автор: Людмила Кліщук
з Донецької області
фото автора
Навіть “всеохопне перемир’я” розтяжкам та мінам Донбасу – не указ, на них підриваються і цивільні жителі прифронтових територій, і військові. Останній приклад – загибель 13 серпня старшого сержанта Сергія Поховича із 42-го мотопіхотного батальйону 57 омпбр ЗСУ внаслідок підриву авто під селом Водяне Ясинуватського району. Імовірно, на протитанковій міні.
Експерти наголошують, що потреба в ретельному розмінуванні Донецької та Луганської областей залишатиметься на порядку денному ще не одне десятиліття. І що жодна країна, де відбувався збройний конфлікт, самотужки не впоралася з очищенням великих площ.
На Донбасі одразу кілька міжнародних організацій зараз працюють над гуманітарним розмінуванням.
Різниця між військовим та гуманітарним розмінуванням проста. Сапер ЗСУ має забезпечити максимально швидке та безпечне пересування особового складу між точкою А та точкою Б. Мета ж гуманітарного розмінування інша – повернути землям, які забруднені вибуховими “сюрпризами”, їхню попередню функцію: сільськогосподарську, промислову тощо.
Одним з операторів протимінної діяльності в Україні є міжнародна організація HALO Trust. Спільна американсько-британська місія з’явилася в Україні в 2015 році й донині працює на забруднених вибухонебезпечними предметами ділянках Донеччини та Луганщини.
За час перебування на Донбасі організація вже очистила 6,5 млн квадратних метрів. “Чисті” 32 ділянки передали в користування громадам. До кінця 2020 року очікується передача ще 15 ділянки.
Як працюють міжнародники на Донбасі? Чиїми руками мінне поле може перетворитися на безпечне сільгоспугіддя? “Новинарня” з’ясовувала ці питання в поїздці на Донбас.
Спекотний серпень на Донеччині. Стовпчик термометра – понад 30 градусів.
Ділянка розмінування “Озерне-6” у Лиманському районі. До війни тут розводили фазанів, були сіножаті. Зараз між бур’янів і чагарників височіють червоно-білі стопці й таблички “Обережно, міни!” Подекуди бадилля рівними смугами зрізане по самий ґрунт.
Тут працюють демінери HALO Trust.
Завдання демінера – лише знайти та позначити. Знешкоджують та вивозять боєприпаси співробітники Державної служби з надзвичайних ситуацій та Держслужби спецтранспорту.
Мене зустрічає Юрій. Шоколадна від засмаги шкіра, широка усмішка.
Сам із тимчасово окупованої Горлівки. До війни мав власний бізнес із пошиття хутряних головних уборів. Із початком війни разом із родиною переїхав на підконтрольну Україні територію, орендує житло в Краматорську.
Про гуманітарну організацію HALO Trust дізнався через сайт із пошуку вакансій, там шукали водія. Прийшов, три місяці шоферував. Згодом пройшов навчання – став демінером, далі – курс парамедика. Тепер Юрій – керівник групи на ділянці “Озерне-6”.
Юрій
Чоловік у засобах захисту, з рацією. На захисному “фартусі” поряд із синьо-жовтим прапорцем – патч Великої Британії. Адже саме ця країна є донором для робіт з розмінування конкретно на цій ділянці.
Запитую, як ставиться до західноєвропейських країн.
“Ми – нейтральні. Те, що роблю я, мої підлеглі та конкретно організація – для країни та суспільства – є досить корисним. Моя справа праведна. Якщо є допомога ЄС – я лише “за”, бо будь-якій країні важко самій розмінувати свої території”, – пояснює донбасівець, який працює в HALO Trust із 2016 року.
Чоловік проводить екскурсію територією. Дорога, по якій ідемо, з квітня по червень 2014 року перебувала під контролем незаконних збройних формувань. На перехресті поблизу мосту, біля якого зараз майорить синьо-жовтий прапор, стояли позиції, підходи до яких були щільно заміновані.
Зараз на частині території вже безпечно. Решта – досі обстежується.
Роботи тут тривають із травня 2016 року.
“Знайшли тут кілька розтяжок: одна на Ф-1, інша на РГД-5 з риболовною волосінню. Були і боєприпаси дрібного калібру для стрілецького озброєння. Вся ділянка пройдена на колінах, сантиметр за сантиметром. Я тут починав демінером”, – киває Юрій на десятки вже безпечних квадратних метрів вздовж річки.
Після того, як ЗСУ вибили проросійських найманців та почали розміновувати територію довкола укріплень, серед знахідок були й протитранстпортні міни противника.
Під час роботи з такими територіями можна знаходити не лише метал.
“Коли ми працювали на сусідній ділянці “Озерне-4”, то знайшли людські останки, кістки. Два тіла. У таких випадках передаємо інформацію у відповідні служби, зокрема в “Евакуацію-200″, і вже їхні співробітники працюють над встановленням особистості, ідентифікацією, пошуком родичів. З чиєї сторони ці люди не були б – вони померли, і їх треба належним чином поховати”, – каже Юрій.
Коли тут починалися роботи, активного трафіку не було – ні рибалок, ні грибників абощо. З появою демінерів місцеві мешканці стали почуватися безпечніше, тому доводиться з ними спілкуватись та пояснювати ризики перебування на необстеженій ділянці.
Серед розміновувавчів на ділянці є й жінки. Ольга – з Краматорська.
Вона тримає тонку дерев’яну паличку, якою повільно водить в траві: спочатку просовує, потім підіймає. Якщо нічого не знаходить, бере ножиці та зістригає рослинність, руками збирає її, а потім уже металодетектором перевіряє ґрунт.
Ольга за роботою
Спостерігаючи за її роботою, усвідомлюєш:
ретельно перевірити треба кожен міліметр землі Донбасу.
І все це все потребує часу, великих зусиль та пильності.
Ольга пояснює, що її робота вимагає значної концентрації уваги. Пригадує, що знаходила і розтяжки, й освітлювальні міни, і снаряди 82-го калібру.
Зі слів жінки, чимало її знайомих вже працювали в HALO Trust . Вона ж влаштувалася на роботу демінером, щоб спробувати “щось нове” після декрету. Доти була кухарем, а в HALO Trust пройшла навчання, склала іспит і не шкодує щодо зміни професії.
“Жінки більш витривалі”, – відповідає сміючись Ольга на запитання про гендерну рівність під час робіт із розмінування.
За кількадесят метрів на цій же ділянці – Сергій.
Сергій
Колишній бармен із Краматорська працює демінером другий рік. Має досвід роботи в Сватовому, коли там вибухали склади боєприпасів, Краснопавлівці та Новолуганському.
Зараз він, стоячи на колінах, знімає тонкий шар землі – металодетектор дав сигнал: у ґрунті щось є.
Раніше чоловік знаходив і шумові гранати, й розтяжки.
Щодо фінансової мотивації – констатує: бармен отримує менше. Тож залишати справу гуманітарного розмінування донбасівець не планує, та й кар’єрні амбіції має, очікує підвищення.
На демінерсській ділянці панує військова дисципліна, працюють за свистками: 30 хвилин роботи, 10 – відпочинку.
Керівник ділянки Юрій справляє враження вельми культурного та просунутого чоловіка. В його мові зустрічаються англомовні терміни зі сфери розмінування: “коли ми пішли на зимовий стендаун…”, “хлопці, затримайтеся на тест-пойнті”.
Коли ми завершуємо розмову, Юрій свистить підлеглим, подаючи сигнал, що пора приступати до роботи. Йому у відповідь лунає кілька свистків, один – із приліску.
“О, forest people”, – іронічно усміхається керівник, і ми покидаємо мінне поле.
А демінери продовжують працювати: на колінах, із металодетекторами, з рамками. Працювати очима, вухами та руками – щоб побачити, почути, відчути небезпеку, якою нашпигована тутешня земля.
П’яти років перебування HALO Trust в Україні вистачило, щоб сформувати кадрове ядро з українців, мешканців Донеччини й Луганщини. Раніше були керівники та тренери іноземні, зараз це – місцеві мешканці.
“Це не є особливістю роботи HALO Trust в Україні – такою є політика організації в усьому світі. У них (місцевих мешканців – “Н”) подвійна мотивація:
вони очищають свою землю
та отримують за це гроші”,
– пояснює менеджерка зі зв’язків з громадськістю Марина Лантух.
Марина Лантух
Штат HALO Trust в Україні – понад 350 людей, з них менше 1% – іноземні громадяни. У перспективі очікується, що програма стане повністю самостійною.
Один з іноземців – грузин Алекс Ярдалашвілі, менеджер із розмінування. Він прибув на Донбас ще у 2015 році. Має досвід роботи в Афганістані, Нагірному Карабасі та Грузії.
Біля Алексового робочого столу – роздруковані карти мінних полів. Кожна ділянка поділена на квадрати та ретельно промаркована.
“Щоб розтяжку не залишити за спиною”, – пояснює менеджер.
Алекс
За висновком Алекса, розмінування Східної України – процес складний та значно відрізняється від тих “гарячих точок”, де він уже мав досвід роботи.
“Тут усе “живе”, все нове. Тут люди “розумні” й придумують різні способи, як знищити противника. Багато імпровізації… Неприємно вражає масове несистемне мінування всього. Конфлікт розпочався спонтанно, це видно за характером мінувань. Ми знаходимо вибухонебезпечні предмети там, де не очікували їх побачити… Робили вони вибухівку з того, що було під руками”, – пояснює фахівець.
Міжнародна гуманітарна організація розміновує будь-які ділянки, незалежно від форми власності. Попередньо отримують дозвіл від місцевої громади. Але є обмеження: якщо цю землю використовуватимуть після розмінування військові – на такій ділянці HALO Trust не працюватиме. Бо працює лише для цивільних людей.
“Якщо ми працюємо на ділянці і з якихось причин на ту територію заходять війська – ми негайно її покидаємо. Перечікуємо, поки вони там працюють. В основному, це бувають зв’язківці. Ми стараємося дистанціюватися, оскільки, банально, можемо через військових потрапити під обстріл. А це небезпека для наших людей”, – пояснює Алекс.
Скільки отримують демінери? Зарплата демінера – середньостатистична для України, приблизно 12 тисяч гривень.
Керівниця ділянки “Озерне-5” Ірина має 15 тисяч. Каже, що платня могла б бути й більшою, адже робота пов’язана з ризиками для життя.
Ірина
Ірина прийшла в Halo Trust після декрету у 2017 році, доти працювала торговим представником. Крім Озерного, жінка-демінер працювала на полях у Гранітному, де фіксували загрози протитранспортних мін. Має за плечима курси парамедика, була помічником керівника групи, тепер понад рік керує групою.
Щоб підготувати фахівця-демінера, потрібно приблизно півтора місяця.
“Це не військовий сапер, який має знешкодити вибухонебезпечний предмет. Завдання демінера – лише знайти, вміти ідентифікувати. Після того, як він знайшов боєприпас, максимум, що він може зробити – викопати його безпечним методом із землі й маркувати ділянку”, – пояснює менеджерка Лантух.
Навчання демінерів складаються з теорії (вміти розпізнавати боєприпаси – знати, грубо кажучи, різницю між консервнрою банкою та міною) і практики. На спеціальному тренінговому полі під Краматорськом протягом 2-3 тижнів відпрацьовують усе досить детально. Скажімо, послідовність дій щупом прописана дуже скрупульозно: зліва направо перевіряти у трьох напрямках, на певну глибину простромляти землю тощо. Після екзамену людина відправляється на реальне мінне поле. Новачків, щоправда, спрямовують на ті ділянки, де рідко щось знаходять.
“У нас є текучка кадрів серед демінерів. Не всі можуть оцінити складність роботи на мінному полі. По суті, це фізично важка та виснажлива робота, восьмигодинний робочий день. Робота потребує напруги зору та слуху, людина має бути максимально зосереджена щотридцять хвилин”, – зазначає Марина Лантух.
Крім того, демінери проходять низку психологічних тестів та медогляд. На алкоголь в організації табу, а якщо все ж таки його виявляють у крові – людину звільняють.
Кадри на роботу шукають через інтернет, газети, інформаційні листівки.
“У людей із сіл, як правило, квадратні очі від оголошень про набір на курси демінерів – вони вважають, що будуть “гарматним м’ясом”. Спочатку бажаючих фактично немає. Людям треба деякий час. Коли ми починали набирати людей із сільської місцевості – сперечалися, чи варто це робити, бо був ризик вживання алкоголю. Як показав досвід, люди з села багато працюють,але й більш постовлені звикли до фізичної праці під сонцем чи в холоді, більш загартовані”.
За даними Міністерства оборони, в Україні 21 тисяча квадратних кілометрів вважається забрудненою вибухонебезпечними предметами, включно з окупованою Донеччиною, Луганщиною та адмінмежею з анексованим Кримом.
На підконтрольній Україні території забруднена мінами площа складає 7 тисяч квадратних кілометрів.
За даними Міжнародного центру розмінування в Женеві, Україна входить у п’ятірку країн світу, де від вибухонебезпечних предметів у землі найчастіше гинуть люди.
За даними цього ж центру, Україна посідає перше місце у світі за кількістю смертей від протитанкових мін. Далі по списку – Пакистан, Малі, Сирія, Ємен, Афганістан.
Фахівці акцентують: жодна країна самотужки не вирішила проблему гуманітарного розмінування. Все це питання часу та великих грошей і технологій.
У Хорватії, скажімо, до розмінування залучали понад 60 машин-роботів. А в Іраку, де зосереджена чимала кількість нафтових родовищ, магнати фінансували розмінування територій, маючи свій меркантильний інтерес до очищення землі від вибухонебезпечних предметів.
І в Україні одним із факторів інтенсивнішого розмінування земель Донеччини та Луганщини може стати еконономічне зацікавлення: хочеш використовувати цю землю в господарстві – інвестуй в очищення територій від вибухонебезпечних предметів.
Читайте також:
Земля з мін. Якою ціною Україна розміновує Донбас
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
