Розвідник 3-го полку ССО, який на війні втратив ноги, вирушив на Говерлу

Військовослужбовець 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго ССО Вадим Довгорук, який на війні втратив ноги, вирушив на Говерлу – найвищу гору українських Карпат.

Як повідомляє пресслужба Командування Сил спеціальних операцій, військовий був важко поранений у лютому 2015 року під Дебальцевим.

Вадим втратив руку під час обстрілу БТРу, на якому рухалася його група. Йому було 24 роки. Тоді воїни-спецпризначенці їхали на чолі колони з пораненими, коли раптом потрапили у засідку російських окупантів.

“Тяжко поранений Вадим Довгорук провів чотири дні на морозі, намагаючись дістатися до своїх. Далі були полон, ампутація обморожених ніг і повернення додому. Попри пережите, воїн залишився у лавах ССО України, продовжив службу у 3 полку, одружився і став татусем”, – інформує пресцентр ССО.

Нещодавно військовий відправився на Говерлу з метою дістатися найвищої точки України.
Разом із командою побратимів він піднявся до перемички на висоті 1520 метрів і звідти вирушив пішки до вершини.
Коли до верхів’я лишалося 100 метрів по вертикалі, Вадим із командою вирішили завершити сходження аби встигнути повернутися назад до заходу сонця.

Фото пресслужби Командування ССО

Читайте також:
“Наша земля дуже гарна з висоти. Варта того, щоб іти воювати і втратити ноги”

“Вадим дуже втомився. Ще б пак – пройти більше 10 кілометрів і набрати висоти 400 метрів! Так він ще ніколи не ходив! Тримався молодцем і був дуже розчарований, що доводиться повертатися, коли до вершини – палицею докинути. Але, вчинив мужньо, як справжній альпініст мудро прийняв і втримав удар”, – розповів наставник і провідник Вадима в сходженні на гору Володимир Кінцицький.

Втім, Вадим Довгорук вирішилв, що наступного року до вершини Говерли таки дістануться.

Фото пресслужби Командування ССО

Історія Довгорука від пресслужби 3-го полку:

У 2010 році кіровоградець Вадим Довгорук підписав контракт з оборонним відомством та розпочав службу в 3-му окремому полку спеціального призначення на посаді розвідника.
16 січня в перший день домовленостей щодо двостороннього припинення вогню, Вадим супроводжував автомобілі з пораненими до Артемівська. Колона складалася з 4 машин: попереду бронетранспортер спецпризначенців, за ними 2 вантажних автомобілі КАМАЗ і замикала колону БМП. На околиці залізничного вузла українські військовослужбовці натрапили на ворожий блокпост. Водій-механік БТР намагався прорватися через нього, однак після кількох влучань з ручного гранатомета бронемашина зупинилася. У цей момент інші машини з пораненими встигли швидко розвернутися та покинути район обстрілу.
— Один із кумулятивних пострілів пробив броню нашого БТРа, — пригадує Вадим Довгорук. — Старший сержант Віталій Федитник загинув одразу, а мені по лікоть відірвало ліву руку.
Потім бойовики оточили бронемашину розвідників. Уцілілих українських бійців, у яких закінчилися набої, взяли у полон. Вадима та офіцера-командира, які отримали важкі поранення, бойовики залишили в підбитому бронетранспортері, адже подумали, що вони вже мертві.
— Пам’ятаю, як з рукава куртки випала моя рука, — розповідає Вадим. — Командир був у ще важчому стані. За півгодини разом із ним ми вибралися з машини та намагалися укритися подалі, аби бойовики нас не помітили. Капітан Бутусов зміг відповзти від БТРа метрів на 200. Після цього він перестав подавати ознаки життя. Так я залишився один, – розповідає Вадим.
Та попри важке становище Вадим Довгорук не здався. З останніх сил він проповз ще близько 150 метрів та сховався біля бетонної огорожі, що тягнулася вздовж залізничних колій.

Чотири доби відважний боєць пролежав у снігу. Можливо, саме мороз і не дав хлопцю загинути від втрати крові. Замість води він вживав сніг. Час від часу засинав, а просинався від пострілів та голосів російських найманців, які проходили повз та не звертали на нього уваги. Навіщо він їм, український «двохсотий»…
— Я намагався затягти рану джгутом та дуже сподівався, що мене знайдуть свої, а не чужі. Проте скрізь був лише ворог, — згадує Вадим.
Тим часом у секторі «С» тривали бої і поступово біля околиць Дебальцевого ставало все більше терористів. Вранці 19 лютого в районі, де сховався розвідник, з’явився ворожий патруль, і найманці вирішили перевірити тіло бійця, аж раптом воно виявилося теплим. Ледь живого Вадима з четвертим ступенем обмороження обох ніг доставили до Луганської обласної лікарні, яка була переповнена пораненими.
— Мене врятувала одна місцева медсестричка, яка потайки дала свій мобільний телефон. Я одразу ж подзвонив батькам і повідомив, що живий, знаходжуся в Луганській обласній лікарні, — говорить боєць. На щастя, в той час українські представники активно домовлялися із проросійськими найманцями про обмін полоненими, тож, вирішивши, що старший сержант Довгорук довго не проживе, терористи передали його в обмін на полонених злочинців. Згодом у столичному опіковому центрі Вадиму ампутували обидві обморожені кінцівки.
Важкий удар долі й позбавлення можливості повноцінно рухатися хлопець переніс стійко. Його оптимістичний настрій та любов до життя й тепер долають усі труднощі та не дають зупинятися на досягнутому. Нині Вадим Довгорук проходить реабілітацію в Харківському інституті протезування, де влітку йому встановили німецькі протези ніг. Незабаром він отримає якісний протез руки.

Читайте також:
Гірська підготовка в ССО: “морські котики” показали, як сходили на Говерлу