“Бабах на всю голову” від письменника і воїна Запеки

Розмова з письменником та військовослужбовцем ЗСУ Віталієм Запекою, який видав книжку та воює на Бахмутському напрямку

Нещодавно на полицях книгарень з’явилася збірка воєнної прози Віталія Запеки “Бабах на всю голову”. Її автор – 55-річний фотохудожник, доброволець, який воював у 2015-2018 роках, став на захист України та з першого дня повномасштабного вторгнення. Саме на війні він почав робити свої перші кроки в літературі, і наразі вже має п’ять виданих книг.
Ця розмова – про початок його літературної діяльності, нову книгу у видавництві Vivat та письменництво на війні.

 

– Вас знали як фотохудожника, а що надихнуло почати писати?

– Мої читачі. Коли я йшов в АТО, розумів, що буду причетний до історичних подій і взяв з собою фотоапарат. Фіксував все, що бачив й викладав на своїй сторінці у фейсбук. Саме тоді мої підписники почали вимагати пояснень, що там на фото, і я став писати ці пояснення. А згодом зі здивуванням помітив, що лайків під моїми світлинами менше, ніж під коментарями-поясненнями до них. Тож поступово стали з’являтися й тексти без фотографій.

Тобто спочатку з’явився запит від читачів, а вже потім самі тексти. А згодом, коли війна все частіше підштовхувала до тривалих роздумів під час нічних чергувань, певні мої думки почали перетворюватися вже в романи. Писав виключно для себе й ділився з близькими друзями. Навіть зараз я маю декілька готових творів, які не збираюся публікувати.

Мені чомусь важко віддавати свої тексти, я в цьому плані дуже жадібний. До того ж я переконаний, що письменник має право писати стільки, скільки йому хочеться. Але його обов’язок – надрукувати якомога менше книжок. Вірю, що якщо слідувати цьому правилу, то кожна книжка буде дуже якісною.

– Ви добровільно пішли на фронт у 2015-му. Розкажіть трохи про свій досвід. Як він змінив вас і ваш світогляд?

– Те, що було в АТО й зараз – це різні речі. Коли я звільнився з армії у 2018 році, то думав, що вже все, більше берці не взую. Але минулого року довелося всі свої навички згадати. Й навіть якийсь час працював позаштатним інструктором в нашому підрозділі й ділився досвідом з побратимами.

Війна дуже змінює людину. Можна покинути війну, але війна тебе вже не покине. Я думаю, що став сильнішим.

Віталій Запека

– Ви пишете про війну. Чи допомагає письмо її переживати?

– І так, і ні. З одного боку – робота над текстом ніби сеанс у психолога. А з іншого  – я все пропускаю через себе настільки, що після завершення кожного твору відчуваю сильне виснаження або й узагалі хворію.

– Як з’явився задум збірки “Бабах на всю голову”?

– Основним текстом у цій збірці є повість “Це К…”. Перші дні повномасштабного вторгнення були дуже знаковими й емоційними для українців. Було страшно, але кожен намагався щось робити: запасатися сіллю, готувати “коктейлі” для блокпостів чи барикади будувати. Кожен українець тоді переживав розгубленість, злість і страх одночасно. Але вже за декілька днів цей стан минув і ми почали поступово розуміти, що відбувається й пристосовуватися. Та перші дні, на мою думку, були дуже знаковими, тож хотів зафіксувати ці події в художній історії. В основу повісті лягли реальні епізоди, які я спостерігав або про які чув від знайомих.

Нас добровольців висадили в чисте поле й сказали: “А ось тут ми будемо тримати оборону”. За кілька днів, завдяки моторним людям, які приїжджали й пропонували свою допомогу, нам вдалося створити просто серед цього поля укріплення, яке ще спробуй пройти.

Я ніколи не забуду епізод, як вагітна поліцейська привезла нам “коктейлі Молотова” за особливими рецептами із сайту МВС.

На той момент цих пляшок у нас було вже стільки, що вони почали становити небезпеку й нам. Тож ми відмовлялися їх приймати, але в цієї дівчини таки забрали.

Звісно, що мене ця історія вразила, тож і потрапила в сюжет повісті. А деякі епізоди збирав із розповідей друзів або знайомих в соціальних мережах. Саме тому в повісті “Це К…” немає жодного імені або географічної назви, оскільки всі ці історії були настільки типовими для будь-якого українського прифронтового міста, що визначити конкретно – просто неможливо.

Щодо решти текстів, то для цієї книжки я зібрав найпопулярніші свої дописи ще з часів свого перебування в АТО.

Єдина розповідь, яка, на перший погляд, не стосується теми війни – “Тире між датами”. Її я включив, тому що на війні всі без виключення розмірковують про смерть і сенс життя, а текст саме про ці роздуми.

– Найбільший текст збірки ви написали вже після 24 лютого. Як вдається знайти час на письмо?

– Під час нічного чергування в березні, десь за десять днів після початку повномасштабного вторгнення,  я піймав себе на думці, наскільки за ці дні змінилися суспільні настрої. Від розпачу, люті й страху – до впевнених дій і віри в перемогу. Але ці перші три-чотири дні, я вважаю, історично важливими, такими, про які варто було написати. Повість продумав за пару днів, лишилося лише записати її. Я дуже боявся загинути на фронті й не дописати цю книжку, тому присвячував їй кожну вільну хвилину за своїм стареньким ноутбуком. Останню крапку поставив у травні. Такий поспіх і робота ночами вплинули на мій зір, і деякий час мені навіть довелося носити окуляри.

– Про що для вас книга “Бабах на всю голову”?

– Ця збірка – зріз буденності війни. Війна це не лише бої й чергування. Це ще й спілкування й зустрічі з цікавими та мужніми людьми. Я й намагався це фіксувати і передавати своїми текстами.

Віталій Запека із побратимом

– Повість “Це К…” ви написали від імені жінки. Чому?

– Мені свого часу дуже не вистачало книг написаних від першої особи, де б було добре описані хід думок та трансформації людини. Тож коли сам “вляпався” в літературу – став писати саме такі книжки. Тому повість написана від імені жінки-пенсіонерки. В неї навіть є прототип по характеру – волонтерка Зоя Бурлакова, тендітна, але дуже мужня жінка.

Мені здається, що на війні, жінки, та й загалом цивільне населення, найбільш уразливі. Тому й вирішив показати цю уразливість й не прийняття всього, що відбувається, очима жінки-пенсіонерки, яка долучилася все ж до боротьби. В ті перші дні й години українці часто проявляли в собі якості, про які й самі не підозрювали, як і героїня моєї повісті.

Читайте також:
Оголосили лавреатів премії “Книга року ВВС-2021”. Переможець – ветеран АТО


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.