автор: Анастасія Федченко
фото автора, “Новинарня”
та з архіву Андрія Бондарчука
18 лютого 2015 року закінчилися пекельні бої за Дебальцеве. Під натиском переважаючих регулярних військ РФ, які зайшли з території Росії, українська армія відступила, втративши місто і важливий транспортний вузол на межі Донецької й Луганської областей. Це сталося через тиждень після укладання т. зв. Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу. При тому що “Мінськ-2” передбачав повне припинення вогню з 15 лютого та що Дебальцеве буде контрольоване Україною.
Якби цього не сталося, Андрій Бондарчук, напевно, і далі жив би в Дебальцевому, вів би громадське й політичне життя, бізнес. Але через російську окупацію він став вимушеним переселенцем.
Бондарчук був Дебальцівським міським головою в 2006-2010 роках, а тепер таксує в Києві. Чоловік працює без вихідних на “Убері”, адже потрібно ростити трьох дітей і виплачувати кредит за житло. Тож найкраща можливість взяти в нього інтерв’ю – викликати таксі.
Андрій приїжджає до мене за кермом чорного чистого “Сітроену”. Розмовляє українською. Вмикає підігрів сидіння, що дуже доречно. Цей лютий – справді лютий, як і тоді, у 2015-му, під Дебальцевим.
За півтори години в дорозі з Дарниці до Дорогожичів встигаємо поговорити про виїзд Бондарчука з Дебальцевого, життя переселенця, шлях до перемоги у війні і майбутнє Росії.
Самовисуванець Андрій Бондарчук переміг на виборах мера Дебальцевого у квітні 2006-го. Був міським головою до листопада 2010 року. На наступних виборах його, вже як кандидата від Партії регіонів, переміг колишній КДБіст та СБУшник, який балотувався від Компартії – Володимир Проценко. “У 2014 році він Україну зрадив”, – коментує Бондарчук.
Він має кілька вищих освіт: історичну, юридичну, з державного управління.
Андрій Бондарчук на одному з тренінгів з питань проведення виборів
– Моя улюблена справа, якою я займаюсь 30 років із 50-ти – вибори. Готую кандидатів до участі у виборах, продумую стратегію і тактику виборчої кампанії, організовую штаби, агітаторів. Потім кризовий менеджмент – захист результатів голосування. Я щасливий, що є результати: люди перемагають, ростуть, – Андрій Бондарчук розповідає про це з захопленням, встигаючи дивитися за дорогою та лавіруючи в потоці машин, що сунуть засніженим асфальтом.
Він консультував кандидатів у депутати від Луганщини до Закарпаття, і навіть від проєвропейських партій у Молдові 2015 року. Працював і на останніх місцевих виборах у Києві в жовтні 2020-го.
Народився в селищі Миронівське, що поруч із Світлодарськом та Дебальцевим.
– Зараз лінія вогню проходить по тих балках, де я дитинство провів. Це мої улюблені місця, неймовірно красиві. Там річка Скельова, по якій наші виходили з Дебальцевого. Мій батько жив у Логвиновому і дев’ять кілометрів пішки ходив на дебальцівський завод працювати. У мене прив’язка до тих місць, – говорить Бондарчук.
У Миронівському свого часу він працював директором школи.
Андрій Бондарчук – колишній мер Дебальцевого, а тепер київський таксист. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
Андрій вважає першим обов’язком цивільних під час війни покинути зону бойових дій.
– Дуже часто люди кажуть: я тут народився, тут мій дім, мої кури, собаки, картопелька. Як я це все кину? Але снаряд не обирає. Він просто перетворює все на руїну, – пояснює донбасівець.
За його словами, Дебальцеве у лютому 2015 року захопили військові, які мають досвід ведення бойових дій по всьому світу. На відміну від карикатурних “казаків”, вони були добре озброєні і вправно поводилися зі зброєю.
– Як вони “акали”, як питали, де знайти “скабяной маґазін”, як сміялися, коли бачили гривні – одразу було зрозуміло, що то росіяни”, – згадує Бондарчук.
Він каже, що опиратися окупації було майже неможливо.
– Найрозумніші міські голови – скажімо, Макіївки, Краматорська – одразу склали повноваження. Деякі мери починали “перемовини”, мовляв, немає жодних правових підстав для референдумів і всього іншого. Але це тоді, коли до них приходили “гінці”, а не воєнізовані підрозділи. У містах, де з’явилися бойовики, ти не розповідатимеш про українське законодавство, бо одразу підеш “на підвал”. Горлівського мера дуже довго катували, антрацитівський міський голова (В’ячеслав Саліта – “Н”) був настільки закатований, що після звільнення з полону помер за кілька днів у лікарні”, – переказує Бондарчук.
З його розповіді, один мер окупованого міста на Луганщині пішов воювати в добробат і радився з Бондарчуком, що робити, раптом йому накажуть повертатися і виконувати обов’язки міського голови.
Андрій Бондарчук на передвиборчому тренінгу
10 червня виповниться сім років, як Бондарчук виїхав з окупації:
– Я прокинувся вранці і був щасливий, що їду звідти.
Родину вивіз наступного дня після боїв в аеропорту.
Відчуття “окупованості” в чоловіка почалося десь у квітні 2014-го і все посилювалось, “особливо коли вони з колорадськими стрічками бігали на так званий “референдум”. Місто тоді отримало отруйну ін’єкцію “русского міра” і наче захворіло: мародерство, безлад”.
Читайте також:
“Ворог – червоний”. Генштаб ЗСУ видав просту відеоінфографіку про суть битви під Дебальцевим
“Бойові буряти” ЗС РФ під Дебальцевим
– Як історик, я зрозумів, що війна надовго.
Якщо чесно – може, люди і не повірять – я ще з початку 90-х відчував, що війна буде.
І цій війні, я вважаю, не сім років, а чотириста.
Москва просто перетворювала нас на колонію: голодомори, репресії, русифікація, геноцид. А ця гаряча фаза протистояння – покарання за те, що ми насмілилися стати незалежними. І зараз, попри те, що в окупації більшість – українці, відбувається геноцид, адже немає української мови в школах, можливості розвиватися українській культурі. Донецьк і Луганськ зараз як СРСР часів військового комунізму, коли тебе могли схопити, розстріляти без суду і слідства. Там панує терор.
Бондарчук пригадує, як під’їхав до останнього блокпосту окупантів. Там сидів худий чоловік, голий по пояс, із кулеметом та перехрещеними на грудях стрічками набоїв: “Думаю, його вже немає, він на це заслуговує”.
– А потім перший український блокпост між Селидовим і тодішнім Красноармійськом. Хотілося на коліна стати перед українським прапором і цілувати землю, – розповідає колишній “регіонал”.
Читайте також:
Окупанти встановили в Дебальцевому пам’ятник бойовикам “ДНР”, на якому зображений солдат ЗСУ
Майже п’ять років із семи, після виїзду з окупації, переселенець працює таксистом. Часто без вихідних, з ранку до ночі. Але Бондарчук показує застосунок на екрані мобільного, де з’являються вакансії для держслужбовців, і пояснює, що поки жодна з цих вакансій його фінансово не задовольнила. Потрібно заробляти більше, щоб утримувати родину, виплачувати кредит.
Андрій Бондарчук – колишній мер Дебальцевого, а тепер київський таксист – шукає підходящі вакансії в державному управлінні. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
Андрій перераховує переваги роботи в таксі:
– Я почав говорити англійською, адже спілкуюся з іноземцями, навіть мою вимову хвалять. Або знайомства з людьми, яких би я ніколи не зустрів, маючи іншу роботу. Недавно віз хлопця з третього чи четвертого покоління українців Закерзоння – той розповідав, що вони не розчинилися, зберегли мову і культуру. Якось віз онука біженців із демократичного Сайгону. Нещодавно – еритрейців, вони мені розповідали, що в них там відбувається. Або інки з Перу, які говорили про інкську імперію. Я дуже це люблю. Це неймовірно! А скільки я підвозив міністрів: Уляну Супрун, Тимофія Милованова, депутатів.
Хоча доводиться вислуховувати від пасажирів і про “правління рептилоїдів”, всесвітню змову проти Трампа. Бондарчук сміється: це певного роду розвага.
Коли в нього питають, звідки він, Андрій розповідає про рідне місто, про війну.
– Ось питав днями пасажир, чи правда, що там російська армія. Я доводжу, що так, адже зброя російська, керівництво російське. Особовий склад, звісно – частково місцеве «гарматне м’ясо», але воно нічого не вирішує. Крім того, 1-й і 2-й армійські корпуси підпорядковані російській армії зі штаб-квартирою у Новочеркаську Ростовської області, – нагадує Бондарчук.
Андрій Бондарчук – колишній мер Дебальцевого, а тепер київський таксист. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
– Нещодавно віз дагестанського єврея, який живе в Празі. Показав йому відео, де “заблудлі” десантники – він був шокований, каже, їм там такого не показують. Кажу: “Я вам ось показую, дивіться!”
Були пасажири із Джанкоя, в них тут донька вчиться. А вони носяться зі своїм Кримським мостом. Але дуже багато переселенців із Криму, Донецька і Луганська – проукраїнських, – ділиться спостереженнями таксист.
Війну Росія розв’язала, бо не може допустити, щоб Україна стала успішною, переконаний колишній мер.
– Щойно Україна стає успішною, уся їхня міфотворчість розпадається, вони лишаються голими, без вкраденої у нас історії, починаючи від переінакшеної назви Русь. Вони кажуть, ніби в нас проблеми з ідентичністю. Насправді проблеми в них. Що їх тримає на такій величезній території? Тільки диктатор, цар. Мова? Народи потроху згадують свої. Всі диктаторські режими закінчуються. Всі імперії, а Росія – остання континентальна імперія, імперія зла, тюрма народів – розпадаються.
Я вожу багато росіян, які теж чекають розпаду Росії.
Це цілком можливо.
Коли кажуть, що розпад Росії неможливий, я нагадую, що в розпад Радянського Союзу теж складно було повірити, – зазначає колишній учитель.
Ми проїжджаємо біля станції метро “Арсенальна” – Бондарчук показує фортецю, збудовану за правління Миколи І для імперської армії. Чоловік робить висновок: Росія використовувала Україну як ресурс, адже солдатів потрібно вдягти, нагодувати, полікувати.
– У нього гасло було “Православіє, самодєржавіє, народность”. Вони і зараз це піднімають на щит, нічого за двісті років не змінилося. Росія – це банда. Вона не розуміє демократії, прав людини, міжнародного права, лібералізму. Для них це просто прояв слабкості. Вони розуміють тільки тоді, коли добряче отримають, – констатує Андрій.
Бондарчук цитує Леніна, що треба сунути на Україну, позбавити селян від обжерливості і розмістити тут величезну армію.
Андрій Бондарчук – колишній мер Дебальцевого, а тепер київський таксист. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
– І вони лізуть і лізуть, – емоційно констатує переселенець. – Але якби Путін був гарним стратегом, то не забирав би території центрального Донбасу і Криму. Бо так він забрав проросійський електорат і зробив проєвропейськи налаштованих людей в Україні більш об’єднаними. Навіть якщо проросійська партія візьме на виборах 20%, вона все одно буде в меншості, бо прозахідні партії сукупно візьмуть більшість. Путін не міг це передбачити, бо дивиться на роки вперед, а не десятиліття. Він – “трієчник зі школи КДБ”.
Знавець політтехнологій порівнює Україну з гумовим м’ячем, який прогинається, але відновиться. А Росія – наче кришталева ваза – ніби стабільна, але якщо впаде, розпадеться, і її вже ніхто не склеїть.
Хоча для України загроза лишається, якщо на виборах в РФ переможе умовний “демократичний” Навальний, і гуманний Захід підтримає потерпілих від диктатора Путіна росіян.
– Вони роздають паспорти на окупованих територіях ОРДЛО, ніби як частково визнають їх.
– Дають, що можуть. Паспорт не дає російського соціального забезпечення, пенсій, зате дає повістку у військкомат, щоб воювати десь у Сирії. Цей паспорт – фактично сміття.
– Ну і вони дають можливість вчитися в російських вишах.
– Але вони і в нас можуть учитися. Я півтора року тому працював на виборах на нашій стороні Луганщини і Донеччини, підвозив хлопця з Макіївки, який вирішив вступати в університет у Севєродонецьку. І він досить проукраїнський.
Поїздка в таксі з колишнім мером. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
Бондарчук стверджує: у Донецьку на так званий “референдум” у 2015 році ходило не більше 10% населення. Обурюється, коли йому дорікають, ніби на Донбасі бракує патріотів. Нагадує про ясинуватських підлітків, які підкладали вибухівку на залізниці, людей, які розвішують українські прапори чи повідомляють координати військових об’єктів окупантів.
Відвойовувати окуповані землі Бондарчук не вважає правильним, адже це означатиме великі втрати для українського війська.
– Ці території ми зможемо повернути, коли в Росії буде бунт, вона ослабне. Мені кажуть: “Росія могла захопити і всю Україну”. Відповідаю: “Могла б – то захопила б”. Крім України, у неї ще кілька фронтів. Та й відкрита агресія означатиме катастрофічні правові та економічні наслідки і може спричинити розвал Росії. Тому Росія воює настільки, наскільки може, – вважає колишній мер Дебальцевого.
Андрій Бондарчук – колишній мер Дебальцевого, а тепер київський таксист. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
Розмова заходить про пропаганду. На думку Бондарчука, фінансово ми не потягнемо протистояти Росії, тому потрібні інші підходи. Він хвалиться, що застосовує такий підхід у своїй роботі в таксі.
– Нам треба асиметричну відповідь. Вони за мільярди доларів будують образ великої Росії з непереможною армією, а ми за 24 млн грн знімаємо фільм “Наші котики” і просто з них регочемо. Вони витрачають мільярди, щоб розповісти, що в нас громадянська війна, а я як таксист вожу іноземців і англійською їм розповідаю правду про цю війну. Ці виборці із західних країн впливають на свої уряди, формують громадську думку і порядок денний.
У мене тільки в “Убері” 25 тисяч поїздок. І всі іноземці почули від таксиста лекцію про російську агресію. Оце і є асиметрична відповідь. Для них це безкоштовно. І для України теж, – усміхається переселенець.
Якось Бондарчукові телефонував бойовик з ОРДЛО і скаржився, що Україна не платить пенсію. Мовляв, усе життя працював, а зараз отримує тільки російські виплати, яких вистачає тільки на два дні.
– Я йому кажу: “Так а чого ви туди полізли? Ви були хорошим комунальником. А потім надумали воювати проти України. Подякуйте, що коли приїжджали на підконтрольну територію, вас не затримали і не посадили”. Той каже, що “не заспокоїться, поки Київ не вмиється кров’ю” – і водночас нарікає, що не отримує від Києва пенсію.
Тому я вважаю всі розмови про вибори на тій території дурнею. Коли ми повернемо ці землі, потрібно, щоб там було перехідне правосуддя, призначена українська влада без виборів.
Людям, які там, не можна давати право голосу без реабілітації.
І коли говорять про вибори в ОРДЛО, чомусь нічого не кажуть про півтора мільйони переселенців. Я ж не поїду туди голосувати, хоча і досі донеччанин. Тому ці розмови про вибори – підігравання окупантам і легалізація бойовиків.
Андрій Бондарчук розповідає про вибори
Головне завдання Росії – перевести все в наратив, що це громадянська війна. Молдовани на таке повелись свого часу. Росія в такий спосіб триматиме нас як гирі на ногах, щоб ми ні в Європу, ні в НАТО не пішли, – переконаний Бондарчук.
Питаю, що можна зробити для людей, які все ще чекають на Україну в окупації?
Вперше за час інтерв’ю чоловікові складно відповісти.
– Навіть тут, у Києві, я не відчуваю, що потрібний Україні. Я платив за кредитом 19% державному банку. Зараз мені зменшили ставку до 17,3%. Усі ці програми для переселенців – для галочки. Ми ходили в адміністрацію Дніпровського району, щоб, може, стати в чергу на житло. Нам сказали, що не можуть поставити, бо ми тут не зареєстровані. Хто пропише в себе [на орендованій квартирі] родину з трьома неповнолітніми дітьми? Ніхто. А якщо і пропише, в нас втрачається статус переселенця.
Поїздка в таксі з Бондарчуком. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня
На трьох дітей ми отримуємо 3400 грн. А в мене щомісячний платіж за кредитом – майже 19 тисяч, із яких половина – відсотки. Але я на це йду, бо не можу без даху над головою. Тому так багато і працюю.
Читайте також:
Екс-в.о. мера Слов’янська Олег Зонтов: На могилах бойовиків з’являються свіжі квіти
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
