автор: Геннадій Карпюк
фото з сімейного архіву родини Шелудько
Олександр Шелудько майже десять років відпрацював інженером-будівельником відділу інтендантського та господарського забезпечення Роменської виправної колонії №56 на Сумщині. Попри поважний вік і суттєві проблеми зі здоров’ям, мобілізувався до Сил оборони. Служив помічником гранатометника в одному з підрозділів 5-го прикордонного загону ДПСУ.
Загинув 8 серпня 2024-го у віці 57 років — виконуючи бойове завдання, зазнав мінно-вибухової травми, несумісної з життям, поблизу села Садки Сумської області, що неподалік від російського кордону.
“Хай поліцейські (прокурори, СБУшники, наглядачі) воюють” — можна часто почути від “ухилянтів”.
Натомість у Роменській колонії №56 зауважують: на даний час 11 їхніх співробітників виконують службово-бойові завдання у складі різних підрозділів сектора безпеки і оборони України.
Про Олександра Шелудька тут відгукуються як про надзвичайно добру, комунікабельну, порядну людину та вмілого фахівця.
➡️ Підписуйтеся на канали “Новинарні” в Телеграмі та в YouTube, а також у ТікТок та Instagram.
“Я з Олександром Андрійовичем працювала у двох організаціях. Там були цікаві проєкти. Попри спеку і холод, Олександр Шелудько постійно перебував на об’єктах, бо така вже доля виконроба. Як фахівець-будівельник – дуже компетентний. Він міг знаходити неординарні рішення, що подобалися замовникам. Коли мобілізувався, попросив себе замінити у виправній установі на час служби, адже сподівався повернутися”, – згадує про немолодого колегу Світлана Булуєва, інженер-будівельник відділу інтендантського та господарського забезпечення Роменської виправної колонії №56.
У такій установі справді багато завдань для інженера-будівельника. Господарство тут велике, його слід підтримувати в належному стані, відповідному до стандартів. Додають клопоту старенькі споруди й комунікації.
А ще – багато паперової роботи, як в усіх бюджетних установах: звіти, планування, складання кошторисів… Крім того, на виконробчій посаді треба мати хороші прогностичні здібності, аби розуміти, які ресурси слід закласти в підтримання установи.
Олександр Шелудько мав усі необхідні якості для цього. Зокрема, опанував спеціальні програмні продукти зі складання будівельних кошторисів. Далеко не кожен будівничий може так швидко й глибоко опанувати функціонал кошторисника й економіста водночас.
“Ми якось спілкувалися, коли він уже служив у прикордонниках. Олександр Андрійович змінився зовні. Навіть очі – річ, яка часто є незмінною десятиліттями – буквально менш як за рік отримала помітно інший вираз. Очевидно, що у війську ця людина чимало пережила. Але коли його мобілізували, у нього жодного спротиву чи розпачу не виникало. Все сприйняв як належне. Адже комусь потрібно захищати від ворога Батьківщину, родину, дітей і онуків”, – розповідає пані Світлана.
Вадим Мартиненко, колишній керівник відділу, в якому працював Олександр Шелудько, згадує: той міг просто прийти, окинути оком приміщення і вже мати розуміння про кошторис та обсяги майбутньої роботи, скільки потрібно коштів і матеріалів.
“Ми з ним познайомилися ще до колонії. Тоді Олександр працював у будівельній організації – підряднику капремонту дахів гуртожитків для засуджених. Ми його побачили, як кажуть, у справі – в амплуа виконроба – і запропонували прийти працювати до нас. Саме тоді тут відкривали нові спеціальності”, – згадує Мартиненко.
Він пам’ятає розмову з Андрійовичем у процесі його мобілізації:
“Я прожив уже достатньо, тому можу воювати і йду воювати. Щоб це не довелося синові”,
– розказує Мартиненко про позицію Шелудька. І те, що колега за життя побажав: аби його не ховали на міській слави, та якщо загине на війні.
Основою таких характеристик Олександра Шелудька стало його дитяче і шкільне виховання. Заняття спортом у секції метання списа в ДЮСШ Ромнів. Читання журналів на кшталт “Юний технік”, підшивка яких залишалася актуальною для нього все життя. У школі йому чудово давалося креслення, і це потім мало велике значення, коли він навчався на інженера.
Закінчивши вісім класів школи, Олександр Шелудько вступив до будівельного технікуму в Харкові. Затим – затим строкова у військах РХБЗ. Згодом заочно закінчив профільний виш, працюючи за фахом. Вчився успішно – в університеті навіть пропонували аспірантуру й викладацьку стезю.
Олександрова дружина Світлана Шелудько розповідає: “У мене був хороший чоловік – дуже правильний і чесний. На все мав власну точку зору. Завжди відрізнявся почуттям гумору, перетворював на жарт якісь наші гострі моменти у спілкуванні чи дискусії. Гасив тим мій темперамент, бо я більш емоційна, вибухова, загораюся швидко, немов сірник. Саша вмів це злагоджувати. Ми справді дуже різні… Сама дивувалася, як нам удалося отак зійтися й стільки років прожити разом душа в душу”.
Познайомилося майбутнє подружжя, коли вони удвох старшували на весіллі шкільного друга Олександра й подруги Світлани.
“Він одразу мені сподобався. Хоча доти я стрічалася з іншим хлопцем, це знайомство розвернуло життя. Попередньому кавалеру дала гарбуза, бо Сашко буквально полонив урівноваженим характером, цікавими оповідками. Він багато знав і читав. Слухаючи його, розчинялася у тій розмові, немов усе забуваючи…
Наше щастя – наш син Богдан і наш онук. І спогади про щасливе минуле… Якось на річницю весілля 28 вересня ми поїхали в Одесу відпочити – такий подарунок вигадав мій Олександр. Ми там пробули тиждень. Він такий щасливий був, купався щодня навіть у холодному морі, бо вода для нього – рідна стихія. А я от досі не вмію плавати, і завжди так переживала, коли Саша далеко запливав… Ми тоді удвох обходили все місто, пам’ятки, визначні місця. Потім не раз поверталися до Одеси, яка запам’ятала нас щасливими…” – поринула у спогади Світлана Іванівна.
З її слів, Олександр Андрійович був ідеальним господарем. Удома практично сам усе майстрував, цікавився різними ідеями й лайфхаками.
Особлива пристрасть – город, сад та техніка, яка там працює. Господар виготовив безліч усіляких проспособ, що полегшували присадибну працю. Сам конструював плуги, фрези, парники, виконував зварювальні роботи, міг відремонтувати вдома практично все – від пральної машинки до насосної станції.
Дружина каже, що окремий акцент в Олександра був до вирощування помідорів – бо мав легку руку і знав чимало агрономічних секретів. Томати вони саджали удвох. А тепер пані Світлані дуже важко, адже те все хазяйство трималося на чоловікових плечах.
“Якось ми спланували багато роботи на вихідні. І от приходжу в суботу на кухню, а там – планірка. Прийшли знайомі, які заробляли будівництвом і погодилися виконати замовлення, за яке ніколи не бралися – звести клієнту маєток зі зрубу. Чоловік виступав як консультант. Минуло три години, а Олександр продовжував розкладати по поличках нюанси технологій і прийомів, які слід застосовувати на такому об’єкті. Довкола лежали книги, купа креслень. І наші плани довелося скасувати. Адже в неділю він сидів у бібліотеці, шукаючи відповіді на питання про зведення дерев’яних теремів. Я закипіла, звісно, і насварилася. Бо чоловік напружувався мізками й витрачав час на справу, з якої не мав би нічого, окрім подяки. Ось у цьому прикладі і є весь Сашко – безвідмовність, коли просять допомоги. Причому абсолютно безкорислива”, – пригадала одну ж життєвих історій Світлана Шелудько.
Читайте також:
“Дикий” загинув, визволяючи Харківщину.
Пам’яті розвідника з 30-ї ОМБр, колишнього інспектора Житомирської колонії Віктора Ступака
Олександр надзвичайно приязно ставився до тварин. Хто з наших “братів менших” тільки не жив на його обійсті! Їх усіх чоловік приносив додому: коти, собаки, морські свинки… Навіть була ручна галка, яка вміла повторювати деякі слова і звуки.
Отже, десь на пилорамі у колонії завелися галченята. Засуджені підрізали одному з птахів пір’я на крильцях, і галка ходила по цеху та навколо. Почала вже набридати й заважати, тож її проганяли. Якось пташеня впало у ємність із водою. Це драматичне видовище побачив у вікно Олександр. Він пожалів пташку, витягнув із пастки й приніс додому. На сімейній раді вирішили назвати галку Гала.
“Саша зайшов, і я одразу по міміці зрозуміла: знову приніс якусь животину. За пазухою він винувато ховав пташеня. Що поробиш, знайшли для нього клітку. Довкола одразу почав ходити зацікавлений кіт. Незвичне до таких умов, галченя літало й волало щосили. Наш пес теж гавкав… Три дні тривав той бедлам, поки наші тварини перезнайомилися з новим мешканцем. Причому Саша був упевнений: то самка, оскільки галка мала “паскудний” характер. Я погодилася: нехай Гала буде жіночого роду”, – з посмішкою згадує дружина.
Гала освоїлася і почала красти їжу в кота. Причому цупила заради спортивного інтересу, бо голодною ніколи не була.
А ще вона любила воду, як і Олександр Андрійович, – у дворі льопалася в мисці, потім по драбині залазила на верхівку хати й там сохнула, ганяючи інших птахів.
А якось Гала вподобала комп’ютер. Вона уважно спостерігала, як за ним працюють Олександр чи син Богдан. Щойно людина вставала, галка одразу починала бити дзьобом по клавіатурі..
Одного разу Гала якось відкрила клітку, і полетіла світ за очі. Утікачки не було два дні.
“Саша йшов на роботу, і раптом з дерева почув знайоме каркання! Була глибока осінь, навіть сипав сніжок. Гала сиділа на гілці мокра й голодна. Чоловік зняв її, струсив сніг, радісно зателефонував: «Гала знайшлася на лугу!». Три дні вона винувато мовчки сиділа у клітці. Коли від’їлася-відігрілася, повернула свій звичний репертуар. Уже влітку Гала відкрила клітку і знов полетіла. Тоді у пташки повідростали крила, і за неї не було страшно. Проте чоловік і цього разу її знайшов!
Тоді до нас дійшли чутки про галку, яка залітає в магазин і краде товар, який їй подобається. Ми зрозуміли: без варіантів, це Гала! Вона звила гніздо на нашій вулиці на дереві. Тоді ми придумали взяти клітку, покласти туди цигарки, які вона обожнювала красти, щоб заманити. І от Гала спустилася, походила по землі, зайшла всередину… Кіт зрадів поверненню подружки, аж замуркотів! Гала винувато каркала, але незабаром відлетіла вжк назавжди”, – завершила пташину історію пані Світлана.
Олександра Андрійовича мобілізували якраз на день народження сина, 17 жовтня 2022-го. Дружина його називала “Зорким соколом”, дещо з іронією, з огляду на стан зору. Це була гемералопія, або, як в народі її ще називають, “куряча сліпота”.
Загинув Олександр Шелудько внаслідок підриву їхньої машини на міні. Він пішов витягати побратимів і у свою чергу також фатально підірвався…
Світлана Іванівна згадує: “Розповіді про війну для нього були табу. Саша приїздив у відпустку двічі й не хотів нічого розповідати. “Все нормально” – була його чарівна відмовка. Замість фото з наслідками обстрілів він надсилав знімки з кішечкою, яка жила у їхньому бліндажі і привела кошенят. Якщо вона змінювала місце лежання, то була вірна прикмета можливого “прильоту”.
У мене досі глибоко в душі звучить Сашкове голосове повідомлення з передової, коли він уранці вийшов покурити, й у світанковій тиші з його боку я ясно чула, як співає соловей, та як пихкає цигаркою мій чоловік…”
Читайте також:
“ХАЙ ПОЛІЦІЯ… ВОЮЄ!” Нова бригада патрульної поліції “Хижак” б’є росіян під Торецьком. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!