“І злитись знову зі своїм народом”. До 115-річчя Олени Теліги

Олена Теліга

Богдан Червак
голова Організації українських націоналістів

У грудні 1939 року Олена Теліга в одній із кав’ярень Варшави зустрічається з Олегом Ольжичем. До цього вони зустрічалися не один раз. Але ця зустріч виявилася особливою, небуденною, а для Теліги – такою, що зумовила новий етап у подальшій долі.

Олег Ольжич на той час уже був відомий не лише як талановитий поет, а передовсім як громадський і політичний діяч, один із керівників націоналістичного руху, заступник Голови Проводу ОУН. За його плечима був досвід революційних боїв за Карпатську Україну, організаційна робота з проведення Другого Великого Збору Українських Націоналістів. Олена Теліга на ту пору була ідейно й світоглядно сформованою постаттю й відгукнулася на його пропозицію вступити до ОУН.

Як діячка ОУН активно займається працею в Культурній референтурі ОУН, що її очолював Ольжич. На плечі молодої жінки одразу впала важка, але цікава робота: готувала ідеологічні й вишкільні матеріали, які відправлялися на українські землі; cкладала тексти листівок, відозв, летючок. Мала публічні, але нелегальні виступи перед членством ОУН, яке приходило з України.

Цікаво, коли революціонери-підпільники вперше побачили Телігу, то поставилися до неї з недовірою, оскільки, на їх думку, така молода пані не годилася для небезпечної підпільної боротьби. Однак вже після перших слів Олени вони змінювали свою думку на протилежну, оскільки розгледіли в ній полум’яну націоналістку, готову не лише словом, а й ділом прислужитися українській революції.

У Кракові Олена Теліга очолила мистецьке товариство «Зарево», яке шукало нові шляхи для українського мистецтва, гуртувало навколо себе творчу молодь, вирішувало чимало практичних питань, пов’язаних із функціонуванням українських культурних і наукових установ. У ці роки Теліга інтенсивно студіює літературу, яка приходила з підрадянської України. Інтелектуально, морально і творчо готувалася до повернення на рідну землю.

У 1940 році в ОУН стався розкол, який Теліга важко переживала, але залишилася на боці Голови ОУН полковника Андрія Мельника.

Тим часом ОУН готувалася до війни. Центром підготовки став Краків. Сюди з’їхалися майже всі члени ПУН (Проводу Українських Націоналістів), які розпочали підготовку до повернення в Україну. Полковник Роман Сушко проводив військові вишкільні курси. Микола Сціборський організовував штаб пропагандистів, готував відповідну літературу й листівки.

Інтенсивно працювала “Комісія державного планування” під керівництвом Олега Ольжича, яка акцептувала різні проекти програм в ділянках економічно-господарського, культурного та адміністративного життя в Україні, на випадок утворення самостійної держави. За дорученням Голови ОУН Андрія Мельника Микола Сціборський підготував проект Основних Законів (Конституції) Української Держави, які мали унормувати державне життя в перехідному періоді: від здобуття до закріплення української державності.

Навесні 1941 року Андрій Мельник в нелегальний спосіб відвідав українські землі Холмщини, Полісся і Лемківщини, які тепер опинилися під німецькою окупацією й розглядалися ОУН як плацдарм для походу на Схід.

Провідникові Краєвої екзекутиви (управи) ОУН Ярославу Гайвасу було доручено підготувати перехідні пункти на річці Сян, через які мали вирушити в Україну Похідні групи ОУН, перед якими ставилося завдання активізувати українське життя, розбудувати мережу державних адміністрацій, охоплювати своїми впливами господарське, культурне, церковне життя.

У Кракові відбулося останнє перед війною засідання ПУН, на якому зроблені організаційні доручення для більш ефективної діяльності ОУН на українських землях. Зокрема, утворено Секретаріат ОУН, у склад якого призначено Олега Ольжича, Володимира Мартинця та Зиновія Книша. Водночас Ольжича призначено першим заступником Голови ОУН та головою центрального керівництва ОУН на Східні й Осередні Землі України з осідком в Києві.

16 липня 1941 р. у селі Сосниця Олена Теліга й Улас Самчук нелегально перейшли річку Сян, по якій проходив кордон між окупованими німцями Польщею й Україною.

Друзі відмовляли Олену Телігу від такого кроку, оскільки існував великий ризик загинути у горнилі страшної війни. Найбільше відмовляв Євген Маланюк, який втратив оптимізм і шукав аргументи, щоб переконати Олену Телігу залишитися на еміграції.

Усім слабодухам Олена відповідала: як можна закликати до відваги, твердості й шляхетності посвяти інших, а самій цього не робити?

Не могла сидіти у безпечному запіллі. Вважала це зрадою.

Після переходу кордону Теліга прибула до Львова на вулицю Академічну, де розміщувався штаб ОУН. Там уже був Олег Ольжич, який займався відправкою людей на Київ. Ольжич усіляко гальмував відправку Теліги, оскільки у Києві ще точилися бої. Олена бурхливо протестувала. Що значить “війна”? Яка там небезпека? Що за труднощі? Які мають бути вигоди? Ні і ні! Вона з цим не згодна!

У Київ Олена Теліга прибула тільки 22 жовтня 1941 року.

Мешкала за різними адресами. Під кінець листопада 1941 р. до Києва прибув її чоловік Михайло Теліга, і вони поселилися на вул. Караваєвській, 5. Звідти в лютому 1942 р. пішли у Спілку українських письменників на Трьохсвятительській, 23, де на них чекала засідка гестапо.

21 лютого 1942 р. подружжя Теліг, разом з іншими підпільниками ОУН, німецькі окупанти розстріляли й похоронили в Бабиному Яру.

Омріяний Київ, до якого вона так одержимо прагнула, став її останнім притулком.

Пам’ятник Олені Телізі. Відкриття 25 лютого 2017 року. Фото: УІНП

Р.S. 21 липня (середа) виповнюється 115 років від дня народження Олени Теліги. Цього дня о 12.00 покладемо квіти до пам’ятника їй у Бабиному Яру.

Читайте також:
Повернення Вождя ОУН: чому Бандеру вбили, а Мельника – ні