автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки
“Мабуть, вже до побєдного тута, – говорить юнак буденним і втомленим голосом. – Якби ми по повєстці прийшли, то ладно. Але ми прийшли – Вєталічу 22 було, мені 23, нас не хотіли в ДШВ брать”.
Боєць 95-ї десантно-штурмової бригади Андрій з позивним “Арні” мобілізувався на початку повномасштабного вторгнення разом із другом Віталієм на псевдо “Голуб”. Обоє були непризовного віку, але хотіли стати десантниками. Обом вдалося не з першої спроби. Тепер обоє не мають наміру звільнятися, навіть якщо під час війни буде можливість законно демобілізуватися.
Друзі з Пирятина говорять характерним полтавським суржиком і мислять часом, як брати, підхоплюючи і закінчуючи речення одне за одним. Вони – оператори БПЛА. Говоримо з ними на позиціях 95-ї Поліської ОДШБр на півночі Донецької області.
Інтенсивність бойових дій дозволяє заїхати на позиції 95-ї бригади лише по темному. Виїхати – так само. Причина насамперед – концентрація дронів у повітрі. Вночі загроза не зникає, а лише трохи зменшується. “Новинарня” заїхала в гості до операторів БПЛА, які працюють цілодобово.
На Лиманському напрямку не буває спокійно. КАБи “відкушують” по шматку вузької насипної дороги між водоймами, і лишається молитись на професіоналізм водія, аби авто не злетіло з крутого схилу. Місця, де може пройти автівка, стає все менше, розминутися із зустрічним транспортом неможливо.
Андрій “Арні”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Арні ми підхопили по дорозі. Виходимо на деякій відстані від позиції. Небо всіяне зорями небаченої рясності і яскравості. Однак милуватися не на часі – окрім зірок, згори нас може бачити противник. Пірнаємо в бліндаж.
Нора з мінімумом простору і світла, де ми ледь вміщаємось, розрахована на трьох. Один спить на верхніх нарах, загорнувшись у спальник. Мовчазний Рижий керує розвідувальним дроном, а Голуб – дроном зі скидами. Відпочивають по черзі. Хто не спить, має “нічний кінозал” з елементами артхауса, де можна дивитись у негативі на ворожі позиції та на “полювання” скидом.
“На даний момент убиваємо пі***рів, – коментує Голуб свої дії. – Я зчепив два ВОГи і лечу убивати дурачка, який сидить під деревом і жде смерті”.
Оператор БПЛА за роботою. Фото: Олена Максименко / Новинарня
На екрані – скалічені сосни благенької лісосмуги. Живі (поки що) вороги ховаються під мертвими деревами.
“Пташка” сповільнюється – на землі видно людський силует. Снаряд летить і вибухає спалахом-хризантемою. Росіянин однак не загинув, а дістав поранення – після вибуху встав і побіг.
Хлопці сміються, мовляв, пів дупи відірвало, а він збадьорився. Голуб звітує по рації: “Бар, на прийомі, я тут. Перший не розірвався, але другий спину підрихтував нормально…”
“Масаж!” – підказує Арні.
Монітор БПЛА. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Не відриваючись від роботи, хлопці заходяться готувати каву.
“Вже вибачайте, що без турки – вдома забули!” – жартує Арні, чим викликає чергову хвилю сміху. Сміються й сиплять кпинами тут постійно.
Воду гріють у мисці на газовому пальнику. Таким тут обігрівалися й узимку: буржуйку ставити не можна, бо дим демаскує позицію, як і походи по дрова. Балона вистачало на три-чотири дні, маленький простір прогрівали по дві години вранці і ввечері.
Виходити назовні з бліндажа намагаються якнайменше. Навіть дрони з ювелірною точністю заводять під самий вхід до сховку і ловлять рукою, коли ті повертаються на заміну акумулятора. Адже ворог бачить усі переміщення наших військ так само добре, як ми – їхні.
Хлопці несуть варту у “криївці” по кілька діб, після чого їх міняють, і вони повертаються на денне світло.
Відпочинок, душ, прання, підготовка снарядів для подальшої роботи – і знову захід у бліндаж на позицію.
Віталій “Голуб”. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Хлопці засипають каву. “З армійського сухпайка!” – коментують урочисто. Частують нас, п’ють каву й самі – без відриву від робочого процесу, спостерігаючи за зоною відповідальності та розмовляючи по рації.
Загальне загострення на фронті тут не надто відчутне. Понад усе воно позначається на піхоті, тоді як аеророзвідка працює в тому ж режимі, що й завжди – 24 на 7.
“Ми літаємо постійно, – говорить Голуб. – Буває трохи дужче треба покидать, буває трохи менше…”
З його спостережень, останнім часом ворог зміцнює позиції, збираючи по посадці сміття і стягуючи його докупи: “Палки накидають на гору. Думають, що їх воно спасе. Типу маскування таке”.
Тим не менш, за словами десантника, противники трапляються різні. Одні йдуть штурмувати, безглуздо спиняються під деревами і стають легкою мішенню для скидів. Але серед росіян бувають і профі, здатні збити дрон з автомата. До них із “пташкою” не наблизишся.
Читайте також:
Битва за час. В гостях у мінометки та аеророзвідки 24-ї ОМБр під Горлівкою
Місія аеророзвідників тут – прикривати піхоту. Фіксувати і по можливості знищувати всіх, хто до неї наблизиться.
Арні розповідає, що вони намагаються виявити ворога на максимально далекій відстані і тримати щонайменше за пів кілометра. Однак можливості “пташок” залежать від ландшафту – ліс чи поле.
За його словами, над своїми позиціями дрони зайвий раз не затримуються, аби не тривожити хлопців. Заходять туди лише у випадках, коли хтось не виходить на зв’язок.
“Скидами працюємо по ворогу – щоб максимально розвантажити нашу піхоту. Бо противник рухається і вранці, і вночі, і вдень – майже постійно. Стараємось до контактних боїв не допускати. Якщо відбуваються якісь масовані дії піхоти, то й нам приходиться трошки попрацювати”, – пояснює оператор БПЛА.
Оператор БПЛА за роботою. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Сьогоднішня ніч порівняно спокійна. Хлопці згадують жорсткіші часи, коли противник пер більш наполегливо. Лише за один ранок скидами можна було легко знищити десяток ворогів, згадує Арні. “Кожен день танки, танки, люди, піхота, танки… Можна тільки уявити кількість, яка там сунула…”
Рижий додає: підрозділи росіян заходили щоденно по 20-40 осіб. За годину тікало двоє вцілілих. Наступного дня історія повторювалася. З нашого боку також не обходилося без жертв.
Зараз ворог працює здебільшого мінометами й керованими авіабомбами. Часом по піхоті може бити танк. Штурми і спроби просунутись не припиняються, однак тактика змінилася – сунуть малими групами по 5-6 чоловік.
“Пташки” працюють тут на меншу дистанцію, аніж здатні – зазвичай цього вистачає.
Скиди годяться здебільшого для живих цілей, тоді як по техніці більше працюють FPV.
Голуб наводить приклад: якщо виявили ворожу БМП, вони одразу летять “зустрічати” піхоту, аби влучити скидом у момент спішування з броні. Якщо, звісно, їх не випередять побратими з FPV.
Він згадує найбільш яскраві влучання: “Самі ефектні — це гора ТМок (протитанкових мін – “Н”) біля Побєди. Там нормальна така яма була. А взагалі, найбільш ефектно — це коли пі***р загоряється”.
Раніше тривалий час десантники тримали оборону під Мар’їнкою.
Арні переконаний: тривале перебування на одному місці дає перевагу, адже можеш добре вивчити ворога.
“Всі вогневі, плюс-мінус закриті й не закриті [позиції], звідки артилерія працює, в яких там напрямках, де його виявлять. Всі підходи і решта. Знаєш, звідки вони йдуть, звідки не йдуть. А коли отримуєш нову ділянку – потрібно заново логістику пробивати, дороги всі об’їздні… Незрозуміло, звідки мінометник стріляє пі***рський. Тиждень-два – щоб’їхати в курс справ”.
Коли вони виходили з Мар’їнки, від міста лишилась сама руїна. П’яти- й дев’ятиповерхові будинки були розбиті, трохи вцілів лише старезний елеватор.
Зруйнована Мар’їнка. Грудень 2023. Фото: Сухопутні війська ЗСУ
“Місто-привид, – згадує Арні. – Вже ніхто там не буде жити. Просто немає в чому. Такий “музей”. Де окупант заходить, там таке і відбувається. Вони просто знищили все”.
Піхота цінує зусилля аеророзвідки – їй ведеться простіше, коли “пташки” в небі.
Відданість аеророзвідки підкріплена зокрема особистим досвідом: Арні, Голуб і Рижий починали саме з піхоти. А коли з’явився запит на БПЛА, опанували нову спеціальність. Тепер Арні й Голуб працюють на скидах із дронів.
“Просто після піхоти стаєш менш боятися, більше задоволення роботою”, – пояснює Рижий.
“Після того, як бачиш, що пі***р [після роботи твоїх ударних дронів] валяється під деревами, тоді більше задоволення! – додає Арні. – Кар’єрний зріст, знаєте!.. Просто потрібно свою роботу добре робити. Треба лише дожити”.
Читайте також:
“Причина смерті: згорів на роботі”. 95 одшбр показала лаконічне ВІДЕО з палаючим росіянином
Арні до мобілізації працював на меблевій фірмі. Голуб щойно вивчився на технолога сільгосппродукції та підробляв у таксі. Вони, не домовляючись між собою, в один день прийшли в ТЦК з бажанням мобілізуватися в Десантно-штурмові. Але в ДШВ брали з 27 років. Менший вік міг бути у випадку, якщо претенденти пройшли строкову службу. Однак в цій суперечці наполегливість добровольців взяла гору.
“У мене день народження був, так би мовити, на носі. Подарунок міг бути, якщо мене заберуть в армію. І мене забрали якраз 10-го, а 11-го – день народження”, – розповідає Голуб.
Арні згадує: відмову йому в ТЦК пояснювали тим, що плакатиме мати. “А якби мені було 27, вона не буде плакать?! – відказував хлопець. – Треба ж розуміть, чому я сюди прийшов”.
Оператор БПЛА “Рижий” за роботою. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Позивний “Рижий” родом з Івано-Франківська. Перш ніж стати десантником, як і Арні, хлопець виготовляв меблі.
Після піхоти новий фах хлопці освоїли напрочуд швидко.
Голуб розповідає: “Один раз поїхав – пацани показали, як літати на бойових. Пару раз пролетів, на наступну зміну вже міг літати. Кнопки – не так важко. Коли РЕБ – це зрозуміло, що він глушить, від нього вже сильно не спасешся. Коли трохи бачиш, що залітаєш в ту зону, зв’язок із пультом обривається – просто відлітаєш назад, та й усе”.
За їхнім висновком, схильність до роботи оператором БПЛА не залежить від віку. Є й старші люди, котрі опановують цей фах легко. Хоча тим, хто досі користується кнопковими телефонами, марно намагатися щось пояснити у цій сфері.
На жаль, жоден професіоналізм не гарантує довгого життя безпілотному апарату. Волонтери збирають кошти на БПЛА місяцями, а дрон може бути втрачений вже у перший виліт.
“Якщо дрон літає два тижні, то це вже довгожитель. Максимум місяць. Частково БПЛА дає бригада, частково допомагають волонтери”, – розповідає Голуб.
Ворогами “пташок” є не лише росіяни з РЕБами й антидроновими рушницями, а й погодні умови. Однак, якщо тривають штурми, оператори працюють навіть у “нельотну” погоду: чи дощ, чи мороз -20 – попри все, дрони коротшими змінами висять і коригують роботу.
“Ті “пташки” навіть не призначені для цього, але ми виходимо з того, що є, і треба піхоті допомагати”, – додає Голуб.
Як люди, що не були народжені для війни, так само пристосовується й не створена для неї техніка. У десантників є своя лабораторія, де працюють над ремонтом чи вдосконаленням дронів, здебільшого FPV.
Арні і Голуб. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Хлопці мріють: було б добре, якби Україна виготовляла “Мавіки” чи щось подібне – в серійному виробництві і добрій якості. Аби, отримавши БПЛА, не треба було нічого “допилювати” по його оснащенню, а лише брати й літати.
Дрон зі скидом демотивує противника самою своєю присутністю. Адже доводиться пильнувати і простір навколо себе на землі, і захищатися від загрози з повітря, кажуть оператори.
Цінність дронів – не лише в коригуванні і скидах, а й у фіксації безцінних історичних моментів, які побачити з землі було б важко.
Фактично, дрони пишуть відеолітопис війни 3-го тисячоліття.
Один за одним, хлопці переповідають історії, зафіксовані ними згори.
Ось скиди добивали ворожі колонни, що йшли в березні 2023 року два чи три дні на позиції українських захисників. Зранку було добре видно, як колони догорають.
Ось противник штурмує окоп, де на той момент був лише один український воїн. Той встиг вчасно вийти, заховався за деревом і розстріляв чотирьох окупантів ззаду.
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
Хлопці розповідають: окупанти часто не забирають своїх загиблих. Навіть коли є така можливість, коли ті полягли не в “сірій зоні”. Тож часто можна спостерігати з дронів, як російських мерців по шматках розносять собаки. Через це заходити на відбиті у ворога позиції нестерпно через сморід і хмари мух. Одні тіла вже чорні, інші – жовті. Останніх десантники жартома називають “Сімпсонами”.
“Сімпсони – це коли вони зимою, – коментує Голуб. – Бо зимою вони не чорніють, не встигають”.
Монітор БПЛА. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Хлопці з легкою ностальгією згадують загальний підйом і консолідацію сил на початку повномасштабного вторгнення. Нарікають на втому, однак розуміють: міняти їх зараз просто немає ким.
Арні каже, що їм пощастило як з колективом, там і з командуванням: “Командир відмінний. Правильний-правильний. Таких людей дуже мало. Якби було більше в армії таких патріотів, то нам би і служилося набагато ліпше”.
У лютому 2022-го їхній командир був у Польщі, однак повернувся при першій нагоді.
З цього приводу Арні заявляє: “Я вважаю, що кожен хлопець, кому дають повістку, повинен прийти в армію. Розуміння має бути в голові, що ти захищаєш Батьківщину. Бо одні приходять у 18-19 років, у них також ще немає дітей, вони так само хочуть жити. Але воюють за всіх тих, хто в цей час у спортзалах качається”.
“Хай приходять хлопці, воюють, не бояться, – додає Голуб. – Все нормально тут. Вам понравиться! Поважайте себе і свою Батьківщину”.
Читайте також:
У КДШВ пояснили, навіщо навесні 2022 року 95-та бригада штурмувала терикони окупованої Горлівки
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
