автор: Тетяна Шевчук
Армія Ізраїлю – одна з найсильніших у світі. У рейтингу військової потужності Global Firepower за 2019 рік, який враховує 55 різноманітних факторів (кількість і різноманітність озброєння, кількість людського ресурсу, фінансування, ресурсний потенціал тощо), ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю) посідає 17-те місце серед 137 країн.
Коли бачиш на карті маленький клаптик землі з 9 мільйонами населення, на посушливій місцевості з важкими кліматичними умовами, в оточенні ворожих держав (це термін з ізраїльського законодавства) та інших прямих загроз – мимоволі виникає запитання, в чому секрет величезної військової потуги такої маленької країни. Не виключено, що однією з її складових є обов’язкова строкова служба, завдяки якій через військо проходить більшість ізраїльтян. Як чоловіків, так і жінок.
Чому навчають молодих ізраїльтян у ЦАХАЛі? За що вони вдячні армії й чи готові воювати за свою державу по завершенні “строчки”? Чи можна уникнути призову, якщо служити ну дуже вже не хочеться, і як бути, якщо твоє покликання – не знищувати ворогів, а, скажімо, грати на флейті?
Про все це ми розмовляємо з Олександрою – колишньою мешканкою Києва, яка нині проходить обов’язкову строкову службу в армії Ізраїлю. Вона переїхала туди одразу після закінчення школи, а вже невдовзі, як і всі ізраїльтяни призовного віку, отримала повістку й пішла у військо.
Зараз дівчина – молодший сержант, а після демобілізації через вісім місяців стане сержантом. Через особливості своєї роботи Саша попросила не називати її прізвища й не оприлюднювати фото. В інтерв’ю “Новинарні” вона розповіла про подробиці побуту й служби в ізраїльської армії, про те, як у ній служиться дівчатам та про інші цікавинки з життя солдатів ЦАХАЛу, де впевнено й безпечно почуваються представники найрізноманітніших соціальних, гендерних та сексуальних груп і меншин.
Солдатки ЦАХАЛу. Тут і далі – ілюстративні фото, не пов’язані з героїнею інтерв’ю. Джерело: інстаграм IDF | Israel Defense Forces
– Олександро, розкажи, як ти опинилася в Армії оборони Ізраїлю?
– Я киянка. Взагалі, планувала піти в армію ще до того, як поїхала в Ізраїль. Це цікавий досвід, мені цього хотілося. А коли приїхала – була призовного віку, тож тут особливо й вибору не було, навіть незважаючи на мої бажання. Коли їхала, то мріяла про якийсь унікальний досвід служби – а потім зрозуміла, що це не так уже й унікально (сміється).
Середньостатистичний ізраїльтянин отримує повістку ще під час навчання у школі. У 17-18 років усі дівчата і хлопці проходять перший медичний огляд, де з ними також розмовляють психологи, і вже за результатами цього спілкування “сортують”. Тих, хто з якихось медичних показань або через психологічні проблеми не може служити у війську, не призивають.
Та загалом через армію проходять майже всі. Наприклад, зі мною дуже багато служить товаришів і товаришок з розладами аутичного спектру. Службі не заважає, вони працюють на звичайних, у тому числі серйозних роботах в армії.
– І ні в кого не виникає бажання “відкосити”?
– Тут до цього зовсім інакше ставлення. Хоч інколи все-таки трапляються випадки, коли когось призвали, а людина вже в армії усвідомлює, що категорично не хоче служити. В такому разі
є можливість залишити військо, хоч це й не просто.
Але це значить, що психологи помилилися в цій людині.
Загалом, після закінчення школи молоді ізраїльтяни й ізраїльтянки отримують повідомлення про дату призову, і починають курс молодого бійця.
Для ізраїльської молоді служба в армії є важливою “школою життя”
– А ті, хто переїхав в Ізраїль уже після школи?
– Для репатріантів і незаміжніх репатріанток призовного віку (загалом призовний вік становить до 29 років для чоловіків та до 25 для жінок, але для репатріантів після 2015 року верхню вікову планку обов’язкового призову знижено до 21-22 років – “Н”) служба в армії також обов’язкова.
Я, власне, проходила курс молодого бійця саме для нових репатріантів – це спеціальний курс, де ти підтягуєш іврит, вивчаєш ізраїльську культуру тощо. Було дуже класно. Взагалі, як нова репатріантка я дуже комфортно себе почуваю. У мене була достатньо м’яка інтеграція в армію – завдяки тому, що я почала з цього курсу, де всі в Ізраїлі “новенькі”, і з івритом у всіх ще було не дуже.
Після цього мені було якось легше влитися в ізраїльське суспільство. І на базі в мене теж було багато репатріантів. Ну й, крім цього, я протягом служби була ще на багатьох спеціальних курсах для іноземних солдатів.
Військова ЦАХАЛ біля ракетної установки
– Ти можеш обирати, в які війська потрапиш, чи куди розподілять – туди і йдеш?
– На курсі молодого бійця призовники вибирають, де саме вони хочуть служити. Я теж отримала таку анкету.
Якщо не маєш якихось конкретних планів чи уподобань, визначитися допомагає список професій, в яких у армії є потреба. В ньому можна розставити бали від 1 до 5 – куди б хотілося найбільше, а куди – найменше. Загалом, кожен може знайти собі застосування за здібностями й бажаннями.
– Наприклад?
– Та безліч варіантів. Ти можеш призватися в армійський оркестр і грати на інструменті, який любиш, якщо в тебе до цього талант, наприклад. У механіки зазвичай ідуть люди, які вміють і люблять поводитися з технікою. У розвідку, можливо, ті, в кого якісь трохи кращі інтелектуальні здібності. У бойові війська, звісно, йдуть найкраще підготовлені хлопці й дівчата.
Для кожного в армії можна знайти підходящу професію.
Буває й таке, що хтось потрапив не туди, куди хотів. Але все-таки потім вони переводяться на інші бази, на інші роботи. Це трохи складніший процес, але це можливо. У мене є кілька таких знайомих.
У бойові війська йдуть бійці з найкращою фізичною підготовкою
– А ти потрапила туди, куди хотіла?
– На той момент я хотіла в бойові війська. В жіночий підрозділ, який займається тренуванням собак. У списку опцій за пріоритетністю поставила на перше місце ВПС, на друге прикордонну службу, потім службу в армійській тюрмі… далі й не пам’ятаю вже.
Потім у мене було інтерв’ю з офіцером, який розподіляє новобранців, і після нього мене направили у ВПС – вирішили, що туди я більше підходжу.
Думаю, що професія, яка у мене зараз, відповідає результатам екзаменів, які я складала ще на найперших порах – з івриту, комп’ютерні тести на логіку, абстрактне мислення тощо. Я старанна, уважна, у мене були високі оцінки в тестах на уважність, на логічне мислення. Зараз розумію, що, мабуть, потрапила в те місце, де можу себе найкраще проявити – я координатор інформаційних служб. Це передусім інтелектуальна професія.
– Що відбувається після розподілу?
– Направляють на службу на твою базу. Далі – залежно від професії. Когось відправляють одразу на курс, де навчають спеціальності – якщо ти, наприклад, технік або механік, то є спеціальні бази для цього, на яких проходять підготовку, стажування.
А я вже на своїй базі почала вчитися. Теж пройшла курс – він у мене тривав недовго, тиждень. Але за цей час підготували.
– Невже можна засвоїти новий для себе фах усього за тиждень?
– Залежить, звісно, від професії. Моя професія достатньо нова, вона існує всього років два. Швидше за все, просто ще не до кінця продумали програму навчання і стажування новачків. Хлопці дівчата, які працюють на роботах іншого типу, отримують курс по 3-4 місяці. Якщо ти пілот, тоді взагалі стажування триває по кілька років.
А я вчилася вже в процесі роботи, коли прийшла в свою частину. По суті, мене вчили солдати, які почали працювати раніше.
Звісно, поки не почнеш практикувати, то не почуваєш себе на цій роботі впевнено. Але тепер я “спец”. Рік тут працюю.
Військовослужбовці ЦАХАЛу
– Ти весь час говориш про службу як про роботу…
– Мабуть, це відчувається, як робота. Тому що я працюю в офісі, з 8-ї ранку до 5-ї вечора. Хоча протягом робочого тижня живу на базі, додому повертаюся тільки на вихідні.
– А зарплату отримуєш?
– Звичайно. Всі отримують.
Звичайний солдат строкової служби отримує 800 шекелів на місяць, солдат підтримуючої бойової служби – 1100 шекелів, бойової – 1600 шекелів.
Бойові війська – це ті, де служать на кордоні, в гарячих точках. А не бойові, відповідно, далеко від гарячих точок і операційних зон.
Військовослужбовиці Повітряних сил Ізраїлю
– У тебе немає такого відчуття, що ти хоч і служиш у війську, але по суті армію не відчуваєш?
– Ну по-справжньому, по-своєму, все-таки відчуваю. Хоча на початку було трохи дико, бо ж спершу так собі уявляєш, що коли прийшов в армію, то там усі війська бойові. А потім коли втягуєшся, то розумієш, що ти також робиш важливі речі. І що армія, мабуть, не була б такою хорошою, якби не було таких, як я й інші, чиї обов’язки, можливо, не асоціюються безпосередньо з військами, але є не менш важливими насправді.
Хоча бійці бойових військ трохи посміюються над тими, хто працює у “джобах” (так в Ізраїлі називають офісні роботи типу моєї) – мовляв, не справжня служба. Але я думаю, що всі роблять свій внесок.
– В чому конкретно полягає твоя робота?
– Треба подумати, про що можна говорити, а про що ні… В цілому, я обслуговую комп’ютерну систему, яка підтримує ескадрони з літаками. От коротко, мабуть, те, що я можу сказати.
Військовослужбовці Повітряних сил Ізраїлю
– Чи спілкуєшся ти з хлопцями і дівчатами з бойових військ, чи є у вас якісь точки перетину?
– Так, є, і багато. З курсу молодого бійця нас усіх порозподіляли в різні місця, і багато пішли служити в бойові війська. Я помітила, що серед нових репатріантів дуже багато хто хоче потрапити саме в бойові. У них, мабуть, більше мотивації. Особливо в тих, хто приїжджає сюди призиватися.
– А ти можеш перейти в бойові війська, якщо захочеш?
– Це досить важко. Мені до дембеля залишилося 8 місяців. Для бойових військ потрібно проходити окремий курс, там має бути фізична підготовка трохи серйозніша за мою. Він триває довго, і це не дуже вигідно, мене зараз туди переводити. Тому що я туди прийду, пів року послужу – демобілізуюся. Але в принципі, думаю, це можливо, якщо сильно захотіти.
Багато солдатів проходять офіцерські курси й продовжують кар’єру в армії
– Скільки триває служба?
– Дівчата служать два роки. А хлопці – два роки і вісім місяців.
– А після завершення “строчки” можна залишитися служити далі?
– Так, можна підписати контракт на надстрокову службу, якщо тобі знайдуть місце. Частіше за все ті дівчата і хлопці, які в бойових військах, надстрокову не підписують. Така статистика. А, наприклад, у моїй роботі “надстрочників” більше.
Підписуєш контракт з армією, починаєш служити. Тоді вже зарплата вища, й умови служби інакші. Виходить, ти по суті починаєш військову професію.
Є різні контракти. Залежить від того, яка позиція тобі відкрита:
можеш підписати контракт від трьох місяців до року, потім можна і на п’ять років, а потім – і на десять. І так хоч до пенсії.
– А ти плануєш продовжувати службу?
– Я думаю, що більше ніж на три місяці надстроковий контракт не підписала б. Мене військова кар’єра не сильно цікавить. До того ж для мене відкриті в основному посади в тому сегменті, де я працюю. Мабуть, у мене все-таки інші інтереси – хочу піти вчитися на медичний, бути лікарем. Можливо, щось пов’язане з нейробіологією.
– Наскільки суворі правила поведінки для військових? Що можна, а що забороняється?
– Правил дуже багато. Зокрема, щодо зовнішнього вигляду – окремо в повсякденній формі, окремо – в парадній.
Наприклад, коли ти в парадній формі, у тебе не може бути більше одного проколу на кожне вухо. Не можна нігті фарбувати ніякими кольорами, крім рожевого. Хлопцям можна підстригати волосся тільки на якусь конкретну довжину, не довше трьох сантиметрів.
Але коли підписуєш контракт на понадстрокову службу, дівчатам можна починати фарбувати нігті аж червоним кольором.
Крім того, коли ти в парадній формі, то повинен дотримуватися певних правил поведінки в громадських місцях. А якщо підписуєш угоду про нерозголошення, то взагалі не маєш права говорити про свою армійську роботу, наприклад, у транспорті.
Цьому всьому також навчають на курсі молодого бійця, про загальні речі. Ну й коли потрапляєш на базу, то теж проходиш певний курс, щоб вивчити конкретно правила по базі.
Солдатки ЦАХАЛу
– Мабуть, складно два роки дотримуватися всіх правил… Хочеться швидше на “дембель”?
– Я почуваюся тут дуже комфортно. Чесно кажучи, до призову такого навіть не очікувала. Мені здається, в армії оборони Ізраїлю дуже великий рівень опіки над солдатами.
А армійська спільнота тут дуже розмаїта.
В усіх групах є нові репатріанти, представники ЛГБТ-спільноти, люди з аутизмом тощо. І для всіх є якісь програми, всім приділяють багато уваги, допомагають.
Плюс для будь-якого солдата на кожній базі завжди є безкоштовна психотерапія.
Наприклад, у мене на базі багато друзів геїв, і в них кожні пів року відбуваються великі зустрічі, вечірки. Коли я сюди тільки прийшла, то мене це здивувало – я раніше про таке навіть не думала, що так може бути.
Випускниці офіцерських курсів
Я теж належу до певної групи: по-перше, новий репатріант, по-друге, вважаюсь солдатом-“одиночкою”, бо не отримую фінансової допомоги від батьків. Це саме по собі досить важко: мене призвали після року життя в Ізраїлі, коли все ще було нове – обстановка, менталітет, культура, мова… В якісь моменти дуже важко, почуваєшся самотньо. А тут – армія, структура сама по собі така строга. Я думала, що мені буде дуже важко.
А виявилося інакше. Є безплатний курс івриту, курс вивчення іудаїзму. До речі, після нього можна пройти гіюр, тобто стати іудейкою. Його, звісно, можна пройти й “на гражданці”, просто там це трохи довше: після курсу вивчення проходиш різні процедури, державний рабинат, після яких стаєш юдеєм. Це як хрещення, тільки іудейське. Складаєш іспит, приходиш до рабина, він ставить тобі запитання щодо твого знання, твого бажання. І приймаєш іудейство.
– Ти також плануєш пройти цю процедуру?
– Ні, гіюр я проходити не буду. Але сам курс був того вартий, завдяки йому я дуже багато дізналася про Ізраїль в цілому. Здавалось би, країна світська, і серед молодих людей не так уже й багато віруючих, але це сильно допомогло мені асимілюватися і зрозуміти трохи більше менталітет і культуру.
Солдатка ЦАХАЛу
– Чим держава забезпечує військових?
– Для різних соціальних груп по-різному, і для дівчат і хлопців у різних бойових частинах також.
Якщо говорити особисто про мене, то після армії мені буде трохи легше, ніж, можливо, іншому військовому-ізраїльтянину. Тому що, по-перше,
мені як солдату-“одиночці” оплачують освіту в університеті.
Не повністю, але, якщо не помиляюся, перші два роки точно. Це дійсно серйозно.
Крім того, зараз я отримую дещо вищу зарплату, ніж строковик “не одиночка”. Протягом робочого тижня, поки я живу на закритій базі, мене там годують, є де спати – тобто по суті всім необхідним повністю забезпечена.
До того ж одинаки й одиначки, які приїхали без батьків або яких фінансово не забезпечують, отримують допомогу на оренду житла. Та й підшукати квартиру можуть допомогти – просто мені ця допомога не знадобилася, бо ми знімаємо помешкання разом із сестрою, і вона сама підшукала. Але значну частину вартості оренди мені оплачують.
Загалом сума такої компенсації становить до 1300 шекелів на місяць. Тобто якщо ти платиш за квартиру 2000 шекелів, то з них тобі покриють 1300, а решту доплачуй сам. А якщо платиш 700 шекелів, то компенсують усі 700.
Більше того: кожні пів року до нас приїздять перевірити, як я живу – чи є харчі, меблі, інша обстановка. Як “одиночка”, я маю право отримати техніку, якщо щось поламається – можуть подарувати духовку, наприклад.
Але загалом більшість солдатів іще живе з батьками, тож на вихідні повертається з бази в батьківський дім. Якщо просто вирішив жити окремо від батьків, бо так захотілося, то оренду тобі ніхто не оплатить – ця опція доступна лише для одинаків, у яких сім’я або за кордоном, або з якихось причин не забезпечує. Наприклад, хасидів, які вирішують іти в армію, батьки часто виганяють з дому і перестають підтримувати матеріально і морально.
Ще для військових є спеціальні гуртожитки у великих містах – Тель-Авіві, Хайфі тощо. Там можна зупинятися, якщо, наприклад, немає де ночувати. Безкоштовно, само собою.
В армії – цікаво й весело
– Як військовослужбовиця армії Ізраїлю, ти відчуваєш себе патріоткою цієї країни?
– Чесно кажучи, щось таке є. Я відчуваю не те щоб обов’язок, але що я роблю щось важливе і корисне. Для країни, яка мене добре забезпечує, і яка мене швидко прийняла. Можливо, це вплив усіх тих курсів, які я пройшла…
Якби почалася війна, я б пішла воювати за Ізраїль.
Після демобілізації я буду в резервних військах. Зазвичай строковики автоматично підписують контракт на “резерв”, але я як “одиночка” можу вибирати, служити в резервних військах чи ні. Бо в мене нібито є можливість повернутися в Україну.
– А як армія вплинула на тебе в цілому?
– Думаю, я сильно виросла завдяки тому, що от уже майже два роки перебуваю в такому досить закритому колективі, де немає можливості втекти від якихось конфронтацій чи конфліктів. Я навчилася справлятися зі стресом, покращилися навички комунікації. Іноді буває складно, іноді я працюю багато годин, і можливо, я раніше б так не змогла.
А взагалі, служба – це така собі маленька школа життя. Для всіх.
Усіх призивають, всі повинні служити, і доводиться зіштовхуватися з якимись ситуаціями, від яких не втекти. Ось і вчишся справлятися.
А ще завдяки армії я завела дуже багато знайомств. Оскільки людей сюди розподіляють не за місцем проживання, а за можливостями й здібностями, у мене тепер є знайомі в усіх куточках країни. Я через кілька рукостискань знаю весь Ізраїль! (сміється).
Романтичні стосунки між військовими дозволені лише поза базою і не у формі
– Яке ставлення у війську до дівчат?
– Уся армія – це в основному змішані війська. Є кілька бойових частин, де служать тільки хлопці, і дівчат поки що туди не призивають. Але загалом усі служать разом, і особливої різниці я не відчуваю.
Хоча якісь поблажки все-таки бувають: наприклад, на моїй базі дівчата не несуть караул, не чергують у якихось особливо складних локаціях або там, де потрібна більша фізична сила. Проте
в бойових військах дівчата роблять абсолютно все те саме, що й хлопці.
Правда, якщо, скажімо, сильно больові місячні абощо, то можна взяти лікарняний і поїхати додому відпочивати. Через це хлопці інколи сильно заздрять дівчатам.
А ще всі дівчата армії оборони Ізраїлю раз на рік збираються і їм влаштовують такий собі день веселощів.
Солдатки ЦАХАЛу
– А прояви сексизму трапляються?
– Мабуть, іноді все-таки щось таке проявляється, тому що дівчата служать на вісім місяців менше. Хлопців це, мабуть, злить, і я не раз чула закиди, нібито дівчата не повністю проходять армійський досвід – типу двох років не вистачає, щоб його сповна відчути.
А от щодо харасменту, сексуальних домагань, то в армії дуже пильно стежать за тим, щоб запобігати таким випадкам. У нас на базі для цього є цілий спеціальний офіс, таке ніби міні-міністерство, де працюють також і психологи. Є гаряча лінія підтримки 24/7, вона працює по всій армії. І для чоловіків, до речі, теж. Туди завжди можна звернутися.
Звісно, казарми у дівчат і хлопців окремо, щоб нічого такого не відбувалося.
В ізраїльському війську всі “гендери” рівні
– А як же романтичні історії? Бувають пари, які починають зустрічатися в армії?
– Між командирами й підлеглими це абсолютно виключено, бо розцінюється як сексуальний харасмент…
– Навіть якщо це справді любов?
– Якщо хтось добровільно вступає у відносини зі старшим або старшою за званням, то можуть хіба що перевести на іншу базу. Бо таке заборонено.
Ну і зрозуміло, що
на базі не можна цілуватися, займатися сексом тощо.
Але попри все, пари утворюються, багато хто знайомиться саме в армії. Можна ж робити ті речі, які нібито заважають армійській дисципліні, поза базою… Бо коли ти в формі, то потрібно бути дисциплінованим і представляти армію в хорошому світлі. А коли не у формі й не на базі – роби собі все, що хочеш.
Військовослужбовці ВПС Ізраїлю у парадних одностроях
– На базі обов’язково ходити в однострої?
– Не всюди. В “робочих” місцях обов’язково ходити в робочій формі. А там, де у нас казарма, то є невеликий район такий, де можна бути в цивільному.
– А тобі подобається носити форму?
– До робочої форми швидко звикаєш. Я в ній ходжу п’ять днів на тиждень, як і вся база, тому це вже не здається чимось особливим. А от у парадній формі, коли виходиш додому і їдеш в громадському транспорті, то це якесь таке дуже приємне відчуття…
Виходити з бази потрібно тільки в парадній, у робочій не можна.
– Чим вони відрізняються?
– Є кілька видів парадного однострою. У ВПC він бежевий – штани, сорочка (і у хлопців, і в дівчат). Тільки у хлопців з якоїсь причини дві кишені на сорочці, а в дівчат – одна. І армійські черевики: у хлопців вони вище на щиколотці, у дівчат – нижче. Хоча це також від залежить від професії, посади. Наприклад, у механіків черевики однакові, незалежно від статі.
Робочий однострій у нас на базі ВПС – це синя форма, як у механіка, сорочка і штани.
Вона направду непогано зроблена. Там є і вентиляція, і такі спеціальні кишеньки, що відкриваються. Буває жаркувато, Ізраїль все-таки жарка країна. Але завжди можна підкотити рукави.
Видають по три комплекти, кожної – і робочої, і парадної. Але коли йдеш на дембель, то маєш її повернути. Якщо щось загубив, доведеться компенсувати грошима.
Усі фото – пресслужба Армії оборони Ізраїлю
Читайте також:
“Каракалеві” берети.
Як в Ізраїлі в одному бойовому підрозділі служать хлопці й дівчата. ФОТО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
