Всупереч процедурі влада хоче перейменувати історичний Виноградний провулок у центрі Києва на честь загиблого глави МВС

Тиміш Мартиненко-Кушлянський
 фахівець з PR та комунікацій, політичний аналітик, громадський активіст, член Комісії з питань найменувань при Київському міському голові 

Зберегти Виноградний провулок у Києві (FB)

На тлі трагічних подій у Херсонській області драма із демократією відбувається у місті Києві, де в ході нещодавнього буревію разом з десятками дерев і балконів “знесло дах” і київській міській владі.

Якщо ви думали, що історія з проєктом рішення про перейменування вулиці Павла Скоропадського на Олександра Омельченка (яке, нагадаю, у ході опитування у “Київ Цифровий” не підтримали 74% киян, але який продовжують вперто просувати у сесійну залу) – це найбільший топонімічний зашквар останнього часу, то ви помиляєтесь. Адже насправді це лише перший дзвіночок у хвилі топонімічного свавілля, в яке стрімко деградує нинішня топонімічна політика у Києві.

Зокрема, 5 червня у застосунку “Київ Цифровий” розпочалось обговорення пропозицій із перейменування ще трьох об’єктів у місті. Маю повідомити, що ці пропозиції, винесені на голосування киян, були подані в обхід будь-яких чинних наразі процедур і не розглядались жодною з існуючих на сьогодні у місті експертних топонімічних комісій. Процес їхнього проходження не регулюється жодним рішенням Київської міської ради.

Нагадаю, що на сьогодні для перейменувань будь-яких об’єктів міста Києва існує дві процедури: загальна і спеціальна (або, як її ще називають – “військова”). Спеціальна (“військова”) процедура поширюється на об’єкти, назви яких пов’язані з державою-агресором та підлягають знеросійщенню. Для розгляду питань за спеціальною процедурою Київрадою у травні-2022 була створена експертна топонімічна комісія на чолі з Олександром Алфьоровим.

Натомість для перейменування будь-яких інших об’єктів у місті, назви яких не пов’язані з росією та її культурою, з 2013 року існує чітко прописана Київрадою загальна процедура, у рамках якої будь-які пропозиції перейменувань мають спершу розглядатись спеціальною Комісією з питань найменувань при Київському міському голові, яка також є експертним органом, але включає, на додачу, ще і представників депутатських фракцій Київради.

Як ми можемо побачити, три питання, винесені на обговорення у “Київ Цифровий”, жодним чином не пов’язані з росією, а, отже, мали б розглядатись за загальною процедурою. Але, як член Комісії з питань найменувань, маю сказати, що ці пропозиції Комісією не розглядались, жодних фахових рекомендацій по них ніхто не давав. Їхня поява на голосуванні у “КЦ” є не результатом експертного обговорення, а наслідком політичної доцільності, якою, з огляду на наростаючі тенденції, міська влада Києва, схоже, вирішила замінити як офіційну процедуру з фаховою експертизою, так і думку громади.

Як мені вже доводилось пояснювати рік тому, коли ми, здавалося, вже пройшли цю скандальну дискусію, при всій повазі до депутатів Київради, вони у своїй більшості не є фахівцями з історії міста Києва. Саме тому процедура і передбачає роботу експертних комісій – щоб будь-які топонімічні зміни у місті враховували локальний контекст, гармонійно вписувались в архітектуру символічного простору та відбувались з повагою до історії й культури Києва, а депутати і влада міста, зрештою, діставали на розгляд максимально якісні пропозиції.

Парадоксально, але цю базу розуміли навіть комуністи, адже роботу міської топонімічної комісії у Києві відновили ще наприкінці 1980-х рр. Натомість зараз складається враження, що “батьки міста” вирішили повернути нас чи то у 1950-ті, чи то у 1960-ті роки, коли керівники Київської міської ради депутатів трудящих одноосібно визначали назви об’єктів міста. Саме таким чином свавільно знищувалась історія Києва та затирався локальний культурний контекст.

Як відбувається таке знищення і руйнування культурного контексту, можна продемонструвати на прикладі Виноградного провулку, який вольовим рішенням кабінетів на Хрещатику, 36 нам пропонують перейменувати на провулок Дениса Монастирського.

Назви вулиць і провулків історичної місцевості Липки відносяться до одних із найстаріших київських назв і мають виняткову цінність для розуміння історичного розвитку і становлення цієї частини міста.

Липки у давнину були власністю Києво-Печерського монастиря, і на цій території містились монастирські угіддя – зокрема, шовковичний і виноградний сади. Згодом, вже у першій половині ХІХ ст., розпочалось освоєння містом цієї території. Обидва сади, а разом з ними і липовий гай, були вирубані, а на їх місці прокладені вулиці – саме так, ви не помилились, це Липські вулиця і провулок, вулиця Шовковична та Виноградний провулок. Ці назви зовсім не є “нейтральними”. Вони є живим зв’язком міста з його минулим.

Галино Янченко, мені дуже прикро, але вас підставили, а ім’я одного з кращих міністрів внутрішніх справ (який загинув в авіакатастрофі 18 січня 2023 року – “Н”) зробили фігурантом дуже некрасивої і неприємної історії.

Денис Монастирський безумовно заслуговує на гідне увічнення пам’яті у Києві. І не на провулок, а на вулицю.

Якби київська влада пішла за передбаченим процедурою шляхом, то експертна комісія могла б, як і належить, виконати свою функцію медіатора у цьому процесі і порадити/запропонувати набагато краще рішення, яке б не створювало конфлікту з ідентичністю міста Києва. Ми з колегами маємо таке рішення. Але сталось те, що сталось.

Саме тому я звертаюсь і прошу кожного, хто любить Київ та його історію зайти у мобільний застосунок “Київ Цифровий” і проголосувати проти перейменування провулку Виноградного.

Денис Монастирський (1980-2023). Фото пресслужби МВС

Окремо наголошую: ця позиція не спрямована проти увічнення пам’яті Дениса Монастирського. У нас є всі можливості гідно вшанувати Дениса у Києві – якщо, звісно, не буде політичного втручання у процес.

Топонімічні зміни, особливо у Києві, мають об’єднувати, а не роз’єднувати людей, і не можуть відбуватись шляхом/ціною руйнування локального історичного контексту та ідентичності тисячолітнього міста.

Читайте також:
Кличко відповів на петицію про перейменування вулиці на честь Дмитра Коцюбайла