“І мертва, і жива”. Гостини в Чорнобильській зоні та перспективи її нового заселення

 

автор: Іван Гайванович
із Чорнобильської зони
фото автора

Понад три тижні в Чорнобильській зоні відчуження триває боротьба з лісовими пожежами. А її відвідання було закрите ще раніше – з 18 березня – у зв’язку з пандемією коронавірусу. Навіть переселенці, яким традиційно дозволяють відвідати рідні місця й могили предків на поминальні дні після Великодня, зараз потрапити сюди не зможуть.

Після того як уночі 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС, із 30-кілометрового радіусу було евакуйовано майже 120 тисяч людей, а сама постраждала територія площею 2600 квадратних кілометрів оголошена непридатною для постійного проживання. Однак постійні мешканці тут є й зараз, і пожежі їх, на щастя, не зачепили.

Напередодні 34-ї річниці аварії на ЧАЕС ми провідали нинішніх чорнобильців – самоселів, екологів, дозиметристів, бізнесменів. Дехто з них вважає, що пора б уже заселяти зону заново. Чи це можливо? Дивимося на місці.

Гід і 109 самоселів

КПП біля села Дитятки Іванківського району – в’їзд у зону відчуження

Ворота в Чорнобильську зону – КПП “Дитятки”.

На табло – рядок, що біжить: “Ласкаво просимо в зону…”

Тут тіснувато від мікроавтобусів “Чорнобиль-туру”, трапляється навіть брендована бронетехніка цієї туристичної фірми (поїздка відбувалася ще до карантинних обмежень – Ред.).

Але невдовзі автомобіль їде край лісу вже цілковито порожньою дорогою. Крізь асфальт подекуди проростає трава або навіть кущі.

Але загалом дорожне покриття в зоні на диво непогане. В усякому разі, у звичайній українській глибинці часто трапляються гірші шляхи. Однак рухатись доводиться повільно й обережно: авто періодично перекочується через здуття, що нагадують “лежачих поліцейских”. Олександр Михайлович, мій супроводжувач, пояснює, що це коріння дерев розростається попід асфальтом і піднімає його.

Дорога в зоні відчуження до села Куповате

Без супроводу стороннім у Чорнобильській зоні пересуватися заборонено. Тож до так званих “самоселів” ми їдемо разом.

Офіційно в зоні відчуження заборонене постійне проживання. Тобто всі без винятку люди, які тут зустрічаються, мають реєстрацію поза межами зони. А їх не так уже й мало: якщо, крім персоналу ЧАЕС та інших спеціалізованих держпідприємств, враховувати і поліцейських, і пожежників, і підрядників, то набереться до 12 тисяч.

А ще – 109 самопоселенців, які фактично й є постійними мешканцями: 74 – в самому місті Чорнобиль, решта – в селах. Всі вони взяті на облік, і до обов’язків мого супроводжувача належить, зокрема, щомісячне відвідання цих людей.

– Були часи, коли і їм не дозволяли тут жити, боролися з ними. А потім, видно, прийняли таке рішення:

порахувати й дозволити,

– пояснює мені Олександр Михайлович.

Власне, сотня нинішніх самопоселенців – це залишок тих, які повернулися ще у 80-х та 90-х. На їхнє проживання в зоні влада дивиться крізь пальці, навіть допомагає, чим може.

Але нових самоселів з початку 2000-х у зону не пускають, принаймні офіційно. Тож нинішні старіють і тихо вимирають, або ж їх, уже неспроможних давати собі раду, зрештою забирають із зони родичі.

Мертве село Опачичі, в якому донедавна ще жила одна бабуся

Так, ще додавна в селі Опачичі жила одна-єдина бабуся, але тепер ми з гідом її не знайшли.

Баба Ганя з Куповатого: “У Києві від нервів помирають, а ми тут по сто год живем”

Наступне село – Куповате – можна вважати густонаселеним. Тут налічується п’ятнадцять душ самопоселенців.

86-річна Ганна Олексіївна Заворотня живе удвох із молодшою сестрою Сонею. Соня неповносправна, та ще й не ходить, тож баба Ганя її доглядає.

Ганна Олексіївна (ліворуч) із сестрою Сонею – мешканці села Куповате

Після аварії на атомній електростанції, вже на початку травня 1986-го, баба Ганя, як і всі три сотні мешканців Куповатого, була евакуйована. Але вже через три місяці повернулася. Квартиру, отриману від держави, передала опікунові в обмін на допомогу.

– Я рішила, що Родіна незамєніма человєку, і матка незамєніма. Тут до її могилки близько – от я й приїхала, – розповідає баба Ганя. – Мені й тут непогано.

Авжеж, села самопоселенців у зоні відчуження – електрифіковані. Щомісяця їм привозять пенсію. Раз на п’ять тижнів навіть приїжджає автомагазин із найнеобхіднішим. Куповате ніби в глушині, але охоплене й мобільним зв’язком.

Ганна Олексіївна та гід Олександр Михайлович біля хати “самоселів” у селі Куповате

Баба Ганя скаржиться на відсутність транспортного сполучення, через що вона не може відвідати церкву в Чорнобилі навіть на Великдень. Тим не менше, на її думку, краще жити в рідному селі, бо стрес через переїзд на нове місце вкоротив віку вже багатьом її односельчанам.

– Знаєш, синок, що нерви роблять? Там такі молоді померли вже – по 60 да по 50 год. А ми тутечки собі ходимо, хоть на кийках, да по 100 год живьом.

Баба Ганя знову й знову намагається хоч чимось пригостити, пропонуючи то чарку, то сало, то овочі із власного городу.

– У мене своя квасоля, свої огурочки, своя картопля… Якби я тобі показала свою землю, то ти б ізлякався!

Ганна Заворотня з електрочайником і мобільним телефоном

Човгаючи ногами, старенька приносить банку з квашеними огірками. На запитання, хто ж обробляє землю і це все вирощує, баба Ганя береться руками в боки:

– Я! А горілку хто жене? Я! Усьо я дєлаю. Восємдєсят шість год. А на Покрову оце буде 87. На Покрову в мене день рождєнья. А в дівки ото вже на Крещеньє було, так їй вже 82.

Дівка – це Соня. Як-не-як, на чотири роки молодша за бабу Ганю.

На запитання, чи нема страху їсти огірки, вирощені в Чорнобильській зоні, баба Ганя відповідає майже приказкою:

– Ми такої нації, що не боїмось радіації!

Чорнобильські окуні від Маркевичів

Після Куповатого мій шлях лежить до самого Чорнобиля. Місто розташоване на десяток кілометрів ближче до ЧАЕС, ніж Куповате, але й тут самопоселенці живуть без страху перед радіацією.

82-річний Євген Федорович Маркевич зустрічає мене на воротях, запрошує до невеликої старенької хати. Незадовго до мого візиту вони з дружиною Галею повернулися з риболовлі, тож на плиті смажаться виловлені в Прип’яті окунці.

Житель міста Чорнобиль Євген Маркевич. Фото: Ukrainer

Обоє Маркевичів – колишні педагоги: він працював учителем трудового навчання, вона викладала музику.

Щоб повернутися в рідний Чорнобиль, Євген Федорович уже через два місяці після евакуації влаштувався на роботу дозиметристом у зоні відчуження.

Спочатку жив у своєму будинку таємно. Каже, патрулі докучали до середини 90-х, а потім перевірки припинилися.

Ми п’ємо з Маркевичами чай у невеликій затишній кімнатці будинку, збудованого ще дідом Євгена Федоровича.

Як і баба Ганя з Куповатого, Маркевичі в Чорнобилі вирощують для себе городину на присадибній ділянці.

Євген Федорович стверджує, що якщо й з’явилися в нього якісь болячки, то вони – вікові, а не наслідок опромінення.

Він мріє про відродження рідного міста.

– Я думаю, Чорнобиль може дуже швидко наповнитися, якщо зону відчуження звузять до десяти кілометрів. Тоді багато людей повернуться і в Чорнобиль, і в села – передусім старі люди, які ще можуть давати собі раду, – ділиться сподіваннями Євген Маркевич, який переконаний у правильності свого рішення повернутися у відселене місто.

Рух покинутого міста

Насправді, колись 12-тисячний відселений Чорнобиль – зараз далеко не мертвий. Якщо заплющити очі на покинуті зруйновані хати й занепалу автостанцію та не знати, що майже всі люди, яких зустрічаєш, працюють тут вахтовим методом (по чотири дні на тиждень або ж по півмісяця однією вахтою), місто цілковито вписується в образ звичайного собі українського провінційного населеного пункту.

Так, тут небагато перехожих, мало автомобілів, але ж є вуличне освітлення, кілька магазинів, кафе, навіть тренажерний зал і клуб із власною самодіяльністю.

Освітлення в нічному Чорнобилі

Чорнобиль, вулиця Радянська

Пам’ятник Леніну в Чорнобилі

Що дивує – недемонтований пам’ятник Леніну в центрі міста, а також вулиці, досі названі іменами комуністичних діячів.

Декомунізація відселеного н.п. не торкнулася: будинок культури тут дає концерти на вулиці Радянській, а магазин-кафе “Вєчний зов” відкрився на вулиці Кірова.

Храм святого Іллі в Чорнобилі — єдина діюча церква в зоні відчуження (збудована в другій половині ХІХ ст., належить до Московського патріархату)

2020: найбільші пожежі за весь час

Натомість поза Чорнобилем природа має можливість відпочити від людей повною мірою, і це дуже тішить екологів.

Старший науковий співробітник Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Сергій Обрізан пояснює, що зубрам, лосям, оленям, диким коням потрібна велика територія, і тому заповідник важливий для їхнього збереження.

Еколог висловлює обережну впевненість, що, на відміну від мишей, білок чи рептилій, цим тваринам удалося врятуватися й від цьогорічних пожеж.

На підставі аналізу космічних знімків науковці роблять висновок про займання на площі 20-30 тис. гектарів у зоні відчуження, з них на 15-20 тис. гектарів – у заповіднику. Це наймасштабніші пожежі за весь період після аварії на ЧАЕС – досі найбільші займання фіксувалися у 1992-го та 2015 роках, їхня площа була вдвічі менша: 11-12 тис. гектарів.

Втім, сподівається науковець, хоча нинішні втрати й важчі, але не катастрофічні.

Читайте також:
НАСА показала, як вигладає пожежа біля Чорнобиля з космосу

Не так мутації, як внутрішні порушення

Всупереч поширеному уявленню, каже Сергій Обрізан, заповідний статус території не виключає можливості проживання на ній людей, якщо це не шкодить природі. Утім, такої необхідності немає.

– Коли ми завозимо сюди людей, вони все одно отримують більшу дозу опромінення, ніж на сусідній території. Це не є виправданим, протирічить принципам захисту людини. Не треба людину зайвий раз опромінювати, – переконаний еколог.

На запитання про мутації серед тварин Обрізан відповідає з посмішкою. Каже, що з 1996 року, відколи він почав працювати в зоні відчуження,

бачив мутанта – двоголове теля – лише на фотографії.

Але й це фото є результатом фотомонтажу – його зробили самі ж співробітники зони задля розваги.

Звичайний приблудний пес у “звичайному” місті Чорнобиль

Втім, це не означає, що в зоні відчуження немає ризику для здоров’я.

– Наш заповідник є учасником напрямку радіобіологічних досліджень, тож сюди приїжджають вчені з Фукусімського університету з Японії, які відловлюють мишовидних гризунів у дуже високих [радіаційних] полях, досліджують їхню біохімію крові, внутрішні органи. І вони знаходять у мишей такі відхилення в складі крові, які для вашого терапевта були б підставою прописати лікування. Тобто це не ті мутації, коли є два хвости чи велика голова, але це внутрішні порушення, – пояснює Обрізан.

За словами науковця, для живих організмів набагато шкідливішим за зовнішнє радіоактивне випромінювання, яке вимірюють на ґрунті чи на поверхнях, може стати внутрішнє опромінення – наслідок потрапляння радіоактивних частинок із повітрям, їжею або водою в легені, шлунково-кишковий тракт і далі в тканини.

Для персоналу в зоні відчуження ризик внутрішнього опромінення мінімізується, наприклад, шляхом організованого харчування в їдальні, де вся їжа готується із продуктів, доставлених з-поза меж зони, зазначає Сергій Обрізан. Тоді як у випадку оселення людей у зоні відчуження забезпечити їх гарантовано чистими продуктами буде складніше, не кажучи вже про ризик зовнішнього опромінення, який залишається.

Прожекти із заселення зони

Денис Русак. Фото: “Економічна правда”

Тим не менше, ідея перегляду меж зони відчуження та повернення сюди постійних жителів обговорюється час від часу й серед науковців, і у владних кабінетах. Її активно просуває, наприклад, доктор економічних наук Денис Русак. Він був членом робочої групи, яка готувала минулорічний указ президента Володимира Зеленського про розвиток радіоактивно забруднених територій, а також, зовсім донедавна, радником керівника Державного агентства України з управління зоною відчуження.

У згаданому указі президента йдеться передусім про активізацію туризму в зоні відчуження. Втім, Русак вважає розвиток туризму в зоні відчуження лише першим, але далеко не найважливішим кроком.

– Тридцятикілометрова зона вже може бути інтегрована в господарське життя країни. Ми не можемо весь час паразитувати на тому, що ми рятуємо Європу від наслідків [Чорнобильської катастрофи], – переконаний науковець.

Як аргумент Денис Русак наводить звуження зони відчуження довкола Фукусімської АЕС, де 2011 року також трапилася аварія.

Економіст вважає, що Чорнобильську зону відчуження слід перетворити на вільну економічну зону: тут має бути створено науково-прикладний кластер, який займатиметься інноваційними розробками.

– Біотехнології нового покоління, елементи живлення нового покоління – будь ласка! Ми маємо дати цю територію для київського бізнесу, який хоче піти від податків, але переїхати з Києва 100 кілометрів. Це дасть можливість [бізнесу] направити певні обігові кошти на інвестування в себе.

Річковий порт Прип’ять

Саме лише відновлення річкового порту на річці Прип’ять та пов’язаної з ним інфраструктури, а також відкриття судноплавного маршруту між Білоруссю та Україною, який може стати фрагментом перспективного Балтійсько-Чорноморського водного шляху, створило б близько 5 тисяч робочих місць, вважає Денис Русак. Ці працівники, своєю чергою, стимулювали б заселення нинішньої 30-кілометрової зони відчуження.

– Якщо відкриєте зону, з поверненням прав власності чорнобилянам на їхні квартири й будинки, то наступного ж ранку [в Чорнобиль] повернуться більше 2-3 тисяч людей. Це я вам кажу відразу. А ще в нас сьогодні 300 тисяч переселенців із зони “ДНР/ЛНР” не забезпечені ні житлом, ні роботою. Ви не думаєте, що багато з них погодилися б [переселитися в нинішню 30-кілометрову зону] за наявності робочих місць? – палко переконує Русак.

Експериментальна ферма і туризм попри забруднення

Директор ДП “Екоцентр” Сергій Кіреєв. Фото: ДАЗВ

У Державному спеціалізованому підприємстві “Екоцентр” на такі ідеї реагують дуже стримано. “Екоцентр” було створено на базі Управління дозиметричного контролю, і його завдання залишається незмінним: радіаційно-дозиметричний контроль та моніторинг радіоактивного забруднення в зоні відчуження.

Директор підприємства Сергій Кіреєв на запитання про можливість повернення людей та розвитку виробництва в зоні відчуження дістає зі стосу паперів папку і демонструє фотонегативи (розміром – як знімок легень у рентгенкабінеті), на яких видно розсипи та скупчення якихось темних цяток. Це радіоактивне забрудення ґрунту, пояснює він.

– Один із принципів радіаційного захисту – це захист відстанню, і, на мій погляд, рано ще казати про перенесення межі [30-кілометрової зони]. А що як потім з’ясується, що це була помилка? – риторично запитує директор “Екоцентру”.

Закинутий стадіон у місті Прип’ять

Навіть до туризму в зоні відчуження Сергій Кірєєв ставиться критично. Каже, навіть якщо прилади і не фіксують перевищення допустимих рівнів радіоактивного забруднення на взутті, одязі чи сумках окремих відвідувачів, котрі виїжджають із зони, ті все одно виносять із собою радіоактивні частинки.

– Якщо ми з вами вдвох, наприклад, заїдемо [в зону] як відвідувачі і винесемо із зони по п’ять бета-часток, то це означає, що вдвох ми винесемо десять бета-часток. А якщо нас буде, наприклад, 2 тисячі, ми маємо 5 помножити на 2 тисячі, розумієте?

Насправді ж у Чорнобильській зоні цього року очікували туристів на два порядки більше, адже протягом останніх років їх кількість подвоювалася щороку. Так, у 2014 році зону відвідали 8 тисяч туристів, у 2018-му – 70 тисяч, у 2019 році – вже 130 тисяч. Тож у 2020 році розраховували на 200-250 тисяч відвідувачів.

Радіологічний контроль на виїзді (перевіряють двічі – на межі 10-кілометрової і 30-кілометрової зони)

Зараз уже очевидно, що через пандемію коронавірусу цьогорічна кількість туристів у зоні відчуження буде суттєво меншою.

А стосовно ревіталізації зони відчуження, директор “Екоцентру” застерігає: якби, теоретично, тут дозволили оселятися чи організовувати виробництво, то це супроводжувалося б такими умовами й обмеженнями, які поставили б під сумнів саму доцільність реалізації ідеї.

– Вам скажуть, що в отой ліс ви не можете ходити, а якщо будете збирати чорниці або гриби, то їх треба буде перевірити на спектрометрі… Тут можна навіть вирощувати товарну продукцію, але вартість радіаційно-дозиметричного контролю і лабораторних вимірювань буде враховуватися в її собівартості, – зауважує Кірєєв.

Виявляється, в зоні відчуження існувала експериментальна ферма, де розводили велику рогату худобу. Закрили її саме тому, що виробничі витрати через жорсткі заходи контролю й численні аналізи були занадто високими.

Тож, за словами Кіреєва, профілем зони відчуження залишатиметься захоронення радіоактивних відходів – в тому числі з п’яти українських атомних електростанцій, включаючи зняту з експлуатації Чорнобильську АЕС.

– Україна займає четверте місце в світі за кількістю високоактивних відходів. Тобто ми за всіма показниками – ядерна держава, – констатує Сергій Кірєєв.

Читайте також:
Поліція затримала сталкерів, які зустріли Новий рік у зоні ЧАЕС

Сонячна електростанція під ЧАЕС та нові жертви

СЕС “Солар Чорнобиль” під 4-м енергоблоком ЧАЕС

Уже зараз у зоні відчуження працює енергетична компанія, яка не має нічого спільного з ядерною енергією. Українсько-німецький проєкт Solar Chernobyl – не лише перша сонячна електростанція в зоні відчуження, це перша приватна інвестиція тут. Символічно, що модулі сонячної електростанції, яка почала роботу влітку 2018 року й отримала “зелений тариф“, змонтовані лише в ста метрах від 4-го енергоблоку ЧАЕС, накритого новим безпечним конфайнментом.

Для директора компанії Євгена Варягіна важливішим за будь-який символізм є успіх самого проєкту.

Варягін не заощаджує критичних слів на адресу попередньої влади. Каже, замість підтримки йому вставляли палиці в колеса. Тим не менше, проєкт розвивається і вже орендовано площу для встановлення наступної черги сонячних модулів.

Хоч потужність сонячної електростанції наразі становить лише 1 мегават, метою є збільшити її до 100 мегават.

Новий безпечний конфайнмент над 4-м енергоблоком ЧАЕС

А як туристичний об’єкт зона відчуження не цікавить підприємця взагалі.

– Я особисто в Прип’яті не був жодного разу, і вважаю, що їздити туди з туризмом – як мінімум нерозумно. І на АЕС нічого туристам робити, – переконаний Варягін.

Плани ревіталізації зони відчуження він вважає безглуздими. Це звучить для нього як “ревіталізація Аушвіца чи ГУЛАГу”. Та й взагалі, вважає бізнесмен, людина при здоровому глузді не захоче жити в Чорнобилі.

Економіст Денис Русак, який просуває ідею звуження зони відчуження та повернення людей в радіусі понад 10 км від ЧАЕС, готовий довести протилежне власним прикладом. Він сам родом із Чорнобиля, і коли трапилася катастрофа, ходив у перший клас чорнобильської школи.

– У мене мрія повернутись. У нас там і будинок на Подолі був у бабусі, і квартира. Я б із задоволенням повернувся, повірте, – зізнається Русак.

Сергій Кірєєв, який із 1986 року займається радіаційним моніторингом та дозиметричним контролем у зоні відчуження, проводить тут чотири дні на тиждень. Триденні вихідні, надбавка до зарплати, безкоштовне харчування та достроковий вихід на пенсію – бонуси, якими користуються працівники зони відчуження. Проте ці бонуси мають свою ціну, дає зрозуміти директор чорнобильського підприємства “Екоцентр”. Він кличе із собою, щоб показати стелу з іменами, яка стоїть поряд із корпусом підприємства.

– За весь час в Управлінні дозиметричного контролю й “Екоцентрі” працювали приблизно 250-300 людей. Із них 180 ми маємо уже ось тут на стелі, – показує Кірєєв фото померлих. – Тому коли мені кажуть, що немає впливу радіації, я відповідаю: шановні, я з цими людьми працював. Ми тільки за 2019 рік шістьох похоронили…

Місто Чорнобиль. Алея з табличками, на яких – назви відселених сіл

Читайте також:
У Чорнобилі зросла популяція коней Пржевальського

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.