Півзахисник “Шахтаря” Малишев перед матчем записав ролик зі словами підтримки для тяжкохворого вболівальника

Мене ніколи не цікавив футбол. Ось не моє. Справді. І не думала, що коли-небудь зацікавить.

Але, знаєте, сьогодні о 19:55 буду дивитися 1/6 Ліги Європи. Вболівати за “Шахтар” і дивитися на Максима Малишева. І плакати.

Ця історія почалася близько місяця тому. Мене попросили допомогти хлопцеві, якого забрали прямо з місця служби з запаленням легенів. Уже в Харкові у госпіталі виявнили, що там пухлина. І пухлина погана. Поки робили гістохімію, ми гарячково шукали, хто його візьме і що з ним робити…

Позавчора реанімомобілем його перевезли до Києва. Пізно. Зараза, пізно.

Рахунок йшов на дні, навіть не на тижні. Дружина знає, він знає. Діти приїхали попрощатися, поки він ще при свідомості. І це страшно, тому що молодша донечка — другокласниця. Татова улюблениця. І я не знаю, як вони залишаться без нього… Вони — переселенці з Горлівки. І мама, і тато — військові. Пішли воювати, щоби донечки було куди повертися. Тепер їм воювати самим. Трьом дівчатам, без головного чоловіка у їхньому житті.

Вчора я спитала у дружини, що він любить, чим його можна потішити? І виявилося, що Олег — запеклий футбольний вболівальник. І вболіває, звісно, за рідний “Шахтар”.

Пізно ввечері я подзвонила до Дар’ї Касьянової. Я пам’ятала, що начебто вона з кимсь з клубу знайома. А вночі мені прислали відео. Спеціально для Олега. Я переглядала його і плакала. Від почуття вдячності. І від того, що чудо у світі є.

Доти, доки люди відкривають один одному серце — неймовірне траплятиметься. І в такому світі нестрашно жити. І вмирати не так страшно.

Вранці Олег отримав своє особисте чудо. Я не знаю, чи доживе він до результату матчу. Але знаю, що він сьогодні усміхався. Знаючи, що відходить… Він усміхався. І це неймовірно.

Читайте також:
“Здоров’я без меж”: в Україні стартувала кампанія пропаганди психологічної гігієни для військових та їх родин