автор: Наталія Найдюк
з Чернігівської області
фото автора
30 березня 2022 року починалася 27-ма доба ув’язнення людей у шкільному підвалі в селі Ягідне, що на Чернігівщині. Мама зранку привітала 8-річного Льошку з днем ангела і розповіла: загадані сьогодні бажання обов’язково здійсняться. Хлопчик попросив, щоб його, маму та решту людей нарешті випустили з цього смердючого темного страшного місця. І за кілька годин бажання хлопчика збулося: російські військові поспіхом покинули село.
Цю зворушливу історію на суді 20 вересня 2023 року в Чернігові розказала на загал Вікторія Гацура. Вона – одна із 368 постраждалих через воєнний злочин рашистів у Ягідному.
Протягом березня 2022 року в підвалі площею 197 кв. м окупанти утримували 368 селян, включно з немовлятами. За даними слідства, в нелюдських умовах десять людей померли. Ще стільки ж мешканців Ягідного, за повідомленням влади, були розстріляні.
Про кримінальну справу “підвалу смерті”, суд у першій інстанції, підозрюваних, потерпілих та деякі особливості цього процесу – в репортажі “Новинарні”.
Близько 9-ї ранку під будівлею Чернігівського районного суду зібралося з десяток людей. Усі вони в березні 2022-го насильно стали занадто близькими сусідами в підвалі у Ягідному. Це село розкинулося по один бік від траси Київ-Чернігів, за 20 км від обласного центру, має чотири вулиці і славиться саджанцями плодових рослин.
Ягідне потрапило в окупацію 3 березня 2022 року. Впродовж кількох днів російські військові, погрожуючи зброєю, змусили селян та їхніх гостей – а це 368 людей, з яких дітей було 68 – піти до підвалу місцевої школи.
Школа в селі Ягідне. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Вхід до шкільного підвалу з іншого боку. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Відтак майже все село впродовж 27 днів тулилося на 197 квадратах, поділених на кілька кімнат і коридор.
Цей тісний підвал став інструментом катувань: люди існували в умовах обмеженої кількості кисню, у смороді каналізації та немитих тіл одне одного. Дорослі спали або сидячи, або просто на долівці, в ногах одне одного. Належних умов для життя, медичної допомоги, достатнього харчування і просто можливості приватно справляти природні потреби у багатьох людей не було. Двері на вулицю окупанти відчиняли зрідка. Та й виходити надвір могли не всі. Літнім людям це було важко зробити через погіршення самопочуття, тісні проходи між рядами стільців, круті сходи і натовп, який у разі обстрілів стрімко забігав назад до вузьких дверей.
Підвал у Ягідному: така відстань була між рядами стільців. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
У цій кімнаті тулилися 19 дорослих та 9 дітей. Житель Ягідного Володимир Іващенко демонструє площу цього приміщення. Джерело: Наталія Найдюк / Новинарня
Самостійно залишити підземелля і повернутися додому люди не могли. Відтак десятеро бранців підвалу померли від ускладнень, викликаних нестачею кисню.
Перед цим люди втрачали розум. Їхні імена та дати смерті місцеві зафіксували на стіні.
Бранці в Ягідному зафіксували на стіні, коли їхні сусіди помирали від нестачі кисню. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
За даними слідства, через нелюдські умови утримання в підвалі та відсутність вчасної медичної допомоги 9-28 березня 2022 року померли:
У квітні 2023 року Чернігівська обласна прокуратура порушила кримінальну справу проти 15 військовослужбовців збройних сил Росії за ст. 438 Кримінального кодексу України “Порушення законів та звичаїв ведення війни”. Їм загрожує 12 років позбавлення волі. Військовослужбовців РФ звинувачують у жорстокому поводженні з цивільним населенням під час окупації села.
Прокуратура вважає, що окупанти використовували людей як живий щит.
У самій школі вони облаштували штаб: на поверхах були їхні медики, жили самі військові, тут був їхній зв’язок, а на ніч на подвір’ї ставили військову техніку та бензовози. Відтак цивільне населення у підвалі стало гарантом того, що ЗСУ не стрілятимуть по цьому об’єкту.
Одна з потерпілих із Ягідного дає свідчення на суді у Чернігові 20 вересня 2023 року. Бокс, де мають бути обвнувачені, порожній. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Бокс для обвинувачених у залі суду порожній, військових злочинців судять заочно. Серед них 14 тувинців та один чоловік слов’янської зовнішності. Усі вони належать до військової частини №55115 (55-та мотострілецька бригада (гірська)), яка входить до 41-ї загальновійськової армії ЗС РФ Центрального Червонопрапорного військового округу. Дислокується в місті Кизил, республіка Тива.
Прокурор Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
“Було знайдено військову документацію, яка підтверджувала присутність у Ягідному певної кількості військовослужбовців із в/ч 55115. Це біля 60 особових карток військовослужбовців із їхніми кольоровими зображеннями, анкетами та всіма потрібними для досудового розслідування даними. Також відшукали особисті речі росіян – це військовий портфель із бирками, де вказані прізвища й імена. А ще – кілька банківських карток, списки боржників, записники. Прізвища повністю збігалися з обвинуваченими”, – пояснює прокурор Сергій Крупко.
Цих 15 військових РФ з в/ч №55115, що дислокується в місті Кизил, республіка Тива, обвинувачують у жорстокому поводженні з цивільним населенням під час окупації Ягідного. Колаж: пресслужба Офісу генпрокурора
Знайдені фотокартки показали потерпілим. Вони впізнали 15 військових, які під загрозою застосування зброї заводили людей у підвал, охороняли двері тощо.
Також серед цих військових є тувинець, який п’яним заходив у підвал, щоб забрати жінок з собою, погрожував підірвати гранату. Від алкоголю, запаху та криків людей йому стало зле, це і врятувало дівчат від зґвалтування. Але сексуальне насильство він усе ж вчинив.
Загалом 15 обвинувачених – це виконавці воєнного злочину. Зараз слідство ідентифікує командирів, які віддавали ці накази.
“Перед направленням обвинувального акту в суд я виділив в окреме кримінальне провадження матеріали досудового розслідування щодо невстановлених військовослужбовців, які перебували в Ягідному, а також їхнього командного складу. Це військові з позивними “Кльон”, “Паук”, “Глухой-32”… Слідчий відділ СБУ зараз проводить щодо них розслідування. Мені відомо, що вже на 100 відсотків ідентифікований “Кльон”. Коли буде сукупність доказів, які прокурор вважатиме за достатнє для пред’явлення підозри, будуть прийняті відповідні процесуальні рішення”, – говорить прокурор Крупко.
Читайте також:
Російська біда Лукашівки: 160 убитих корів, сплюндроване село та штаб росіян у місцевій столітній церкві
Зараз у суді триває стадія допиту свідків. Свої історії розповіли вже майже 30 людей.
Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Світлана Майборода. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
У невеликій залі на суддівському кріслі потерпілих слухає Світлана Майборода. Праворуч від судді – стіл для сторони обвинувачення, за ним – прокурор Сергій Крупко. Напроти нього – захисники російських військовослужбовців Микола Кошуба та Ігор Савицький. Їх призначила Українська держава.
Люди один за одним розповідають свої історії на загал. Про воєнний злочин росіян у Ягідному вже написано чимало статей, зняті документальні фільми. Знімок, який зробила в підвалі місцева мешканка Ольга Меняйло, потрапив на обкладинку Time:
Але слухати розповіді людей без емоцій неможливо. Від дня, коли вони вийшли з підвалу, минуло півтора року. Та здається, що це було вчора. Хтось ковтає сльози, а хтось їх зовсім не стримує. Потерпілі хвилюються, але знову і знову переповідають свої подробиці 27 днів існування.
Питання прокурора здебільшого сформовані навколо уточнень щодо того, чи могли люди самі залишити підвал, поки село було в окупації, та щодо опису умов їхнього життя в цьому ув’язненні.
Адвокати росіян – допитуються, що саме зробили селянам опізнані ними російські військові, чи знають вони їхні імена та які самі підрозділи стояли в Ягідному.
Адвокати військовослужбовців РФ Микола Кошуба та Ігор Савицький (праворуч). Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Але одну з жінок, яка давала свідчення, адвокат Микола Кошуба попросив розповісти, як саме військовий РФ вчинив щодо неї сексуальне насильство. Це питання захисник росіянина озвучив привселюдно. Відтак жінка мусила пригадувати травмуючі подробиці – про те, як 9 березня п’яний окупант спустився до підвалу за дівчатами та без її згоди торкався її інтимних місць.
Жінку в підвалі від домагань ворога врятували люди, тож ані її, ані когось іншого росіянин із підвалу не забрав. А ось під час допиту назовні її не рятував ніхто. Жінка знітилася, розхвилювалася, заплакала, її голос тремтів. Психолога чи іншої підтримки в залі суду не було.
Загалом, мешканці Ягідного визнають, що всі їхні розмови зрештою досі зводяться до обговорення пережитого в підвалі в тому березні. Якщо в теплий сезон від думок відволікають справи на городі, то взимку багато хто залишається наодинці з важкими спогадами.
Розповіді потерпілих дуже схожі. Росіяни заходили в дім чи в погріб, де ховалися люди. Погрожуючи зброєю, вимагали йти до шкільного підвалу. На вулицях скрізь уже стояла військова техніка і буквально живі коридори з озброєних окупантів, які підганяли селян до школи. Стареньких та тих, хто не міг ходити, везли на садових тачках.
Будинки обходили переважно тувинці. А в самій школі жили росіяни слов’янської зовнішності. Скільки кого було, потерпілі точно пригадати не можуть: часто військові забороняли дивитися їм в обличчя або були в балаклавах. А доступ до підвалу був як у тувинців, так і в росіян слов’янської зовнішності.
Було таке, що окупанти відпускали по кілька людей додому по речі чи їжу. Але на все про все давали 20-30 хвилин. За запізнення погрожували вбивством. Деяких літніх людей, які втрачали розум від нестачі кисню, іноді дозволяли відвезти додому.
Люди жили в підвалі родинами з трьох-чотирьох поколінь. Тому на суді поміж потерпілих – так само старші й молодші родичі.
Анжела Предко дає свідчення, її тато Юрій сидить позаду. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Батько та донька Юрій й Анжела Предко свідчать:
“Ми прийшли: я, тато, мама, дідусь та бабуся. Умови в підвалі були жахливі. Кисню не вистачало. Пам’ятаю досі оцей стан: прокидаєшся і починається панічна атака: кругом темно, купа людей і немає чим дихати”, – ділиться Анжела.
За кілька днів дідусю та бабусі Анжели стало зле. Від нестачі кисню та постійного сидіння вони почали втрачати розум: були не при собі, кричали, збиралися кудись іти.
“Ми попросили відвезти діда з бабою додому. Військові сказали, що нас там уб’ють. Але ми так само розуміли, що в умовах пілвалу вони теж помруть. Бо на той момент уже кілька літніх людей загинуло. Відтак ми з татом на тачці відвезли діда з бабою до хати. А наступного дня прийшли їх провідати. Дідусь уже на підлозі був мертвий, бабуся лежала поруч… І у нас навіть часу не було подумати, що робити. Тато виніс дідуся в сарай, а бабуся так і лежала…”, – крізь сльози говорить Анжела.
Зрештою окупанти дозволили поховати загиблих та розстріляних на той момент людей. Було п’ять тіл. На кладовище пішли родичі, викопали у мерзлій землі дві могили. У цей час навкруги кружляли російські бронеавтомобілі “Тигр”. А потім вони від’їхали і почався обстріл. Анжелу осколками поранило спину, Юрію – ногу.
Люди стрибнули у викопані могили, щоб сховатися.
Через обстріли й поранення тіла в одній із них навіть не прикопали… Поранених на тачках повезли до школи. Там російські медики надали першу допомогу і знову спустили людей у підвал, де вони перебували до звільнення села.
“Після поранення я не те що на вулицю, але й на відро у підвалі не міг ходити. Дружина підставляла мені пляшку і я мусив робити це просто отак при людях. Іншого варіанту не було”, – розказує Юрій Предко.
Тетяна Калинчук втратила у підвалі обох батьків. Коли ховали тата, почався обстріл. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
На кладовищі з родиною Предко була й Тетяна Калинчук. Жінка втратила в підвалі обох батьків. Спочатку помер тато – Дмитро Музика, а за вісім днів – і мама Марія.
Тетяна розповіла, що від постійного сидіння у людей розпухали ноги і відкривалися рани, від задухи паморочилося в голові.
Могили літнього подружжя Музик, загиблих від ув’язнення в підвалі у Ягідному. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Тетяна Калинчук свідчить:
“Ось ми з вами посиділи пару годин у залі суду – і вже стомилися, треба перерва, – жінка це говорить, виступаючи після короткої перерви в засіданні. – А ми сиділи [в підвалі] цілодобово фактично. Старенькі люди виходити надвір не могли, навіть коли це дозволяли росіяни. Тому вони просто сиділи, потім божеволіли, а згодом замовкали і так відходили у засвіти. Усі ці люди прожили велике життя, а віддати їм останню шану, достойно поховати можливості не було”.
Олена Меняйло потрапила в окупацію з двома дітьми. Сину тоді було менш як пів року, а доньці – 11.
Оксана Меняйло з дитиною на суді (в центрі). Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Оксана Меняйло свідчить:
“5 березня до нас зайшли росіяни і сказали: приїхав Червоний Хрест, виходьте на евакуацію. Ми вийшли, побачили звичайне авто з хрестом. Це не була організація Червоного Хреста. Потім російські військові нам сказали, що треба їхати до школи. Ми пішли, бо з озброєними людьми не посперечаєшся. Весь цей місяць дитина була на руках або у мене, або в чоловіка”, – каже Олена.
Згодом у підвалі серед дітей почалася епідемія вітрянки. Хворіли й деякі дорослі. Від антисанітарії та пилюки, яка піднімалася з підлоги, люди кашляли, масово нездужали. Після звільнення села знадобилося кілька місяців, аби вилікувати кашель та інші хвороби, яких набули за 27 днів у підвалі.
Любов Іващенко втратила в підвалі маму. У неї самої відмовили нирки, жінку ледь врятували. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Але одужали не всі. Любові Іващенко цього разу в залі суду не було. Авторка зустрічалася з нею навесні 2023-го у Ягідному.
Любов Іващенко свідчить:
У підвалі померла мама пані Лбові, Надія Будченко: від нелюдських умов їй стало погано, і її винесли в кочегарку, де складали мерців. Чотири дні вона пролежала там живою. Коли була можливість, її відвідував зять Володимир. Але 28 березня жінка померла.
За кілька днів у самої Люби відмовили нирки. Її ледь врятували: 3 квітня, вже після звільнення села, волонтери відвезли Любов до міста Козелець, а потім до Києва. Добу жінку тримали на діалізі в лікарні. Зараз вона має проходити цю процедуру тричі на тиждень.
Людмили Ващук розповідає, як дітям не вистачало їжі. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Людмила Ващук з донькою, племінницею та онуками жили в маленькій кімнатці підвалу, де вмістилося 40 людей. За її словами, діти були голодні. Кожній людині давали трохи більше 100 г супу чи каші двічі на добу: пластикова склянка на двох. Готували самі бранці на багатті.
“Ми, дорослі, намагалися залишати їжу і воду дітям: так і їм хоч трохи щось буде, і ми менше ходитимемо в туалет… Зранку на сходах вишиковувалася черга, люди хотіли вийти на повітря, сходити до туалету. Бувало, стоїмо вже надворі, а вони стріляти починають. А потім сміються: це ж навчання, чого ви боїтеся”, – розповідає жінка.
Одна пластикова склянка на двох – норма супу та каші. Ці склянки досі зберігаються у підвалі. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Читайте також:
Справа Шишимаріна: як прокуратура проігнорувала спільний умисел російських убивць
Вікторію Гацуру з чоловіком, батьками та трьома дітьми, наймолодшому на той момент було півтора року, російські військові привели в підвал. Історія схожа на три сотні інших із Ягідного.
Вікторія Гацура з мамою у залі суду. Фото: Наталія Найдюк / Новинарня
Вікторія Гацура свідчить:
“Але найбільше я не пробачу їм, як тувинець чи бурят мало не сів моїй дитині на голову. Був вечір, дитина спала. Військовий зайшов п’яним, шукав дівчат. А потім його хитнуло, і він мало не сів на мою дитину. Я ледь встигла відштовхнути. У той момент я хотіла взяти його автомат і розстріляти, такий відчай був. Але мене заспокоїла мама. Та і я сама зрозуміла, що після такого нас усіх уже може не бути”, – надриваючи голос і не стримуючи сліз, згадує жінка. Кривдника вона впізнала по фото.
За її словами, у підвалі панувала повна антисанітарія. Якщо людина помирала після 19-ї години, коли двері вже були замкнені, тіло лежало до ранку чи моменту, коли російські військові відчиняли підвал. Бо іноді його закривали й на добу.
“Дихати було неможливо. Люди помирали, було жарко. Бувало, труп лежав просто на підлозі, там гралися діти… Аби якось дезінфікувати це потім, нам давали хлорку. Уявіть, який там стояв запах”, – каже Вікторія.
У перерві та в очікуванні суду люди жваво обговорюють сам процес, останні новини з війни та сподіваються, що винних у їхніх стражданнях знайдуть і посадять. Але наразі невідомо, де перебувають обвинувачені військові з РФ і чи взагалі вони живі.
Прокурор Сергій Крупко наголосив, що фізичне покарання цих вояків може наздогнати, а може й ні. Але воєнні злочини не мають строків давності. Тому в найнеочікуваніший момент життя для військового може трапитися так, що його затримають і доставлять до в’язниці для відбування покарання. Навіть якщо йому буде вже за 80. Цей “дамоклів меч” висітиме над ними завжди.
“А щодо потерпілих – цей обвинувальний вирок, яке набере законної сили, люди зможуть використовувати в тих інстанціях, де їм будуть виплачувати репарації, різного роду компенсації від міжнародних організацій тощо. Людям не треба додатково доводити факт, що вони потерпіли від збройної агресії Росії і безпосередньо від її військових”, – пояснив прокурор Крупко про те, що для потерпілих означає вирок суду.
Коли його оголосять, – наразі важко спрогнозувати. Наступне судове засідання у цій справі запланували на листопад 2023 року.
Читайте також:
Нацполіція отримала понад 93 тисячі телефонних звернень жертв насильства з боку окупантів
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
