“Роботине – наше Берестечко”: що тепер, коли ми виснажені, втратили ініціативу, а попереду важка зима, – Дмитро Вербич

Дмитро Вербич
військовослужбовець ЗСУ

(FB)

Втомився бачити різноманітні експертні думки про причини невдачі контрнаступу.

Найчастіше звучить – нестача зброї й допомоги Заходу, провал мобілізації, потужне мінування і взагалі перевага сил противника.

А ще є думка, що наступ був вдалий, бо ми знищили якусь казкову кількість кацапів і техніки.

У нас не прийнято військовим займатись аналізом і коментувати бойові дії, але я все ж ризикну. Бо накипіло і нудить від потоків бриднів.

Головна причина провалу – це обраний напрямок. Найкраще укріплена ділянка, найочевидніша, противник мав план наших ударів ще до їх початку. Інформація гуляла у відкритому доступі.

Такі лінії не штурмують, їх обходять.

Як лінію Мажино наприклад. Коли я на початку червня зрозумів, що це не імітація для відволікання уваги, а справжній наступ, то ще тоді сказав побратимам – це буде провал.

Техніки й озброєнь було багато. Хибна тактика застосування призвела до значної втрати цього ресурсу без відчутних досягнень. Чи в тебе десять танків, чи сто, посилаючи їх “в лоб” по мінних полях – втратиш усі. Розгорнутися в умовах такої щільної оборони шансів не було.

Стосовно нестачі людей. Людей було немало. Мотивованих, хоробрих. Не навчених належним чином і без досвіду. Наступали переважно новостворені бригади, які не мали навіть кістяка з ветеранів. Старий битий пес вартує кількох молодих. У нас відсутня грамотна кадрова політика. Новобранці мають бути перемішані з досвідченими бійцями.

Якщо так бездарно стирати свої війська, ніяка мобілізація не допоможе – ми банально закінчимось раніше за кацапів, бо їх більше. Тактика штурмів “вперед-вперед” дуже дорого нам коштувала.

Противник не втратив ключових висот і загалом нічого важливого не втратив. Вигризений “карман” – це переважно низина, і його утримування складне й невигідне в перспективі довгого часу.

Що можна було зробити? Зосередити сили на Луганському напрямку. Обійти лінію укріплень вздовж траси Р-66 і річки Жеребець через Валуйки.

Так, це рейд через територію РФ. Так, це б викликало неоднозначну реакцію партнерів. Так, це ризикована авантюра. Але вона мала шанси на успіх. Вихід у тил ворожих укріплень, різкий поворот на південь – і марш на Сватове. А може й глибше.

Це, звісно, не так амбітно, як вихід до Азовського моря і Крим. Але це було реально. Ми могли звільнити ще кілька міст, а що найголовніше – розбити чимале російське угрупування і перевести на цій ділянці війну з позиційної на маневрену.

Рейди РДК на Шебекіно тоді вселили надію, що це розвідка боєм. Але продовження ми не побачили. Це було лише відволікання уваги.

Що тепер?

Ми виснажені, втратили ініціативу, попереду важка зима і весна, що пахне російським наступом.

Ситуація справді “шляпна”.

Головний дефіцит – не дрони, снаряди чи техніка. Ми втратили дуже багато якісних людей. А ті, що лишились, виснажені й демотивовані.

Просто мобілізувати ще пару сотень тисяч – значить відстрочити поразку і збільшити цвинтарі. Нам потрібна реформа кадрової політики в ЗСУ і підходу до ведення бойових дій.

Ветерани, що якимось чином досі вижили і не втратили мотивації, повинні займати молодші й середні командні посади. Ті, хто втратив мотивацію, мають вчити мобілізованих по “учебках”. По-справжньому готувати, а не для показухи.

Ми не маємо битися за якусь всрату посадку чи село, від якого лишилися лиш гори цегли. Пріорітет – це максимальні втрати ворогу і реальне збереження нашої живої сили, а не лише в пропаганді.

Ну і, звісно, інженерна справа. Наші укріплення – це лайно, і це треба негайно змінювати. Не існує чарівної зброї, якоїсь ракети чи нового дрона, який нас врятує. Може врятувати напруження всіх сил і якісна перебудова армії. Якщо ще не запізно.

Роботине – це Берестечко нашого часу. Поразка, яка запустила несприятливі геополітичні процеси. На Заході віра в нас сильно впала. Війна тепер надовго, шанс швидко її закінчити втрачено.

Домовлятися з росіянами немає сенсу. Вони прагнуть нас знищити, усіх, кожного.

Мій кут огляду досить вузький. З окопу, бліндажа, з посадки, з пікапа, з дрона. Я усвідомлюю, що багато чого не знаю і можу робити хибні висновки.

Але принаймні щиро.

Дмитро Вербич, військовослужбовець ЗСУ, ветеран АТО

Читайте також:
WP про контрнаступ ЗСУ: Усе пішло не за планом, бійці вперше переживали шок від бою – Залужний змінив тактику