У Києві встановлять пам’ятник Петрові Болбочану

Громадська спілка “Музичний батальйон” вирішила встановити у Києві, на вулиці Січових Стрільців, в однойменному сквері пам’ятник командувачу Запорізького полку армії УНР, визволителю Криму від більшовиків Петрові Болбочану.

Про це в середу, 19 серпня, повідомила “Історична правда”.

Зазначається, що врочисте відкриття заплановане на 5 жовтня 2020 року – річницю від дня його народження.

Саме погруддя вже відлите у бронзі, районні чиновники обіцяють прийняти пам’ятник на баланс.

Ініціатори збирають кошти на сам процес встановлення та різні додаткові заходи.

Реквізити:
Громадська спілка “Творче патріотичне об’єднання “МУЗБАТ”,
пот/рах. UA48 320649 00000 2600 5052 754346 в ФIЛIЯ “РОЗРАХ.ЦЕНТР”;
АТ КБ “Привабанк” м. Київ, МФО 320649, код за ЄДРПОУ 40326682
Картка “Приватбанку”, прив’язана до рахунку: 4246 0010 0064 5816

Прохання зазначати в платежі: “Благодійний внесок на пам’ятник П. Болбочану”.

Для довідки

Петро Федорович Болбочан народився у сім’ї священика, навчався в духовній семінарії. Закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами, інформує сайт УІНП.

З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин.

22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами.

На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь.

“Запорожці” Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го. Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів.

Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: ” (…) ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій…  я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька”.

“У житті був дуже скромний, без тіні манії величності, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні”.

З грудня 1918-го – командувач Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Гостро критикував суперечливу політику уряду та його міністрів.

9 червня 1919-го у Проскурові (нині Хмельницький) зробив невдалу спробу захопити командування корпусом. Був заарештований і засуджений до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот (усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру). Завдяки великій симпатії у військах, мав змогу втекти. Однак не зробив цього, бо прагнув довести, що за ним немає жодної провини.

Розстріляний 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині.

Слідство продовжувалося і після страти, але не знайшло жодних підтверджень державної зради та підготовки заколоту.

У трагічній долі Петра Болбочана, який став жертвою політичних інтриг і наклепницької кампанії, відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.

Читайте також:
У Краматорську встановлять пам’ятник Василю Стусу