автор: Наталія Сердюк
молодший науковий співробітник відділу “Садиба Кочубеїв”
Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”
2025 рік – особлива віха для нашого славетного Батурина! Ми відзначаємо потрійний ювілей, об’єднаний постаттю видатного земляка, бджоляра Петра Прокоповича: 250 років від дня його народження, 100 років з часу створення першого музею в місті та 50-річчя Батуринського історико-краєзнавчого музею.
До того ж 18 травня світова музейна спільнота відзначає Міжнародний день музеїв.
Сьогодні наша розповідь – про першопрохідців музейної справи в Батурині, без яких заснування і розвиток музейництва в містечку над Сеймом були б неможливими.
Портрет Петра Прокоповича. Експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею, 1976 рік
Головною історичною постаттю, яка стала першопричиною створення музеїв у Батурині є особистість нашого видатного земляка, бджоляра зі світовим іменем Петра Прокоповича.
Він народився 10 липня 1775 року в селі Митченки (за 8 км від Батурина), в родині місцевого священника. Здобувши освіту в Києво-Могилянській академії, вирішив присвятити своє життя праці на землі, обравши бджільництво головною справою. Революційними винаходами Прокоповича стали рухома рамка (втулка) та роздільна решітка бджолиного вулика, новаторські методи лікування й підгодівлі бджіл, контроль за роїнням бджолиної сім’ї, що вкупі вивело бджільництво на науково обґрунтований рівень.
Видатною заслугою Петра Івановича стало заснування 1828 року у рідних Митченках першої в Європі школи бджільництва. Символічно, що ця визначна діяльність розгорталася саме на Батуринських теренах, де жив, творив і знайшов вічний спокій Петро Прокопович.
Дуже показово, що першими, хто 100 років тому заснував музей у Батурині на засадах громадської ініціативи та благодійності, стали члени Товариства бджолярів імені Прокоповича, очолювані Василем Дубровою.
Голова Товариства бджолярів ім. Петра Прокоповича Василь Дуброва із членами товариства. 1920-ті рр.
Батуринське товариство бджолярів було створене у 1921 році. Головним своїм завданням поставило увічнення пам’яті про Прокоповича засобами заснування меморіального музею, показової діючої пасіки і упорядкування могили Петра Івановича в Пальчиках, яка була сплюндрована вандалами. Для цієї мети товариство навіть придбало земельну ділянку, де розташовувалася занедбана могила Прокоповича, площею 744 м2.
Товариство було нечисленним за складом, але дуже активним. Для здійснення своїх амбітних планів у цього громадського об’єднання бракувало власних коштів, тому його члени почали зацікавлювати широку громадськість – Народний комісаріат землеробства, Московське товариство сільського господарства, Конотопське товариство бджолярів та інтелігенцію, Батуринський райвиконком, місцевих селян і, особливо, бджолярів.
Завдяки своїй наполегливості Товариство бджолярів ім. Прокоповича домоглося оренди на 9 років у Конотопської Політпросвіти занедбаного будинку Кочубеїв з прилеглою територією.
Краєвид парку Кочубеївського із Будинком Кочубея. Батурин, 1920-ті рр.
Незважаючи на суворі умови оренди, вже у перший рік освоєння колишньої садиби Кочубеїв члени Товариства не лише відремонтували будівлю та встановили паркан, а й ретельно обробили три гектари землі, засіявши їх медоносними культурами – гірчицею та фацелією. Крім того, вони створили діючу пасіку, яка вражаюче зросла з дев’яти бджолосімей на початку до двохсот у 1932 році.
Таким чином, перший музей в Батурині відкрито століття тому, у липні 1925-го зусиллями членів Товариства бджолярів з нагоди 150-ї річниці від дня народження Петра Прокоповича.
Особливо цінно, що на благодійні кошти в будинку Кочубеїв було створено експозиції з багатьма рідкісними експонатами, в основному на тему бджільництва: гравійовані вальці, вулики тульського виробництва, вулики з музею Харківської спілки бджолярів, а головне – предмети, безпосередньо пов’язані власне з особистістю видатного бджоляра Прокоповича – сонячний годинник, речі з його пасіки, а також документи із власноручними записами Великого бджоляра.
Експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею, 1976 р.
На жаль, у 1932 році всі ці благородні надзусилля були зведені нанівець: пасіку товариства в зв’язку з колективізацією місцева влада передала до колгоспу, а музейні предмети – до Конотопського краєзнавчого музею.
Сьогодні у фондовій збірці цього музею (ба навіть в експозиції!) зберігається сонячний годинник, кілька вуликів Петра Прокоповича, копія тестаменту Бджоляра, спогади Василя Дуброви про діяльність Товариства бджолярів.
Батуринський же музей тоді надовго припинив свою діяльність…
Читайте також:
День і місія музеїв: як заповідник “Гетьманська столиця” розвиває Батуринську громаду
Не дали пропасти музейній ідеї в Батурині саме краєзнавці-любителі повоєнної доби, закохані в історію рідного краю!
Василь Назаренко
У листопаді 1960 року в Батурині на громадських засадах розпочав свою діяльність краєзнавчий музей, першою домівкою якого став районний Будинок культури. Засновником його і багаторічним керівником став Василь Назаренко – вчитель за фахом та небайдужий до історії рідного краю ентузіаст.
На його прохання батуринці та мешканці навколишніх сіл із задоволенням віддавали в дар експонати в новостворений заклад.
У 1965 році Батуринський краєзнавчий музей змінив свою локацію, переїхавши до скромного приміщення площею всього 18 кв. метрів у Батуринській середній школі. Незважаючи на обмежений простір, музейна колекція вже тоді нараховувала цінні експонати: старовинні фотографії з краєвидами Батурина, печатку з суконної фабрики Розумовського, унікальні вулики Петра Прокоповича, нумізматичні знахідки, предмети побуту минулих епох, козацькі реліквії та багато іншого.
Найбільшу активність серед жителів селища у вивченні і популяризації історичного минулого Батурина проявляв уродженець міста і його відданий патріот Микола Шкляр.
Ще до створення музею він зібрав свою добірну бібліотеку та безліч експонатів, які стосувалися історії Батурина. Із власної ініціативи переніс до музею всю свою колекцію, а сам працював в ньому на громадських засадах.
Екскурсовод Батуринського музею на громадських засадах Микола Шкляр у родинному колі. 1940-ві рр.
Микола Іванович сам проводив екскурсії по власноруч розроблених батуринських маршрутах, і настільки захоплююче, що ще за життя став легендою – до нього зацікавлені туристи записувалися на екскурсії заздалегідь і приїздили з усіх куточків країни. Серед відомих відвідувачів екскурсій Миколи Шкляра були такі неординарні особистості, як художник і музеєзнавець Іван Гончар та письменник Роман Іваничук, які згадували невтомного екскурсовода у своїх мемуарах.
Ще одним безкорисливим рушієм вивчення і збереження історичної спадщини Батурина був Олександр Кодаков. Майже все життя він прожив у Батурині, займався дослідженням його історії і природи. Щороку він обстежував провалля підземних ходів на території колишньої фортеці, заплаву Сейму. Випадкові археологічні знахідки поповнювали його приватну колекцію.
До того ж він займався травництвом, за що й досі із вдячністю згадують про нього мешканці Батурина. Після смерті Олександра Кодакова у 1993 році історична частина музейної колекції за його заповітом була передана до фондової колекції заповідника “Гетьманська столиця”.
Батуринський краєзнавець Олександр Кодаков з онукою. 1980-ті рр.
* * *
28 січня 1975 року, згідно з Наказом №52 Міністерства культури УССР, Батуринський краєзнавчий музей на громадських засадах перетворено у філію Чернігівського історичного музею, перенесено з орендованого затісного приміщення і відкрито у спеціально відреставрованому приміщенні пам’ятки архітектури XVII ст. – Будинку генерального судді Василя Кочубея.
Традицію перших батуринських музейників таким чином було відроджено і продовжено. За 18 років діяльності Батуринського музею його відвідало 99585 осіб, проведено 2295 екскурсій. Фондова колекція станом на 1 січня 1993 року складала 4,3 тисячі предметів музейного значення.
Історичне минуле Батурина, фондова колекція закладу, плідна праця співробітників Батуринського музею та наполегливе просування закладу Батуринським селищним Головою Олександром Згурським сприяли створенню історико-культурного заповідника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 1993 року на базі музею та інших пам’яток історії, культури, археології, містобудування та садово-паркового мистецтва селища Батурин було створено Батуринський державний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця”. На сьогодні заклад має статус національного, продовжує і примножує традиції перших подвижників музейної справи, переборюючи виклики сьогодення, з вірою у Перемогу України.
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Читайте також:
Відроджений Батурин – як пам’ятник: чому Ющенка називають “батьком” гетьманської столиці. До 70-річчя третього президента
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
