“Фронт по мові і язику”: як переконати одеського таксиста в тому, що для українців має бути “разніца”

Сергій Бригар
блогер з Одеси, історик за освітою

(FB)

– …Сєрьог, а ти сам откуда? – питає таксист.

Вечір. Виїжджаємо з найбільшого житлового масиву Одеси – селища Котовського.

– З Бочарова. А ось там, позаду, пологовий, де я народився.

– Чьо правда, ілі ето стьоб?

– Та який стьоб? 22 роки тут прожив.

– А сєйчас гдє?

– Ну а куди ми їдемо? Проспект Шевченка.

– Тоже в Одєссє? Фєномєнально.

– Та нічого феноменального.

– Я просто в жизні нє встрєчал такіх людєй.

– Погано.

– Нє, я вот тоже нєнавіжу нього є*аного Путіна, всєх етіх орков бляцкіх, но язик, счітаю, нє імєєт значєнія: какая разніца? Ми же всє укрАінци, вот какіє єсть, а дєліть людєй по язику – послєднєє дєло.

– Мова має грандіозне значення для національної ідентичності: там, де немає мови, не стає і держави.

– І вот тут я с тобой нє согласєн. У мєня мама укрАінскій філолог, но мєня воспітивала по-русскі, потому что ето Одєсса.

– Добре, давай так: Путлер 2014 року від’єднав від України частини Донецької та Луганської областей і Крим, вірно?

– Єстєствєнно.

– Ну так от це і є території, де на час початку агресії української мови було найменше. Розумієш, до чого я веду?

Пауза.

– Дааа, я как-то об етом нікогда і нє задумивался.

– Ну а ти подумай…

36 років, одружений, троє дітей, вища освіта (яка, щоправда, в наших реаліях часто-густо до сраки), працював рекламником, був підприємцем у сфері роздрібної торгівлі, рік тому перекваліфікувався в таксиста, а от не задумувався… Типовий мешканець наших широт.

Читайте також:
150 років триває ця історія знущань над україномовними інтелігентськими дітьми Києва. 150 років,
– Мирослава Барчук