Архітекторка зі Львова Ярина Чучман-Миньо після загибелі на війні коханого хлопця та батька отримала офіцерську освіту й сама пішла служити у військо
автор: Марина Ткачук
фото надані Яриною Чучман-Миньо
відео: Марина Ткачук / “Новинарня”
Війна руйнує долі цілих родів, поколінь, але й парадоксальним чином перетворюється на ліки для зранених нею душ. Історія львів’янки Ярини Чучман-Миньо – тому доказ. Дівчина втратила на війні коханого хлопця і тата, які служили в ЗСУ. Щоб впоратися з болем, вирішила також піти на службу до війська та продовжувати справу захисту Батьківщини. Для цього Ярина закінчила Національний університет оборони, отримала офіцерське звання, а тепер, після спеціального навчання, – ще й фах оператора ударних безпілотних комплексів.
Ярина робить це у пам’ять про своїх найдорожчих чоловіків – тата Михайла і коханого Івана. “Я прийшла у військо, щоб пережити те, що сталося зі мною. Армійське середовище лікує”, – каже дівчина.
Про свою мотивацію і про те, якими були її герої, Ярина розповіла “Новинарні“.
Відео:
Іван Миньо був за фахом стоматологом. Медична кар’єра хлопця йшла вгору: він мріяв про власну стоматологічну клініку в Україні, працював тимчасово у Чехії – там підтверджував свій диплом, планував заробити грошей на втілення мрії. Перед початком великої війни 28-річний Іван саме мав їхати до Чехії. “І в нього вже були всі документи готові, але щось він так тягнув із тим від’їздом, – пригадує Ярина. – Видно було, що він не може собі дозволити поїхати саме зараз”.
Ярина Чучман із нареченим Іваном Миньом
Про повномасштабне вторгнення Росії Ярина дізналася зранку, від працівників військкомату.
“Я була вдома сама, батьки поїхали у справах. І мене розбудив дзвінок у двері. Я відчиняю їх, а на порозі дві жіночки, запитують: “А Михайло Ігорович вдома?” – “Та ні, немає”. – “Йому повістка”. Я здивувалася. Мій батько – учасник АТО, відслужив ще у 2015 році, потрапивши в першу хвилю мобілізації. Повістку за батька брати я відмовилася. Питаю: “А що сталося таке, що йому знову повістку принесли?” – “Як це що? – Війна почалася”. – “Так вона ж давно йде”, – кажу я їм”.
Ярина Чучман (ліворуч) із батьком Михайлом, сестрою і матір’ю
Зрештою повістку для Михайла Чучмана залишили у дверях. І Ярина вирішила не показувати її батьку – поклала папірець у шухляду і зателефонувала Іванові.
“Кажу: “Не знаю, чи правильно я зробила? Так не хочу, щоб тато знову йшов на війну!”. А він мені: “Ну, якщо мені прийде повістка, то я також піду”. А тут уже й тато приїхав, одразу кинувся збирати сумку. Я до нього, питаю: “Ви куди?” – “Як куди? У військкомат!” Тоді вже я дістала повістку, де було вказано, що тато має з’явитися 25-26 лютого. Він навіть не звернув увагу, звідки я її дістала. Так я “виграла” один день для тата вдома. А вже 25 лютого він вирушив на війну”.
Не засидівся удома й Іван Миньо – сам пішов зі своїми друзями до територіального центру комплектування. А після місяця навчань став старшим сержантом у 110-й бригаді тероборони (зараз – 110 омбр імені генерал-хорунжого Марка Безручка).
Іван Миньо
“І так склалося, що на фронті він провоював лише декілька днів… Іноді думаю, а може, це й на краще? Він менше бачив того жаху і недовго пробув у тому пеклі. Він дуже любив дітей. Уявити не можу, яка б реакція у нього була б, якби він дізнався про те, що коїли росіяни в Бучі й Ірпені…”
Це сталося 2 квітня 2022 року. Іван загинув від мінометного обстрілу.
“Якщо чесно, я не хочу розповідати, як я про це все дізналася, як ми його шукали десять днів, поки тіло лежало на полі бою. На опізнання я приїхала з його мамою та братами, але не зайшла всередину. Не хотіла запам’ятати свою кохану людину такою. Коли заплющую очі і пригадую його, він завжди усміхається і морщить ніс. Отакий Іван назавжди в моєму серці”.
Читайте також:
“І ніхто не підійшов до мене непритомного!”
Вісім поранень штаб-сержанта Панди із 30-ї бригади
Це був важкий період для Ярини. Такий відрізок життя, про який вона каже: не пам’ятаю його зовсім.
“Ти просто ходиш кудись, щось робиш: а що саме, навіщо – не знаєш. Я боялася довгий період бути сама, лягати спати, вимикати світло. Мені потрібно було втекти з рідного Львова, де все нагадувало про Івана. Розуміла, що треба далі рухатися, якось жити. Потрібно було щось кардинально змінити”.
Фотогалерея – Ярина й Іван:
Саме тоді Ярина, яка раніше не мала жодного стосунку до армії (отримала освіту архітектора, а перед самим вторгненням РФ торувала шлях у бізнес-освіті), вирішила піти до війська.
“Я почала шукати добровільні формування, хотіла піти в “Правий сектор”, бо розуміла, що дівчину туди швидше візьмуть, ніж у ЗСУ. Просто зайти у військкомат здавалося поганою ідеєю: як зможу переконати, що я маю бути в армії, чим буду корисна? Порадившись із мобілізованими дівчатами, зрозуміла: треба йти вчитися до військового вишу. Адже коли ти прийдеш [після закінчення академії] з офіцерським званням і відношенням – тоді вже буде інша розмова”, – розповідає Ярина.
Ярина Чучман-Миньо в ЗСУ
І вибір був зроблений на користь Національного університету оборони України імені Івана Черняховського в Києві.
“Найбільше боялася, що не пройду медогляд через недобір ваги (а там є обмеження). Але хвилювання були зайвими. Кидаю татові фото своєї довідки, де написано, що придатна до військової служби, а він відповідає: “А де ти цю липову довідку взяла?” – пригадує Ярина.
“Батько дуже хвилювався за мене, через те, як я переживаю загибель Івана. Із ним ми були дуже близькі. Старша сестра більше схожа на маму – і зовні, і характером. А я – на тата, справжня “татова донечка”. І коли він змирився з тим, що я йду служити, то згадував, що в мене його характер – інакше не могло бути.
Життя мого тата завжди крутилося навколо сім’ї, навколо дочок – ми завжди були на першому плані. Це правда, що дівчата шукають хлопців, схожих на батька. Тато з Іваном – дуже схожі: і характером, і особистою історією”, – пояснює дівчина.
Михайло Чучман
Тато Ярини, за фахом електрик, уперше був мобілізований у 2015-му й рік відвоював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. А вже після початку великої війни служив у 80-й одшбр, львівській. Був головним сержантом батареї, згодом – роти.
“Після втрати Івана мені було важко, коли тато приїжджав у відпустку. Мама раділа, і я рада була його бачити, дуже! Але я не могла радіти сповна. Я проєктувала це на себе: мій Іван не повернеться вже ніколи. Це так само боляче, коли дивишся відео, де жінки зустрічають своїх коханих із війни. І радісно за них, і боляче водночас”, – ділиться Ярина.
Старший сержант Чучман Михайло Ігорович загинув 25 березня 2023-го у віці 51 року.
Похорон Михайла Чучмана
“Вони були у сірій зоні, неподалік від Бахмута. Приліт від артилерії. Уламок влучив йому в голову і спину, – розповідає Ярина. – Мабуть, морально я готувалася до цього. У нашій родині це вже третя втрата за рік. На війні також загинув двоюрідний брат мами, який воював, як і тато, в АТО”.
“Коли повідомили, що тата не стало, я була вдома. Мені пощастило, що я була поруч і змогла підтримати маму – відповідала замість неї на дзвінки, пішла до моргу на впізнання, допомогла з документами… – каже Ярина. – Я християнка, і мені допомагає думка:
люди, які так рано йдуть від нас, просто заслужили швидше потрапити до раю.
Я бачу, які хлопці йдуть. Коли їх описують – вони всі, як на одне лице. Усі дуже добрі, як мій Іван і тато. Дійсно – найкращі”.
Читайте також:
“Мені 24, і все, що я вмію, – воювати”. Бойовий шлях Каті, старшого медика роти 14 омбр
Нещодавно 24-річна Ярина закінчила навчання в НУОУ й отримала звання молодшого лейтенанта Збройних сил. Наразі вона проходить навчання у школі для пілотів безпілотних літальних комплексів. Після завершення вишколу повернеться у підрозділ, на посаду командира взводу ударних БПЛА, та навчатиме пілотуванню особовий склад.
Ярина – оператор FPV-дрона
На Ярину чекає передова й новий етап у житті – війна без найдорожчих чоловіків.
“Я взяла друге прізвище від свого нареченого, – каже Ярина Чучман-Миньо. – Це була моя принципова позиція: якщо воювати, то з прізвищем Івана. Я мала зробити це, щоб далі про нього пам’ятати, щоб загибель Івана не була даремною. Чучман – це батькове прізвище, моє дівоче. А Миньо – це Іванове. Виходить, зараз я ношу прізвища двох героїв, які захищають нас із неба”.
Тендітна Ярина також освоїла водіння позашляховиком. Її “Варвара”, як вона називає свою автівку, – це теж щемлива історія: “Колись татовий друг-волонтер передав йому “Ленд ровер”праворульний – і зараз я теж їжджу на подібній машині. Тільки на “Ніссані Навара”. Той самий татовий друг подарував цю бойову автівку мені на день народження”.
Ярина Чучман-Миньо із “Ніссаном Навара”
Ярина каже, що військове середовище її лікує: дівчині комфортно у війську, серед побратимів.
“Ви не втратили нікого – ви мене не зрозумієте”, – проскакує таке в думці. А потім думаю: Боже, ні! Краще б ніхто мене не розумів, краще б ніхто не втрачав коханих та близьких. Я б нікому такого не побажала! Навіть найгіршому ворогу. Мені важко слухати навіть цифри вбитих росіян, бо розумію, що за ними стоїть дуже багато вбитих наших”.
Після завершення війни вона мріє повернутися у гори, в які її закохав Іван.
Ярина Чучман із нареченим Іваном Миньом
“Я хочу придбати будиночок в Карпатах, – мріє Ярина. – Тепер у мене навіть відкрита сторінка з оголошеннями про вартість землі в горах. Але найперше, що я зроблю після перемоги, – це поїду на могили до нареченого і тата. І не буду святкувати – надто важко нам дається перемога в цій війні. Я приїду до них, запалю свічку, помолюся, якщо вийде…”
“Росіяни хотіли одягнути мене в жалобний чорний колір, але одягли натомість у піксель. Такі в нас люди – сильні та відважні. Тому в них нічого із запланованого не вийде”, – переконана дівчина.
Ярина Чучман-Миньо
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
