“Стріляв по ворогу впритул”. Що каже командир про бійця 24 обмр Сергія Білоуса, якому присвоїли звання Героя України посмертно

 

автор: Анастасія Федченко
фото авторки, ОП та з відкритих джерел

“За особисту мужність і героїзм” – із таким формулюванням присвоєно звання Героя України солдатові Сергію Білоусу. Орден “Золота Зірка” президент Володимир Зеленський вручив його рідним на Майдані перед парадом на честь 30-річчя Незалежності України.

Саме в цей день, 24 серпня, Сергієві могло б виповнитися 47. Але найвищу нагороду він отримав посмертно: за чотири дні до свого 40-річчя, 20 серпня 2014 року, солдат Білоус поліг у бою на Луганщині. Поліг, як справжній герой.

Про той затятий бій з російськими загарбниками та про Сергія Білоуса “Новинарні” розповів командир 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила полковник Сергій Поступальський, який у серпні 2014-го обіймав посаду заступника командира батальйону.

“Це мав бути перший серйозний котел. Але у них не вийшло”

Командир 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Сергій Поступальський. Фото: Новинарня

Літо 2014 року. Луганський аеропорт контролюють бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Підступи до летовища – інші підрозділи. 24-та бригада стояла тоді біля Георгіївки – селища неподалік окупованого Луганська.

– Російські війська хотіли обрізати всі підходи до аеропорту, унеможливити підвезення боєприпасів, навіть їжі та води, оточити наші підрозділи, – розповідає командир “24-ки” Сергій Поступальський, який тоді був заступником командира батальйону. – Думаю, це мав бути перший серйозний котел. Але в них не вийшло.

У ніч на 20 серпня російські окупанти почали артилерійську підготовку, а зранку – наступ. На підступах до Георгіївки стояв 3-й механізований батальйон. Із кадрових вояків у підрозділі були тільки офіцери управління та командири рот. Решта особового складу – мобілізовані.

– Я згадую тих мобілізованих… І хочу сказати, що в них була дуже велика мотивація. Що добровольці, що мобілізовані були великими патріотами.

Хоча противник, мабуть, вважав Георгіївку найслабшим місцем, куди можна легко зайти.

Вони знали, що там батальйон мобілізованих.
Але не могли собі уявити, що люди
не втікатимуть, а приймуть бій.

Як потім показав цей бій, мобілізовані дуже добре розуміли, чому там стоять і навіщо призвані, – говорить офіцер.

Читайте також:
“Це неправда, що військо не змінюється”.
Як колишній “правосек” Баскаков командує ротою у 24-й бригаді ЗСУ

“Він перший зрозумів, що потрібно робити з танками”

Сергій Білоус

Проти української піхоти виїхали ворожі танки. Причому стояли не десь віддалік, а їхали на бійців і поміж них. Тоді Сергій Білоус узяв протитанкові гранатомети РПГ-18.

Колишній десантник, який служив у Хирівській військовій частині на Львівщині аж до її розформування, а відтак перейшов працювати на залізницю, Білоус із початком російської агресії сам пішов у військкомат і попросився в армію.

– Він перший зрозумів, що потрібно робити з танками. Узяв декілька “Мух”, обвішався ними і стріляв по танках, які вривалися на позицію…

Сергій усвідомлював небезпеку. На жаль, загинув. Але його вчинок, те, що він залишався на позиціях, прийняв бій, став прикладом для інших хлопців. А командир роти, який тоді був, викликав вогонь на себе. Щільний точний вогонь артилерії спонукав противника відступати, – розповідає про героїзм підлеглих полковник Поступальський.

Пригадує: напередодні якраз говорив із Білоусом про службу, родину, стан здоров’я, проблеми, думки.

– Іще ввечері ти говорив з людиною, а в обід наступного дня її вже не стало, – зітхає.

Могила Героя України Сергія Білоуса в селі Скелівка Старосамбірського району Львівської області

Сергій Білоус загнув від пострілу ворожого кулемета. Не доживши всього чотирьох днів до свого сорокаріччя, яке мав відзначати на День Незалежності, 24 серпня.

У березні 2015 він був посмертно нагороджений Орденом “За мужність” III ступеня. За сім років після загибелі – званням Героя України.

– Для мене як для командира бригади це дуже важливо. На жаль, він нагороджений посмертно… Було б краще, якби нагороди отримували живі, – зітхає Поступальський. – Адже головний виконавець на війні, який зрештою й виконує всі задуми командирів, усі плани – це солдат.

А цей солдат не просто виконував. Він виконував героїчно. Стріляв по ворогу, який був упритул. Це залізний характер треба мати.

Тому це нагородження – заслужене. Добре, що нагороди все ж знаходять героїв. Справедливість є. Я б усім, хто тоді загинув, дав Героя України. Бо вони полягли не просто від “шальної” кулі, а в бою.

Президент Володимир Зеленський вручає орден “Золота зірка” і почесну грамоту про надання Сергію Білоусу звання Героя України його вдові Лесі та молодшому синові Сергію. Київ, 24 серпня 2021 року

Тоді загинув і оператор-навідник БМП Микола Штинда. Старшому сержанту було 35 років. У березні 2015-го він також був посмертно нагороджений Орденом “За мужність” III ступеня.

– Микола стріляв. І вже коли поранений був, вів вогонь. Його машину повністю зрешетили, на ній живого місця не було. Коли його діставали, я не знаю, яким чином він іще деякий час жив. Якби вижив – то було б диво, – розповідає полковник.

Читайте також:
Нові Герої України та кавалери державних нагород – від “кіборга” й залізного танкіста до співаків Кікабідзе й Монатіка

“То була псковська дивізія”

БМД Псковської дивізії РФ, захоплена українськими військовими під час боїв на Луганщині в серпні 2014 року. Фото: ФБ Роман Бочкала

У тому бою українські військові здобули кілька трофеїв, а також докази російської агресії. У полі соняшників залишилася стояти ворожа БМД – бойова машина десанту, яка в розпалі стрільби заглухла.

– Машина була повністю екіпірована: боєприпаси, речі тих, хто там був. Коли вони тікали, телефони позалишали. Карту командир роти лишив, книгу вечірньої перевірки. Весь комплект документів підрозділу, – розповідає командир “королівської” бригади. – Погони також там познаходили, документи з військовими званнями, там було написано назву військової частини. То була псковська дивізія. Ці документи я бачив на власні очі.

Ще одну БМД екіпаж просто покинув від страху. Машина була підбита, але цілком робоча, технічно справна. Певний підрозділ її забрав і потім використовував.

Ще в тому бою був підбитий танк, але він там так і лишився – знищений, користі від нього нам би не було.

Поступальський зізнається: хотів би повернутися до Георгіївки. Адже там і в нього був по суті перший серйозний бій. Командир роти на псевдо “Сармат” дістав поранення, і Сергій стояв як старший на стратегічній висоті. Її називали на честь комроти – висота “Сармат”.

– Я був там уже до кінця, коли десантники пішли, і коли ми першого вересня почали відходити. Відходив я з тієї висоти останній.

Хотілося б не тільки до Георгіївки зайти, а й далі, на кордон, – каже офіцер.

Читайте також:
“Із ЛАП смерті”. Бойовий генерал Андрій Ковальчук – про невідомі сторінки оборони Луганського аеропорту

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.