“Тур давно зрозумів важливість битви за Україну”. Яким був білорус Олексій Скобля, що поліг у бою під Києвом

автор: Анастасія Федченко
фото з родинного архіву “Тура”

13 березня неподалік Києва, між Ірпенем та Бучею, загинув Олексій Скобля – білоруський доброволець на службі Україні. Друг “Тур”, як його називали побратими, прикривав відхід своєї групи. 14 березня йому мало виповнитися 32.

У 2015-го він приєднався до тактичної групи білорусів, яка входила до Добровольчого українського корпусу, і почав воювати за Україну. Згодом легалізувався в ЗСУ, і не абиде, а в Силах спецоперацій. Загинув, як справжній спец. Як герой.

Про Тура згадують сестра, побратим, подруга-волонтерка.

“Мені він нагадував безневинне ведмежа”

Катерина Шабунь – молодша сестра Олексія Скоблі. У них було два з половиною роки різниці. Чи билися в дитинстві? “Звісно…”

“Якщо йому щось подобалось, віддавався цьому цілком. Читав багато історичних книжок, а підлітком пішов у клуб історичної реконструкції. Мені він нагадував безневинне ведмежа”, – посміхається Катя.

Олексій Скобля

Шабунь зі сміхом пригадує випадок із дитинства. Батьки на роботі, вони вдвох із братом – удома. У двері постукали. То був поляк. “Я, хоч молодша, казала: “Двері не відчинимо, поки з мамою не поговоримо”. Мені довелося поховати всі ключі, бо Льоша мало не бився, кричав: “Брати-слов’яни під дверима. Пусти!” У цьому був весь він. Тому, коли Росія напала на Україну, він сприйняв це так, наче на його дім напали”.

На початку березня 2015-го, незадовго до свого 25-го дня народження, він повернувся додому і почав швидко пакувати речі – просто кидав їх у наплічник. Рідним сказав: їде на заробітки.

“Він удома пробув хвилин 15, ну, пів години. Похапав усе, зібрався і поїхав”.

Спершу відповідав на дзвінки, потім із ним зник зв’язок. Мама Олексія багато плакала: відчувала, де він.

Катерина спершу знайшла Олексієвого товариша, який сказав, де він. А тоді й Льоша вийшов на зв’язок. З’ясувалося, що він чи втопив, чи розбив телефон. І тоді він уже підтвердив, що в Україні. Мама плакала і благала його повернутися в Білорусь, батько просив. Проте Олексій не послухав.

Доброволець майже не розповідав рідним про війну на Донбасі, та з уривків розмов його друзів і побратимів Катя знає: брат урятував багато поранених.

Олексій Скобля

Увечері 13 березня 2022 року вона йшла вкладати сина, як зателефонувала Олексієва дружина.

“Я вже тоді зрозуміла, що щось негаразд. Бо вона ніколи просто так не дзвонила, тільки як Льоша був поруч. Узяла слухавку – вона плаче. Я не розумію, що вона каже, але усвідомлюю, що трапилося. Його не стало. Я перепитала. Вона повторила. Я знову перепитала, вона сказала втретє… Я їй: “Іро, я тебе не розумію”. Тут бере слухавку її мама і каже: “Льоша загинув”, – плаче жінка.

Катерина вже кілька років живе в Польщі, батьки – в Білорусі. До них раніше приходили “правоохоронці”, розпитували про Олексія. Тоді мама сказала, що дуже його любить, знає, де він, і не зрікається його.

Про смерть сина вона дізналася з інтернету. “Сказала: навіть якщо знову прийдуть, їй уже нічого не страшно. Після цього вже нічого не страшно”, – схлипує Катерина.

“Шанс загинути в бою потрібно заробити. Таке вдається лише найкращим”

Білорус Ян Мельников повернувся з Пісків – селища біля Донецького летовища.

“Мені кажуть: тут приїхав іще один білорус. Ну, я вийшов подивитися і побачив такого здорованя, – пригадує Мельников. – Ми з ним одразу знайшли спільну мову. Я йому сказав: “Живє Бєларусь!”, а він відповів: “Живє вєчна!”, і я зрозумів – наш”.

Олексій Скобля

У липні Ян з Олексієм стояли на шахті “Бутівка”. Одного дня на заході сонця двоє військовослужбовців ЗС України, які розташовувалися поруч, полізли на ствол копальні чіпляти синьо-жовтий прапор. Їх побачили вороги й почали “насипати” з усіх видів озброєння. І добровольці, й армійці дали відсіч – накрили противника щільним вогнем.

Стрілянина з боку ворога трохи вщухла, почало сутеніти. Потрібно було знімати військових із верхотури – ніхто не розумів, вони цілі чи поранені, живі чи ні.

“Тур був першим, хто зголосився лізти за ними. І перший поліз. Він одразу себе проявив як той, хто першим іде на вогонь, хто не має страху”.

У 2016-му доброволець Скобля “легалізувався” у 8-му полку Сил спеціальних операцій ЗСУ. Пройшов курси парамедицини, став медиком.

Під час одного виходу, звідки “специ” поверталися з полоненим, натрапили на міну. Ще одному побратиму-білорусу відірвало частину стопи. Саме Олексій надав йому першу допомогу.

Олексій Скобля “Тур” (праворуч) допомагає пораненому

Ян каже: невдовзі в Олексія мав закінчуватися контракт.

Але почалася повномасштабна війна. 13 березня група спецпризначенців працювала біля Києва. І потрапила в засідку. Скобля був поранений. Про допомогу не просив.

“У грубій формі наказав хлопцям, щоб вони відступали, а сам залишився прикривати групу.

Тобто він, поранений, урятував усю групу ціною власного життя.

Як він проявляв себе з перших днів героєм, готовим підставити себе під вогонь заради інших, так він і закінчив своє життя.

Я знаю, що він хотів потрапити до Вальгалли. А щоб там опинитися, потрібно зустріти смерть у бою. Щоб загинути в бою, цю честь іще потрібно заробити в Бога. Таке вдається лише найкращим.

Ми не повинні плакати через його смерть, – каже Мельников. – Безумовно, це непоправна втрата. І всі, хто знають Тура, скажуть про нього тільки хороше”.

Читайте також:
“Я хочу рятувати життя!” Спогади про військового медика Миколу Іліна – білоруса, який загинув за Україну

“Він був справжнім спецпризначенцем”

“Тур не тікав від режиму Лукашенка та не був затятим активістом у Білорусі, але він уже тоді дуже чітко усвідомлював, що необхідно допомогти Україні боротись з “русскім міром”. І що якщо Україна буде вільною, слідом звільниться й Білорусь, – говорить київська волонтерка Ольга Гальченко, яка дружила зі Скоблею. – Він добре розумів історичний момент та важливість битви за Україну. Цікавився історією. Часто згадував битву під Оршею, коли спільне військо України та Білорусі (тоді ще в складі Великого князівства Литовського) розгромило московське військо”.

Олексій Скобля в лавах ССО ЗСУ

Після курсів парамедицини та кількох років успішної служби в ССО ЗСУ Олексій мав їхати вчитися у Штати. Але розпочалася пандемія коронавірусу.

“Він був дуже амбітний, завжди прагнув більшого, шукав шляхи покращити свою майстерність та навчатись нового. Він був справжнім спецпризначенцем”, – каже Гальченко.

Олексій подався на українське громадянство. При цьому спілкувався з рідними, які залишились у Білорусі.

Олексій Скобля й волонтерка Ольга Гальченко

“Його мама приїздила в Київ, він їй показував місто. Пам’ятаю, після декількох років добровольчої служби нарешті отримав першу зарплату в ССО і на ці гроші купив мамі в подарунок парфуми”, – розповідає про зворушливий випадок Ольга.

Спершу, пригадує Гальченко, Скобля справив на неї враження нетовариського мовчуна. “А потім ми подружились і багато реготали. Він умів саркастично жартувати”.

Олексій Скобля з активістами біля меморіалу білоруським АТОвцям у Києві

“Він мав море планів на майбутнє. У нього все вийшло б. Тур загинув як справжній спец, як герой. Прикривав відхід своєї групи. Загинув, захищаючи мій рідний Київ. Туре, будь спокійний, ми переможемо цих гадів.
Білорусь, дякую за героя”, – написала волонтерка в соцмережі.

Читайте також:
У річницю битви під Оршею в Києві відкрили оновлений пам’ятник білорусам, що загинули в боротьбі за Україну


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.