Дзвін ударив 17 разів. 25 січня – роковини “Сталінграду під Санжарівкою”

 

У п’ятницю, 25 січня, на території Міністерства оборони України відбувся традиційний щоденний церемоніал вшанування військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули цього дня в різні роки в ході бойових дій.

25 січня Дзвін Пам’яті пролунав сімнадцять разів.

В цей день у 2015 році загинули:

  • капітан ЖУК Микола Вікторович
  • старший лейтенант СВИЩ Сергій Сергійович
  • лейтенант БУЗЕЙНІКОВ Сергій Миколайович
  • старшина ВЕНГЕР Олександр Анатолійович
  • солодший сержант ШУЛЬЦ Михайло Сергійович
  • старший солдат ГАІЦЬКИЙ Олександр Володимирович
  • старший солдат ЖАДАН Олексій Валентинович
  • старший матрос ТКАЧЕНКО Руслан Андрійович
  • солдат БАШИРОВ Тахір Тахірович
  • солдат ГОЛОТА Володимир Михайлович
  • солдат КАПЧУР Андрій Володимирович
  • солдат КОВАЧ Адальберт Адальбертович
  • солдат КРИНИЧКО Леонід Іванович
  • солдат ЛЕВРІНЦ Олександр Юрійович
  • солдат ЛИВАДАР Олександр Іванович
  • солдат ЛОПАЦЬКИЙ Федір Миколайович
  • солдат ПИТАК Володимир Теодорович

Із них семеро – полягли в бою на опорнику біля села Санжарівка на Донеччині: Свищ, Венгер, Ковач, Питак, Лопацький, Леврінц, Капчук.

Жук і Ткаченко загинули в боях і під час обстрілів у районі Дебальцевого.

Бузейніков і Ливадар загинули на блокпосту в районі Мар’їнка—Курахове (Донецька область), коли під час огляду стався вибух автомобіля, за однією з версій, скоєний “смертником”.

Бій 25 січня відомий як “Сталінград під Санжарівкою” (північне передмістя Дебальцевого). Тоді погано озброєні українські військові на ВОПі “Валера”, на висоті 307,5, знищили три російські танки.

Про це писав на “Цензорі” учасник – Борис Лисий, сержант 128-й гірсько-піхотної бригади:

“У той день, на “Валері” нас було 38 чоловік: з нашої 128-й ОГПБр, танкісти 17-ї ОТБР і розвідники 54-го ОРБ з поста на 307.9. Потім підійшло ще відділення з 54-го – у них в цей день планувалася перезмінка, а замість неї потрапили просто в бій.

Щодо техніки і зброї: один Т-64, дві БМП-2, ЗУ-23-2, АГС-17, 1 ДШК, пара РПГ-7, оберемок непотрібних РПГ-22, ну і стрілецька – автомати там, кулемети. Ще був неробочий танк, дві такі ж неробочі БМП (одна наша, одна розвідників), і МТЛБ зенітників (який бойовою технікою можна назвати дуже умовно). І ще були дві установки ПТУР – ось тільки користуватися ними вміли так-сяк, тим більше в умовах, коли все навколо перевертається догори дригом… Єдина випущена ракета пішла в небо, пара осічок, а далі було пізно.

Нас атакували – п’ять танків, БТР і близько двох взводів піхоти (тут можу помилятися, ми їх ближче 600 метрів не підпустили, до того ж частина були в білих маскхалатах).

З танками простіше: одному прилетіло від [нашого танка] “Бугая” (не смертельно, але прасувати ВОП він передумав), три – два Т-64 і один Т-72 – увірвалися до нас на ВОП, де були благополучно угроблені з РПГ-7; танкістів, які намагалися вибратися, пригостили гранатами в люки. Але, поки палили “шістдесятчетвірки”, Т-72 встиг пройтися гусянкою по окопу і накоїти ділів…. Ще один танк, побачивши долю трьох своїх побратимів, повернув і відступив до Санжарівки, БТР звалив ще раніше. Також уцілів мехвод одного з підбитих танків – його взяли в полон.

Тепер про сумне… Стрілець нашого взводу Адальберт Ковач убитий осколком снаряда, АГСник РВП Федя Лопацький – кулею з НСВТ. Троє, старший лейтенант Сергій Свищ, снайпер Саша Венгер з 54-го ОРБ і зенітник Вова Питак з РВП нашого батальйону – по них проїхався Т-72. Двоє наших, навідник БМП Андрій Капчур і стрілець Саша Леврінц, числилися зниклими безвісти, хоча діватися з позиції їм було нікуди.

Серед нас, на жаль, виявилося кілька таких “героїв”, які в розпал бою відважно ломонулися полями в напрямку до базового табору – але ні Капчура, ні Леврінца серед втікачів не було. Зате були два обвуглені тіла, знайдені в капонірі поруч зі згорілим “Уралом”…

Поранення. Командир нашого взводу Андрій Слота отримав кулю під коліно – сепар, який вискочив із підбитого танка, встиг напаскудити перед смертю… Ще двоє хлопців зобов’язані ампутацією тому самому Т-72 – Саша Зозуляк і навідник “Бугая” Вова Миронець (втратив ступню). До того ж була купа легких поранень, контузій – але це начебто й не рахується.

Щодо техніки. Одну нашу БМП спалили на самому початку бою, благо, в ній нікого не було – вистачило розуму не садити всередину екіпаж. Так само розбило ЗУшку, покоцало осколками АГС і установки ПТУР (сепари цілеспрямовано вбивали засоби підсилення). Отримав своє і “Бугай” – від попадання заклинило башту і гармату, танкісти відійшли за позицію, далі воювали як піхота. Другій БМП відрубало півметра гармати і продірявило осколками корпус – тим не менш, машина невідомо яким дивом дошкандибала до сусіднього ВОПа, вивізши тяжкопоранених. Другий танк і обидві неробочі “бехи” як стояли позаду висотки, так і залишилися – сепари по них не стріляли, вино, заздалегідь роздивилися, що в нас живе, а що ні. Ну і ще, той бій виявився останнім для нашого “Уралу” – хоча він і стояв в капонірі, але був розчавлений танком, який обійшов позицію. Той танк, втім, там і упокоївся, отримавши з РПГ-7 в незахищений динамічним захистом дах вежі.

Такий ось підсумок бою з танками. Рушивши хвилин через 20, піхота на цьому тлі виглядала нудно і непереконливо, її відбили без втрат з нашого боку.

Єдиний дійсно яскравий епізод – кулеметник Серьога “Качан” бігає навколо палаючої БМП і збирає коробки з патронами до ПК, що розлетіися при детонації боєкомплекту – всі стрічки, які були в запасі, ми на той час вже встигли розстріляти.

Потім… частина наших відійшли на “Зеніт” (позиція 40-го батальйону) і далі на Дебальцеве, машина з пораненими пішла на сусідню позицію в сторону нашої бази в с. Луганське. Потім прийшов “Пастух” із двома танками, вони змогли зрушити підбитий Т-72 і витягнути Сашу Зозуляка з-під гусениці. З ними ж прийшла “мотолига” наших СПГшників. Потім – командир нашої роти Діма “Ведмідь” прилетів на БМП з сусіднього опорника, повернулися ті два танка, які в нас забрали посеред ночі, від Дебальцевого підтягнулися десантники 80-ї бригади, на “Валері” відразу стало тісно, ​​не проштовхнутися. Але – атак в той день більше не було, та й обстрілів в принципі теж…

Ось, власне, і все. За ті бої нам перепало чотири ордени “За мужність” III ступеня. Як нагородили танкістів і розвідників – я не в курсі. Пізніше, вже в кінці травня, такими ж орденами посмертно нагородили всіх загиблих”.

Читайте також:
Нескінченний Дзвін: вшанування півсотні загиблих “кіборгів” 20 січня. ІСТОРІЯ ГЕРОЇЗМУ

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: