автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото і відео авторки
Її лагідно називають “Малиха”, хоча “за паспортом” вона – БРМ-1К, бойова розвідувальна машина. Броньована, гусенична й грізна, старша за кожного з членів свого екіпажу. Та й збитків противнику завдає аж ніяк не дитячих – словом, нічого, що асоціювалося б із чимось маленьким і тендітним. Однак у хлопців із 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу свої стосунки з цією технікою.
“Новинарня” побувала на борту БРМ-1К під час бойового виїзду та дізналася про особливості роботи Малихи і її команди на Бахмутському напрямку.
Відеорепортаж:
Технології, що вступають у війну, диктують нові правила. Через активне застосування FPV-дронів максимум пересувань відбувається затемно, а основна робота здійснюється “по сіряку”, тобто на межі світла й темряви. Виїжджати на позиції доводиться о третій “ранку”, як кажуть тут. Через темряву і бафи на обличчях військових важко ідентифікувати. Вони не уникають камери, але рятуються від холоду – березневі ночі суворі. Каву відкладаємо на “після роботи”.
Під час виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Мені Палич підсвітить орієнтир”. – “Я не буду свєт включати, я ї***в!” – “Куди ми їдем, в Курдюмівку?” – “Так, прям заїдемо траками давити! Поїдемо лякати орків! Коли ще ми їх знищимо на***й?” – хлопці сміються, закінчуючи останні приготування до виїзду.
Курдюмівка – селище на Донеччині, що належить до Торецької громади Бахмутського району, північніше Горлівки. Окупанти захопили його в грудні 2022-го року. Тепер українські військові планують завдати удару по їхніх позиціях.
Хлопці обговорюють маршрут: “Вікінг, зроби 10 менше, 10 менше і правіше 0-0-5. Дві-півтори”, – включається в розмову рація. – “Плюс”. – “Вікінг, дві пішло”.
По яких цілях працює Малиха? “По всьому, що розмовляє російською мовою!” – відповідає навідник Максим із позивним “Віцик”. І вже всерйоз пояснює, що ідеальними цілями є ворожа техніка, склади з б/к, іноді щастить влучити в бліндаж. Успіхом вважається поцілити по скупченню техніки чи особового складу росіян.
Машина гарчить – перед початком руху має як слід прогрітися. Звучать вказівки, які для стороннього спостерігача подібні до математичних формул: “6-8-3. Рівень, бачите, рівень вчора був 32-17, а сьогодні 32-15. Вказівник помінявся”.
Важливо вгадати межу – коли ще достатньо темно, аби нас не могли “спалити” ворожі “пташки”, і водночас розвиднілося настільки, щоб можна було коригувати роботу власними дронами.
Під час виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Команда “рушаймо” звучить несподівано. Хлопці застрибують на броню та займають свої місця, це відпрацьований алгоритм. Я не встигаю як слід всістися і знайти, за що вчепитися, тож розпластуюсь крабом, ловлячи руками залізні виступи, а обличчям – вітер.
Весняна багнюка, на яку перетворилися дороги, ускладнює рух навіть такої потужної техніки, як Малиха. Машина важко гарчить, перевалюючись через горби. На лице, руки, в очі з-під гусениць летять ляпки вогкого українського чорнозему.
Зрештою машина спиняється. Навколо – чорне поле, зоране прильотами і коліями від гусянок. Деякий час Малиха водить стволом, ніби хоботом, “принюхуючись” до цілі. Один із силуетів попереджає про кожний постріл, перекрикуючи рев двигуна. Активні навушники дозволяють тримати камеру рівно і не смикатись під час пострілу.
Постріл БРМ-К1. Під час виїзду екіпажу 28 омбр. Кадр відео: Олена Максименко / Новинарня
Для нас це виглядає як спалах – сипляться іскри, снаряд із жерла розсікає сутінки і зникає за обрієм. Для когось із непроханих гостей цей постріл міг стати пекельним вогнем і останнім почутим звуком.
Ствол знову налаштовується відповідно до коригування. Загалом Малиха здійснює понад півтора десятка пострілів, по тому хутко розвертається і мчить назад – на цей момент уже майже розвиднілось, от-от на БРМ і її екіпаж полюватимуть.
Цього разу вдається всістися зручно і роздивитися те, що приховувала темрява. Села, які проминає машина, знищені вщент. Жодної мінімально вцілілої хати – фірмова печатка “руского міра”. За селом – церква з розбитими банями. Сотні людських трагедій, що давно вже тут стали буденністю і звичним пейзажем.
Під час виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Коли повертаємося на вихідну позицію, небо вже зовсім світле. Малиха закочується у свій капонір, хлопці віддихуються, курять та спускаються у бліндаж заварити кави. Їхні руки після роботи червоно-чорні – перемащені в мастилі, вкриті подряпинами. Усі полегшено знімають броніки й каски.
За попередніми даними, результатом ранкової “прогулянки” екіпажу Малихи стало щонайменше три знищені хати з особовим складом противника. Однак для більш повної картини слід дочекатися, коли аеророзвідка скине свої матеріали.
Віцик цікавиться, що привело мене до них у гості, чи бува не гонитва за гострими відчуттями. Кажу, що це не так, і що понад усе зараз бажала б пожити нудним життям. Однак поки наші військові тут, журналісти також мають бути поруч. Ідея пожити нудним життям викликає у хлопців ентузіазм.
Максим “Віцик”. Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Знаєте, я вже заморився на цій війні, як я хочу пожити нудним життям…” – визнає старший навідник.
До початку повномасштабного вторгнення Максим працював за кордоном. Побував на заробітках у Польщі, Чехії та Німеччині. Повернувся додому 23 лютого 2022 року.
З його слів, ситуація в смузі оборони 28 ОМБр мінлива. Буває, штурмує противник, буває, ми.
“Коли заходять рукожопи, тоді і легко працювати. Коли заходять рекси, тоді і важко з ними працювати. Все залежить від удачі”, – пояснює Максим.
По українських захисниках тут летить все: ствольна артилерія, танкові снаряди, “гради”.
Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
“Всьо, що вони бачать, вони сюди, в нашу сторону запускають, – запевняє Віцик. – Всім, чим не шкода. Туди, там бідна Констаха (Костянтинівка, одне з найближчих великих міст – “Н”) страждає, КАБами закидують. Не жаліють взагалі, уроди, нічого”.
За словами навідника, стрільба, яку вела сьогодні їхня машина, називається “мортирна” – коли кут піднесення становить більше 45 градусів. Кажучи простою мовою, стріляли навісом.
Виїжджати доводиться щодня, вірніше, здебільшого щоночі. Траплялося, що за добу здійснювали по п’ять-шість виїздів.
Команда БРМ-1К складається з навідника, механіка-водія, оператора і командира машини.
“Ще трошки посидіти, віддихнути, попити кофе і йти обслужувати Малиху, – говорить Максим “Віцик”, затягуючись. – Чистити, заряджатися, передивитися, щоб не було такого, як сьогодні. Я в ствол снаряд запихаю, а він не залазить. Я його витягую і назад запихаю. Ну, це час я ж трачу на це. Значить, в чомусь десь помилка моя є”.
Мехвод “Уголовник”. Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Механік-водій із позивним “Уголовник” пояснює: команди на роботу їхньої машини надходять від начальника. “Там дрони висять, вони дивляться на цілі. В нас із “БРМки” є одні цілі, бо ми стріляємо на одну дистанцію, а в других підрозділах – там другі цілі. Якось так”.
І додає свій фірмовий дотеп: “Не буде цілі – будем траками давить, а шо дєлать!”
Уголовник служить з 2019 року. Підписав контракт із ЗСУ одразу ж після строкової служби. Між закінченням контракту і початком нового етапу війни минуло… кілька годин.
“23 лютого під вечір я приїхав додому, – згадує хлопець. – Переночував, і о четвертій ранку мене батько відвіз назад”.
Уголовник найбільше з усіх сміється і жартує. Показує татуювання, набите на шиї: “Боятися не гріх, гріх зрадити своїх”. І емблему ЗСУ.
“Так, що б уже як, не дай Бог, плєн попаду, щоб… зразу!..” – говорить він.
Мехвод “Уголовник”. Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
За час повномасштабної війни Уголовник пройшов Миколаївську область, Херсон, а тепер воює на Донеччині.
Спершу відслужив на іншій машині – на ПТРК “Штурм-С”, на базі МТ-ЛБ.
Уголовник любить техніку і машини, ладнає з ними легко.
“Ви мене фоткаєте, я не фотогенічний!” – соромиться він. – Ще й такі руки у мене брудні… Як бомж…”
“Саме фотогенічний! – заспокоює його пресофіцер Євген. – Коли New York Times приїжджали, там фото тільки так розлетілися!”
Неподалік чути черги зі стрілецької зброї. Хлопці прислухаються.
“Може, вже Констаху з Часового Яру беруть…” – жартома припускає мехвод.
Сергій, котрого називають “Палич”, зараз заміняє командира, поки той поїхав проходити ВЛК та вирішувати питання зі здоров’ям.
“Виходжу на зв’язок з тими, хто корегує нас дронами, – пояснює він свої функції. – Бо машина дуже голосна, не чути навіднику. Тому приходиться йому повторювати команди, які передають мені”.
Сергій “Палич”. Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Сергія мобілізували за місяць після початку повномасштабки. До того він працював електриком, кілька разів їздив до Польщі, заробляв у Житомирі на заводі Kromberg & Schubert.
Чоловік згадує перший бойовий досвід: “Коли ще був в іншому підрозділі, по нам почав відпрацьовувати танк. Оце тоді я зрозумів, що ми на війні. Ми сховалися в нору. Стояли добу, поки нас поміняли. Перші приходи з танка були страшні. Ну… я тоді трохи перетруханив, – сміється Палич. – Зараз уже не так страшно. Звикаєш трохи до цих пострілів”.
“Воно буває, поїдеш у відпустку, і відвик уже. Тоді назад приїхав – знову трошки на ізмєні… – знову посміхається Сергій. – А так тут в основному рутина. Одне й те саме кожен день. Виїхали, відстрілялися, приїхали, зарядилися, почистили. Знов чекаєш команди на виїзд”.
Донедавна сильно допікали КАБи, однак останні тижні вильотів стало помітно менше, визнає в.о. командира машини.
Після виїзду екіпажу 28 омбр на БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
На щастя, Малиха наразі не відчуває “снарядного голоду”. Боєприпаси на неї ідуть зараз болгарського виробництва. Вони однакові і на БРМ-1К, і на СПГ, однак різні порохи. Снаряд 73-го калібру в разі влучання легко пробиває броню.
Попри те, що загалом ситуація на Бахмутському напрямку невтішна, наші військові не нарікають. Тримаються на гуморі, притримуються своїх традицій. Як-от, наприклад, підписувати снаряди – у ящику з б/к вже непросто знайти боєприпас, не позначений “незлим тихим словом”. Побажання, “привітання”, імена полеглих побратимів чи знищених міст – цей ментальний заряд ніби додає сили і влучності снаряду.
Нам пропонують долучитись. Радо погоджуємось.
“За своїх” – наш напис на боєприпасі БРМ-К1. Фото: Олена Максименко / Новинарня
Поки триває світловий день, хлопці мають час перепочити, почистити машину і підготувати її до наступної роботи. Вже цього ж вечора Малиха доправить наші послання до адресатів.
Читайте і дивіться також:
В багні під Бахмутом. 93 ОМБр воює через “не можу” і просить про ротацію. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
