Рух до мрії лейтенанта Поліни Кравченко: вступила до “сухопутки” з п’ятої спроби, воює під Авдіївкою

автор: Ірина Семеняка

Поліна Кравченко – журналіст за першою освітою. А журналістиці у Львові вона почала вчитися через те, що, починаючи з 2011 року, ніяк не могла вступити до військової академії.

Але вона зробила це. “П’ята – успішна спроба! Я нарешті офіцер ЗСУ” – це підпис до її фото з випускного за 2020 рік.

До того, як Поліна закінчила “сухопутку” й отримала погони лейтенанта, вона встигла два роки прослужити на контракті в Збройних силах (на посаді пресаташе 56 омпбр), побувала на передовій, стала популярною інстаблогеркою. Тепер Кравченко –  офіцерка, командир взводу у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних запорожців та власниця чудової собаки на ім’я Боні. Поліна жартує, що собака виконує посадові обов’язки заступника з морально психологічного забезпечення та є її напарницею в роботі.

Зараз лейтенант Кравченко зі своєю бригадою виконує бойові завдання в районі Авдіївки на Донеччині.

– Як тебе прийняли “Чорні запорожці”?

– Новий колектив прийняв добре. В нас така собі маленька родина. Особовий склад дуже крутий. Мені дуже пощастило с ГСВ (головний сержант взводу), на ньому вся бойова підготовка і відповідальність. Я зараз працюю в основному з документами, з особовим складом, і наразі більше переживаю за підлеглих, ніж за себе.

– Авдіївська промзона – особливе місце на карті АТО/ООС. Вона посідає особливе місце і в історії 72-ї бригади. Як тобі воюється тут на першій ротації на посаді комвзводу? 

– Давайте про мою бойову роботу поговоримо іншим разом, пізніше.

Поліна Кравченко зі своєю Боні в лавах 72 омбр. Фото з інстаграм

– Гаразд. Коли взагалі в тебе з’явилася думка спробувати себе у війську?

– Зі школи я хотіла стати журналістом і обрати професію, яка була б пов’язана з інформацією.
Але в мене був друг із мого села (с. Червоновершка Кропивницького р-ну Кіровоградської обл.), який вступив у Національну академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного на танкіста, я часто-густо слухала його історії про службу і розуміла, що мене це теж хвилює. Він зацікавив мене інформацією про те, що дівчата теж навчаються військової справи, і я загорілася ідеєю спробувати вступити до львівської академії. Мама не підтримала, а тато, який служив на флоті, був “за”.

Я почала готуватися, збирати документи. Але було багато охочих, великий конкурс, і я з першої спроби у 2011 році не пройшла. Хотіла піти на контракт до ЗСУ, але мені відмовили. Я залишилася у Львові, навчалася в Політехніці на факультеті журналістики, але в наступні роки прагнула потрапити до військової академії. У 2012-му сказали, що набору немає, приходьте ще через рік. У 2018 році дівчат не набирали… І так склалося, що в омріяну “сухопутку” я вступила аж у 2019 році, із п’ятої спроби.

– Перед тим ти встигла два роки прослужити в ЗСУ…

– Так, ще у 2017 році, коли я навчалася на магістратурі на журналістиці, з’явилося бажання бути саме військовим журналістом. Я почала дізнаватися, де в бригадах не вистачає пресофіцерів, збирала необхідні документи. Якраз у 56-й мотопіхотній бригаді тоді була вільна посада.

Так я зробила свій перший крок до мрії, почавши працювати у війську за напрямком роботи зі ЗМІ. Підписала трирічний контракт. Згодом стала начальником пресслужби. І вже звідти спробувала ще раз вступити до академії. Успішно.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Полінка Кравченко (@polinanana1322)

– Які твої досягнення на посаді пресаташе Маріупольської бригади?

– Не хочу себе хвалити, але за час роботи на посаді пресаташе про нашу бригаду нарешті дізналися. В 56-й бригаді дуже багато достойних військовослужбовців, які варті того, щоб про них говорили. І у виданні Міністерства оборони “Народна армія” кожного місяця виходили інтерв’ю з нашими бійцями. Також значно зросла кількість підписників на ФБ-сторінці бригади. Зросла аудиторія, цікавість до життя бригади.

Поліна Кравченко на Донеччині в лавах 72 омбр. Фото з інстаграм

– Чи допомагає тобі попередній досвід пресаташе роботи на теперішній посаді командира взводу?

– Моя посада наразі і посада пресофіцера – це дві різні речі, обов’язки яких не суміжні. Але за рахунок того, що я напрацювала контакти на минулій посаді, то трохи допомагає.

На першій ротації я дуже переживала, бо це був перший досвід, і я дуже вдячна всім колегам та цивільним журналістам за співпрацю й навчання. Цивільні колеги вже мали досвід роботи на передовій і ділилися, підтягували мене, молоду пресаташе.

– Чи підтримуєш контакти з колишніми колегами із 56-ї?

– Так, підтримую, спілкуюся. У 56-й бригаді дуже багато класних людей. Після випуску з академії кілька однокурсників за моєю рекомендацією підписали контракт до 56 омпбр.

Допис Поліни Кравченко в інстаграмі 9 серпня 2020 року:

Приймаю армію, яка вона є, зі всіма її “недоліками”. 💛💙
Армія зробила і продовжує робити мене сильнішою, саме тут міцнішає характер👊🏼.
На службі вдосталь людей, які хочуть зламати, підставити, принизити.
Саме армія вчить бути самостійним!
1000 разів падати та все ж підійматись. Головне не сидіти на місці. Армія має достатньо можливостей для розвитку, ідей, кар’єри.
Крокую до перемоги! 👩🏻‍✈️
11 днів до нового етапу ⭐️
Чекаю 🤩

Поліна Кравченко. Фото з інстаграм

Читайте також:
“Не розказуємо пресі про наше просування, але воно є”.
Пресофіцерка 93 омбр Ірина Рибакова – про свою війну, багнюку і сльози

– Тебе також знають як військового інстаблогера. Як усе починалося?

– Після підписання контракту, перебуваючи в навчальному центрі в Старичах, я виклала в інстаграмі (зараз за профілем polinanana1322 стежать понад 4 тисячі підписників – “Н”) своє перше фото у формі. Потім виникла ідея вести рубрику під хештегом #камуфляжнібудні – я почала писати про своє життя в армії.

Під час вступної кампанії до академії, під час оголошення результатів відбору, мене попросили не публікувати пост про свої результати до закінчення офіційної процедури, бо в Академії вже знали, що я веду військовий блог і маю немаленьку аудиторію.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Полінка Кравченко (@polinanana1322)

Тепер я продовжую вести блог, ділюсь яскравими моментами військового життя. І, звичайно, радую читачів фотками своєї чотирилапої подружки Боні.

– Чи важко давалося навчання в академії після двох років контракту?

– Курсантом бути важче. Інтенсивний режим дня, сувора дисципліна – якщо з 15 людей один із курсантів не мав фліски, ми всі мали знімати фліски, щоб бути однаковими. Курсанти постійно в русі, ти не завжди встигаєш за графіком. А зараз я – офіцер, і сама можу будувати свій розпорядок дня.

І водночас навчання в “сухопутці” – це цікаво. Вступ до академії був моєю мрією з 2011 року, тому я насолоджувалася часом і навчанням, попри всі складнощі.

Це новий досвід, нові знання, нова практика. Робота зі зброєю та бойовими машинами. Це дуже класно, коли дівчина може керувати БМП або танком. Було страшно стріляти з РПГ, я дуже переживала. Сподобалися нічні стрільби і навчання вночі. Власне, все, що вперше, викликає емоції. Тому від полігонних навчань лише позитивні спогади, хоча це неабияке навантаження і стрес. Ми тоді дуже схудли, були постійно втомленими.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Полінка Кравченко (@polinanana1322)

– Які плани будуєш на майбутнє?

– Продовжувати службу і професійно вдосконалюватись. Попереду багато цікавого. Мрії збуваються, тож потрібно крокувати за мрією, попри всі відмови й розчарування.

Читайте також:
Не сексизм, а патріотизм. Історія дівчини-курсантки з нашумілого фото