26 героїв, які не просили пощади: на Хмельниччині відкрили меморіал на могилі вояків УНР

 

У селі Великі Зозулинці Красилівського району Хмельницької області відкрили меморіал на братській могилі 26 вояків Армії УНР. Воїни 6-ї Запасової стрілецької бригади полгли тут 7 липня 1920 року в бою з більшовиками.

Як передає “Новинарня“, в урочистому заході, що відбувся в неділю, 22 серпня, взяли участь представники Українського інституту національної пам’яті, військові 8-го полку спеціального призначення ССО ЗСУ, священники ПЦУ, ветерани АТО/ООС, представники громадськості.

Ініціював та організував спорудження монумента благодійний фонд “Героїка” на чолі з Павлом Подобєдом.

“Через 100 років пам’ять про цих хлопців відновлена й житиме у камені масштабного меморіалу, достойному Києва. Завдяки більш як трьом сотням жертводавців та якісній роботі «Героїки» громада має українське місце пам’яті героїв Української революції 1917-1921 років”, – написав у фейсбуці представник УІНП, ветеран АТО Роман Кулик.

До збору коштів на меморіал долучалася й “Новинарня“.

Фото: Олег Слабоспицький

Як і чому 6-та Запасова бригада Армії УНР понесла страшні втрати в боях за село, розповідає стаття фонду «Героїка», що опікується спорудженням пам’ятника (републікація).

“Цілі години тривала боротьба, в якій ніхто не давав і не просив пощади”

Сто один рік тому, у квітні 1920-го, Армія УНР з боями рейдувала по окупованих Червоною армією територіях. У цей же час Військо Польське і дві новосформованих українські дивізії потужним ударом із заходу на схід розбили радянську 12-ту армію і відкинули її за Дніпро. 

Сьомого травня поляки та українці звільнили звільнено Київ, 9 травня провели парад на Хрещатику.

Шостого травня Армія УНР у районі села Писарівка, що на Вінниччині, завершила Перший Зимовий похід, який тривав п’ять місяців. Після нетривалого відпочинку і поповнення на території Подільської губернії Армія УНР зайняла крайню позицію на південній ділянці спільного з поляками протибільшовицького фронту. 

На початку червня росіяни перекинули в Україну з Північного Кавказу 1-шу кінну армію Семена Будьонного. Як результат, 5 червня польські війська почали відступ на своїй ділянці фронту. Армія УНР тримала свій відтинок до 12 червня, але також була змушена відступати. 

На початку липня 1920-го в районі міста Бар червона 8-ма кавалерійська дивізія прорвала фронт і зайшла в тил польським та українським військам. Більшовицька кіннота рушила на Проскурів, де перебував штаб 6-ї польської армії та вищі керівні органи УНР, зокрема головний отаман Симон Петлюра та Генеральний штаб. Розпочалася евакуація з Проскурова до Волочиська.

Шостого липня на станції Чорний Острів відбувся бій між червоними та співробітниками Генерального штабу УНР, у якому смертельні поранення одержав полковник Євген Мєшковський.

Гнат Порохівський, полковник, начальник 6-ї Запасової бригади Армії УНР

У цей час 6-та Запасова бригада Армії УНР здійснювала марш зі Старокостянтинова на Ожигівці. Вдосвіта 7 липня від села Сорокодуби до села Великі Зозулинці в похідному порядку рухалися: передові застави, 16-й Запасовий стрілецький курінь, 17-й Запасовий стрілецький курінь, обоз, комендантська частина, нестройова частина, 18-й Запасовий стрілецький курінь, гарматний обоз. Кіннота малими групами здійснювала розвідку.

Передові застави, які були виділені з підстаршинської школи, зав’язали перестрілку з ворогом, виявленим на захід від Великих Зозулинців. Розвідці не вдалось встановити чисельність червоних.

Першим до бою розгорнувся 17-й курінь зі штабом бригади на чолі із полковником Гнатом Порохівським, який повів рішучий наступ на ворога, з метою вибити його із Шмирок (село на захід від Великих Зозулинців). Невдовзі Порохівський залучив до бою одну сотню 16-го куреня, щоб забезпечити загрожене праве крило 17-го куреня. Обозу віддали наказ залишатися у Великих Зозулинцях, а підполковникові Антону Радченку, який був при ар’єргарді і здійснював командування над 18-м Запасовим стрілецьким куренем, доручили обсадити Сорокодуби (на схід від Великих Зозулинців) і облаштувати позицію за муром сільської церкви.

Раптово росіяни відкрили вогонь по обозу, що перебував у Зозулинцях, по частинах, що перебували поза обозом, і по самому селу. Зчинилася велика паніка. Фактично довге, в два ряди хат село, розполовинило 6-ту Запасову бригаду. Командир бригади, повернувшись до Великих Зозулинців, зрозумів, що обоз не врятувати, адже більшість мобілізованих підводчиків посідали на коней і повтікали.

На околиці села стояв резерв 17-го куреня, до якого приєднався штаб бригади, і на чолі із полковником Гнатом Порохівським став пробиватися через кінні лави ворога. Гарматний вогонь червоноармійців не дозволяв українцям скупчитись для відбиття ворожих атак. 

Порохівський згадує: «На рівному полі, трошки похилому на південь, цілі години тривала боротьба, в якій ніхто не давав і не просив пощади. На початку бою під натиском ворожої кінноти створилося три ґрупи: 17-й курінь – одну стислу ґрупу, до якої він перейшов, щоби відбивати кінні атаки; сотня 16-го куреня, яка прикривала спочатку праве крило 17-го куреня – другу значно меншу ґрупу; три сотні 17-го куреня, при яких перебував штаб бригади та я – третю».

Поле бою добре прострілювалось більшовицькими гарматами, в результаті чого три групи, про які згадує Порохівський, поділилися на менші підрозділи, щоб мінімізувати втрати від ворожої артилерії. 

«Люде падали, вмирали, кидалися на ворога, лягали, вставали, перебігали від прикриття до прикриття, розбігалися, збігалися, кричали або падали мовчки»,

– описував бій командир бригади.

Полеглі поіменно

У боях з російськими більшовиками в районі Великих Зозулинців 7 липня 1920 року полягли та були страчені після бою десятки козаків та старшин.

Фонду «Героїка», завдяки наданим відомостям від Ярослава Тинченка та Андрія Руккаса, вдалось встановити наступні імена:

  1. Безкровний – поручник штабу 6-ї Запасової бригади
  2. Бризгун Михайло Іванович, 1894 р.н., Волинська губ., Кременецький пов., с. Білокриниця – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  3. Бубрицький Олександр, Полтавська губ. – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  4. Говорун, Полтавська губ. – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  5. Горобець – поручник, молодший ад’ютант штабу 6-ї Запасової бригади
  6. Каплуновський Василь, Полтавська губ., Костянтиноградський пов., с. Карлівка – хорунжий, командир сотні 6-ї Запасової бригади
  7. Леонів Володимир – хорунжий, молодший ад’ютант штабу 6-ї Запасової бригади
  8. Наритник, Катеринославська губ., с. Карантинка, м. Запоріжжя – поручник 6-ї Запасової бригади
  9. Пархомюк Хома – командир 2-го Сірого полку
  10. Пославський – хорунжий гарматного полку 6-ї Запасової стрілецької бригади
  11. Потапів – підполковник, командир 18-го запасного куреня 6-ї запасної бригади
  12. Проскурня Спиридон, Полтавська губ., м. Кобиляки – хорунжий, командир комендантської сотні 6-ї Запасової бригади
  13. Романюк (Романіка) Іван, Харківська губ., ст. Горовня – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  14. Сміщенко – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  15. Сухобрус Іван, Київська губ. – хорунжий 6-ї Запасової бригади
  16. Сухобрус Михайло, Київська губ. – сотник 6-ї Запасової бригади
  17. Яницький Омелян – повстанець

«Листок поляглого», заповнений на поручника Наритника. ЦДАВО України

Серед імен, які вдалось встановити, «Героїка» змогла зібрати короткі біографічні відомості на окремих вояків.

Нариклад, відомо що поручник Наритник закінчив вищу початкову школу в Олександрівську (тепер – Запоріжжя) та школу землевпорядників. Мобілізований до Російської імператорської армії, пройшов школу прапорщиків. Учасник Першої світової війни. Останнє звання в російській армії – поручник. У травні 1918 році зголосився до 2-го Запорізького полку козаком на посаду командира чоти. Учасник усіх боїв Запорізької дивізії та кампанії 1920 року. На момент загибелі у покійного лишилися вдома дружина з дитиною і старий батько.

Читайте також:
“Під загрозою розстрілу не зрадив присязі”:
архів СБУ оприлюднив справу учасника бою під Крутами Семена Могили

Похорони полеглих і доля української військової могили

Полонених вояків, серед яких були й поранені, зокрема ті, що перебували в обозі, змусили вирити собі яму. Більшовики запропонували життя в обмін на службу в Червоній армії. Українці відповіли відмовою, за що більшість полонених були страчені. Решту вирішили не вбивати негайно після бою, а використати як робочу силу для стягування трупів і копання могил, адже на липневій спеці тіла швидко розкладалися.

На другий день, коли червоні почали страчувати «копачів» із числа полонених, 13-та польська дивізія перейшла в атаку. Серед незакопаних трупів поляки знайшли тіло хорунжого Кобилянського, який ще подавав ознаки життя. Вояк пережив криваві бої за Великі Зозулинці, бачив смерть своїх товаришів, брав участь у ритті ями для українських полеглих, а також копав могили для московських командирів (серед забитих у бою більшовиків був командир дивізіону і кілька ротних, їх ховали по людськи – в могилах, а не у великій спільній ямі).

Кобилянський одержав кулю з пістоля. Однак червоноармійцеві здалося, що він погано поцілив, відтак ще й ударив українця списом. У цей самий момент поляки перейшли в атаку і змусили більшовиків до відступу. Хорунжий Кобилянський був врятований поляками і згодом повернувся до бригади. У складі 1-ї кулеметної дивізії Армії УНР він бився з Червоною армією на Дністрі, був інтернований в Румунії, де загинув при виконанні службового доручення.

Фахівці КП Львівської обласної ради “Доля” здійснюють ексгумацію останків вояків Армії УНР. 2018 р.

Родина мешканця Великих Зозулинців Гната Омельчака стала свідком того, як українських вояків зарили у великій ямі на краю сільського цвинтаря. Степан Омельчак, Гнатів син, уже в 1990-х роках вказав на місце поховання Павлу Концевому – колишньому сільському голові Великих Зозулинців, який тепер допомагає на будівництві меморіалу як волонтер.

У жовтні 2018 року співробітники КП Львівської обласної ради “Доля” на замовлення Українського інституту національної пам’яті дослідили поховальну яму на краю сільського цвинтаря. У ямі виявили останки 26 людей зі слідами насильницької смерті. Характер розташування останків підтвердив інформацію про поховання з архівних документів та усних історичних свідчень.

11 грудня 2018 року 26 вояків Армії УНР перепоховали за християнським звичаєм та з військовими почестями.

Перепоховання вояків Армії УНР у Великих Зозулинцях. 11 грудня 2018 року

Будівництво меморіалу  

У 2019 році «Героїка» одержала необхідні дозволи від органів влади і розпочала збір коштів на спорудження пам’ятника на братській могилі.

Спершу проєкт пам’ятника, розроблений майстром «Героїки», ветераном АТО Олегом Собченком, передбачав спорудження мурованої стіни понад два метри заввишки, в центрі якої буде розташовано рельєфне зображення Хреста Симона Петлюри з лавровими вінками обабіч. 

Креслення монумента воїнам Армії УНР у селі Великі Зозулинці, виконане архітектором Іваном Щурком

Однак згодом, через розташування цвинтаря на похилій площині (а могила – на рівні 1,4 м від дороги, що проходить вулицею Центральною), а також через велику площу могили, проєкт було змінено. Архітектор Іван Щурко підготував професійне креслення, збільшивши пам’ятник удвічі. Собченко запропонував викласти стежку до могили гранітною бруківкою в кілька ярусів та встановити біля пам’ятника велику щоглу з державним прапором. Відтак проєкт пам’ятного знаку було перетворено на меморіал.

Меморіал виконано з натурального каменю. Біля нього поклали 50 метрів квадратних бруківки. Поряд із меморіалом встановили державний прапор на 7-метровій щоглі.

Загальний кошторис проєкту становив понад 260 тис грн.

Повний перелік жертводавців.

Читайте також:
На Полтавщині відкрили меморіальну дошку контрадміралові Михайлу Остроградському

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна