Магнетичний Фештрига. Пам’яті “Сакури”, головного сержанта розвідроти 93-ї бригади

Анастасія Федченко
журналістка, військкор “Новинарні“

(FB)

Магнетичний. Щось таке в цьому чоловікові, що притягує. Чи його почуття гумору, чи оксамитовий голос, говорив-як-співав, чи косичка на потилиці, а сиві скроні майже під нуль. Чи його котяча хода. Чи його внутрішня сила.

Аналоговий. Чудесний аналоговий Сакура, який вважав, що кожен військовий має насамперед орієнтуватися на свою голову, а не на техніку, бо техніка може зламатися, розрядитися, може не бути інтернету, але якщо карта є в голові, вона вже звідти нікуди не подінеться.

І телефон кнопковий. І нема сторінок у соцмережах.

Олександр Фештрига — доброволець, на фронті з 2014 року, без ока, 17 зубів і шматка ноги. У минулому займався боротьбою, псевдо — від назви спортивного клубу.

З очним протезом, тонким, усього якийсь міліметр. Із білосніжною посмішкою (бо ж імпланти) і покаліченими ногами, він бігав, майже щоранку. Під час бігу мозок розслабляється, і туди приходять несподівані рішення.

А ще казав, що обійшов би Земну кулю, якби його воля. Бо любить ходити. Любив.

Наше перше інтерв’ю для “Новинарні” — у розташуванні 93-ї бригади. У крихітному кабінеті. Сакура сидить на стільці, я теж. Я мерзну і сутулюся. Він — ні. Розповідає про свої п’ять поранень. І про те, чому російськомовний. І що посивів, коли одружився. Говорить-як-співає. І сміється.

Наше друге інтерв’ю — минулого липня неподалік нині окупованої росіянами Волновахи. Хмари ходять низько, наче хочуть зачепитися за дерева. Якщо піде дощ, “буханка” нас не вивезе, думаємо ми з пресофіцеркою і водієм. І боїмося зайвий раз про це говорити.

Я сиджу на лавці, збитій із дощок і колод. Парко. Задушливо. Зрештою я лягаю на тверду дошку і слухаю Сашу лежачи. І мені дуже комфортно ось так, із ним, і дорогою Рибою. Це вона казала: “Такий крутий чувак у нас є, може, буде добре до Дня добровольця”. Ще тоді, вперше.

Вдруге було для книги. Тієї, що так і не вийшла через вторгнення. Не вийшла на папері, електронна є. “Вони перемогли” називається.

У цій книзі – про людей, які, попри травмування, продовжують жити і “навалювати”: на фронті, в тилу, на спортивних аренах. У яких життя і волі до нього більше, ніж у тих, хто має всі руки-ноги-очі. (Суто моє спостереження).

А потім я писала це інтерв’ю. Сиділа на ліжку на своїй Дарниці, ноут на руках, і слухала оксамитовий голос, говорить-як-співає.

А потім переписувала.

Затверджувала ілюстрації. Казала, що змінити.

Коли ти пишеш книгу про людей, то ніби живеш разом із ними. Вони десь там, ви можете навіть не спілкуватися, але вони всі в тебе вдома. Ти з ними п’єш чай, ставиш прання, робиш оладки.

Ми з Сашею бачилися в січні, він підписував дозвіл на публікацію. Уперше зі смартфоном, я аж здивувалась.
Кумедний, як завжди, котяча хода, жарти, магнетизм. Говорить-як-співає.

Я писала вже під час “великої” війни смс, не відповів.

Але Сакура ж не з таких, які гинуть. Він із тих, хто живе, стає старим і розповідає онукам про війну. Із тих, хто в глибокі роки бігає. Чи ходить.

Саша мріяв спитися в старості. Жартував, що заради цього варто дожити.

Одного ранку я відкрила месенджер і побачила: “Тільки нікому не кажи” від Іри.

Це була друга фраза. Перша: “Сакура загинув”.

Олександр Фештрига. Фото: Ірина Рибакова

Це був день, коли я страшенно плакала. Один із нечисленних після 24 лютого.

А потім я окупувала плиту. На пів дня. У мене це стається нечасто.

Варила суп, робила сирники і пекла хліб. Уперше дріжджовий. Заземлялася. Робила те, що зазвичай роблять живі.

І думала, що Сакура точно висміяв би мої сльози. І що було б добре, якби прийшов якось у гості, їв сирники і розповідав про війну.

І що якби на презентацію прийшов. Я хотіла її провести з усіма героями.

Тепер живих героїв із тієї книжки – десять.

Але чудесний аналоговий Сакура переміг. Хоч і розбив мені серце.

Хоча куди вже більше?

Щоразу думаю, що чергового отакого повідомлення від друзів не витримаю.

Але витримую. Бо вони перемогли, і ми всі переможемо.

Дякую, Сашо, що розповів свою історію.

Ти — один із тих, про кого має знати світ.

Сподіваюсь, там, де ти є, маєш час і можливість обійти пішки навколо Земної кулі. Будеш у Києві, якось озвись.

Читайте також:
“Термінатор” Сакура і п’ять його поранень: головний сержант розвідроти 93-ї бригади готовий наступати під час наступної ротації