Час героїв. Українські захисники – про обстріли, бойові та рятувальні операції, про ворога та плани на майбутнє

автор: Володимир Патола
фото автора

Триває п’ятий місяць російської повномасштабної агресії проти України. Наші чоловіки та жінки дають відсіч ворогу, захищаючи не лише свої домівки, а й весь вільний демократичний світ. Для більшості з них війна почалася більш як вісім років тому. Багато з них на ротації ще з минулого року. Вони вижили під багатомісячними обстрілами, вийшли переможцями з боїв, втрачають друзів і не шкодують власного життя та здоров’я. Сьогодні ми розповімо, чим живуть та про що мріють наші герої на передовій.

Військовослужбовець Збройних Сил України з позивним «Дяк» воює з 2016 року. Каже, що період АТО та ООС – «курорт» у порівнянні з бойовими діями зараз. Адже російська артилерія працює набагато масовіше, ніж раніше. У той же час військовий вважає, що ворога можна і треба бити:

Дяк

– Він, ворог, я вибачаюся, сциливий дуже. Починаємо штурмувати – вони починають тікати. Піхота там узагалі – дно повне, – характеризує чоловік професійні та бойові якості росіян.

– Це наша земля! Не віддамо їм нічого! – наголошує Дяк.

Зв’язківець Сергій, військовослужбовець Збройних Сил України, до війни працював в Укртелекомі. З 2014 року він воює. Його мати знаходиться в Запорізькій області, практично в зоні бойових дій. Чоловіка чекають донька, син і дружина.

Сергій-зв’язківець

– Якщо ми звідси підемо, ті нелюди прийдуть у наші міста, до наших сімей і будуть робити ще більше лиха, ніж зараз, – каже зв’язківець.

Сергій упевнений: «Війна закінчиться нашою перемогою. По-іншому ніяк!»

Максим з позивним «Борзий» – молодий офіцер, командир роти Збройних Сил України. Львів’янин, йому 24 роки. Ротний каже, що найважчим для нього було не пережити вибухи та виснажливі бої, а належним чином підготувати свій підрозділ до того, з чим доведеться зіткнутися. Зате з початку повномасштабної російської агресії рота виконала усі непрості завдання. Противник добре відчув на собі їхню смертоносну майстерність. На жаль, не обійшлося без поранених, але на щастя – більшість з них уже в строю. Інші невдовзі повернуться у свій бойовий колектив.

Максим “Борзий”

– Що можу сказати про ворога, – оцінює окупантів Максим, – примітивність дій, одні схожі на інших, мінімум комунікації між собою, між підрозділами, вони абсолютно не вивчають місцевість, не розуміють, як правильно поводитися на тих чи інших напрямках, смітять на позиціях, біля бронетехніки. Це не лише свинство, але й демаскуюча ознака. Я б не сказав, що противник має навички в маскуванні чи розуміє правильно тактику дій підрозділів.

Максим упевнений:

– Війна закінчиться грандіозним розгромом російських окупантів шляхом знищення їхньої живої сили і техніки. Якщо ми продовжимо знищувати їхню техніку такими темпами, – рано чи пізно вона закінчиться. А їхня піхота без броні у наступ не піде.

Читайте також:
“Без пульсу в руках, майже мертвий”: як стати бойовим медиком і врятувати безнадійного пораненого

Олександра – бойовий медик. Це її п’ята ротація. Тендітна дівчина не пам’ятає і ніколи не рахувала, скільком бійцям врятувала життя. Але точно знає, що нікого не залишили на полі бою і всіх довезли:

– Я ніколи не рахую евакуацій. Хочеться, щоби кожен, хто потрапляє до мене, був крайнім. Щоби наші хлопці більше не зазнавали поранень.

Олександра, бойовий медик

– Фізично не тяжко, – каже Олександра. – Вже потім розумієш, що було. І десь екстремально, і десь тяжко. А в моменти, коли працюєш, – усе нормально. Найголовніше – встигнути все зробити, і зробити правильно. Якомога швидше вивезти і доставити хлопців. Це найголовніше. А обстріли – то вже таке. Найбільше у цій машині одночасно перебували семеро поранених. Двоє з них важких, лежачих. Але ніхто у нас ще не залишився без місця.

Українським героям дівчина бажає не лінуватися та постійно відточувати свою майстерність і в тактиці, і в наданні медичної допомоги на полі бою:

– Щоб хлопці були якомога обережніші, не розгублювались і завжди були напоготові. Бо ворог підступний. Щоб не прогулювали заняття з тактичної підготовки, щоб не лінувалися правильно використовувати ті засоби, які в них є. Вони все можуть, усе знають, але інколи трошки забувають або лінуються. Зараз ми забезпечені всім. У кожного бійця є індивідуальна аптечка, достатньо добре оснащена, доброї якості.

Олександра упевнена, що ми переможемо в цій війні. А після перемоги хоче «поїхати додому, до своїх кішок».

Одна з них, Арта, була привезена із Маріуполя два роки тому. Нещодавно під час обстрілу тваринка злякалася і втекла з четвертого поверху. Але завдяки друзям її вдалося знайти цілою та неушкодженою.

Вінстон Черчилль говорив про британську військову авіацію під час Битви за Британію: «Ніколи на полях людських конфліктів не залежало так багато для людства від настільки небагатьох».

У ХХІ столітті знову настав час, коли доля людства залежить від небагатьох – простих українських чоловіків та жінок, які змушені були взяти в руки зброю і стати найбоєздатнішою армією світу. Час, коли найдорожче і найдорожчих можна захистити лише прицільним вогнем по російському окупанту. Час героїв.

Читайте також:
“Біблійна” історія про те, як рибгосп врятував тисячі людей під час російської окупації


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".