“Бачте, на передку є плюс”: Як бригада НГУ “Хартія” звільняє повторно захоплені росіянами землі на Харківщині. РЕПОРТАЖ як

 

автор: Анна Калюжна
із Харківської області
фото і відео авторки

13-та бригада Національної гвардії “Хартія”, підрозділи ГУР МОУ, 92 ОМБр, 58 ОМБр та інші підрозділи продовжують витісняти росіян у бік кордону із повторно окупованих ними земель на півночі Харківщини.

За літо і початок осені Сили оборони звільнили стратегічно важливий населений пункт Липці – з якого росіяни планували артилерією обстрілювати Харків – і продовжують рухатися вперед. Кореспондентка “Новинарні” разом із військовими “Хартії” подолала важкий шлях під обстрілами до переднього краю до піхоти, побачила, як виглядають землі, які двічі за 2,5 роки переходили з рук в руки, та яка обстановка на лінії боєзіткнення.

Музичний “ритуал” виїзду на позиції

На точку збору, звідки маємо виїжджати в бік кордону, ми з командиром піхотної роти 13-ї бригади НГУ “Хартія” Романом на позивний “Коуч” приходимо останніми. Нас чекають група евакуації, з якою їдемо на передову, та бронемашина з водієм.

Командир піхотної роти 13 бригади НГУ “Хартія” Роман “Коуч”

“Ви таки вирішили?” – питає в мене військовослужбовець “Ювелір” з яким ми спілкувалися за день до цього. Ювелір та “Сінгл” відмовляли мене виїжджати з ними й Коучем на позиції – дорога важка. Як потім виявилось, поки що найважча в моєму житті.

В машині грає світовий “гімн” розслаблення і умиротворення – “Bad Boys” ямайського реггі-гурту “Inner Circle”. Військовослужбовці ритмічно завантажуються під нього в канадське бронеавто “Roshel”, раніше передане нам партнерами. Затягують туди ноші, на яких уже виносили поранених, і яким, імовірно, доведеться попрацювати ще.

Майже всю дорогу їдемо під музику. На обличчях військових з групи “еваку” видно, що в їхній голові рояться – далекі від цієї музики, від трясучки в авто, і навіть самих Липців – думки.

На позиції їдемо під музику

Перед Липцями прошу вимкнути музичний супровід, бо мені треба записати на відео чистий звук дороги. Водій через це дратується. Думаю, що, може, порушила якийсь “ритуал”, але спитати про це не наважуюсь.

Коуч повідомляє, що ми заїхали в Липці. Одразу видно, що тут кілька разів була лінія фронту. Підбиті спалені автівки, обвуглені дерева і будинки, частина з яких спіймали лише по 1-2 снаряди, а від частини залишився тільки фундамент.

“Тут був Буданов”. А тепер тут – ми

Липці – це село на півночі Харківщини, на околиці якого росіяни повторно зайшли в травні цього року. Нашим Силам оборони, які вже звільняли село від окупантів у вересні 2022, вдалося повторно вибити звідси росіян. Разом з іншими звільняла село й бригада НГУ “Хартія”.

Росіянам дуже цікавий контроль над цим населеним пунктом, адже тут є панівна висота. Якби село впало, це дало б ворогу змогу обстрілювати далекобійною артилерією Харків.

“Небезпечне місце зараз буде, пристріляне”, – каже Коуч мені на одному з поворотів, де ми сповільнюємось. Як тільки повертаємо, наш водій тисне “газ” в підлогу, і ми знову доволі швидко мчимо розбитими війною і двома окупаціями дорогами села.

Комроти знов акцентує, що проїжджаємо небезпечне місце. Але це видно навіть без попередження неозброєним оком, адже за напрямком руху перед лісом по населеному пункту скрізь лежать підбиті автівки і “броня”.

Одразу видно, що це місце небезпечне: скрізь лежать підбиті автівки і “броня”

Пізніше проходимося Липцями з двома бійцями Коуча – Дімою й Олександром. Вони показують місце, де нещодавно був керівник ГУР Кирило Буданов, і навіть потрапив тут на відео.

Вивантажуємося з “Рошеля” й одразу чуємо постріли поряд. Ворог завжди обстрілює броньовану техніку, це пріоритетна ціль. Треба бігти, а саме “бігти” трохи заважає 17 кг спорядження та речей першої необхідності в наплічнику.

Забігаємо в один з бліндажів, пересидіти обстріл. Поряд лягають снаряди, які хлопці називають “м’ячі”. В цей самий момент один із військових дивиться футзал, де Україна – у півфіналі. Там м’ячі трішки безпечніші для життя і здоров’я людини.

Читайте також:
“Художній фільм “Сп**дили”: як нацгвардійці під обстрілом забрали з-під носа в росіян танк Т-72.
РЕПОРТАЖ “
НОВИНАРНІ

“Якщо росіянин отримує поранення, то йде здаватися. Інакше – просто стікає кров’ю, бо в них немає евакуації”

Обстріл стихає, але в повітрі все ще багато ворожих БПЛА. Та нам треба рухатись: група еваку має дійти до своєї точки і підмінити побратимів, а ми маємо дійти до своєї точки, бо Коуч там заступатиме на чергування з управління піхотинцями.

Перша половина нашого шляху дається доволі легко, але на середині зовсім поряд починає лягати ворожа арта. Це неподалік зупинилася наша техніка – “коробочка”, як її тут усі називають. І от уже всі гармати й ворожі FPV летять у цю нещасну “коробочку”, поряд з якою нам не пощастило опинитись.

Лежимо в глибокій ямі під деревами. З іншого боку, нам пощастило опинитися саме тут, бо навколо ліс “лисий”, а ми – в умовному укритті від ворожих очей.

Треба рухатися далі. Не по рівній дорозі, а по ярах і схилах. Коуч у цивільному житті спортсмен – каратист і бодібілдер, тренер, чемпіон України. Він біжить так, ніби на ньому нема понад 30 кг спорядження. Мені так бігти значно важче.

“Коуч, треба секундна пауза”, – кричу йому задихаючись вже на останніх 200 метрах (про те що залишається ще всього 200 метрів, звісно, не знаю).

А він у відповідь лише своє тренерсько-командирське: “Давай, давай, тут трохи лишилось”.

Замість звичних бліндажів із двоповерховими дерев’яними ліжками, ми прибігаємо в “норки”, як їх називають самі піхотинці. Але для цих місць, кажуть, у нас люкс-апартаменти.

Анна Калюжна в “люкс-апартаментах” особливого типу

Засинаємо спокійно, ніч була тиха. Зранку групі еваку треба пройти ще певну відстань до “нуля”, де вони чергують разом із піхотою.

Весь час, що ми провели разом, вони думали про те, щоб не було поранених. Бо евакуція, кажуть, – найважча робота.

“Я і сам піхотинець, в нас усі, хто там, вважаються піхотинцями. Піхота – вона заходить, вкопується і чекає ворога. А група евакуації не сидить на місці. Є “300” – тобі потрібно ходить і вночі, і вдень. Ти завжди наражаєш себе на небезпеку. В нас важка робота, і, на жаль, ворог контролює ці всі процеси, щодо евакуації людей. У минулий вихід на моїх руках – п’ятеро винесених “300”. Вдало евакуйованих. І, на жаль, один “на щиті””, – розповідає Сінгл, який вже давно служить на еваці.

А от у ворога тут евакуації взагалі немає, кажуть наші піхотинці. За рахунок цього співвідношення втрат – 1 до 10.

“З контузії, наприклад, теж людину виводять, щоб вона відновилась… А у противника таке слово, як евакуація взагалі відсутнє. Це кажуть полонені й це те, що ми бачимо з дронів”, – зауважує Коуч.

“Вони в таких випадках ідуть здаватися, якщо їх ранять. А більшість – просто стікає кров’ю”, – додає його боєць Вовк.

Читайте також:
Піхотинець Максим Алещенко “Відьмак“: Під час обстрілів довелося сидіти на прикопаному в бліндажі м**калеві — смердів він нестерпно

“Кілька тижнів нас так штурмували, після цього противник закінчився”

Хлопці виходять на точку роботи, і вже за годину дізнаємось, що вони дісталися нормально.

У цей же час збирається виходити на “нуль” командир взводу Олександр. Він зібрав усе необхідне, що йому треба рознести для підлеглих: воду, їжу, батарейки.

Повертається він із побратимом десь за 2 години. Все роздали, але повернулися не з порожніми руками. Назад принесли ріжки, які по дорозі під обстрілом розгубили побратими, і трохи російських рублів у копійках з відбитих у росіян позицій.

“Трофейні” російські рублі

“В основному ідуть артилерійські різні перестрілки, бої. Наші підрозділи та суміжники намагаються витіснити ворога в тих місцях, де він добре окопався, і в нього був час закріпитися, тому на це просування треба трохи більше часу, ніж тут було просування по іншому лісу.

Тут була більш-менш рівнина, а там зараз в них оптимальні умови для укріплення. Та в них там нема логістики, вони там сидять без нічого, думаю, в найкоротший час їх звідти виженуть, і ми будемо контролювати цю ділянку”, – розповідає нам взводний Олександр після обходу передових позицій.

Командир роти Коуч розповідає, що зараз задача конкретно “Хартії” на цій ділянці – “закріплятися” після того, як інші підрозділи відіб’ють позиції у ворога. Відбивають позиції, здебільшого, спецпризначенці і ГУРівці.

За літо Сили оборони пройшли близько 4 кілометрів у бік кордону на цій ділянці.

“На початку в них (росіян – “Н”) була ініціатива, тому що тут мало стояло наших військ на Харківщині. Потім перекинули сюди “Хартію” й інші підрозділи, ми їх зупинили. І в той же момент почали видавлювати і не давати їм закріплюватися. В принципі, було правильно прийняте рішення. За рахунок злагодженості і того, що ворог не встиг закріпитись, є успіхи”, – розповідає ротний.

“Хартію” на цю ділянку перекинули з Серебрянського лісу на Донеччині, після того як росіяни в травні 2024-го повторно розгорнули тут наступ. Частину рот відправили одразу сюди, а от роту Коуча спочатку спрямували стабілізувати ситуацію трохи південніше, в район Вовчанська.

“Ми якраз зайшли, і після цього почалися щоденні штурми противника – по декілька разів на день. Кілька тижнів нас так штурмували, після цього противник закінчився”, – розповідає Коуч.

Весь час, поки ми перебуваємо на цій позиції, чуємо, як ворожа артилерія перелітає нас і падає глибше в тил. Гупають розриви ворожих скидів, мінометів, а найбільше – “градів”.

Коуч переривається, щоб прокоментувати, як далеко падатимуть “гради”, і додає жартома:

Бачте, на передку є плюс – сюди так не летять “гради” і КАБи. Всі перелітають на другу лінію, можливо, навіть далі. А тут спокійно, он хлопці каву п’ють. Нормально”.

Фінальним акордом нашого спілкування стає FPV-дрон, який падає буквально за 50 метрів від нас, після чого ми вже вирішуємо перейти в укриття. Цей дрон хлопці заглушили завдяки “РЕБу”. А зараз вони збирають на “РЕБ-рюкзак”.

Буквально за 50 метрів від нас падає FPV-дрон

Весь час під час обстрілів і гудінь над головою FPV-дронів роботу над бліндажем продовжують хлопці з батальйону забезпечення. Вони тут добровільно. На прохання комбата копати погодились, бо треба допомагати піхоті:

“Людей не хватає, просто нехватка людей. І тим більше, кому цим займатись? Копати? Ну, а піхота – там. Морально, фізично – тяжко. Вони по 10-15 км за день “намотують”. Ти біжиш, а там і дрони, і скиди, звісно, треба помагать. На даному етапі допомогаєм так”, – розмірковує військовослужбовець із батальйону “Бугай”.

“Копаємо, бо треба допомагати піхоті”

Поки вони перепочивають і п’ють каву, перед моїм виходом із позицій, ми спостерігаємо доволі сюрреалістичну картину – синичка з недопалком в дзьобику.

Вона доволі старанно роздзьобує його, а ми розмірковуємо, що ж саме в ньому її могло зацікавити. Розмову закінчуємо на тому, що на передовій палять навіть синички.

На передовій палять навіть синички…

Читайте також:
“Це – Вітя, він з Челябінська”. Командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Філя показав полоненого, а один наш боєць відбив штурм 30 ворогів. РЕПОРТАЖ

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program.
Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.