Штурм Вільнюської телевежі: пізні суди в Литві, знайома російська пропаганда й уроки для України

Юрій Мель

Ольга Лень
журналіст

(FB)

На перших двох фото Юрій Мель – російський офіцер, полковник запасу, вже майже п’ять років перебуває під вартою в Литві за звинуваченням у злочині проти людяності.

Він проходить як підозрюваний у справі про події 13 січня 1991 року, коли під час штурму радянською армією Вільнюської телевежі загинули 14 осіб і більше 600 постраждали. За даними слідства, калінінградець перебував в одному з танків, які штурмували Вільнюську телевежу. Він тоді мав 22 роки і звання лейтенанта. Встиг також взяти участь у спровокованих Росією бойових діях в Таджикистані. І жив собі чудово, в Литву катався як турист.

Полковника запасу Юрія Меля затримали 12 березня 2014 року на литовському прикордонному переході, коли офіцер повертався в Калінінград. Мелю загрожує довічне ув’язнення.

27 березня (спочатку планувалося 18 лютого, але перенесли) [2019 року] Литва чекає оголошення вироків 64 колишнім радянським громадян, в тому числі міністру оборони СРСР Дмитру Язову, які брали участь в силовій акції “по відновленню дії Конституції СРСР і Литовської РСР на території Литви”.

Очно в справі судять двох осіб – громадянина РФ, жителя Калінінградській області Юрія Меля і громадянина РФ, який проживав у Вільнюсі, Геннадія Іванова. Інших Литва судить заочно. У тому числі і колишнього командира групи “Альфа” Михайла Головатова.

Із них 58 є на сьогодні громадянами РФ.

Судовий розгляд кримінальної справи по подіях 13 січня 1991 року Вільнюський окружний суд вів протягом двох років і дев’яти місяців.

Радянській війська часів штурму Вільнюської телевежі, січень 1991

Необхідність судового процесу виникла, оскільки в Литві кілька років тому вперше був публічно оскаржений хід подій 13 січня 1991 року. Ще в 2012-му з подачі російських та проросійських ЗМІ почали з’являтися публікації про “невідомих снайперів”, “третю сторону” тощо, покликані зняти відповідальність з радянського керівництва і радянських силових структур. Під час прямого ефіру місцевої радіостанції литовський політик Альгірдас Палецкіс заявив, що в подіях тих днів більше неясностей, ніж ясного, а деякі свідки тих подій в різних, в тому числі і відкритих, джерелах стверджують, що жертви серед цивільних осіб трапилися через провокації активістів руху за незалежність Литви, тобто самих литовців.

“З’ясовується, що, можливо, свої стріляли в своїх” – за цю фразу Палецкіс був засуджений за статтею [КК Литви] “заперечення радянської агресії”. Він став першим засудженим за цією статтею.

В ході процесу великого резонансу набули сенсаційні свідчення литовського хірурга Кестутіса Віткуса, який як медик допомагав захисникам телецентру, що підтверджують злочини радянських військовослужбовців в січні 1991 року.

У відповідь через газету “Республіка” в лютому 2018-му російські спеціалісти гібридної війни закинули ідею “Трибунал Народу” (Tautos Tribunolаs) з незалежних авторитетних осіб, які повинні “оцінити і повідомити Литві про те, хто конкретно і якої шкоди завдав і завдає нашій державі”. А в березні 2018 року підписанти Акту незалежності Аудрюс Буткявічюс, Зігмаса Вайшвіла та Бронюс Гензяліс, що до них приєднався, колишні прихильники і соратники Ландсбергіса, зареєстрували в Генпрокуратурі ЛР заяву з вимогою розслідувати “антидержавну і терористичну діяльність” колишнього глави Верховної Ради – Відновного Сейму Литви Вітаутаса Ландсбергіса з метою утримання або повернення влади. Тобто чиниться знайома нам спроба перемкнути увагу громадської думки та розколоти суспільство.

Паралельно в липні 2018 року Слідчий комітет Росії (СК РФ) повідомив, що відкрито кримінальну справу стосовно посадових осіб Генеральної прокуратури і суду Литовської Республіки за ч. 2 ст. 299 КК РФ (про притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинної особи).

Ну і прикметна риторика російських пропагандистів: “столкновения у телебашни – это такая же постановка, как и второй украинский майдан”; “правосудием в Литве, как и на Украине, не пахнет. Потому что настоящее правосудие продемонстрировало бы всю ложь людей захвативших власть в результате переворота”; “главный дирижёр литовских провокаций – профессор музыкознания Витаутас Ландсбергис”; “искоренение ландсбергизма из государственных структур Литвы будет непростым и длительным процессом, если только в республике не произойдет социально-политический взрыв”.

Які висновки для нас з цієї історії? Насправді, їх може бути багато, включно й з тим, що перемога проти силовиків, отримання Незалежності не гарантує від постійних атак з боку РФ, і доводиться постійно чинити опір, аби зберегти власну країну і демократію в ній.

Але два я вважаю практичним дороговказом.

Перший: непокаране зло, нерозплутаний клубок злочинів такого штибу, як злочини проти Революції гідності будуть “наздоганяти” в майбутньому. Як “догнали” литовців злочини 13 січня 1991 року, з яких Росія аж зараз почала творити наратив, що загрожує політично дестабілізувати Литву.

Друге: “невідомі снайпери”, “третя сторона”, “самі себе постріляли” і це все – традиційний російських фейк для дискредитації антиімперських повстань і еліт. У нас ці фейки проросійська агентура та контрольовані російськими спецслужбами журналісти і політики почали творити вже на річницю подій 18-20 лютого 2014-го, і до сьогодні ні на день не припиняють роботу з нівелювання результатів та наслідків Революції гідності.

І не припинять, аж доки буде існувати РФ. Тому варто пам’ятати і протистояти цим спробам завжди і всюди.

Читайте також:
У Литві лише тепер пішла до суду справа двох обвинувачених у штурмі 1991 року