автор: Стас Козлюк
з Луганської області
фото і відео автора
Денні й нічні обстріли з гранатометів і кулеметів, вогонь у відповідь і нічні чергування. А ще – кутя, узвар і Святвечір у бліндажі, де теж “Христос народився!”
“Новинарня” зустріла Різдво з бійцями 24-ї львівської механізованої бригади й подивилася, як вони святкують на лінії фронту в Луганській області.
У серію вибухів вклинюється автоматна черга. За нею ще одна. І ще.
Ми з військовими з 24 омбр імені Короля Данила сидимо на спостережному пункті неподалік Золотого. Серед какофонії вибухів вухо вперто намагається розпізнати свист. Це означатиме, що зброю розвернули в наш бік і є пара секунд, аби сховатися від уламків снарядів.
– Хм, ти диви, сепари звуки маскують. Чуєш розриви від АГС (автоматичний гранатомет станковий – Авт.)? А виходи від нього? Отож. Вони з кулеметів стріляють, щоб приховати звук виходу гранати. Тому ми чуємо тільки прильоти. Але це поки не в наш бік – по сусідніх позиціях насипають, – пояснює боєць “королівської” бригади на ім’я Микола.
Він разом із колегою слухає бій, обпершись на дерев’яну стінку укріплення.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
За кілька хвилин розриви снарядів затихають, військові підходять ближче до своїх окопів.
– Бойовики нас не бачать, як і ми їх – дерева заважають. Іноді буває, що вони підповзають ближче, щоб звідти постріляти. Або ж намагаються закидати наші позиції гранатами чи мінами. Оце пару тижнів тому над головами снаряди від РПГ (ручний протитанковий гранатомет – Авт.) проносилися, але розривалися за кількасот метрів від нас. Хіба що уламки долітали, – описує ситуацію Микола.
Його перериває дзвінкий вибух, немов тріснув метал. “О, сепари в щось влучили, зараз їм прилетить”, – говорить військовий.
За кілька секунд справді чути серію нових вибухів. Але тепер звук змінюється – віддаляється від позицій. Чути два вибухи – вихід і приліт снарядів. Бійці посміхаються.
Микола. На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Наші відповідь дають. Добре насипають. Запустили по сепарах повну “улітку” (магазин для АГС на 29 пострілів). Можу побитися об заклад, що вони зараз ще одну зарядять. Ну, бо ці сепари замахали, – пояснює боєць.
За кілька хвилин чути ще одну серію гучних розривів. Слідом за ними – кулеметні черги. Здається, що вони з усіх боків: праворуч, ліворуч, прямо перед тобою.
В якийсь момент стрілянина з боку проросійських бойовиків замовкає. За кількадесят секунд затихає зброя й на українських позиціях.
“Все, харо-о-ош! Досить!” – чути, як кричать наші десь із-за дерев.
АГС. На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Ну, а тепер два варіанти: сепари або образяться і просто завалять нас мінами, або сидітимуть дуже тихо. Будемо чекати, – тихо говорить Микола.
– Хотіли подивитися на наше життя? Отаке воно: на позиції слухаємо, як снаряди розриваються, а за кількасот метрів все цілком цивільно – баня, кухня, Святвечір, кутя, – говорить його колега по підрохділу. Свого імені не називає. Натомість попереджає: якщо захочемо ще раз зайти до них на позиції, варто попросити командира попередити підлеглих, щоб вони раптово не відкрили по нас вогонь. Ну, бо тут можуть ходити різні диверсанти бойовиків.
Ранок військових починається з кави. Точніше, з кави і з лопат.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Ми сидимо біля кухні “королівських” піхотинців. Через раптову відлигу сніг і крига перетворилися на болото, яке почало затікати в бліндаж. Тож треба викопати дренажну яму, куди стікала б тала вода.
Поки двоє бійців довбають розм’яклу землю, інші пішли наводити лад в окопах. У деяких місцях траншей утворилися глибокі калюжі, по яких неможливо ходити навіть у гумових чоботях – ноги глибоко грузнуть у ґрунті й вода переливається через халяви. Тож військові вирішили накидати в окопах додаткових дошок.
– Діду, оце ви майстер, – сміючись, звертаються молодші до військового, який старанно риє яму.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
На вигляд йому за 50 років, високий, міцний. Працює, немов машина: ударив у землю – викинув на бік, знову удар…
Колеги жартують: це досвід. Бо ж у мирному житті Дід працював грабарем на кладовищі.
– Працював на кладовищі, поки його не закрили. Діду, скільки людей ви зарили? – сміючись, питає військовий Олександр.
– Щось більше 6 тисяч. А потім місце на кладовищі закінчилося і його закрили. Але то нічо, в містечку ще десь тисяч 10 людей лишилося. Мені на решту цивільного життя вистачить, – віджартовується Дід.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Спускаємося в бліндаж. Тобто на кухню. Перед входом знімаємо каски й бронежилети, ставимо їх під стіною. Здається, навіть стає легше дихати.
За дверима під дерев’яною стелею гугонить вогнем буржуйка. Біля неї в кутку сидить Михайло – тутешній кухар. Він саме чистить і ріже картоплю.
Навколо розставлені залізні відра, в які крапає вода зі стелі – відлига добралася й сюди. Крім нас, на кухні нікого.
– Ви якщо голодні – то беріть, що бачите. У нас тут самообслуговування. Бо я взагалі не кухар – це так, вирішив хлопцям на Святвечір наготувати, – пояснює Михайло. Він сновигає бліндажем: тут треба поставити у холодильник страви на вечір, тут – помити посуд і винести воду на двір, тут – заправити салати.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Читайте також:
Що і як їдять на передовій: особливості української окопної кухні-2021
– Буде в нас Святвечір сьогодні, аякже. По-перше, буде кутя. З маком, з медом, з горіхами! По-друге, будуть вареники. По-третє, зробимо рибу. Ще буде вінегрет. Овочі різні, там, перець, помідори. Загалом на 12 страв назбираємо. Дуже хочеться, щоб хлопці згадали про свій дім. Про те, як у них в сім’ях зустрічають Різдво. Як мама чи бабуся готували кутю. Щоб і тут було по-сімейному. Аби відволіктися, – захоплено говорить Михайло.
Він закінчує засолювати рибу. Потім дістає великий пластиковий контейнер із вареною пшеницею, вивертає в неї кілька великих ложок тертого маку, додає горіхи, доливає меду.
– Все, тепер хай до вечора настоюється. Приходьте десь на п’яту годину, у нас тут святкова вечеря, – запрошує куховар.
Знову вдягаємо бронежилети й каски, виходимо на “екскурсію” з Олександром – він викликався проводити нас по позиціях.
Попереджає: ввечері тут краще ходити обережно – бо працюють снайпери, а позиції, навіть за деревами, видно у тепловізор.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Я б не сказав, що є якась система в діях бойовиків, ні. Немає такого, щоб вони починали війну рівно о 16:00. Чи рівно опівночі. Стрілянина може початися і зранку, і по обіді, і вночі. Може кілька днів стояти тиша, а потім на кілька днів почнеться стрілянина, – пояснює Олександр.
Проходимо траншеями повз лазню, в якій миються й перуть речі військові. То тут, то там між деревами видно білий маскувальний одяг. Сушиться.
Ми ж спускаємося нижче в окопи. Дошки під ногами часом просідають у м’який ґрунт, під ногами хлюпає вода.
– Але можна сказати, що нам повезло. В нас позиції трохи за деревами, тож прямо по нас бойовики стріляти не можуть. А от по наших сусідах, які в полі стоять, постійно прилітає. Там голову в окопі піднімати й удень, і вночі небезпечно. Бо їх добре видно. А по нас можна хіба що навісом стріляти. Іноді снаряди чи кулі залітають, можуть дерева посікти, – пояснює Сашко.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Ми з Олександром заходимо на ще один спостережний пункт. Тут бійці саме поставили кулемет у бійницю. Про всяк випадок. Бо ж вдалині чути вибухи.
– Буває, що сепари до нас підповзають. Десь на 200-250 метрів. І от тоді стріляють прямо по наших позиціях.
Оце в спостережник, на якому ми зараз, пару тижнів тому прилетів ПТУР (протитанкова керована ракета). Колоди розкидало на десятки метрів, тут все перекручене було. Але, на щастя, без жертв. Один хлопець тільки легке поранення дістав – тікав по окопу, і йому уламок в руку прилетів. Ще один боєць встиг в укритті сховатися від вибуху. То ми трохи відбудувалися, укріпилися. І далі тут працюємо.
Ну, бо ж нові позиції копати не можна.
А старі роками не мінялися, всі давно пристріляні, – пояснює Олександр.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Він заводить нас до бліндажа, де ми маємо ночувати – невелике приміщення за кілька метрів під землею, з довгими нарами. В приміщенні жарко від пічки-буржуйки. Десь між військовими рюкзаками на другому ярусі пристроївся на нічліг кіт. Кілька матраців зайняті – бійці сплять перед нічним чергуванням.
Кидаю спальник на вільне місце, знову виходжу на двір. Між дерев, на невеликій галявині, двоє солдатів налаштовують приціл в АГС. За десяток метрів від гранатомета картонна мішень з хрестиками, біля неї – військовий. Ще один дивиться у приціл і підкручує його.
На вході до кухні стоять кілька військових. Розговорюємося.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Яке може бути закінчення в цієї гібридної війни?
– Хорошого рішення, як на мене, тут бути не може, – розмірковує один із бійців. Імені просить не називати. – Ну, бо заморозити конфлікт – не варіант, сидіти в окопах роками сенсу не має. Піти вперед і силою забрати Луганськ і Донецьк – це величезні жертви. Тоді цілком можеш померти. Ти, чи я, чи ще хтось із хлопців, які тут зараз стоять. Віддати ці території, забути про них і займатися внутрішніми проблемами – родичі загиблих цього не зрозуміють. От така паршива у нас ситуація. НАТО? А що НАТО? Максимум – дасть нам зброї. За нас ніхто, крім нас самих, воювати не буде. Це треба розуміти.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Читайте також:
Золоте-4. Війна за розкладом
На кухні тим часом на повну готуються зустрічати Святвечір. Михайло застелив стіл білою скатертиною й виставляє на неї страви – кутю, підсмажені вареники, консервовані помідори, перець, вінегрет… Бійці поволі займають місця на лавах під дитячими малюнками. За кілька хвилин починаємо.
“Королівські” піхотинці на хвилину замовкають. Моляться. Хрестяться. Починають вечеряти. Фоном із портативної колонки звучать колядки.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Христос рождається! Славімо!..
– А що, вареники можна смажити?
– Хто кутю робив?
– Узвар смачний, так.
Попід стінами сушаться невеличкі іконки – військові кажуть, що вони були в передачі від волонтерів, і їх мали роздати бійцям. Але посилка сильно змокла, тож спочатку все доведеться просушити.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Вечеря переривається – вдалині лунають вибухи. Військові напружують слух. За хвилину, коли стає ясно, що по нас стріляти не планують, Святвечір продовжується.
Першими завершують вечеряти солдати, яким заступати на вечірнє чергування. Вони вдягають бронежилети й виходять надвір.
– Треба трохи в бліндажі полежати, щоб сало зав’язалося перед роботою, – жартує наш знайомий гробар.
– Та ти б, Діду, хоч колядку якусь розказав, – дорікають йому.
– Я лише дитячі знаю, – ніяковіє чоловік.
– Ну, то давай дитячу! – радісно кричать побратими. Просять не знімати на відео.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Дід кілька секунд переминається з ноги на ногу біля входу, а потім видає скоромовкою:
– Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така –
Дайте дядьку п’ятака!
А п’ятак не такий –
Дайте руб золотий.
А в рублі дві дірочки –
Дайте ще й горілочки!
– Нічо так у тебе дитячі колядки, – сміються бійці.
По-одному, по-двоє виходимо з кухні-їдальні. Хто на позиції чергувати, хто до себе в бліндаж, відпочивати. Кілька військових ідуть митися до лазні.
На святковому столі лишається їжа – для тих, хто за годину-дві прийде з чергування.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Зрештою в кухні лишаються тільки коти – гратися й ганяти мишей.
Ми ж ідемо на позиції, де зранку слухали обстріли. Тут уже сидять на варті наш знайомий куховар Михайло і його колега Андрій. Вони саме відзвітували командиру про обстановку на місцевості.
– То ви до нас? Присідайте. От, тут є стільчик. Якщо холодно – є подушка, підкласти, – метушаться військові.
Кажуть, сьогодні відносно тихо, крім кількох вибухів, нічого й не чути.
– Думаю, нічого сьогодні не буде. Сепари ж православні, точно святкують Різдво. Може, навіть напилися на честь свята. Так що до нас хіба якийсь п’яний казачок може прийти, візьмем його в полон, – жартують бійці.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Поки сидимо на позиції – холоднішає. Небо затягує хмарами – ані зірок, ані місяця. Темно, наче в неосвітленому бліндажі. На землю спускається туман.
– Туман це хріново. В тумані вони можуть спробувати до нас підповзти і з гранатомета вистрілити. Вони так зазвичай і роблять. Бо ж у туман тепловізор недалеко бачить. Але сьогодні дуже темно, навряд чи вони наважаться, – пояснює Андрій.
Він на війні ще з 2014 року, брав участь у звільненні Попасної. Питаємо, що за ці роки змінилося?
– Люди. Інші люди пішли в армію. Дехто виключно заради заробітку. Бували бійці, які відмовлялися щось у побуті робити, на кухні чергувати. Казали, що то не їхня робота і що вони взагалі-то прийшли воювати ворогів. А коли починався справжній бій – вони ховалися у бліндаж. І ти їм кажеш: от, іди воюй, вороги ж стріляють, треба відповідь давати. А він знаходить купу причин, щоб відсидітись у бліндажі.
Чому так? Ну, бо в пункті дислокації в рядового солдата зарплата щось із 10 тисяч грн. А в зоні бойових дій – до 32 тисяч. От і йдуть люди на пів року повоювати, щоб заробити грошей. А на 10 тисяч мало хто хоче служити. За ці гроші сильно не розгуляєшся, особливо якщо в тебе сім’я, – говорить Михайло.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Бійці знову доповідають командиру про ситуацію. Михайло заходить в укриття, закурює. Андрій іде оглядати ліс у тепловізор.
– У нас тут взагалі небезпечний напрям. Бо пряма дорога є до Попасної. Чи до Лисичанська. Ходять чутки, що сепари могли танки підігнати до Первомайська. Він же от, у парі кілометрів від нас.
Хоча, думаю, сепари теж бояться. Ну, бо хороша дорога є не лише від них до Попасної, але й від нас до Первомайська. Може, вони на танковий прорив від нас чекають. Отак і сидимо тут, день за днем, в очікуванні.
На позиціях ЗСУ в Луганській області. Січень 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Приблизно за годину рушаю до бліндажа. Всередині натикаюся на вже знайомого Діда. Той уважно дивиться на мене і аж надто серйозно попереджає:
– Тут стріляють. Так що сидів би ти тут у бліндажі й не висовувався. Оце залізь собі на полицю й спи, – на цих словах чоловік виходить на чергування.
– Якщо раптом щось почнеться – навіть не сумнівайся, що почуєш. Так що можеш спокійно поспати поки, – чується десь із нар.
Один із бійців вдягає бронежилет, бере зі стіни автомат, перевіряє магазин. Зупиняється перед дверима.
Помітно, як у нього ледь помітно ворушаться губи в молитві. Чоловік хреститься й виходить на позицію чергувати.
Фотогалерея (гортайте):
Різдвяна ніч минає відносно спокійно – лише кілька вибухів і автоматних черг удалині.
Читайте також:
На краю світу між “ЛНР” і РФ: як живуть і воюють люди у прикордонних селах Болотене та Сизе
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
