Нафтові колізії Казахстану: РФ тримає Вашингтон за Chevron

Михайло Гончар
експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”, головний редактор часопису “Чорноморська безпека”

(FB)

Держсекретар США Ентоні Блінкен дав стислу, концентровану і вичерпну характеристику діям Росії проти України на брифінгу 7 січня:
– саме Росія вторглася в Україну майже вісім років тому;
– саме Росія є військовим окупантом частини України та в Криму;
– саме Росія до сьогодні розпалює війну на сході України;
– …Росія знову посилає війська до кордону України;
– усі ці дії є порушенням суверенітету України та викликом миру та стабільності в Європі.

Звісно, було би краще якби ці точні оцінки прозвучали у 2014 році за часів президентства Обами. За сім з гаком років у США розібрались що до чого відбувається в Україні та навколо України. Чого не скажеш про американські пояснення, що відбулось і відбувається в Казахстані. Звісно, ніхто не може водночас, в режимі онлайн, зрозуміти, що відбувається десь за тридев’ять земель.

Тому Блінкен був дуже обережним у висловлюваннях:
– ми дуже цінуємо відносини, які у нас з Казахстаном;
– ми з серйозним занепокоєнням спостерігаємо за ситуацією;
– ми закликаємо всіх знайти мирне та конструктивне вирішення ситуації.

«Коли йдеться про ОДКБ, у нас виникають питання щодо характеру запиту, чому він виник. Ми прагнемо дізнатися про це більше, – обережно заявив Блінкен і продовжив: Ми, безумовно, закликаємо ці МИРОТВОРЧІ СИЛИ та правоохоронні органи дотримуватися міжнародних стандартів прав людини для підтримки мирного врегулювання».

Те, що ріже слух – це вживання терміну «миротворчі сили» стосовно російських інтервенціоністських сил, надісланих до Казахстану.

«США не мають реальних важелів впливу на Казахстан» – це заголовок однієї із свіжих статей в Politico.

Значною мірою це відповідає дійсності. Бо ті впливи, які США мали на Казахстан були зав’язані так чи інакше на піраміду влади Назарбаєва. І це було давно – в 90-х – на початку 2000-х. Був такий Джеймс Гіффен, бізнесмен, хрещений батько нафтових мегапроєктів в Казахстані за участі американських компаній, багаторічний радник Назарбаєва та «безцінне джерело інформації для уряду США». «Казахгейт» поклав цьому кінець ще в нульових. Хоча різноманітних радників зі США, Великої Британії не бракувало і в подальшому, тим не менше, часи змінились.

Зате Росія має реальний важіль впливу на США через Казахстан. І зараз вона його посилює фактом своєї військової інтервенції під прапором ОДКБ.

Пастка, в яку потрапляє Білий дім з його політикою умиротворення Кремля, називається «Шеврон» в казахстанських проєктах.

«Шеврон» є другою за капіталізацією американською нафтогазовою компанією – 164 млрд. дол. США та восьмою в глобальному рейтингу енергетичних корпорацій. Він є найбільшим зарубіжним інвестором в Казахстані.

З-поміж інших активів «Шеврон» має великі нафтовидобувні проєкти в Венесуелі: 30% у спільному з державною PdVSA підприємстві «PetroPiar» та 39% у «PetroBoscan». Компанія також має 34% спільного підприємства «PetroIndependencia» та 25% «PetroIndependiente» на заході країни. Також «Шеврон» має 60% родовища природного газу Лоран.

Попри санкції США проти Венесуели та заборону американським компаніям працювати в країні, «Шеврон» є винятком. Він за офіційним дозволом адміністрації США зберігає присутність в країні. Це пояснюється бажанням і компанії не допустити потрапляння активів, у випадку виходу «Шеврона» з Венесуели, в руки російських та китайських конкурентів (див. схему).

У свою чергу венесуельська влада не робить різких рухів щодо «Шеврона», в той час як ConocoPhillips та ExxonMobil були змушені піти з країни ще за часів Уго Чавеса.

Водночас «Шеврон» перебуває під постійним пресингом режиму Мадуро, за яким стоїть Росія. Загроза націоналізації активів «Шеврона» на користь національної PdVSA змушує його лобіювати у Вашингтоні, починаючи з 2019 року, кожних пів року продовження дозволу від Міністерства фінансів на роботи в Венесуелі у вигляді винятку із загального санкційного режиму США проти режиму Мадуро. У листопаді 2021-го дозвіл вкотре подовжено до 1 червня 2022 року.

Іншою, помітно більшою вразливістю американської компанії, є її активи в Казахстані та Росії – родовище Тенгіз, спільне підприємство «ТенгізШеврОйл» (ТШО) та нафтопровід Тенгіз–Новоросійськ Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), по якому видобута нафта спрямовується на світовий ринок.

«ТенгізШеврОйл» (ТШО) – спільне американо-казахстанське підприємство, яке розробляє родовище Тенгіз з 1993 року.

Chevron належить 50%, національній нафтогазовій компанії Казахстану «КазМунайГаз» – 20 %, іншій американській компанії ExxonMobil – 25%, СП «ЛукАрко» — 5%. З 2019 року на родовищі видобувається 30 млн. тонн нафти щорічно. З 2023 року очікується додаткове збільшення видобутку.

Трубопровід КТК протяжністю 1511 км забезпечує з 2003 року транспортування видобутої ТШО нафти з Казахстану через територію півдня Росії та її експорт з терміналу Южная Озєрєєвка під Новоросійськом.

Пропускна здатність нафтопроводу – 67 млн. т нафти в рік.

Найбільшими акціонерами КТК є:
– РФ в особі ПАТ «Транснефть» – 24%,
– АТ НК «КазМунайГаз» – 19%,
– Chevron Caspian Pipeline Consortium Company – 15%,
– Mobil Caspian Pipeline Company – 7,5%,
– LUKARCO BV – 12,5%,
– Rosneft-Shell Caspian Ventures Limited – 7,5%,
– «КТК Компані» – 7%.

Нафтопровід КТК також використовується для транспортування нафти з двох інших казахстанських родовищ-гігантів – Карачаганак та Кашаган.

Основним інвестором КТК були американські компанії, передусім «Шеврон», однак операторство над трубопроводом перебрала в 2000-х російська нафтотранспортна монополія «Транснефть».

Практично, Росія через «Транснефть» контролює нафтовий потік американських компаній з казахстанських родовищ,

і передусім, з основного азійського активу «Шеврону» – родовища «Тенгіз», яке забезпечує 18% щорічного корпоративного нафтовидобутку. Його частка зростає ще більше у зв’язку з розробкою іншого родовища – Карачаганак, де «Шеврон» має дольову участь в консорціумі з його розробки – 18%.

Інша компанія – «ЕкссонМобіл», яка є №1 у нафтогазовому секторі США, має частки як в Тенгізькому, так і в Кашаганському мегапроєктах.

У зв’язку з нарощуванням обсягів нафтовидобутку з 2019 року КТК запустив програму усунення вузьких місць (ПУВМ), яка фактично є новим проєктом збільшення потужності трубопроводу Тенгіз–Новоросійськ з нинішнього рівня в 67 млн. тонн до 80 млн. тонн на рік. Левову частку інвестицій в ПУВМ забезпечує «Шеврон», який не пізніше 2023 року отримає додаткових 12 млн. тонн нафти на обох родовищах – Тенгізькому та Карачаганацькому.

У 2020 році «Шеврон» продав свою частку в азербайджанському проєкті Азері-Чираг-Гюнешлі та нафтопроводі Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД).

Фактично цим кроком була ліквідована альтернатива КТК – використання БТД для експорту додаткових обсягів нафти по незалежному від Росії маршруту. Він уже використовувався ТШО в минулому, хоча, за твердженнями «Шеврону», комерційно був менш вигідним, аніж КТК. Цим «Шеврон» збільшив свою залежність від Росії і російської нафтотранспортної монополії «Транснефть».

Росія відразу ж скористалася збільшенням вразливості «Шеврону», створивши проєкцію загрози обмеження з боку оператора ПАТ «Транснефть» доступу ТШО до трубопроводу КТК.

Позитивним «стимулом» для «Шеврона» стала перша за історію КТК виплата дивідендів у І кварталі 2021 року.

Ентоні Блінкен насвоєму вчорашньому брифінгу цілком влучно зауважив: «…Один з уроків новітньої історії полягає в тому, що коли росіяни опинилися у вашому домі, іноді дуже важко змусити їх піти».

Це так, але це не вся правда.

Припускаю, що після зміцнення влади Токаєва російськими багнетами Москва піде далі.

З одного боку, керівництво «Шеврону» завжди було на боці Росії, і особливо після її окупації Криму, та надавало безцінні послуги по просуванню її бачень та лобіюванню інтересів в американських коридорах влади.

Одним із прикладів системної роботи компанії є «Діалог Форт Росс», де «Шеврон» разом з російськими «Совкомфлотом» та «Транснефтью» «…многолетние спонсоры проекта «Диалог Форт Росс». С 2012 года три компании поддерживает инициативы по сохранению и популяризации русского культурно-исторического памятника в Калифорнии, а также способствуют расширению диалога между Россией и США».

В минулорічному ювілейному, 10-му, форумі 2 листопада взяли участь посол РФ в США А. Антонов, заступник міністра закордонних справ РФ С. Рябков, президент “Шеврон Нефтегаз Инк.” Е. Макгран, відомий своїми проросійськими поглядами політолог з Інституту Кеннана М. Рожанський.

Послання з Кремля у Вашингтон звучало так: «Мы настоятельно призываем американскую администрацию передумать и вступить с нами в серьезный диалог, чтобы обнулить существующие ограничения и начать строить вверх с самого основания, а не опускаться вниз».

Показово, що у 2017 році саме найбільші американські корпорації ExxonMobil і Chevron, які працюють в Казахстані, виступили проти законопроєкту про посилення санкцій щодо Росії через ризик зупинення їхніх нафтогазових проектів за участю російських компаній. А в Казахстані якраз в рамках мегапроєктів західних компаній працюють і російські. Хоча обидві компанії дотримуються санкційного режиму, однак усіляко протистоять спробам його посилити, виходячи з їхніх корпоративних інтересів.

Інший сценарій, який може реалізувати Росія – це вичавлення «Шеврону» та «ЕкксонМобіл» з Казахстану. Точніше, скупити задешево частки «Шеврону» в ТШО та Карачаганаку, «ЕкссонМобіл» – в ТШО та Кашагані.

Створити руками нової маріонеткової влади Токаєва проблеми для американців доволі просто. В часи Назарбаєва це не раз робилося через питання екології.

До того ж, за інформацією з казахстанських джерел, охоронні фірми, які надають послуги ТШО в Казахстані, насичені спецами з російських приватних військових компаній. Так що не можна виключати виникнення якоїсь рукотворної техногенної аварії з пред’явленням колосальних штрафних санкцій «винуватцям», після чого вони самі відмовляться від своїх активів і тихо передадуть їх в якості компенсації заподіяних «збитків».

В цьому контексті є показовим те, що з боку ТШО була заборона казахстанському інвестору-партнеру звертатись до міжнародного арбітражу з позовом щодо втрачених інвестицій в Феодосійський термінал, де зійснювався проект для перевалки вакуумного газойлю з Тенгізького родовища, після окупації Криму Росією.

Імовірно, фактор вразливості «Шеврону» відіграв певну роль і в зміні підходу адміністрації США до «Північного потоку-2» в обмін на збереження лояльного ставлення Росії до діяльності «Шеврону» в Венесуелі та Казахстані.

Показово, що минулого року лобіюванням інтересів «Шеврону» у вашингтонських коридорах влади займалась та ж сама GR-компанія, що і «Північного потоку-2» – BGR Government Affairs. Звісно, вона була не єдина, з числа лобістів проєкту, але приклад доволі показовий, в контексті того, як Москва може тримати Вашингтон за «Шеврон».

Російські спецслужби можуть оприлюднити чимало компромату про зловживання американців у Казахстані, корумпування ними влади за часів Назарбаєва з тим, щоб спровокувати відповідні турбулентності і розслідування на берегах Потомаку. Згадана вище «справа Гіффена» – це лише верхівка айсберга.

Насамкінець. Російська військова присутність зовсім не випадкова, як може здаватися на перший погляд, з’явилась в Азербайджані у 2020 році, а зараз і в Казахстані. Обидві країни є конкурентами російській нафті на світовому ринку, меншою мірою газу. Тому конкурентів або беруть під контроль і ділять їхні доходи «по-братськи», в якості плати за послуги «захисту», або знищують.

На черзі Туркменістан?

А Вашингтону доведеться робити складний вибір:

• або закрити очі на все, що Росія коїть у Казахстані, в сподіванні, що це збереже тим самим активи американських корпорацій у цій країні,
• або реагувати на антидемократичні дії нового режиму Токаєва та його кремлівського патрона з ризиком втрати цих активів.

Читайте також:
Фірма Тіллерсона просить уряд США зробити виняток у санкціях проти РФ