СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
52843 +800
Летальні випадки:
1372 +27
Одужали:
25661 +861
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 786402 (+12571). Оновлено: 09:40 11.07.2020

“Дистанція має бути. Але не в любові”. Як волонтери рятують бездомних під час епідемії

 

автор: Слава Чиженок
фото автора і з соцмереж

Коли на початку березня в Україні діагностували перший випадок захворювання на СOVID-19, це стало поштовхом до запровадження суворих обмежувальних заходів по всій країні. Одним із перших на карантин закрився Київ: поступово припинили роботу ринки, торговельні центри, непродовольчі магазини, заклади громадського харчування, перестав ходити громадський транспорт.

Дискомфорт від цієї ситуації тією чи іншою мірою відчули всі. Та якщо, скажімо, про проблеми підприємців влада вимушена згадувати бодай через те, що податки від їхньої діяльності становлять серйозну частку бюджету, то ще одну категорію населення, яка постраждала від карантину чи не найбільше, помічати «не прийнято».

Ідеться про бездомних, яких карантин не просто залишив без роботи й прибутку, а фактично поставив на межу виживання. І нескладно уявити, як склалася б їх доля в цій ситуації, якби не волонтерські ініціативи.

«Новинарня» в Києві провела день із волонтерами Спільноти святого Егідія, і на власні очі переконалася, яку велику роботу вони проводять у той час, коли більшість із нас переймається передусім власними «карантинними» незручностями.

«Я просто почала допомагати»

Ганна

Із Ганною ми зустрічаємося біля метро «Либідська». Дівчина працює маркетологом. А у вільний від роботи час вона – волонтер: допомагає роздавати їжу бездомним та просто малозабезпеченим людям.

Цим категоріям населення завжди доводиться нелегко. Проте запровадження карантинних обмежень багатьох із них поставило буквально під загрозу голодної (а кого – й холодної) смерті.

Багато хто вважає, що люди, які опинилися на вулиці – це виключно «антисоціальні елементи», котрі тільки й уміють випрошувати гроші на пляшку та «плутати» під’їзди житлових будинків із вбиральнею.

Насправді ж серед тих, хто залишився без даху над головою, є люди з дуже різною долею. І більшість із них намагається хоч якось заробити на шматок хліба. Для цього вони збирають і здають пляшки, картон та пластик, підряджаються вантажниками на ринки, виконують нескладні роботи на будівництвах тощо.

Із запровадженням карантинних заходів більшість бездомних втратила будь-яку можливість себе прогодувати, адже закрилися навіть пункти прийому вторсировини.

«Під час карантину людей, яким потрібна допомога і яким бракує їжі, стало набагато більше.

Якщо раніше ми роздавали харчі раз на тиждень, то зараз тільки тут, у Голосіївському районі, проводимо такі роздачі тричі на тиждень. На кожну роздачу приходить близько 70 людей, і це число постійно зростає», – розповідає Ганна.

До волонтерської ініціативи вона долучилася, побачивши у фейсбуці допис подруги, яка давно працює з безпритульними. Такі заклики долучитися до їхньої справи волонтери пишуть постійно. Адже незважаючи на те, що в Києві з бездомними працює кілька волонтерських ініціатив, їм постійно бракує людей: щоб готувати обіди, пакувати продукти, розвозити їх, роздавати.

«Я просто запитала її, як я можу допомогти. І почала допомагати», – каже Ганна.

У Голосіївському районі, яким вона опікується, ситуація ще непогана.

Найскладнішена Троєщині, де на одну роздачу приходить близько 150 людей,

які потребують допомоги, а волонтерів дуже мало.

Тому вони постійно у пошуку однодумців та помічників. Кажуть, будуть вдячні за будь-яку допомогу: і фінансову, звісно, теж… але ще краще – обідами, транспортом і «робочими руками» на роздачах.

«Усе життя пропрацювала другим режисером на кіностудії ім. Довженка… і  вимушена звертатися по допомогу»

Поки ми розмовляємо, під’їжджає автівка, з неї виходять хлопець і дівчина, у якої в руках велика коробка з «Нової пошти». Пара вітається, залишає коробку і їде далі.

«Це моя колега, Таня. От, обіди нам приготувала», – усміхається Ганна.

Коробка щільно заставлена пакунками, в яких яблука, томати, одноразовий посуд із сосисками з гарніром та окрошкою.

Поки ми «досліджуємо» пакунки, під’їжджає ще одне авто, на цей раз із волонтерами. Серед них – Віта Зіневич, волонтерка Спільноти святого Егідія вже майже 25 років. Починала  з будинку для літніх людей, якому допомагають і досі.

Віта Зіневич

Їжу бездомним і бідним Віта роздає вже 22 роки. Зізнається, що в таку ситуацію, як цієї весни, досі не потрапляли ні їхні підопічні, ні самі волонтери.

«Для всіх це вперше – і для нас, і особливо для бідних людей, – зізнається Віта. – Була ситуація, коли в цей період із деяких лікарень виписали бездомних, які перебували на лікуванні, і вони одразу опинилися на вулиці. Це дуже велика розгубленість».

Поки волонтери вивантажують з машини пакети з їжею, до них підходить тендітна жінка з невеликим песиком. Одягнута бідно, на обличчі – маска і захисні окуляри.

Це Тетяна, вже добра знайома наших волонтерів. Усе життя вона пропрацювала на кіностудії ім. Довженка, другим режисером. А коли настав час виходити на пенсію – виявилося, що вона буде мінімальною. Адже зарплати у сфері культури малі, а останнім часом їх ще й платили переважно «в конвертах».

Тетяна (під час святкової роздачі на Великдень, березень 2020). Фото: Ганна Гінда

Тож Тетяна в її за 60 просто вимушена звертатися по допомогу, щоб прогодувати себе та вісьмох собак, які живуть разом з нею.

Поки жінка розповідає, як у неї справи, Ганна приносить їй пакети з їжею. Волонтери ще декілька хвилин спілкуються з Тетяною і прощаються – часу обмаль, а роботи попереду ще багато.

Катастрофічно бракує одягу, взуття… і можливості помитися

Поки переходимо дорогу на інший бік, де нас чекають інші нужденні, Віта перелічує основні потреби людей, які мешкають на вулиці.

Одна з найбільших проблем – одяг і взуття. Зі зміною сезону бездомним фактично нічого носити, адже гардероб у них більш ніж скромний, та й тримати його ніде.

Особливо страждають люди з нестандартними розмірами. Катастрофічно бракує чоловічого взуття, тому волонтери постійно звертаються до всіх небайдужих із проханням передавати їм мешти 42-45 розмірів.

Також дуже дошкуляє безпритульним неможливість помитися й попрати речі. У «некарантинний» час закладів, де це можна зробити, у Києві дуже мало (до слова, вони недержавні). А під час карантину закрилися й ті, що були.

Тож велика мрія Віти та її однодумців – відкрити спеціальний центр, де були б душові та можливість випрати одяг.

Тим часом після закриття залізничного вокзалу, де принаймні можна було «цивілізовано» сходити в туалет і помити руки, сотні бездомних залишилися без доступу до вбиралень і питної води. У тих районах, де є бювети, вони принаймні мають змогу попити. В інших – залишається сподіватися хіба на волонтерів та небайдужих людей, які не пошкодують пляшки води для безпритульного.

Історії різні – біда спільна

У скверику біля зупинки волонтерів уже очікує близько десятка чоловік. Це люди, які потребують допомоги: їжі, одягу, якихось необхідних дрібничок.

У кожного з них своя історія: хтось приїхав працювати, але через карантин залишився і без роботи, й без житла. У когось майно відібрали шахраї. Хтось потрапив з тяжкою хворобою у лікарню, а коли повернувся – квартиру вже оформили на себе аферисти або й «добрі» родичі…

Дехто з цих людей має житло, але не має за що жити. Інший – усе життя працював, але був змушений піти на вулицю через алкоголізм близької людини. А хтось усе втратив через власні шкідливі звички.

Є й ті, хто опинився у дуже скрутному становищі саме через карантин.

Віта знає майже кожного – з усіма вітається, розпитує. У цей час інші волонтери, отримавши завдання, беруться до роботи.

У першу чергу всіх, хто прийшов на роздачу, просять розійтися широким колом – протиепідемічних вимог тут дотримуються суворо. Потім волонтери оброблюють людям руки антисептиком, дивляться щоб у всіх були маски. У кого нема – видають.

І лише після цього починають роздавати їжу.

Готові поділитися останнім

«У нашій роздачі базова порція – це якийсь гарнір (зазвичай гречка), яйце, два шматочки хліба. І люди, які готують ці обіди, додають уже щось і від себе: сосиски, салати, фрукти, печиво», –  пояснює Віта.

Для декого у волонтерів бувають і «особливі» гостинці. Серед чоловіків з’являється смаглява дівчинка у бейсболці – Інна. Вона не може розмовляти, але завжди пише волонтерам слова вдячності на мобільному телефоні. Віта тишком протягує їй шоколадку, дівчина радісно посміхається і посилає волонтерці повітряні поцілунки.

Детальніше прочитати про Інну і про те, як їй допомогти, можна тут.

Так Інна дякує волонтерам за кашу

На турботу й увагу бездомні люди відповідають безмежною вдячністю. Що-що, а доброзичливе ставлення тут уміють цінувати. Нещодавно один чоловік, який приходить сюди постійно, приніс Віті коробку шоколадних цукерок – щоб хоч у такий нехитрий спосіб висловити подяку.

Знедолені люди вміють ділитися останнім і не скупитися. Переконуємося в цьому на власні очі: коли одному з підопічних волонтерка пропонує одразу дві пари штанів, той соромиться брати другу – може, комусь більше потрібно…

Інший волонтер розповів історію про те, як бездомний Андрій, узявши приготовлений обід, простягнув у відповідь… дві пачки макаронів. Щоб зварили й нагодували тих, хто голодує: «Мені все одно їх ніде зварити, я на вулиці живу. Мені дали – а я вам віддаю».

«З таким сумним життям коронавірусу не боюся»

Окрім їжі, одягу та «смачненького», потребуючим привозять і ліки. Через погані умови у бездомних ослаблений імунітет, вони часто хворіють і мають хронічні захворювання. Вкупі з неможливістю ретельно мити руки, самоізолюватися й дотримуватися інших правил, це робить цю категорію населення однією з найбільш незахищених в умовах епідемії.

Один із чоловіків тримає упаковку парацетамолу. Пояснює, що трохи погано почувається. Представляється Володимиром і ділиться наболілим: їжа й одяг – це добре, але найбільше його тривожить відсутність житла і «прописки».

Володимир

«Воно коли тепло – то нормально. Я хатку собі збудував, там клейонка, ковдри… А от роботи зараз немає – вірус же. Але я його не боюсь, бо живу один і мало з ким спілкуюсь», – розповідає Володимир.

І подумавши, додає: «Чесно кажучи, з таким сумним життям… Поки що не боюся».

«Людина залишається людиною»

Волонтерам уже час виїздити на наступну локацію.

На прощання Віта ділиться враженнями про те, чого її навчила «коронавірусна криза».

«Особисто для мене карантин був показовий тим, що я не жила тільки для себе. Дуже легко було б у цей період закритися вдома – власне, я нікуди й не виходила, крім роздачі. Але карантин показує, що людина залишається людиною в будь-якій ситуації. Вона потребує іншої людини, потребує підтримки.

Ми говоримо, що під час карантину треба зберігати дистанцію. Але не дистанцію в любові до іншої людини, в увазі, дружбі і підтримці. Так, має бути дистанція. Але точно не ця».

Фото із соцмереж

Як допомогти

Знайти дописи волонтерів у соцмережах можна за хештегами #допомагайздому і #не_начхати.

Про те, як допомогти бездомним та іншим людям, які цього потребують, можна дізнатися на фейсбук-сторінці Спільноти святого Егідія.

Онлайн-мапа з усіма пунктами роздачі гарячого харчування у Києві – тут.

матеріал підготували: Слава Чиженок, Леся Шовкун

Відео:

Читайте також:
І знову волонтери замість держави.
Як фонд “Пацієнти України” забезпечує захист для медиків

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

12
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: