автор: Олена Максименко
з Миколаївської області
фото автора та надані ДСНС
На Миколаївщині палає. Якщо горить не просто перед тобою, то видно дим на обрії. Якщо обрій затуляє міська забудова, то обов’язково побачиш одну-дві пожежні машини, що мчать на виклик…
На стіні кабінету Дмитра Тарновського, заступника начальника 16-ї пожежно-рятувальної частини ДСНС Миколаєва, висить мапа з ділянкою відповідальності.
“Це траса на Херсон, – показує він. – Ось ці села – під окупацією. А виїжджаємо ми з Первомайська і Шевченкового – це два крайні населені пункти. З Тернових Подів і Любомирівки вони стріляють, звідти до Первомайського – буквально на танку під’їхати… Тобто ми постійно під обстрілом. Ну і до міста вони так само доїжджають, на “Піонах”. Їх добре видно й чути… І ракети часом видно, як летять, особливо коли з Азовського моря. А десь ось тут – Чорнобаївка. Ми там саме їхали, коли був якийсь, може, 15-й чи 16-й раз – це все бачили, такий бальзам на душу!”
Останні пів року додали пожежникам нових “скілів”: тепер вони мусять замість пожежних касок працювати в кевларових, носити бронежилети й опановувати навички домедичної допомоги.
Рятувальники продемонстрували “Новинарні“, як чітко за 30 секунд збираються і вантажаться у машину на виїзд. Розповіли про особливості своєї непростої роботи під час бойових дій. Про американську техніку, яка стоїть “де треба” й радує око. І про звістки з Херсона, мешканці якого передають, що чекають… коли вже по їхньому місту “почнуть гатити”. Адже це означатиме звільнення.
Дмитро Тарновський біля мапи у своєму кабінеті. Фото: Новинарня
Чи змінилося щось у нашій роботі після повномасштабного вторгнення РФ? Так, певні зміни є, але не кардинальні. Адже задача у нас завжди одна й та сама – порятунок людей, допомога населенню, захист матеріальних цінностей від вогню та надзвичайних ситуацій.
Звичайно, побільшало викликів на події, пов’язані з обстрілами. І особовому складу стало дещо важче працювати, адже додалися особливі заходи безпеки. Збереження життя – це додаткові засоби захисту: кевларова каска, яка важить 7 кг, бронежилети по 11 кг. Хто б міг подумати, що у 21 столітті посеред Європи пожежник буде змушений поряд зі своєю звичайною штатною каскою класти кевларовий шолом і бронежилет…
Фото: ДСНС
Кількість викликів залежить від просування наших військ на фронті, ми цю динаміку також відчуваємо.
Зараз у середньому – 2-3 виклики на добу, інколи значно більше. Ситуація ускладняється тим, що у нас дев’ять населених пунктів перебувають під окупацією й ще близько 40 – в “сірій зоні”. Там мало людей, інколи фізично нема кому викликати допомогу, люди стараються своїми силами справлятися.
На окуповані території ми не виїжджаємо, нам заборонено. А якщо надходить виклик із “сірої зони”, то виїздимо туди лише після дозволу військових.
Бувають ситуації, коли їдемо на пожежу, ось уже перед нами цей стовп диму – і тут починає працювати ворожа артилерія. Тоді зупиняємося, виходимо всі з машини й слідкуємо за обстановкою. Якщо обстріли припиняються, прямуємо далі, а якщо тривають – то, на жаль, повертаємося. Людям важко пояснити, що ми вже під’їжджаємо, вже бачимо, що і де горить, оцінюємо обстановку – але на блокпостах нас елементарно не пропускають. Кажуть, “ваша безпека важливіша”.
Фото: ДСНС
На щастя, наші люди всі цілі. Ми навчилися, адаптувалися до нових умов. Кожен виклик – унікальний, так було й до війни, і залишається зараз.
У нас ніколи немає відпочинку, тому що навіть коли обстановка спокійна, ми постійно проводимо якісь заняття, змагання. Постійно перебуваємо в русі, тренуємося. Нам не можна розслаблятися, тому що будь-якої миті комусь може бути потрібна допомога.
Читайте також:
Пожежник з окупованого Чорнобиля: Ми пили воду з Прип’яті, але не брали подачок від росіян
Фото: ДСНС
Характер пожеж помінявся. Раніше взимку, в основному, горіло в житловому секторі – люди гріються, пічне опалення; а влітку – на відкритих територіях: плавні, поля, сміття спалюють…
Зараз ми виїхали на одну адресу – а вже на місці бачимо, що горить одразу 5-6 житлових будинків. До того ж гасіння ускладнюють руйнування. Ми бачимо, що під завалами щось горить, і там, можливо, бо під час обстрілів в основному по підвалах ховаються. Тобто масштаби тепер набагато більші.
Чи можна вважати підвал надійним укриттям? Як на мене, то в селах – так. Часто людей рятує саме те, що вони по суті живуть у підвалі, а не в будинку.
Із багатоповерхівками складніше. Можу сказати, що правило “двох стін” працює, однозначно! Хоч, звісно, зараз такі види озброєння, що інколи вгадати важко. Якщо це, наприклад, крилата ракета – взагалі немає надійних критеріїв безпеки, бо ніхто не знає, куди і як вона влучить. Може влучити в підвал – і будинок залишиться цілий. А може влучити в 15-й поверх – і пів будинку “складеться”…
Фото: ДСНС
Чим ближче до лінії фронту, тим потужніша зброя працює. Коли під’їжджаємо в “сіру зону”, ближче до “нуля” – там працюють танки. Військові попереджають: як чуєте звук – одразу лягайте.
Ми вже відрізняємо, що б’є: артилерія, касетні тощо. Одразу оцінюємо обстановку: одним оком бачиш полум’я, другим – укриття. Є “пристріляні” місця, і коли ми туди їдемо, точно знаємо, що будуть стріляти. Часом мусимо сховатися в укритті, сидимо там – і вираховуємо час, поки вони перезаряджаються. Виходить, що 3-4 хвилини у нас є, щоб зібрати пожежні рукави, перерахувати людей, необхідне обладнання, яке ми використовували, і виїхати.
Кожен із нас, звичайно, проходив навчання з надання першої медичної допомоги. Але в умовах бойових дій додалися нові необхідні навички. Наприклад, використання кровоспинних засобів, турнікетів…
Але наша головна робота – врятувати людей з місця події й загасити пожежу, а далі ми передаємо постраждалих медикам. У нинішніх умовах інколи доводиться організувати швидке вивезення поранених до блокпоста, а там уже їх військові медики забирають.
Тіла загиблих ми не вивозимо. Цим займаються військові, поліція, вони все фіксують. Працюють на місці, також інколи з нами працювали слідчі групи – вони обов’язково викликаються.
Читайте також:
“Допитували, чому ми так заможно живемо, і готували до розстрілу”
Поля насправді горять завжди, і в “мирний” час теж. Є фермери, які спеціально випалюють стерню. Але відкрита територія на полях – це одне. А коли люди в населених пунктах випалюють купи сміття й у результаті у них згорають і господарчі будівлі, й будинки, й автомобілі – воно неконтрольоване.
Фізично поле навіть у довоєнний час гасити важче, бо це гігантські об’єми роботи. А зараз – ще й обстрілюють. Буквально на позаминулому тижні в нас були жнива, пшениця. І поки ми працювали на одному полі, там близько 500 га було – “прилетіло” на сусіднє. З одного поля зразу поїхали на друге, а поки гасили там – “відпрацювали” вже й по третьому полі…
Так, хліб палять спеціально – це очевидно! У прифронтових зонах поля повністю обстріляні – там чудово видно, що нема ані військової техніки, ні людей – взагалі напівпусте село. І “прильоти” цілеспрямовано йдуть у поле. Суцільні воронки – артилерія, “касети” – просто щоб знищити…
А фосфор – той узагалі по своїй природі не згасає, поки не випалить все дотла. Пожежна піна тут узагалі не допоможе, бо фосфор її просто випаровує. Єдиний від нього захист – багато води.
Це настільки потужна зброя, що від фосфору заховатися просто нема як. Фосфорні бомби й раніше під час бойових дій у світі використовували, і так ніхто однозначно й не визначив надійний спосіб порятунку від цієї зброї.
Читайте також:
“Ми в сірій зоні, наче полігон”. Як виживають, попри звірства росіян, прифронтові села Миколаївщини
Фото: Новинарня
Щоб вивчитися на офіцера, треба закінчити вищий навчальний заклад. Якщо це пожежник-рятувальник або водій, то приходять і молоді хлопці, іноді одразу після школи. Після того, як вони пройдуть психолога й медогляд, ми їх навчаємо, даємо практику.
Вимоги – загальна фізична підготовка, проблігти 100 метрів, кілометр, підтягування… А ще є спеціальна фізична підготовка. Це робота в апаратах, зі спеціальними аварійними рятувальними інструментами, робота з рукавами – те, з чим ми стикаємося в кожен наш виїзд.
Чи є у нас жінки? Тільки диспетчери, на виїздах немає. Хоча охочих вистачає – просто так виходить, що ніхто з них не проходить фізпідготовку, це важко для жінок. Особливо зараз… Хоч у нас із диспетчерами нашими є дискусії, що вони також хочуть виїжджати на пожежі.
По штату у нас в частині – 24 особи, на пожежу в караулі виїжджає по 5-6 чоловік. Зміна – 24 години. Але це не точно.
О 8-й ми заступаємо на чергування, змінюємо маски на апаратах – вони індивідуальні в кожного. Приймаємо техніку, підганяємо кожен під себе ремені на бронежилетах. Але, наприклад, зранку о 6-й виїхала зміна, яку ми прийняли, а повернулися вони о 10-й. Тобто не те щоб 8-ма година – і вони розвернулися й поїхали додому. Така робота.
Фото: Новинарня
Норматив на те, щоб зібратися й заскочити в машину – 45 секунд. Але практика, особливо зараз, показує, що вистачає й 30-35 секунд.
За цей час водій заводить автомобіль, хлопці одягаються, а керівний склад, начальник караула, начальник частини або заступник бере дорожній лист у диспетчера – там вказана адреса, що саме горить і приблизний опис події. Після кожної пожежі робимо акти про пожежу. Зараз основна причина – обстріли. Це все передається на правоохоронні органи, в прокуратуру. Вони теж це все фіксують, тому фотографії в нас обов’язкові.
Фото: Новинарня
Першим їде службовий автомобіль – “Жигуль”, на якому виїжджаю або я, або начальник підрозділу, і вже за нами їде караул. Тобто ми по суті їдемо “в розвідку”: оцінюємо обстановку, а якщо є десь якісь осколки, приймаємо їх на себе колесом.
В місто дають новішу техніку, але в нас така складність, що новіша техніка – більша за габаритами, тому вона не буде така ефктивна. А наша, хоч і старенька, але успішно працює вже не перший десяток років. А все інше – каски, форму – отримуємо у вигляді гуманітарної допомоги. Якщо раніше ми могли приїхати після гасіння пожежі мокрі й на мали, у що передягнутися, то тепер маєпо по два-три комплекти форми й без проблем можемо замінити захисний одяг.
Читайте також:
США передають українським прикордонникам та рятувальникам обладнання на $50 млн
Дмитро Тарновський. Фото: Новинарня
У мене двоє дітей. Їхню школу, на жаль, зруйновано. Будуть навчатися онлайн. Я їх відправив з дружиною за кордон, тому в мене з’явилося часу і змоги працювати, допомагати людям, країні. Бо коли рідні тут, у місті, яке обстрілюється, – це морально важко.
Мені загалом важко оцінювати прийдешній навчальний рік. Але… Остановка, яку я бачу, мене радує: люди працюють, трава коситься, сміття збирається, працюють ринки, магазини… “прильотів” більшає, проте люди до них стали стійкіші. Я б не сказав, що вони почали якось нехтувати безпеку, проте вони стали акуратніші, уважніші. Почали адаптуватися.
З нашої служби ніхто звідси не виїжджав, всі залишаються на місці. Хоча була порада за зразком Херсона повивозити всіх жінок – хто хоче, в кого є можливість. Але фактично 98 відсотків залишилися тут. А потім повернулися й ті, хто спершу виїхав. Тож усе працює, як і раніше.
Фото: Новинарня
По місту водогін пошкоджений, а в кожному населеному пункті є свою водогінна башта. Але складність в тому, що якщо нема світла, то й води немає. Особливо це стосується населених пунктів, які були окуповані. Там у людей з початку березня – ні води, ні світла, нічого немає. То ми стараємося їм допомогти. Економимо воду на пожежах, зливаємо для них свою воду: вона не питна, але можна помитися, попрати.
Багато де тільки старі люди позалишалися. Якось ми гасили дім, я у бабці, яка там – їй, мабуть, років 85-90 – запитую: “Що тут у вас із водою?” В там ставок біля села. Вона каже: “Два кілометри несу відро, набираю зі ставка, несу назад. Доношу до блокпоста за кілометр чи півтора, хлопці її кип’ятять…” І несе той окріп назад: якусь хоч мівіну запарити. Бо вдома дрів нема, допомогти нікому…
Фото: ДСНС
Особисто ми не бачимо ескалації, а навпаки: спостерігаємо дуже позитивні моменти. Бо коли проводимо рятувальні роботи на місцях, то бачимо [нову] техніку, яка працює з нашої сторони – і це дуже радісні звуки! Так радісно бачити те, що вилітає з нашої сторони “туди”!
Наші хлопці цілком готові їх зустріти. А серед населення немає навіть натяку на якісь проросійські настрої. Якщо до війни ще траплялися – ну, люди всі різні… То зараз всі як один: “на ту сторону” навіть не дивляться.
* * *
…Дмитро гортає світлини з викликів останніх місяців: “Це ось стіну розкришило, ударна хвиля була… А це ми колесо пробили осколком – ледве доїхали! Так і їхали, під обстрілами – це початок весни був. 5 км/год, на блокпостах всі просто були в шоці… Це їхав автомобіль з нашими військовими, і щось у нього не получилося, він в’їхав в дерево й загорівся. А всередині був боєкомплект… Я молодих стараюся не допускати до таких небезпечних робіт.
Хто б міг подумати, що ми будемо в таких положеннях, лежачи, як військові, подавати стволи на гасіння?! Як партизани!.. От у полі прямо снаряди лежать… Це ось діти прийшли: “Дайте хоч води!” Бо дуже складна ситуація в деяких селах.
А от я бліндаж гашу. Там також повний боєкомплект… Хлопці евакуювалися, а ми за ними догашували… А це у нас у перші дні тут вертоліт упав. Ворожий, так. І це добре…”
Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
Росія планувала взяти Миколаїв за сценарієм Маріуполя, – генерал Марченко
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
