився, не доїхав. Заряду на болото не хватило. Кинув самокат, пішов назад, – згадує комбат. – У Бахмуті вони (росіяни) на мотоблоках ганяли. Тут ще такого нема. За рахунок ураження ми не даємо їм зібратися, щоб глобальний штурм здійснити. А так – лізуть постійно, як ті таракани. А як тільки дощ або туман, то це все – всліпу стріляй, в когось попадеш!
93-тя бригада свою увагу зосереджує на ураженні вглиб ворожої побудови. По тилах, по місцях скупчення противника.
– От чекали ми, що [росіяни] будуть знову мотоциклами йти. Дорозвідка, розвідка, дрони, перехвати, інформація від сусідів. Знайшли, де стоять ті мотоцикли, злітали [дронами], вбили мотоцикли. Все, “отмєнілось “мєропріятіє”.
Другий раз збирались вони там на одній ділянці лісу. Мотоцикли в стороні були, але по перехватах їх вичислили. Групу накрили, ще потім добили і мотоцикли. Отак намагаємося на упередження працювати, раніше завдавати ураження і не допускати противника до нашої піхоти.
Піхота теж воює, орли такі, що їх не зупинити! Але все ж краще воювати дронами. Життя піхотинця все одно дорожче, – пояснює командир батальйону.
Читайте також:
Шість днів під дронами виходили з позиції. Як виживає 49-й ОШБ “Карпатська Січ” в боях за Костянтинівку. ВІДЕО
За його спостереженням, тактика противника – пробувати просуватися на всіх напрямках, намацуючи слабину. Щойно на якійсь точці сили оборони не встояли – туди іде основний удар росіян. Їх зупинили – знову пошуки.
Кент пояснює: окупанти не мають повної картини розташування і комплектування українських військ, і це їм заважає.
– А нам в плюс іде. Чому ми стараємося [противника] до піхоти не допускать? Бо вони не бачать реального переднього краю. Так-то вони знають, де позиція. Але чи є в ній піхота?..
Як вони рухалися, поки “зеленка” не пішла: знайшли якусь нору. Без різниці, є там хтось, нема – вони починають знищувати. Туди всі FPV летять, всі скиди… Артилерія, можуть пару “молній” (ударних БПЛА – “Н”) прислать. Все! Горить, знищили, ідуть далі – наступна нора. Її довбати починають. І далі таким самим чином. Профігурувати піхоті на позиції – це зайвий ризик. Тому намагаємося до піхоти ворога близько не підпускати.
Потрібно, щоб піхота працювала не самостійно, а з командою. Іноді піхотинцям потрібно пересидіти, перечекати, щоб не виявляти себе. Щоб наступ ворога зупинили дронами. Все, далі піхота вже спокійніше там зачистить….
Нині з обох боків лінії бойового зіткнення – kill-зона, яку контролюють ударні дрони. За таких умов піхоту на передових позиціях міняють значно рідше – “по погоді”, коли умови стають “нельотними” для безпілотників. Краще подовше посидіти і почекати в норі, аніж ризикувати. А виходити й виїжджати – в дощ і туман, розповідає командир.
Складніше, коли потрібно евакуювати поранених. Для їх порятунку дедалі частіше залучають наземні роботизовані комплекси.
Буває, що одного “300-го” евакуйовують три доби,
із зупинками на позиціях на шляху.
Кент згадує, як мінометникам довелося негайно опанувати нову спеціальність і відремонтувати наземну платформу, що вивозила пораненого. Летючим дроном їм скинули інструкцію на папері, а також відеоінструкцію.
Саме в день нашої розмови з Дерев’янком платформа з пораненим піхотинцем подолала останній етап евакуації.
Трапляється, визнає комбат, що піхота сидить на позиціях більш як місяць.
Інтернет є далеко не всюди. “Старлінк” поставити – не проблема, проблема – доставити на “нуль” генератор і пальне до нього. Тож зв’язок із “великою землею” тримають через старі добрі радіостанції.
– От був день народження одного з піхотинців, то через радійку надіслали йому голосові повідомлення – рідні передали привітання, – згадує Дерев’янко. – Він їм надиктував з позиції відповідь, ми відправили.
Зараз уже ввійшло в звичку – увечері перед нарадою швиденько попередавати солдатам по рації повідомлення від рідних, їхні голосові – у відповідь.
Кент по натурі оптиміст і каже, що в підрозіділі бракує не так людей, як людей із мотивацією. Та й не всі військові, за його словами, виснажені. Трапляється, що переводяться люди з тилових посад, які охороняли мости тощо, і вони не мають навичок для передової.
Єгор Дерев’янко “Кент” (праворуч) із товаришами по службі
– Так ти ж кажеш, що два роки воював? А якби прийшла ДРГ – що робив би? – обурюється Дерев’янко і продовжує: – Частина населення припускає, що ця війна перейде в режим АТО, і їх це не зачепить. Вони не розуміють, що в кожного громадянина є конституційний обов’язок. В нас народ трохи… хитровиї***ний, вибачте, не без цього.
Демотивують людей розкручені “страшилки”, нібито новобранців одразу посилають на “нуль” ненавчених. Комбат Кент запевняє: в них такого не трапляється. Навіть навпаки – з якою б підготовкою і досвідом не прийшли новобранці, спершу вони мають пройти навчання від бригади, мінімум два тижні, та злагодження.
Читайте також:
БЗВП тепер триває 51 день, створювати Школу підготовки інструкторів ЗСУ допомагає “Повернись живим”, – Сирський
– Учимо піхоту, відходячи від стандартів. В чому плюс, що ми знаємо, де вони будуть воювати, в яких умовах, в якій місцевості – знаємо, до чого їх готувати конкретно.
Наприклад, кілометрів за шість-сім вони дружно вигружаються з машини, з усім гамузом – в рюкзаках імітація б/к, цинки з піском, баклажки з водою. Так вони чимчикують до полігону. Ввечері так само назад. Якщо щось на полігоні не встигли, старшина везе вечерю туди, спальники – продовжуємо, працюємо вночі. Може, це трохи непедагогічно, але мусимо максимально підготувати до всього, що буде на цій війні. Їм насправді йти на бойову буде набагато легше, бо частину речей дрон докине. А на навчаннях намагаємось все по-максимуму. І щоб [новачки] чули, як міномети стріляють, як танк стріляє, могли відрізнити.
Міни з бомберів, обкатка танком – лягли в окопчик, танк зверху проїхав над ними. В процесі вони йдуть – раптом: “Ти 300-й, нога, не при пам’яті!”. Він упав, медики потянули на евакуацію. Перед цим сапери прийшлися, “хлопушки” розставили, щоб одразу вчитися спостерігати. Все в комплексі! Щоб пройшли у бригаді і медицину, й інженерку, тактику, разом із нічними заняттями, – пояснює Єгор Дерев’янко.
93-тя бригада активно проводить рекрутинг, знімає мотиваційні ролики, організовує презентації для потенційних новобранців.
Більшість воїнів Кентового батальйону – вчорашні цивільні. Для додаткової мотивації налагоджена власна система нагород і відзнак; є коїни, хрести. Людей по можливості подають на державні нагороди.
Про трансформацію українського війська комбат Дерев’янко говорить: перевернули все з ніг на голову, але ще не до кінця.
– Багато в чому відійшли від “радянщини”. Всі ці шикування, 850 доповідей, 950 донесень, паперова робота – від цього відмовилися. Плюс трохи дали комбригам, а комбриги – відповідно, нам (командирам батальйонів) варіанти прийняття нестандартних рішень, відходячи від застарілих вимог статутів, які по факту давно не працюють. При нинішніх дронах і решті ми не зможемо по старій тактиці працювати, – каже Кент.
Єгор Дерев’янко “Кент”
Так, з ходом війни міняється і тактика. Так само, як і ворог, українські захисники досягають більшого успіху, працюючи в наступі малими групами: за принципом мінімум людей – максимум техніки.
Комбат робить висновок із того, як вони ще у 2023 році штурмували території за Кліщіївкою, на Бахмутському напрямку:
– Ми малими групами добились набагато більшого, ніж якби спробували разом ломонутись. Головне, щоб справа і зліва сусіди теж рухались, щоб у “карман” не вилазили. Щоб не зупинялись і правильно взаємодіяли, використовуючи підтримку дронів.
Ефективно працюють у 93-й бригаді і з колишніми ув’язненими, які скористалися законодавчими новаціями та прийшли на контракт. Не всі вони герої, трапляються й такі, що тікають і “філонять”. Однак здебільшого звільнені по УДО на позиціях показують себе відмінно.
– Десь побігти, щось відвоювати – потім не заженеш їх обратно! – розповідає комбат. – Вони мені: “А може, ми підемо туди, кинемо гранати?” Кажу: “Може, ви все-таки будете поки сидіти, бо вас дрон побачить під*рський, який висить зверху? Давайте вже як туманчик сяде, тоді ви підете!”
Так що в нас цей експеримент вдався. І він продовжується – ми просимо, щоб нам добавили ще одну роту в батальйон. Ми їх навчаємо, вони в нас нормально працюють, не втрачаються тупо, як ото кажуть – на “м’ясні штурми”. Такі самі люди. Все в них получається. А якщо їх постійно гнобити, вважати сміттям, третім сортом, то ясно, від них толку не буде. І допомоги.
Все залежить від підходу. В бригаді колектив склався з таким розумінням, однаковим підходом, по батальйонах це впровадилось.
Читайте також:
У бою за Україну загинув Михайло Павлов “Перс” – колишній російський військовополонений зі “Шторм-Z”, який став до лав “РДК”
Зі слів Кента, гідно показують себе в “Холодному Яру” і ті військові, що повернулися з СЗЧ. Отримують звання, нагороди, однак нерідко ще числяться в базах розшуку. Та в певні моменти цей фактор може стати критичним.
Комбат одного разу сварився з поліцією на блокпосту, коли на зміну їхали дронщики. Поліція наполягала, що один із дронарів є в базі розшукуваних.
– Уже й командир взводу приїхав, переконує: “Ось він у мене служить, я вернув його!” – “Ні, зараз приїде наш начальник, забере писати пояснення”. Я психонув, зірвався туди. Прилітаю, кажу: “Забирай його в машину, все, поїхали нах*р!” – “Так не можна!” Кажу: “Стріляй! Якщо є підстава, відкривай вогонь. Але мої дронщики звідси поїдуть!” – “От, у нас база…” Говорю: “Віриш, мені насрать. Я його командир, я тобі доводжу. Ось моє посвідчення, він у мене служить. Він не має бути в розшуку. А що там у вас у базі, розбирайтесь”.
Я познайомився тоді з начальником їхнім. Все розрулили. В принципі, не їхня провина. А цей тупьож призводить до того, що десь у полях може втратитись позиція, чи взагалі прорив статися. Через пілотів, які не доїхали.
Кент запевняє: забезпечення в бригаді на належному рівні. Окрім дронів. Адже БПЛА – це той ресурс, якого не буває достатньо. Окрім тих “пташок”, що видає держава, надсилають волонтери та купують небайдужі громадяни, в батальйоні Дерев’яка діють чотири лабораторії.
– Одна – це сапери. Вони займаються підготовкою особового складу, який сидітиме з пілотами, підготовкою б/к і безпосередньо чіпляння до бою. Потім – у пілотів безпосередньо у взводі БПЛА. Паяння, ремонти, із запчастин самі вже й “Мавіки” збирають. На це потрібні кошти. Окрема лабораторія – вона займається всім: наземними дронами, повітряними, доробляють турелі на управлінні… Для піхоти розробили і склепали камери від FPV-шних батарей…
Активно вивчають трофейні дрони. Зараз намагаються зробити аналог “Молнії”. Щоб, вибачаюсь, “з гімна і палок”, але далеко і гучно “бум”.
Паралельно на ВМТЗ і батареї на FPV паяють, і самі FPV. В батальйоні, я вже збився з рахунку, більше 10 3D-принтерів…
Віднедавна почали також виготовляти дрони на оптоволоконному управлінні і переробляти FPV-дрони, а також щогли для антен. Щогли зараз тестуються, і якщо результат буде задовільний, то купувати “розхідник” буде значно вигідніше, аніж готовий продукт вартістю від 40 000 грн.
Дрони на оптоволокні, стійкі проти дії РЕБ – новий напрямок. Поки що варіанти протидії – збити таку ворожу “пташку” зі стрілецької зброї або ж безпосередньо перерізати волокно.
Дрон на оптоволоконному управлінні. Фото: Павло Багмут, “Укрінформ”
Кент пояснює:
– У них така можливість для вибору: зависнуть, повисять – знайшли когось, полетіли до них. І так по кілька разів кожен вечір. Мої з нічниками, з кулеметом на постах стоять, то можна позбивати. По-різному, аж до того, що боєць побачив – летить “волокно”, він у нього не попав, але побіг, нащупав кабель і обрізав! Це вже практикується повним ходом, не один раз робили.
Засідки роблять на логістиці – сидять і ждуть, коли пролетить дрон з оптоволокном. Також запускаємо “Мавіки”, вони вичисляють, потім скидами знищуємо. Ну, або виїжджає група, здалеку розстріляли – і край, – розповідає Кент.
Читайте також:
Дерева і стовпи блищать: 93 омбр показала, як росіяни атакують Костянтинівку дронами на оптоволокні. ВІДЕО
Трапляється, що дронами збивають ворожі дрони. Повітряні бої в стилі “Мавік” на “Мавік” сьогодні вже не рідкість.
Збивають дронами ворожі бомбери в той момент, поки ті завмирають, аби прицілитися.
– “Вампіри” он було на сітках приносили FPV-хи, – згадує Кент. – Сіткомет був, і FPV-ха, і на сітці припер за собою. І таке буває.
У 93-й бригаді усі технологічні новинки розглядають із позиції “А якщо ми це будемо робити самі?” З таким підходом почали з нуля самостійно виготовляти роботизовані наземні платформи. Це був шлях спроб і помилок.
– Ми і гусеничні робили, і всякі, – розповідає комбат. – І струмом било, як її провіряли. Кажу, ви “трьохсотих” бадьорити вирішили по дорозі?! Додаткове управління робили – якщо поранений у свідомості, щоб сам керував. І по дощу, по сирості поганяли. Скажімо так, ішли паралельно (з цивільними виробниками). Наші нічим не гірші, а може, і краще.
Я ще не бачив, щоб держава видавала варіант машинки, що “переламується”, як трактор. Це ми такі придумали і робимо. “Вовчиком” назвали. 300 кг на неї зверху лягає, вона чіпляє бусика і волочить його без проблем. Запас ходу – 40 км.
За словами комбата, військові створюють більш реалістичні речі, ніж цивільні виробники, адже краще розуміють потреби і умови.
– Ми одразу даємо максимальні умови. Якщо поранений буде огрядний, у броні, то це десь 150 кг, або й більше. Бо ж і великі дядьки попадаються. Тобто 200 кг навантаження такий НРК має везти, як пустий, без проблем. То, відповідно, максималка в цієї платформи – десь пів тонни. Так, дуже великий запас, але ми виходимо із реальної ситуації. Те саме стосується і витривалості двигунів в умовах грязюки.
Єгор Дерев’янко показує НРК “Вовчик”
Підполковник показує на смартфоні відео з “Вовчиком”. Спершу випробування, потім роботу “в полі”. Роботизована платформа легко долає, здавалося б, геть не пристосовані поверхні для пересування – глибокі яри, горби.
Машина вже неодноразово вивозила поранених. Одна з таких евакуацій зафіксована на відео.
– Середній, – коментує Кент. – І цей, і ще один, на міни наступили. Ампутація стопи. В нас один був – ми не могли довгий час евакуювати, три місяці тримали його на “Трубі”. У нього навіть ніякого зараження не було. Інструкції медичні скидали, антибіотики, пробіотики, всі діла. Тримали в стабільному стані, він ще й відстрілювався…
Надворі Кент показує штатний Roshel Senator – канадський бронеавтомобіль, перетворений на пересувний командний пункт:
– Ретранслятори, “Старлінки”, радіозв’язок, все, що треба. Отут щогли вставляються. До восьми метрів викидуються. Або наполовину – до чотирьох метрів, щоб проходило під дротами. Самі все робили.
Під дрони – одразу “ретрик”, щоб літати, дивитися. РЕБ поставили. Всередині – столики, чотири місця плюс водій. Є й аудіоколонки – воювати треба з комфортом!
Єгор Дерев’янко у “Сенаторі”
Комбат Кент переконаний, що єдиний шанс вижити і перемогти – це постійно розвиватися й рости. Але, на жаль, багато в чому ворог випереджає нас у своїх технічних рішеннях та інноваціях.
– Ми ржали з “мангалів” два роки тому, – нагадує офіцер, – а зараз такий захист для бронетехніки варять усі.
У цій війні не можна без нестандартних рішень, наголошує Кент. Одноманітність не працює.
Наприклад, коли їхнього військового на “нулі” поранило і треба було доставити ліки так, щоб не “спалити” позицію, то дрон розфарбували під російський, медикаменти замаскували під боєприпас, і залетіли у свою “нору”.
– Ще одне нестандартне рішення: була в нас точка на “желєзці”, “Труба”, – веде далі підполковник Дерев’янко. – Звідти тільки виходиш, одразу міномет криє. А вони якось пішли не по звичному маршруту, ховаючись, а тупо навпростець по полю. І дійшли. А там чисто-чисто. Геть нічого! Всі прилітали, не могли зорієнтуватись, бо були зациклені на старий маршрут.
І гуманітарочку їхню їм (росіянам) підкидаємо з сюрпризами. Подивилися, яку їм скидають – таку саму зробили, та й скидаємо. Якраз під їхню доставку. У бригаді любі інновації, все підтримується, все пробуємо.
Про нестандартні рішення на своєму рівні постійно говорить і командування Збройних сил. Одне з таких – несподівана для ворога Курська операція. Єгор Дерев’янко підтверджує: її користь була відчутна для 93-ї ОМБр на її напрямку.
– Не факт, що ми на цих позиціях ще стояли б, якби не Курська операція. Ми вже були пошарпані, розірвані, частина підрозділів були від нас передані. І таких самих пошарпаних вояк з того (російського) боку мали міняти їхні десантники. Вони вже навіть почали заходити, але їх забрали [на Курський напрямок].
Противника потрібно тримати “в чорному тілі”, переконаний комбат Кент – так, аби не мав спокою й озирався постійно:
– Так, що в нас сьогодні? Когось “будоражили”? Ну, передай привіт по тій, тій і тій норі. Все, туди прилетіли, “поздоровкались”. Або мінометом пройшлись. Там виліз кацап посцяти – міномет, вогонь! Встигне втекти? Та яка різниця? Головне, він знатиме, що його бачать і йде ураження. Тому вони в нас так і не пруть, як на інших напрямках.
Спостереження і виявлення на ранніх рубежах – це дуже корисно. Минулою зимою штурмів шість проти нас так скінчились, не почавшись. Колони до нас кілометрів п’ять не дійшли. Бо встигли їх раніше вразити.
Головне – підбити першу, друга почне губитися, об’їжджати, третя буде стопудово зйо***ватися. Це золоте правило, схема відпрацьована.
Єгор Дерев’янко “Кент”
Із початку 2000-х років перерву у службі Єгор Дерев’янко робив лише між 2020-м і 2022 роком, коли, щоб потрапити на бажану посаду, було простіше звільнитися із ЗСУ і призватися знову. Оформлення документів затягнулася, тож технар Кент трохи попрацював на СТО.
Питання про відпустку викликає в нього сміх. З початку повномасштабної війни Кент жодного разу не мав офіційної відпустки, хоча за сімейними обставинами командування відпускає. Наприклад, на народження онучки, а також коли їй виповнився рік.
Після довгого сидіння на позиції військовим від незвички страшно зайти навіть у магазин у прифронтовому місті, визнає комбат.
– Легше не буде, – переконаний Кент. – Буде тяжко. Це стопудово. Тим не менш, ми переможемо.
Читайте також:
Командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Філімонов про спробу замаху з боку ФСБ: “Війна триває і в тилу, не ведіться на сумнівні “завдання”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
