Намагання проводити виключно “позитивну” інформполітику заважає нам перемагати, бо вибудовує стратегію самообману, – позивний Мауглі

Олена Худякова (позивний “Мауглі”)
бойовий медик ЗСУ, учасниця бойових дій, розвідниця, в цивільному житті – журналістка, фотокореспондентка “Укрінформу”

(FB)

Нещодавно президент виступив і натхненно емоційно казав про політику героїв. Скажу трохи і я.

Вона на грані провалу. Але ще не пізно врятувати ситуацію.

Без закріпленого на системному рівні гідного ставлення до бійця в армії, кожній ланці держустанов, з якими стикаються ті, хто потребує допомоги, ніякої політики героїв не може бути.

Як і не може бути здоровим психологічно і вижити в тривалій війні суспільство, поділене на «народжених для війни» і «більше потрібних в тилу», де «народжених для війни» – меншість. Без жодної можливості ротацій з фронту реального на «економічний» і навпаки.

Саме тому що ми не РФ і воїни наші не раби, чи не так, ми говоримо про гострі моменти. Незважаючи на постійні нападки, буцімто будь-яка важка і соціально актуальна тема – вороже ІПСО, можливість говорити лишається тим, що нас суттєво відрізняє від ворога.

І ще одне. Ми готові жертвувати життям, але не гідністю. Ми воюємо проти РФ не для того, щоб РФ відродили тут. Ні на системному, ні на ідеологічному рівнях.

Посягання на гідність руйнує те глибинне, на чому тримається наш спротив ворогу – нашу ідентичність. Тому питання поваги і прав воїнів стоїть дуже гостро.

Нам навʼязують також думку, що важкі моменти, про які ми говоримо, – це плата за обороноздатність, ефективність на полі бою. Насправді ж – відсутність вирішення проблем веде до їх повторення і підриває обороноздатність.

Намагання проводити виключно «позитивну» інформаційну політику відриває від дійсності і замість виправлення того, що заважає нам перемагати, вибудовує стратегію самообману.

Звісно, ми круті і переможемо, питання тільки, що нас таки турбує ціна і чи не буде в той час, як ми протистоїмо ворогу, знищений духовний вимір нашої країни на ціннісному рівні. Свобода і гідність – основа його.

Саме ситуація зі ставленням, зловживаннями і безкарністю самодурів знищує мотивацію навіть у тих, хто воює роками. І ладен був бігти цей марафон далі крізь біль і виснаженість. Поки не сталося дещо, що чіпляє питання гідності. Багато буде бажаючих іти на ризик, як знатимуть, що в разі поранення чи важкої хвороби їх під час лікування замість реабілітації без попередження і можливості взяти відношення викинуть з частини і роду військ в місце, куди скидають алко/наркозалежних? А далі ти чутимеш – «це вовчий білет», «сюди просто так не потрапляють»? Слава богу, не кожна частина таке практикує, але ті, хто так вчиняють, не приховують – такі поняття, як гідність і честь, їм просто смішні.

За принциповість, намагання боротися з корупційними і злочинними діями «потрібних» людей спеціаліста високого рівня можуть позбавити можливості працювати, блокувати переведення, погрожувати фізичною розправою. А гідність – це в тому числі і вірність принципам, і відмова прогинатися під безчесні забаганки.

Так, існують ті, хто з 24.02.22 не мав жодної відпустки. Не тому що бухали і тікали в СЗЧ. Просто не повезло з командирами. Просто надто «розумні і правильні», а таких треба ламати.

Жива радянська спадщина в структурі ЗСУ вже виховала собі достойну зміну. Рудимент совка – вислуговування перед «старшим начальником» – молодшає і процвітає, бо стає стратегією виживання певних людей на їх посадах. Модель управління таких – намагатися усіляко принизити, довести, що гідність – міф, переконати, що більшість обирає зрадити принципам, пристосовуючись до обставин, і до тебе просто ще не підібрали ключик.

Існують ті, хто не може вчасно отримати необхідну меддопомогу. Бо їм не повезло з медиками, які бояться протистояти самодурам.

Ефективна система не будується на везінні і тотальній залежності від людського фактору. Вона прописує механізми, щоб звести цей фактор до мінімуму.

Чи, може, часта необхідність добиватись належних виплат пораненим через суди – це теж політика героїв?

Судячи з усього, на думку деяких наших сучасних стратегів, ефективність на полі боя досягається переведенням артилеристів і зовнішніх пілотів у штурмову піхоту чи розкиданням спрацьованих підрозділів по різних бригадах.

А чим на полі бою допоможуть сотні людей віком 55+ які втратили здоровʼя і замість поваги та змоги бавити онуків просто утримуються в частинах, без посад, задач, часто без можливості вчасно обстежуватися і лікуватися? Оті прості непомітні герої, живі пункти з графи «обмежено придатних», яких РТЦК і СП хочуть набрати ще. З тими, які вже є, хтось нам пояснить, як бути? Умовний дідусь Петро, який 30 років був трактористом, а в армії мехводом, раптом стане діловодом чи бухгалтером? Таких ой як багато, а тилові посади в більшості випадків розподілені. Не створено адекватної нормативної бази – то хай дідусь Петро ще пару рочків просто поживе в частині до пенсії.

Накази без конкретики заточені під корупційну складову і так працюватимуть й надалі.

Поки права воїнів на гідне ставлення, змогу працювати на захист держави за обраним фахом, на який витрачено місяці або навіть роки підготовки і чимало коштів, не захищені, люди низьких моральних цінностей безкарно зловживатимуть владою.

Бо просто можуть.

Бо «війна все спише».

Бо частина з них давно і безнадійно отруєна ідеологією ворога. Де немає місця людській гідності.

На все те, що сталося зі мною і побратимами, я почула у стройовій нової бригади чудову фразу – «це неправильно, але допустимо, бо ж війна».

От тільки це «неправильно, але допустимо» ніяким чином не сприяє успіхам на фронті, а під корінь знищує мотивацію учасників і свідків таких ситуацій. А значить, бʼє і по обороноздатності.

Кожен пункт такого «допустимо» мав бути зважений і прорахований щодо наслідків, щоб не ставати полем для корупції і зловживань.

Єдина система виживання, розвитку і збереження здорового глузду в умовах тривалих бойових дій – це не «віримо в ЗСУ», а «сьогодні ти – ЗСУ, завтра – я».

Адекватна система медичного і юридичного супроводу, адекватне розподілення по спеціалізації. Ротації і визначені терміни служби.
Важкохворі і поранені мають право на повагу, вдячність і вибір, чи служити їм далі, виходячи з можливостей і психологічного стану кожної конкретної людини.

Переможе той, хто краще адаптується до реальності.

Реальність – це не доповіді одних бажаючих вислужитися іншим про те, як все добре. І не бездумне намагання затикати певні діри одними й тими самими людьми, наче цеглинками.

Потрібне виявлення і розв’язання реальних проблем, які підривають обороноздатність.

Побратим розвідник якось сказав так: і у них, і у нас одні й ті самі проблеми, програє той, у кого більше хаос.

Ворог максимально вкладатиметься, щоб хаосу в нас було більше. Оці болючі питання, якщо їх не вирішувати – і є той хаос. Вони закладають базу для розколу, і ворог цим теж скористається. Але ще не пізно почати виправляти ситуацію.

Я не боюся, що ворог скористається моїми словами, бо право висловитися – це теж про свободу і гідність. Які є глибокою і важливою частиною нашої самобутності. Самобутності вільних духом. Тих, хто проти ворожих колон виходили зграйками безстрашних у перші найтяжчі дні.

Ми ж не забули це, правда?

Я ніколи не забуду.

Ні ці перші дні фази 2022-го, коли одиниця зброї одна на двох і патрони розсипом в кишенях, а побратим з ГШ пише – вам треба протриматися тиждень.

Ні березень 2014-го, коли росіяни махали моїм паспортом перед обличчям і кричали, що прийде час і вбиватимуть нас за етнічною ознакою чи просто тих, хто не відмовиться від громадянства.

Ні лютий 2014-го.

Ні всі роки на війні.

Я доброволець. Дев’ять років життя віддано боротьбі за те, щоб моя нація існувала.

Повністю погоджуюсь з великим нашим мислителем Ігорем Козловським: гідність – це ще про усвідомлену позицію і відповідальність, це духовна зрілість. Відповідальність за себе і не тільки за себе.

Обіймаю міцно і тепло всіх побратимів і посестер, хто, виборюючи свободу нашої Батьківщини, виймає стріли зі спини і змушений відстоювати власну гідність. Хто захищає і рятує інших не завдяки, а всупереч існуючій системі. Хто не зраджує принципам і не мовчить.

Тільки так ми і можемо перемогти.

Читайте також:
“Стоп ран”. З чим стикаються військові після поранень та як подолати цю ганьбу