Заворицькі стрільці. Як ветерани й волонтери привчають дітей до зброї і патріотизму

автор: Олена Максименко
з Київської області
фото автора та з ФБ-сторінки громади “Нова Калита”

У підвальному приміщенні школи лунають постріли. Група хлопців сперечається за право стріляти з улюбленої позиції – лежачи, але кількість місць, обладнаних матами, обмежена. “Розійграйте на «ю-зе-фа», та й по всьому”, – радить тренер стрільців. Хлопці викидають на пальцях, і питання вичерпується. “Он як вирішують чоловіки всі важливі питання!” – іронізують зі свого боку дівчата.

Хлопці й дівчата від першого (!) до восьмого класу школи села Заворичі (Калитянська селищна громада Броварського району на Київщині) приходять сюди відточувати навички стрільби від початку війни на Сході. Їхній тренер і командир – Максим Куліда, якому допомагають ветерани АТО.

Максим Куліда

До війни Куліда керував у заворицькій школі клубом “Юний мандрівник“. Із 2001 року діти ходили в походи, досліджували українські гори й рівнини – настільки захоплено, що підошви кросівок стиралися за сезон.  Максим Куліда взагалі вміє зацікавити дітлахів, вигадуючи нові активності. Так, крім походів, у селі досі є потужна команда з жіночого футболу, проводяться заняття з настільного тенісу.

У педколективі школи розповідають: за основним фахом Максим Куліда працює на залізниці провідником. Щоб займатися з дітьми, він мусив отримати педагогічну освіту. В цій справі на заваді стало… невміння плавати, що було необхідно для здачі нормативів. Однак зрештою все Куліді вдалося. Зараз він опікується шкільним клубом у вільний від відряджень час. Також виховує трьох власних синів.

…Усе змінилося у 2014-му. Замість туризму актуальними стали вишколи й допомога армії: плетіння маскувальних сіток, виготовлення “буржуйок”, навчання дітей стрільбі.

“Секція стрільби з пневматичної зброї утворилася, коли почалася війна, – згадує Максим Куліда. – Тоді якось «юний турист» відпав, було не до цього. Бо незрозуміло, що в країні робиться, всі боялися”.

Починалося все з одної старої “воздушки”, саморобної мішені та занять просто неба на шкільному подвір’ї. Цей варіант працював до настання холодів.

“Ми тоді в сусіднє село Мокрець почали ходити, там було приміщення, – говорить тренер. – Раз прийшли – нема освітлення. Ми тоді зробили освітлення, покликали електрика”.

Пізніше розчистили у своїй школі закинутий, завалений мотлохом підвал, утеплили його, обладнали потужним освітленням. Потроху наповнився і шкільний “арсенал”. “Одну «воздушку» закупила фірма «Лед плюс», ще дві – обласний депутат, який приїжджав на змагання; пістолети – Димерська громада, депутати райради, до яких я звернувся. Я обладнав світло, і так потихеньку справа пішла”, – розповідає Куліда.

Нещодавно в Заворичах відбулося відкрите змагання зі стрільби з нагоди Дня Збройних сил України – взяло учать 20 команд, 87 дітей віком від 11 до 18 років. Тепер малі стрільці активно готуються до наступного змагання до Дня героїв Крут.

На такі стрільби приходять ветерани – у якості суддів та підтримки. Так, головний суддя грудневих змагань – підполковник Станіслав Малець із позивним “Зелений”, що служив у 11-му батальйоні “Київська Русь”, свого часу воював також у Афганістані.

Інший суддя, ветеран АТО Сергій Єременко, колись школярем під керівництвом Максима Куліди грав у настільний теніс, ходив на лижах та в походи по Карпатах. Тепер коригує роботу його підопічних зі зброєю.

Ветеран АТО Сергій Єременко

“Мені дуже подобається спілкування з дітьми! Не суть в самій стрільбі! Коли “під прапор – струнко”, коли виконання дисципліни бездоганне! Іншим разом зі старшими складніше, а ця малеча – вона зразу усе по команді виконує… Я, Зелений, інші ветерани поклали руки до серця, коли гімн виконували – і ця малеча тягне вже руку, воно все розуміє!” – каже Єременко про першокласників.

“От ці вже не будуть “на ту сторону” бігати, коли з таких років починаєш із ними займатися”, – додає Куліда.

Сергій Єременко до війни був студентом, навчався на інженера-механіка. Диплом захистив у червні 2014-го. На війну пішов із самого початку, служив у полку “Дніпро-1”: “Спочатку був просто стрільцем, солдатом, а потім, у 2015 році – замкомандира взводу 5-й роті». Зараз у селі має невелике підприємство, працює також у пожежній охороні.

Заради приїзду журналіста малеча охоче збігається до тиру, щоб продемонструвати свою майстерність. Попри звичний у таких випадках галас, зі зброєю школярі поводяться з належною повагою й обережністю.

Спритно, без жодного зайвого руху, заряджають пістолети та рушниці, займають позицію – стоячи, лежачи або з коліна, ціляться і стріляють. Рапортують: “Стрільбу закінчив (закінчила)”, і лише після команди “до мішені” мчать навипередки дивитися на результат.

Восьмикласниця Поліна стріляє вже два роки, найбільше їй подобається працювати з рушниці з положення стоячи, а найважче дається пістолет. “Мої однокласники ще раніше тут тренувалися, я теж вирішила сходити подивитися, як я можу стріляти. Із першого разу виявилося – круто, тож я й далі займаюся, їжджу на змагання”, – розповідає дівчина.

Щоправда, на прохання назвати правила безпеки при стрільбі, знічується і “не пам’ятає, що розповідали”.

Шестикласниці Насті більше до вподоби стріляти з положення лежачи. “Я люблю стрільбу через те, що можна вигнати всю свою негативну енергію, і коли ти прицілюєшся, потрібен гарний зір, цим я його покращую. Я ще люблю стріляти через те, що тут стріляють багато моїх друзів”, – посміхається Настя.

“Діти займаються тут по декілька років, – розповідає Максим Куліда. – Ті, хто стабільно ходять на тренування, показують хороший результат. От цього року ми не взяли призові місця, бо прийшла зміна поколінь. І то, наші малюки обстріляли доросліші команди, 10-11-й клас, і оці дівчата, що давали інтерв’ю”.

За перемоги в змаганнях дітям дістаються кубки, грамоти, солодощі – завдяки допомозі місцевих підприємців.

Євгенія Ткаченко

За процесом стрільби пильно стежить Євгенія Ткаченко, начальниця відділу освіти, культури, молоді і спорту виконкому Калитянської селищної ради. Вона рахує з учнями бали по пробоїнах на мішенях і щиро дивується запитанню, чи розповідають у школі про історію України останніх шести років країни (питаю, адже в деяких школах ця тема делікатно оминається). Ткаченко запевняє: в Заворичах патріотична не лише школа, а й громада.

“Діти теж брали участь у волонтерстві, і сітки плели!”

Максим Куліда перший включився у волонтерство, опанував плетіння масксіток і навчив цьому інших.

Заворицький НВК

“Зробив ці здоровенні рамки – дві в школі, дві в сільраді, дві на “Трубежі”, – згадує він. – Жінки приносили матерію, старі підковдри, все це розривали. Коли прийшла осінь – брали кору дуба, фарбували. Все це передавали далі, зокрема до Фонду Діани Макарової. Куди треба, відсилали.

“Буржуйок” штук 20 передали – робили своїми руками. Спочатку люди просто знаходили залізо, один варив… Потім залізо скінчилося, і ми за свої купляли… Потім балони давай зносити. Ми їх переварювали, і з них робили пічки для армії”.

Діти й батьки збирали також продукти на фронт і кошти на підтримку воїна-односельчанина, який отримав поранення. Принаймні в цьому маленькому осередку добре знають, що відбувається в Україні, як її слід захищати. Як “рівнятися на прапор” і на який саме.

Фотогалерея:

<

►

>

Читайте також:
Освітній фронт Донбасу: важливість боротьби за голови